Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №607/17245/26 — Тернопільський апеляційний суд

Суд: Тернопільський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про видачу і продовження обмежувального припису

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №607/17245/26

Суддя: Костів О. З.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17245/26Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О. М.

Провадження № 22-ц/817/1213/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участю секретаря судового засідання - Хоміцької С.О.,

представника апелянта - адвоката Рукавця О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №607/17245/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 року, ухвалене суддею Вийванком О.М., повний текст якого складено 11 серпня 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_5 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що з дня реєстрації шлюбу вона з ОСОБА_5 проживали у місті Тернопіль в його квартирі за адресою АДРЕСА_1 . В шлюбі у них народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2021 року шлюб було розірвано, але вони продовжують проживати разом. Під час спільного проживання її чоловік систематично вчиняє психологічне, фізичне та економічне насильство: спричиняв їй тілесні ушкодження, висловлювався на її адресу непристойною лайкою, створював конфліктні ситуації, принижував її гідність, влаштовував сварки та принижував її в присутності їх доньки, з приводу чого вона неодноразово викликала працівників поліції. Протягом 2026 року відносно ОСОБА_5 було складено 9 адміністративних протоколів за ст.173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) та ст.173-8 КУпАП (невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце тимчасового перебування у разі винесення такого припису).

Також протягом 2026 року відносно ОСОБА_5 поліцейськими 6 разів було застосовано спеціальний захід щодо протидії домашньому насильству - терміновий заборонний припис стосовно кривдника (ТЗПсК). Останній раз ОСОБА_5 постановою від 05 серпня 2026 року Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення термінового заборонного припису та призначено йому покарання у виді виправних робіт. Враховуючі вище викладене, вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства. На цей час вона разом із малолітньою донькою ОСОБА_6 проживають у квартирі, що належить ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 . Проживання у зазначеній квартирі здійснюється за їх попередньою спільною домовленістю. З 12 листопада 2025 року ОСОБА_5 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Проте під час його перебування за місцем проживання факти домашнього насильства щодо неї та їх малолітньої доньки не припинилися. Він і надалі вчиняє конфлікти, принижує її, висловлює погрози та вчиняє інші насильницькі дії, у тому числі в присутності дитини. Вона працює та самостійно вживає заходів для пошуку й оренди іншого житла, оскільки не має наміру надалі спільно проживати з ОСОБА_5 . Водночас на цей час вона ще не накопичила достатньої суми для сплати орендної плати, заставного платежу та інших витрат, необхідних для переїзду разом із дитиною. ОСОБА_5 сплачує аліменти на утримання доньки в розмірі 3000 грн щомісячно, однак цих коштів недостатньо для забезпечення дитини та негайної оренди окремого житла.

Таким чином, їх тимчасове проживання у квартирі ОСОБА_5 зумовлене виключно складним матеріальним становищем та необхідністю забезпечити малолітню дитину житлом. Воно не свідчить про примирення з кривдником, поновлення сімейних відносин або відсутність загрози повторного вчинення домашнього насильства.

Особливе занепокоєння викликає те, що ОСОБА_5 проходить військову службу. Їй невідомо, чи має він за місцем проживання зброю, боєприпаси або вибухонебезпечні предмети, однак з огляду на характер його служби та попередню агресивну поведінку вона обґрунтовано побоюється можливої ескалації насильства та виникнення безпосередньої загрози її життю і здоров`ю, а також життю і здоров`ю їх малолітньої доньки.

Донька неодноразово була свідком конфліктів, образ, погроз та інших проявів домашнього насильства щодо неї, у зв`язку із чим зазнає страху, емоційного напруження та психологічних страждань. Тому дитина, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства, визнається дитиною, яка постраждала від домашнього насильства. Наявні обставини свідчать, що раніше застосовані заходи не забезпечили припинення насильства, а ризик його продовження та повторного вчинення залишається високим. Вона постійно відчуває страх за власне життя і здоров`я та за безпеку доньки. Самостійно забезпечити належний захист від кривдника вона не може.

У зв`язку з цим, заявник просить заяву задовольнити та видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_5 строком на шість місяців згідно якого:

- заборонити перебувати в місці мешкання його колишньої дружини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як з постраждалою особою за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити перебувати в місці мешкання його доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 як з постраждалою особою за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити наближатися на певну відстань до місця мешкання та проживання заявниці ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , роботи, інших місць частого відвідування нею як постраждалою особою;

- заборонити наближатися на певну відстань до дитячого садка доньки ОСОБА_6 та Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 (де буде навчатися донька з першого вересня 2026 року), як постраждалої особи;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю ОСОБА_4 , як постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, невідомому кривдникові, переслідувати її і в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- вести телефонні переговори та смс-листування з нею як з постраждалою особою або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 року заяву задоволено частково.

Видано обмежувальний припис на строк один місяць, встановлено заходи тимчасового обмеження прав та покладено на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обов`язки, а саме:

- заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_4 , та донькою ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонено наближатися на відстань 50 метрів до місця спільного проживання (перебування) ОСОБА_4 , та доньки ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонено в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_4 та вести з нею листування, телефонні переговори або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове про відмову у задоволенні заяви.

Зокрема зазначає, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є його приватною особистою власністю. Шлюб між ним та ОСОБА_4 розірвано ще 02 серпня 2021 року. Заявниця не є членом його сім`ї, не має жодних майнових, реєстраційних чи правових підстав на володіння цим житлом. Не є особою з інвалідністю, працює і отримує доходи. Крім того, він своєчасно сплачує аліменти. Скориставшись його відсутністю під час перебування на фронті, вона шляхом маніпуляцій дитиною вселилася в належну йому квартиру. При цьому ОСОБА_4 має на виключному праві власності житловий будинок в с.Бариш Чортківського району Тернопільської області, проте проживати там безпідставно відмовляється.

Вважає, що застосувавши до апелянта заборону перебувати у квартирі, суд фактично позбавив його - законного власника - єдиного житла на користь сторонньої особи, що прямо суперечить ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України щодо непорушності права власності.

Також, звертає увагу на те, що у 2026 році під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини він отримав тяжке поранення. Після тривалого перебування у військовому госпіталі наразі він проходить необхідну медичну та фізичну реабілітацію за місцем свого постійного і єдиного проживання у належній йому квартирі, де може забезпечити спокій для завершення лікування. Вважає, що виселення пораненого військовослужбовця з його власної домівки є проявом надмірного суддівського формалізму та ставить під пряму загрозу його здоров`я.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №761/44758/18 вказує, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом і не може використовуватися як прихований спосіб вирішення житлового чи майнового спору, або як інструмент для позбавлення власника права користування та володіння своїм законним майном.

Також вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/16-ц наголосила, що застосування такого заходу як заборона перебування у місці спільного проживання вимагає найвищого ступеня обґрунтованості. Суд першої інстанції не перевірив наявність у заявниці іншого житла (яке у неї наявне в с.Бариш) та безпідставно позбавив апелянта даху над головою, порушивши ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

До початку розгляду справи, 06 жовтня 2026 року, від представника заявниці ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи без її та заявниці участі.

У відповідності до вимог ст.ст.130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності інших сторін.

Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2021 розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який зареєстрований 04 липня 2019 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис №1115.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 16 листопада 2019 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Тернопільської області, актовий запис №2502.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та їх донька ОСОБА_6 спільно проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане житло належить на праві власності ОСОБА_5 . Через відсутність коштів на оренду житла ОСОБА_4 продовжує проживати разом ОСОБА_6 разом з донькою у вказаній квартирі.

ОСОБА_5 являється військовослужбовцем і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2026 року №901.

06 липня 2026 року та 07 липня 2026 року ОСОБА_4 зверталася до органів поліції із заявою про кримінальне правопорушення та іншу подію відносно ОСОБА_5 .

Постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2021 року, 13 листопада 2020 року, 14 травня 2021 року, 12 квітня 2022 року, 13 січня 2022 року, 13 липня 2023 року, 13 жовтня 2023 року, 02 лютого 2026 року, 03 лютого 2026 року, 06 липня 2026 року ОСОБА_5 визнано винним у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства та вчинення домашнього насильства повторно протягом року) та застосовано до нього адміністративні стягнення у вигляді штрафу.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2022 року ОСОБА_5 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ст.126-1 КК України.

Частково задовольняючи вимоги заявниці, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_4 , з огляду на встановлені судом обставини справи, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» шляхом видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_5 на строк 1 місяць.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з частиною першою статті 1 вказаного Закону, домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:

- від 17 квітня 2019 року у справі №363/3496/18, провадження № 61-4830св19;

- від 26 вересня 2019 року у справі №452/317/19-ц провадження №61-12915св19;

- від 17 червня 2020 року у справі №509/2131/18, провадження № 61-271св19;

- від 23 грудня 2020 року у справі №753/17743/19, провадження №61-23053св19;

- від 24 лютого 2021 року у справі №570/2528/20, провадження № 61-16103св20;

- від 09 лютого 2022 року у справі №607/10853/21 провадження №61-20491св21;

- від 09 березня 2023 року у справі №711/3693/22, провадження №61-13257св22.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції застосовані аналогічні норми матеріального права, як про це дійшов висновку Верховний Суд у своїх постановах, наведених вище, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Судом першої інстанції вірно з`ясовано предмет звернення заявниці до суду та його підстави.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема:

- протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції;

- терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції;

- обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні;

- інші документи, які засвідчують факт насильства;

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зважаючи на протиправну поведінку ОСОБА_5 , вчинення ним систематичних порушень, що підтверджується рядом постанов суду про його притягнення до адміністративної відповідальності, прийнятих, зокрема і після ухвалення вироку Тернопільським міськрайонним судом відносно нього за ст.126-1 КК України щодо заявниці, приймаючи до уваги те, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, не бажає змінювати свою поведінку, суд правильно врахував та оцінив наявність реальної загрози повторного насильства стосовно заявниці ОСОБА_4 , що є достатньою підставою для застосування обмежувального припису, який має превентивний характер і його метою є запобігання насильству, а не покарання особи. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї особи.

З приводу наявності між сторонами побутового конфлікту, а не сімейного насильства.

Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2023 року у справі №676/265/23 вказав, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Виходячи з системного аналізу наданих заявницею доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ознак застосування ОСОБА_5 щодо заявниці психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також наявності ризиків застосування такого насильства у майбутньому, що підтверджується наявними у справі доказами, яким судом надав належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним судовим рішенням суд фактично позбавив його можливості користуватися власним житлом, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься

в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу

у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису

у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання

у права та свободи особи.

При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства належним чином оцінив пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Тому, на думку колегії суддів, висновок суду про задоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_5 , зокрема на доступ до квартири АДРЕСА_2 , не є помилковим, оскільки в іншому випадку позивач був би позбавлений гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом № 2229-VIII.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження інших доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції у рішенні, яке ухвалено на захист потерпілої особи, з урахуванням оцінки можливих ризиків продовження вчинення психологічного насильства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на встановлені вище обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Згідно з ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2026 року.

Головуючий

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua