Суд: Київський районний суд м. Одеси
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №947/23974/26
Суддя: Калініченко Л. В.
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
Справа № 947/23974/26
Провадження № 2/947/5744/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.11.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Швидкій В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення витрат на догляд та лікування батьків,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка - ОСОБА_1 11.06.2026 року через систему «Електронний суд» звернулась до Київського районного суду міста Одеси надійшла з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення витрат на догляд та лікування матері, в якій просить суд: стягнути з сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на свою користь грошову суму 2700,00 грн. щомісячно, довічно.
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вона є матір`ю ОСОБА_2 . 17.10.2023 року рішенням Київського районного суду міста Одеси в справі №947/27264/23 стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/20 частини його доходу, щомісячно, починаючи стягнення з 30.08.2023 року.
Позивачка зазначає, що вона є інвалідом ІІ групи довічно та потребує постійного догляду, опіки, необхідності, отримувати ліки тощо. Також позивачка зазначає, що її чоловік, який за віком фактично є непрацездатною особою, вже багато років не мешкає з нею і відповідачем. В той же час, за доводами позивачки, її син, як єдина працездатна особа, що зобов`язана відповідно до закону утримувати останню, є не тільки працездатною, а й працює на хорошій посаді в Акціонерному банку «Південний», при цьому відмовляється допомагати за ст. 206 Сімейного Кодексу України, посилаючись на судове рішення від 17.10.2023 року.
Позивачка вважає, що вказані обставини є порушенням її прав єдиним сином, у зв`язку з чим звернулась до суду з проханням стягнути додатково з ОСОБА_2 грошові кошти на догляд та лікування у розмірі 2700 грн. щомісячно та довічно.
Вказані обставини зумовили звернення позивачки до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 03.07.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, призначено проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
24.08.2026 року через систему «Електронний суд» до Київського районного суду міста Одеси надійшли в електронній формі заяви від ОСОБА_1 та від ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди, в затвердженні якої ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28.09.2026 року відмовлено.
У судове засідання призначене на 10.11.2026 року сторони по справі не з`явились.
27.10.2026 року від позивачки надійшли до суду додаткові пояснення по справі, в яких остання зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити. Крім того, в матеріалах справи наявна заява від останньої про розгляд справи без її участі.
Від відповідача по справі, 27.10.2026 року надійшла до суду заява про визнання позову.
Приймаючи викладене та у відповідності до положень ст. 223 ЦПК України, судом було ухвалено провести розгляд справи у судовому засіданні 10.11.2026 року за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
У зв`язку з неявкою усіх учасників справи згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов не задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №947/27264/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за наслідком розгляду якої, Київським районним судом міста Одеси 17.10.2023 року по вказаній справі ухвалено рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) аліменти на її утримання в розмірі 1/20 частини його доходу, щомісячно, починаючи стягнення з 30.08.2023 р. Стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави судові витрати 1073,60 грн.
У відповідності до рішення суду вбачається встановленим, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , має інвалідність 2 групи та отримує пенсію в сумі 3798,72 грн.
Суд зазначає, що частиною 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до реєстру.
За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту рішення суду ухваленого 17.10.2023 року по цивільній справі №947/27264/23, який відповідає наданій до суду роздруківці цього судового рішення. Також встановлено, що вказане рішення Київського районного суду міста Одеси від 17.10.2023 року по цивільній справі №947/27264/23 не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 17.11.2023 року.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За наслідком чого, оскільки рішення Київського районного суду міста Одеси від 17.10.2023 року по цивільній справі №947/27264/23, набрало законної сили, стосуються обставин між тими самими сторонами, що і у цій справі, в силу приписів положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України вищевстановлені цим судовим рішенням обставини, додатковому доказуванню не підлягають.
Судом під час розгляду справи 12.06.2026 року отримано відповідь №2876397 з Єдиного державного демографічного реєстру, з якої вбачається, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 04.02.2026 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, судом встановлено, що у відповідності до витягу з реєстру територіальної громади №2026/010382300 від 23.06.2026 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 23.06.2026 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка вказує, що її син є єдиною працездатною особою та працює на хорошій посаді, оскільки на останній у відповідності до законодавства зобов`язаний її утримувати, однак відмовляється їй допомогати, звернулась до суду з вказаною позовною заявою про стягнення витрат на її догляд та лікування.
Щодо поданої відповідачем заяви про визнання позову суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, 4 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 1 квітня 2025 року у справі №201/7897/22 (провадження № 61-7183св24).
Суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів з урахуванням обставин, які визнаються учасниками справи (факт укладання договору та отримання кредиту), і не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина перша статті 82 ЦПК України).
Враховуючи відсутність законних підстав для задоволення позову та неможливість покладення в основу свого рішення лише факту визнання позову відповідачем, суд відмовляє ОСОБА_2 у прийнятті визнання ним позову і продовжує розгляд справи.
Суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 СК Укрїани, Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частинами 1 та 3 статті 172 СК України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.
Правовідносини, пов`язані з обов`язком повнолітніх дітей утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України).
Згідно з частиною 1 статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 СК України, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (стаття 203 СК України).
Згідно зі статтею 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).
Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі №212/1055/18-ц (касаційне провадження №61-2386сво19).
У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).
Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).
Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приймаючи вищевказані обставини, а також дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також судом встановлено, що сторони по справі зареєстровані за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 17.10.2023 року по цивільній справі №947/27264/23 стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) аліменти на її утримання в розмірі 1/20 частини його доходу, щомісячно, починаючи стягнення з 30.08.2023 р.
Позивачка у своїй позовній заяві зазначає, що вона є інвалідом ІІ групи та потребує догляду, опіки, необхідності отримувати ліки тощо, за наслідком чого просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у заявленому до стягнення розмірі, щомісячно та довічно, на покриття витрат пов`язаних з її доглядом та лікуванням в порядку передбаченому статтею 206 СК України.
Поряд з цим, позивачкою в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодних доказів на підтвердження необхідності тривалого чи постійного приймання ліків, догляду, як і медичних виписок про необхідність тривалого чи постійного приймання ліків, як і доказів понесення витрат на відповідне лікування.
Додатково судом враховується, що надана до суду довідка до акта огляду МСЕК серії 10ААА №949786 від 25.06.2012 року, у відповідності до якої ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності безстроково, також не містить інформацію щодо захворювання на підставі якого її встанволено, як і рекомендації щодо постійного догляду.
Таким чином, позивачкою суду не підтверджено той факт, що остання є особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні статті 206 СК України.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене в сукупності, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, за наслідком чого у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на догляд та лікування матері, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 352-354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення витрат на догляд та лікування батьків - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 16.11.2026 року.
Головуючий Л. В. Калініченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua