Суд: Солом'янський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про приватну власність, з них:
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №760/16722/25
Суддя: Коробенко С. В.
С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52
e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
код ЄДРПОУ: 02896762
__________________________________________________________________________________________
Провадження 2/760/3669/26
В справі 760/16722/25
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
І. Вступна частина
16 листопада 2026 року в місті Києві
Солом`янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Левіцької Н.О.,
представника Позивача - адвоката Яцка В.В.,
представника Відповідачки-2 ОСОБА_1 - адвоката Мацка М.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання рішення органу приватизації недійсним, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування записів про державну реєстрацію прав.
ІІ. Описова частина
18 червня 2025 року ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідачка-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідачка-2), ОСОБА_4 (далі - Відповідач-3), в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 , та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Відповідач-4, Управління), у якому просить:
-визнати недійсним рішення органу приватизації - розпорядження Відділу приватизації державного житла Управління від 16.09.2024 № 48802 про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Відділом приватизації державного житла Управління 16.09.2024 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ;
-скасувати записи від 18.09.2024 про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3011154380000) за ОСОБА_1 (номер відомостей про речове право 56804893), ОСОБА_4 (номер відомостей про речове право 56804942) та ОСОБА_3 (номер відомостей про речове право 56804916), по 1/3 частці за кожним.
Свої вимоги Позивач мотивує тим, що спірна квартира була надана в 1977 році його батькові - ОСОБА_5 на сім`ю з трьох осіб. Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто вже після отримання квартири, з народження проживав та був зареєстрований у ній. Станом на початок 2022 року у квартирі були зареєстровані четверо осіб: Позивач, його сестра - Відповідачка-1, яка, за твердженням Позивача, тривалий час фактично проживає в Німеччині, племінниця - Відповідачка-2 та її неповнолітній син - Відповідач-3.
Позивач зазначає, що у вересні 2022 року, коли він у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації перебував за кордоном як біженець, Відповідачка-1, а згодом і Відповідачка-2 звернулися до суду з позовами про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 760/13472/22 позови були задоволені, однак постановою Київського апеляційного суду від 24.09.2024 це рішення скасовано та ухвалено нове - про відмову в задоволенні позовів. Постановою Верховного Суду від 15.01.2025 постанову апеляційного суду залишено без змін.
За твердженням Позивача, під час перегляду справи № 760/13472/22 в судах вищих інстанцій Відповідачі зняли його з реєстрації місця проживання у спірній квартирі та здійснили її приватизацію без його участі та згоди. Про приватизацію йому стало відомо 11.04.2025 з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, коли йому було відмовлено у поновленні реєстрації місця проживання у квартирі.
Посилаючись на ст. 47 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 9, 71 Житлового кодексу України, ст. 15, 16, 21, 345 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Позивач вважає, що приватизація здійснена без обов`язкової письмової згоди тимчасово відсутнього члена сім`ї, за яким зберігається право на житло, а тому рішення органу приватизації та свідоцтво про право власності як акти індивідуальної дії підлягають визнанню недійсними. Оскільки рішення суду, на підставі якого його було знято з реєстрації, скасоване, він нарівні з іншими членами сім`ї має право на приватизацію житла.
18.06.2025 автоматизованим розподілом судових справ між суддями головуючим у справі визначено суддю Коробенка С.В.
Ухвалою від 25.06.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 09.09.2025 заяву Позивача про забезпечення позову задоволено, встановлено заборону на відчуження спірної квартири. Постановою Київського апеляційного суду від 26.01.2026 зазначену ухвалу залишено без змін.
Ухвалою від 09.09.2025 задоволено клопотання представника Позивача про витребування доказів та витребувано в Управління належним чином засвідчені копії матеріалів щодо приватизації спірної квартири. На виконання ухвали суду Управління листом від 29.10.2026 № 108/29-3827 надало копії архівних матеріалів щодо приватизації квартири та повідомило, що зберігання копій свідоцтв про право власності в архівних матеріалах щодо приватизації житла законодавством не передбачено.
23.09.2025 до суду надійшов відзив Відповідачки-2, поданий її представником - адвокатом Мацком М.А., у якому вона просить відмовити в задоволенні позову.
У відзиві Відповідачка-2 зазначає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 760/13472/22 набрало законної сили 01.04.2024, а апеляційну скаргу Позивач подав лише 22.04.2024. Тому з 01.04.2024 Відповідачі діяли на підставі чинного судового рішення і не мали сумнівів у правомірності своїх дій. На думку Відповідачки-2, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 760/13472/22 оцінювали лише факт непроживання Позивача протягом шести місяців до звернення до суду, що охоплював період воєнного стану, а інші обставини не встановлювали. Отже, у цій справі Позивач має довести факт свого постійного проживання у спірній квартирі.
Відповідачка-2 стверджує, що Позивач з 2000 року не проживає у спірній квартирі, не має там особистих речей, не несе витрат на її утримання, не вів спільного господарства з наймачем та членами його сім`ї, а тому не є членом сім`ї наймача. Основним наймачем квартири до своєї смерті був ОСОБА_5 , якого доглядали Відповідачка-1, Відповідачка-2 та її сім`я. Позивач, за твердженням Відповідачки-2, забезпечений житлом, оскільки з 2013 року був власником квартири АДРЕСА_2 , та протягом 25 років жодного разу не висловлював бажання брати участь у приватизації спірної квартири. Сама лише реєстрація місця проживання, на думку Відповідачки-2, не є доказом постійного проживання і не породжує права на участь у приватизації.
Одночасно з відзивом Відповідачка-2 подала заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та заяву про виклик і допит свідків.
08.10.2025 до суду надійшла відповідь Позивача на відзив, у якій його представник - адвокат Яцко В.В. зазначає, що предметом позову є рішення органу приватизації, яке порушує право Позивача на участь у приватизації, а не встановлення факту його проживання. Обставини проживання Позивача у спірній квартирі вже були предметом дослідження у справі № 760/13472/22, і обставини, встановлені судовими рішеннями у ній, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 15.01.2025 погодився з тим, що Позивач вимушено тимчасово проживає в Німеччині з 22.02.2022 та набув статусу біженця, що акти про непроживання не спростовують цих обставин, а Позивач не втратив інтересу до спірної квартири, надав докази оплати комунальних послуг і стверджував про намір реалізувати право на приватизацію. Представник Позивача також зазначає, що приватизацію здійснено до ухвалення остаточного рішення у справі № 760/13472/22, а в липні 2025 року реєстрацію місця проживання Позивача у спірній квартирі поновлено з дати первинної реєстрації - 02.02.1995.
24.10.2025 до суду надійшли заперечення Відповідачки-2 на відповідь на відзив, у яких вона підтримала свою позицію та додатково зазначила, що Позивач виїхав за межі України до початку повномасштабного вторгнення, а відчуження ним квартири на АДРЕСА_3 на користь дружини свідчить про намір приховати майно. Відповідачка-1, за твердженням Відповідачки-2, тривалий час перебуває у розлученні, а посилання Позивача на домовленості в родині щодо приватизації квартири є бездоказовими.
25.11.2025 протокольною ухвалою суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
За клопотанням Відповідачки-2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Службу у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Третя особа).
Протокольною ухвалою суду у задоволенні заяви Відповідачки-2 про виклик та допит свідків відмовлено.
27.02.2026 до суду надійшли пояснення Третьої особи, у яких вона зазначає, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований у спірній квартирі та з 18.09.2024 є власником 1/3 її частки. Третя особа вважає, що у разі задоволення позову будуть порушені майнові права дитини, просить врахувати інтереси ОСОБА_4 та розглядати справу за відсутності її представника.
Ухвалою від 04.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 01.05.2026 відмовлено в задоволенні заяви Відповідачки-2 про зустрічне забезпечення позову. Ухвалою від 06.05.2026 відмовлено в задоволенні повторної заяви Позивача про забезпечення позову.
Відповідачка-1 та Відповідач-4 відзивів на позовну заяву не подали, у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Відповідачка-2 та її представник проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, просили відмовити в його задоволенні.
ІІІ. Мотивувальна частина
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що на підставі ордера від 18.05.1977 № 380013 ОСОБА_5 на сім`ю з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_7 , яка згодом змінила прізвище на ОСОБА_8 ) надано право на зайняття двокімнатної квартири жилою площею 27,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини встановлені постановою Київського апеляційного суду від 24.09.2024 та постановою Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 760/13472/22.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином наймача ОСОБА_5 . Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 11.06.2025 № 2025/007734591 Позивач був зареєстрований у спірній квартирі з 02.02.1995 та знятий з реєстрації 18.04.2024. У спірній квартирі також зареєстровані: Відповідачка-1 - з 15.01.1991, Відповідачка-2 - з 26.01.1993, Відповідач-3, ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 28.05.2013.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №760/13472/22 було задоволено позов ОСОБА_3 та позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_9 та визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_4 .
Постановою Київського апеляційного суду від 24.09.2024 у справі № 760/13472/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.02.2024 та додаткове рішення від 06.05.2024 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15.01.2025 (дату постанови зазначено з урахуванням ухвали Верховного Суду від 05.03.2025 про виправлення описки) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 24.09.2024 - без змін.
У зазначеній постанові Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що Відповідачка-1 та Відповідачка-2 не надали достатніх і достовірних доказів непроживання Позивача у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців. Верховний Суд виходив з того, що Позивач вимушено тимчасово проживає у Німеччині з 22.02.2022 та набув статусу біженця. Наявні у матеріалах справи акти про непроживання Позивача за місцем реєстрації від 16.10.2021, 04.02.2022 та 13.08.2022 не спростовують обставин його перебування за межами території України з 22.02.2022 і не містять інформації про те, з якого часу він не проживає у спірній квартирі. Верховний Суд також зазначив, що за тимчасової відсутності особа, хоча фактично і не користується житловим приміщенням, проте зберігає наміри ставитися до нього як до свого місця проживання, тоді як під час вибуття на нове місце проживання особа втрачає такі наміри. Встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до спірної квартири: він надав докази оплати комунальних послуг, стверджував про намір реалізувати право на приватизацію квартири (пункти 60-67 постанови).
Із матеріалів приватизаційної справи, наданих Управлінням, вбачається таке.
22.07.2024 Відповідачка-1 видала Відповідачці-2 нотаріально посвідчену довіреність, зокрема, на представництво її інтересів з питань приватизації спірної квартири та державної реєстрації права власності на неї.
Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.08.2024 № 546 «Про зміну договору найму» наймачем спірної квартири у зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_5 та за родинною згодою визначено ОСОБА_1 . До складу її родини включено матір - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 . Позивача до складу родини не включено.
22.08.2024 через центр надання адміністративних послуг від імені Відповідачки-1 її представником ОСОБА_1 подано заяву про оформлення та видачу свідоцтва про право власності на житло з доданими документами, у тому числі заявою на приватизацію квартири, копією ордера та розпорядження від 12.08.2024 № 546. Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 27.08.2024 № 118035744 станом на 27.08.2024 у квартирі зареєстровані три особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Рішенням Відділу приватизації державного житла Управління від 16.09.2024 № 48802 прохання наймача ОСОБА_3 про приватизацію квартири задоволено, квартиру передано у приватну спільну часткову власність. На підставі цього рішення Відділом приватизації державного житла Управління 16.09.2024 видано свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у рівних частках.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025 № 430696668 18.09.2024 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кендзьорою В.Я. на підставі свідоцтва про право власності від 16.09.2024, виданого згідно з рішенням від 16.09.2024 № 48802, зареєстровано право спільної часткової власності на квартиру загальною площею 39,4 кв. м, житловою площею 26,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3011154380000) за ОСОБА_1 (номер відомостей про речове право 56804893), ОСОБА_4 (номер відомостей про речове право 56804942) та ОСОБА_3 (номер відомостей про речове право 56804916), по 1/3 частці за кожним.
Таким чином, рішення органу приватизації ухвалене 16.09.2024, тобто в період, коли рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №760/13472/22 перебувало на апеляційному перегляді за апеляційною скаргою Позивача, а державну реєстрацію права власності Відповідачів проведено за шість днів до ухвалення Київським апеляційним судом постанови, якою у позовах про визнання Позивача таким, що втратив право користування квартирою, відмовлено.
Листом Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.07.2025 № 108-108/Л-1033-4502 Позивача повідомлено про поновлення його реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 03.10.2025 № 2025/014522771 реєстрацію Позивача за вказаною адресою поновлено з дати первинної реєстрації - 02.02.1995.
Оцінюючи встановлені обставини, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13.05.2008, «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02.12.2010, заява № 30856/03).
Згідно з ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад. Відповідно до ч. 4 цієї статті ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
Статтею 71 Житлового кодексу України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно зі ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII) якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону № 2482-XII передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Аналогічні положення містить п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16-ц (провадження № 61-7532св23) зазначив, що з аналізу змісту норм Закону № 2482-XII можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. За загальним правилом, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а, відтак, і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.
У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та скасування свідоцтва про право власності на квартиру за обставин, коли позивача було знято з реєстрації місця проживання на підставі заочного рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, яке згодом було скасоване, а приватизацію квартири здійснено без його участі. Верховний Суд виходив з того, що зі скасуванням такого рішення права позивача на приватизацію квартири поновлено, і він нарівні з усіма наймачами має право приватизувати житло та стати його співвласником, а розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на житло є актами індивідуальної дії, які порушують права та інтереси позивача, а тому повинні бути скасовані судом у порядку цивільного судочинства.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі № 404/348/20 (провадження № 61-2498св23). У цій справі позивача було визнано таким, що втратив право користування квартирою, рішенням суду першої інстанції, яке згодом скасоване апеляційним судом; приватизацію квартири іншим мешканцем здійснено під час розгляду апеляційної скарги позивача без його письмової згоди. Верховний Суд зазначив, що передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі, а наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що рішення органу приватизації є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки позивач мав право користування квартирою, що підтверджено судовим рішенням, однак не надавав згоди на її передачу у приватну власність, а видане на підставі такого рішення свідоцтво про право власності також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач, Відповідачка-1, Відповідачка-2 та Відповідач-3 брали участь у справі №760/13472/22. Отже, обставини, встановлені судовими рішеннями у цій справі, зокрема те, що Позивач з 22.02.2022 вимушено тимчасово перебуває за межами України та набув статусу біженця, не втратив інтересу до спірної квартири, сплачував комунальні послуги та мав намір реалізувати право на її приватизацію, а Відповідачки-1, -2 не довели його відсутності у квартирі понад шість місяців без поважних причин, не підлягають повторному доказуванню.
Остаточним судовим рішенням у справі № 760/13472/22 у визнанні Позивача таким, що втратив право користування спірною квартирою, відмовлено. Таким чином, право Позивача на користування спірною квартирою в установленому законом порядку припинено не було, і на момент ухвалення органом приватизації рішення від 16.09.2024 №48802 він був членом сім`ї наймача (сином первісного наймача ОСОБА_5 ), тимчасово відсутнім, за яким зберігається право на житло, у розумінні ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 8 Закону № 2482-XII.
Відповідно, передача спірної квартири у власність могла бути здійснена лише за письмовою згодою Позивача. Матеріали приватизаційної справи такої згоди не містять, а сам Позивач до участі у приватизації не залучався. Зняття Позивача з реєстрації місця проживання 18.04.2024 на підставі рішення суду, яке в подальшому скасоване з ухваленням рішення про відмову в позові, не свідчить про припинення його права на житло і не звільняло від обов`язку отримати його згоду на приватизацію.
Суд відхиляє доводи Відповідачки-2 про те, що Відповідачі діяли на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, з огляду на таке. Відповідачка-1 та Відповідачка-2 були позивачками у справі № 760/13472/22, брали участь у її розгляді в суді апеляційної інстанції через свого представника і були обізнані про те, що рішення від 29.02.2024 оскаржується Позивачем. Звернувшись 22.08.2024 із заявою про приватизацію квартири до завершення апеляційного перегляду, вони прийняли на себе ризик настання правових наслідків у разі скасування цього рішення. Рішення від 29.02.2024 було скасоване, а у визнанні Позивача таким, що втратив право користування квартирою, остаточно відмовлено, що виключає можливість посилатися на нього як на підставу для приватизації житла без участі Позивача. Суд також звертає увагу, що в аналогічних обставинах Верховний Суд у наведених вище постановах від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16-ц та від 10.01.2024 у справі № 404/348/20 визнав приватизацію, проведену до скасування рішення суду про втрату особою права користування житлом, такою, що порушує права цієї особи.
Суд не бере до уваги доводи Відповідачки-2 про непроживання Позивача у спірній квартирі з 2000 року, ненесення ним витрат на її утримання та відсутність у нього наміру брати участь у приватизації. Наведені доводи по суті спрямовані на переоцінку обставин, які були предметом дослідження у справі № 760/13472/22 та щодо яких ухвалено остаточне судове рішення. Відповідачки-1, -2, звертаючись до суду у справі № 760/13472/22, посилалися на ці самі обставини - непроживання Позивача з 2000 року та забезпеченість його іншим житлом, проте суди дійшли висновку про їх недоведеність, а Верховний Суд, розмежувавши тимчасову відсутність особи та її вибуття на інше постійне місце проживання, встановив, що Позивач не втратив інтересу до спірної квартири. Допит як свідків осіб, які вже були допитані у справі № 760/13472/22 ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ), а також інших мешканців будинку з метою встановлення протилежних обставин фактично означав би перегляд остаточного судового рішення поза встановленою законом процедурою, у зв`язку з чим у задоволенні відповідної заяви Відповідачки-2 було відмовлено.
Безпідставними є і доводи Відповідачки-2 про те, що Позивач не є членом сім`ї наймача, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу України діти наймача належать до членів його сім`ї в силу закону. Позивач є сином первісного наймача квартири ОСОБА_5 .
Посилання Відповідачки-2 на те, що з 2013 року Позивач був власником іншої квартири, яку 19.07.2024 подарував дружині, не впливає на висновки суду. Закон № 2482-XII не пов`язує право члена сім`ї наймача на участь у приватизації займаного житла з відсутністю в нього іншого житла, а забезпеченість Позивача іншим житлом була доводом Відповідачок-1, -2 у справі № 760/13472/22, який не став підставою для визнання Позивача таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Твердження Відповідачки-2 щодо обставин виїзду Позивача за межі України, його ставлення до військового обов`язку та сімейних відносин сторін не стосуються предмета доказування у цій справі та не спростовують факту здійснення приватизації без письмової згоди особи, за якою зберігалося право на житло.
Суд враховує, що орган приватизації ухвалив оскаржуване рішення на підставі поданих йому документів, у тому числі відомостей Реєстру територіальної громади, у яких Позивач на той час зареєстрованим не значився. Водночас визнання рішення органу приватизації недійсним не залежить від наявності вини органу приватизації, оскільки за змістом ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України підставою для цього є невідповідність акта вимогам законодавства та порушення ним цивільних прав чи інтересів особи, що встановлено судом у цій справі.
Суд також зазначає, що Позивач у позовній заяві назвав оскаржуваний акт розпорядженням Відділу приватизації державного житла Управління від 16.09.2024 №48802. Водночас із матеріалів приватизаційної справи вбачається, що цей акт має назву «рішення». Оскільки Позивач ідентифікував оскаржуваний акт за органом, що його видав, датою, номером та об`єктом приватизації, і йдеться про той самий акт, суд зазначає його назву відповідно до матеріалів приватизаційної справи.
Оскільки законом не передбачено можливості визначення частки Позивача у праві спільної власності на квартиру без вирішення цього питання органом приватизації за письмовою згодою всіх членів сім`ї, а розміри часток інших співвласників визначені без урахування Позивача, рішення органу приватизації від 16.09.2024 № 48802 підлягає визнанню недійсним у цілому. Відповідно, підлягає визнанню недійсним та скасуванню і видане на його підставі свідоцтво про право власності на житло від 16.09.2024.
Оцінюючи доводи Третьої особи щодо майнових прав неповнолітнього ОСОБА_4 , суд зазначає, що втручання в його майнові права у цьому випадку здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету - захист прав інших осіб, а саме Позивача, право якого на участь у приватизації житла порушено, і є пропорційним. Визнання недійсними рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності не позбавляє ОСОБА_4 житла: спірна квартира повертається до комунальної власності, а він як член сім`ї наймача зберігає право користування нею нарівні з наймачем та іншими членами сім`ї, а також право на участь у приватизації квартири в установленому законом порядку за згодою всіх членів сім`ї, які мають на це право. Отже, справедливий баланс між інтересами дитини та правами Позивача не порушується.
Щодо позовних вимог про скасування записів від 18.09.2024 про державну реєстрацію права власності суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Обраний позивачем спосіб захисту має бути належним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та призводить до його реального відновлення.
З 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким викладено в новій редакції ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV). Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав, визначений цією нормою, не передбачає рішення суду про скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Натомість судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, ухвалюється з одночасним визнанням, зміною чи припиненням ним речових прав і є підставою для проведення державним реєстратором відповідної державної реєстрації.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що починаючи з 16.01.2020 такий спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом № 1952-IV, а тому є неналежним (постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 18.07.2023 у справі № 299/3228/19 (провадження № 61-18140св21)).
Позивач звернувся до суду з цим позовом 18.06.2025, тобто після набрання чинності зазначеними змінами, тому його вимоги про скасування записів про державну реєстрацію права власності Відповідачів-1-3 є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в їх задоволенні.
Разом з тим, відмова у задоволенні цих вимог не перешкоджає відновленню прав Позивача, оскільки свідоцтво про право власності на житло від 16.09.2024 є документом, на підставі якого проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності Відповідачів-1-3 на спірну квартиру. Визнання цього свідоцтва та рішення органу приватизації недійсними відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV є підставою для державної реєстрації припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на спірну квартиру.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Позивач довів порушення його права на участь у приватизації спірної квартири, а тому позов підлягає частковому задоволенню: рішення органу приватизації від 16.09.2024 № 48802 слід визнати недійсним, а видане на його підставі свідоцтво про право власності на житло - визнати недійсним та скасувати.
У задоволенні вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності належить відмовити.
IV. Резолютивна частина
Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 9, 64, 71, 72 Житлового кодексу України, ст. 15, 16, 21, 345 Цивільного кодексу України, ст. 1, 2, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, задовольнити частково.
Визнати недійсним рішення Відділу приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.09.2024 № 48802 про передачу у приватну спільну часткову власність ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_4 .
Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 16.09.2024, видане Відділом приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації згідно з рішенням від 16.09.2024 № 48802, яким посвідчено право приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 39,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3011154380000).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Позивач: ОСОБА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_5 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідачка-1: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Відповідачка-2: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ;
Відповідач-3: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ;
Відповідач-4: Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса: 03151, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 41; код ЄДРПОУ: 37485401;
Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса: 03151, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 41; код ЄДРПОУ: 37485506.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua