Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №463/3704/26 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Інші справи

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №463/3704/26

Суддя: Шандра М. М.

Справа № 463/3704/26 Головуючий у 1 інстанції: Яворського С.Й.

Провадження № 22-ц/811/2340/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретар: Ткачишин Л.А.

за участю: ОСОБА_1 та його представника Максименко О.Г., представника Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Укрполіграфпостач» -

Пащука А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Личаківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стасюк Наталія Святославівна, Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма «Укрполіграфпостач», на постанову старшого державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стасюк Наталії Святославівни від 27 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78447503,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стасюк Н.С. від 27 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78447503.

Обґрунтовував подану скаргу тим, що він є стягувачем у виконавчому провадженні №78447503, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого у справі № 463/8494/24. Зазначає, що рішенням суду від 19 лютого 2025 року боржника зобов`язано усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, зокрема шляхом знесення (демонтажу) бетонної конструкції з фундаментних блоків та пристрою для перекривання шляху (шлагбаума), встановленого на заїзді в арку між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які перешкоджають проїзду. Покликається на те, що 27 березня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з нібито повним виконанням рішення суду. Вважає таку постанову незаконною та передчасною, оскільки рішення суду фактично не виконано в повному обсязі. Зокрема, бетонні фундаментні блоки не демонтовано як об`єкт та не вивезено, а лише переміщено на незначну відстань від місця первісного розташування; сама конструкція збережена у стані, придатному для повторного встановлення. Крім того, не демонтовано бетонну опору шлагбаума. На думку скаржника, такі дії свідчать не про знесення конструкції, як це передбачено судовим рішенням, а лише про її переміщення, а також про неповне виконання рішення в частині демонтажу пристрою для перекривання шляху. Також зазначає, що внаслідок таких дій не досягнуто результату, визначеного судовим рішенням, а саме реального усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. Посилаючись на положення статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», стверджує, що виконання судового рішення має забезпечувати фактичне відновлення порушеного права, тоді як у цьому випадку прохід лише тимчасово звільнено, а можливість повторного блокування проїзду залишається. Окремо звертає увагу на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження ґрунтується на акті державного виконавця від 26 березня 2026 року, який не відображає фактичного стану виконання рішення суду, оскільки не містить відомостей про повний демонтаж та вивезення конструкції, не враховує можливості її повторного встановлення та суперечить наявним фотоматеріалам. Вважає, що зазначений акт не підтверджує повного виконання рішення суду та не міг бути достатньою підставою для закінчення виконавчого провадження. Крім того, скаржник зазначає, що територію після проведення так званого демонтажу не приведено до належного стану, оскільки на ній залишилися бетонні уламки, пісок, каміння та інші будівельні залишки й сміття. На його переконання, такі обставини свідчать лише про часткове та формальне виконання судового рішення, яке не забезпечило остаточного усунення перешкод у користуванні майном. З огляду на викладене вважає, що державний виконавець передчасно закінчив виконавче провадження, не пересвідчившись у повному та фактичному виконанні рішення суду, чим порушив права стягувача та позбавив його можливості надалі домагатися примусового виконання судового рішення.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 .

Вважає ухвалу суду незаконною, необгрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Зазначає, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року у справі № 463/8494/24 на ПП ВКФ «Укрполіграфпостач» покладено обов`язок усунути перешкоди у користуванні майном шляхом знесення шлагбаума на заїзді в арку між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також самовільно встановленої капітальної споруди з фундаментних блоків у проїзді з АДРЕСА_3 . Звертає увагу на те, що на виконання судового рішення було відкрито виконавче провадження № 78447503, однак боржник виконав його лише частково, перемістивши бетонну конструкцію на незначну відстань без її демонтажу та залишивши бетонну опору шлагбаума з елементами живлення, яка продовжує перешкоджати проїзду та створює небезпеку для оточуючих. Вважає, що державний виконавець безпідставно закінчив виконавче провадження постановою від 27 березня 2026 року, оскільки переміщення бетонної конструкції не є тотожним її знесенню, а демонтаж шлагбаума без усунення його бетонної опори не свідчить про повне виконання судового рішення. Стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки фотоматеріалам, які підтверджують, на його переконання, неповне виконання рішення, та не перевірив фактичного стану усунення перешкод у користуванні майном. Покликається на пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого підставою для закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом. Вважає, що передчасне закінчення виконавчого провадження позбавляє його можливості домогтися повного виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав.

Просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким його скаргу задовольнити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник Максименко О.Г. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представник Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Укрполіграфпостач» - Пащук А.І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам не повністю відповідає.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень та проводяться на підставах, у межах повноважень і у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами.

За змістом статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, визначальною умовою для закінчення виконавчого провадження з наведеної підстави є встановлення державним виконавцем саме факту повного виконання судового рішення відповідно до змісту його резолютивної частини. Саме по собі вчинення боржником певних дій, спрямованих на виконання рішення, не є достатнім для висновку про наявність передбачених законом підстав для закінчення виконавчого провадження, якщо такі дії не забезпечили досягнення визначеного судом результату.

Судом установлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року у справі № 463/8494/24 на ПП ВКФ «Укрполіграфпостач» покладено обов`язок усунути перешкоди у користуванні майном шляхом знесення пристрою для перекривання шляху (шлагбаума) на заїзді в арку між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (координати 49.83128468023194, 24.0423090947921) та самовільно встановленої капітальної споруди з фундаментних блоків в проїзді проїзд/прохід з АДРЕСА_3 (координати 49.830933160719894, 24.0418025021408).

На виконання зазначеного судового рішення відкрито виконавче провадження № 78447503, у межах якого державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання, зокрема складалися акти про невиконання боржником рішення суду, накладалися штрафи та направлялося повідомлення до правоохоронного органу.

26 березня 2026 року державним виконавцем складено акт, у якому зафіксовано виконання судового рішення, а 27 березня 2026 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Однак із таким висновком державного виконавця про повне виконання судового рішення погодитися не можна, оскільки він не підтверджується обставинами справи та наявними у ній доказами.

Так, зі змісту судового рішення убачається, що на боржника покладено обов`язок усунути перешкоди у користуванні майном шляхом знесення конкретно визначених об`єктів, а саме шлагбаума та самовільно встановленої капітальної споруди з фундаментних блоків. Отже, належним виконанням судового рішення є вчинення боржником дій, які відповідають визначеному судом способу захисту порушеного права, тобто знесення зазначених об`єктів, а не лише часткове їх демонтування чи переміщення.

При цьому знесення об`єкта за своїм змістом передбачає його ліквідацію як конструкції, а не просту зміну місця розташування зі збереженням його основних конструктивних елементів.

Із долучених до матеріалів справи фотоматеріалів убачається, що судове рішення не виконано в частині знесення пристрою для перекривання шляху (шлагбаума), розташованого на заїзді в арку між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Зокрема, боржник демонтував рухому частину шлагбаума, однак залишив бетонну опору, на якій він був закріплений.

За таких обставин демонтаж лише рухомої частини шлагбаума за умови збереження його конструктивної основи не може вважатися повним знесенням цього об`єкта, а відтак і належним виконанням судового рішення в цій частині.

Доказів, які б свідчили про повний демонтаж шлагбаума, матеріали справи не містять.

При цьому у судовому засіданні суду апеляційної інстанції учасники справи підтвердили факт знесення бетонної конструкції з фундаментних блоків, у зв`язку з чим спір у цій частині відсутній.

Отже, за наявності доказів збереження бетонної опори шлагбаума та пов`язаних із нею елементів державний виконавець, перш ніж приймати рішення про закінчення виконавчого провадження, мав належним чином перевірити, чи було знесено зазначений у виконавчому документі об`єкт у повному обсязі та чи відповідають фактично вчинені боржником дії способу виконання, визначеному судовим рішенням.

Натомість акт державного виконавця від 26 березня 2026 року не містить достатніх відомостей, які б давали змогу достовірно встановити повне знесення обох об`єктів, визначених виконавчим документом. Зокрема, у ньому не наведено належного обґрунтування того, з яких підстав демонтаж рухомої частини шлагбаума за умови збереження його бетонної опори визнано повним виконанням судового рішення. Саме лише констатування факту усунення перешкод без з`ясування обсягу фактично виконаних робіт не є достатнім підтвердженням виконання судового рішення в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 580/1226/24, закінчуючи виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. Постанова про закінчення виконавчого провадження має містити обставини, які свідчать про фактичне виконання судового рішення, та засоби їх встановлення.

Отже, для закінчення виконавчого провадження недостатньо встановити лише те, що перешкоди усунуті в певній частині або що об`єкти більше не перебувають у первісному положенні. Необхідно пересвідчитися, що боржник виконав саме той обов`язок, який покладено на нього судовим рішенням, у повному обсязі та у визначений судом спосіб.

При цьому колегія суддів зауважує, що звернення боржника із заявою про роз`яснення судового рішення та відмова в її задоволенні не звільняли державного виконавця від обов`язку забезпечити його виконання у повному обсязі. Навпаки, за умови встановленої судом зрозумілості резолютивної частини рішення державний виконавець мав перевірити виконання боржником саме визначеного судом обов`язку, не підміняючи встановлений спосіб виконання власним тлумаченням його змісту.

Відхиляючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції фактично обмежився загальним висновком про усунення перешкод у користуванні майном, не надавши належної оцінки тому, чи відповідають фактично вчинені боржником дії змісту виконавчого документа.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що державний виконавець не мав достатніх правових підстав для висновку про фактичне виконання судового рішення в повному обсязі, а тому постанова від 27 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78447503 є передчасною.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова державного виконавця від 27 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 78447503 — визнанню неправомірною та скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374, частини першої статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині. Підставами для скасування судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав установленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Оскільки суд першої інстанції не встановив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення скарги, не надав належної оцінки доказам щодо фактичного стану шлагбаума та дійшов передчасного висновку про правомірність закінчення виконавчого провадження, оскаржувана ухвала не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стасюк Наталії Святославівни від 27 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78447503 задовольнити.

Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стасюк Наталії Святославівни від 27 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 78447503.

Зобов`язати старшого державного виконавця усунути допущені порушення шляхом продовження примусового виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року у справі № 463/8494/24 у межах виконавчого провадження №78447503.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 16.11.2026.

Головуючий

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua