Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №466/4892/23
Суддя: Шандра М. М.
Справа № 466/4892/23 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.
Провадження № 22-ц/811/644/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Ткачишин Л.А.
за участю: ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 –
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення коштів,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у листопаді 2021 року між її матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено три договори позики, а саме: № 11/04 від 04 листопада 2021 року, № 11/18 від 18 листопада 2021 року та № 11/29 від 29 листопада 2021 року. Відповідно до цих договорів ОСОБА_4 отримав у позику грошові кошти на загальну суму 50 000,00 дол. США. Також 08 листопада 2021 року між її матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 11/08, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала позику у розмірі 15 000,00 дол. США. Договори позики передбачали термін повернення коштів - до 31 грудня 2021 року, у випадку протермінування повернення коштів передбачена пеня в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочки. Проте, відповідачами кошти у строк до 31 грудня 2021 року не повернуті. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Позивач прийняла спадщину після смерті своєї матері. У зв`язку із невиконання умов договорів позики відповідачами, позивач змушена звернутися до суду.
Просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь суму основного боргу в розмірі 65 000 дол. США, пеню в сумі 1 284 660,00 грн, а також сплачений судовий збір.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 50 000,00 дол. США, що станом на день ухвалення рішення становить 1 982 500,00 грн заборгованості.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000,00 дол США, що станом на день ухвалення рішення становить 594 750,00 грн заборгованості.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 976 341,60 грн пені.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 308 318,40 грн пені.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , підписану його представником ОСОБА_6 , залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення основного боргу змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного Суду. Викладено резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2024 року в частині стягнення зі ОСОБА_4 основного боргу в новій редакції: «Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 25 000 дол. США, що станом на день ухвалення рішення становить 991 250 грн боргу за договорами позики, в іншій частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення основного боргу в сумі 25 000 дол. США відмовити». Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення пені в сумі 976 341,60 грн скасовано, в задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог, заявлених до неї, подавши апеляційну скаргу після закінчення апеляційного розгляду справи.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , не звернув увагу на те, що спадкоємцями ОСОБА_5 за законом є її донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_7 і матеріали справи не містять доказів відмови останнього від прийняття спадщини. Відтак, спадщина мала перейти до спадкоємців у рівних частках, а ОСОБА_1 не набула одноосібного права вимоги за договорами позики та не мала права самостійно звертатися з позовом про стягнення заборгованості. Також стверджує, що після смерті позикодавця відповідачам не було відомо про її спадкоємців та осіб, яким належало виконувати зобов`язання за договорами позики. Спадкоємці з вимогами про повернення коштів до відповідачів не зверталися та документів на підтвердження своїх прав вимоги не надавали, у зв`язку з чим вважає нарахування пені неправомірним. Також зазначає, що судові рішення про присудження на користь спадкодавця ОСОБА_5 будь-яких сум пені за договорами позики відсутні, а тому, з огляду на положення статті 1230 ЦК України, позивачка не могла успадкувати право на стягнення таких сум.
Просить рішення суду скасувати в частині стягнення коштів із ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, ОСОБА_1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча була належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
Судом встановлено, що 04 листопада 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/04, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_4 у позику 20 000,00 дол. США. ОСОБА_4 зобов`язався у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму коштів ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_4 стверджується розпискою від 04 листопада 2021 року.
18 листопада 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/18, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_4 у позику 10 000,00 дол. США. ОСОБА_4 зобов`язався у термін до 31 грудня 2021 року повернути ці кошти ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_4 стверджується розпискою від 18 листопада 2021 року.
29 листопада 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/29, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_4 у позику 20 000,00 дол. США. ОСОБА_4 зобов`язався у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_4 стверджується розпискою від 29 листопада 2021 року.
08 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/08 від 08 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 15 000,00 дол. США. ОСОБА_2 зобов`язалася у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_2 стверджується розпискою від 08 листопада 2021 року.
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 порушено пункти 1.2 вищевказаних договорів та в строк до 31 грудня 2021 року кошти ОСОБА_5 не повернуто.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину, виданим 07 квітня 2023 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Галань О.Я., спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що до позивачки як спадкоємиці ОСОБА_5 (позикодавця за договором позики) перейшло право вимоги як на суму позики, так і на пеню, нараховану у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов договору позики.
Однак суд першої інстанції не звернув увагу на таке.
Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (частина перша статті 1278 ЦК України).
Якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).
Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
Частиною другою статті 1230 ЦК України передбачено, що до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.
Положення статті 1218 та статті 1230 ЦК України співвідноситься між собою як загальне та спеціальне положення. Таким чином, частина друга статті 1230 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює виникнення права на стягнення неустойки на користь спадкоємця - якщо вона присуджена спадкодавцю за його життя (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 753/20246/17 (провадження № 61-8556св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року в справі № 753/22893/17 (провадження № 61-13468св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2020 року в справі № 753/4256/17 (провадження № 61-38663св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року в справі № 361/4256/19 (провадження № 61-9229св20)).
Як установлено судом 08 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики № 11/08 від 08 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 15 000,00 дол. США. ОСОБА_2 зобов`язалася у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_2 стверджується розпискою від 08 листопада 2021 року.
У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_5 (за її життя) кошти за договором позики від 08 листопада 2021 року чи повернула їх частину, тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що сума заборгованості ОСОБА_2 за вказаним договором позики становить 15 000,00 дол. США.
Проте суд не звернув уваги на те, що право вимоги кожного зі співкредиторів у частковому зобов`язанні є відносно самостійними стосовно прав вимоги інших співкредиторів; жоден зі співкредиторів не має права отримати від боржника (співборжників) щось більше за належну йому частку.
З матеріалів справи вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли її дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_7 (т.1 а. с. 109).
Договір про розподіл спадкового майна між спадкоємцями стосувався лише нерухомого майна (т. 1 а. с. 138 зв.), а договір про розподіл спадкового майна – прав вимоги, які виникли на підставі договорів позики в письмовій формі не укладався.
Отже, позивачка ОСОБА_1 відповідно до статті 540 ЦК України мала право вимагати виконання лише 1/2 частини зобов`язання, тому суд першої інстанції помилково стягнув на її користь зі ОСОБА_2 15 000,00 дол. США.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що за життя ОСОБА_5 пеня за невиконання боржницею зобов`язань за договором позики їй присуджена не була. Відповідно до частини другої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) лише за умови, що така неустойка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. Отже, оскільки відповідного судового рішення не ухвалювалося, право на стягнення пені не увійшло до складу спадщини та не перейшло до позивачки. За таких обставин правові підстави для стягнення зі ОСОБА_2 пені в розмірі 308 318,40 грн відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_2 обов`язку повернути отримані за договором позики кошти.
Відповідно до положень пп.2,8 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене, рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу слід змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та резолютивну частину рішення суду першої інстанції в новій редакції; в частині стягнення пені – скасувати, в задоволення цих позовних вимог відмовити. Постанову Львівського апеляційного суду від 21.11.2024 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу та пені – скасувати.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу змінити, викласти мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Викласти резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 основного боргу в новій редакції:
«Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7500,00 дол. США, що станом на день ухвалення рішення становить 297 375,00 грн боргу за договором позики, в іншій частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу в сумі 7500,00 дол. США відмовити».
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені в сумі 308 318,40 грн скасувати, в задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу та пені – скасувати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 16.11.2026
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua