Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №644/12651/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №644/12651/25

Суддя: Яцина В. Б.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/12651/25 Головуючий суддя І інстанції Черняк В. Г.

Провадження № 22-ц/818/4554/26, 22-ц/818/5171/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 28 квітня 2026 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 24 червня 2026 року у цивільній справі №644/12651/25, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 205 928 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 квітня 2025 року відповідачу були потрібні безготівкові кошти у сумі 220 000 грн на картковому рахунку, та він попрохав позивача перерахувати зазначену суму на його карткові рахунки у в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк», при цьому відповідач запевнив позивача, що дані кошти у нього є в готівці, але він не має можливості відвідати банківські установи щоб поповнити свій рахунок, та обіцяв при першій зустрічі особисто віддати кошти позивачу готівкою. 25 квітня 2025 року позивач, довіряючи відповідачу, перерахував зі свого особистого карткового рахунку на користь відповідача 80 000 грн. на рахунок відповідача в АТ «Універсал Банк» та 140 000 на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджено відповідними банківськими квитанціями про перерахування коштів. Відповідач завірив позивача, що гроші в нього є, і він поверне їх при першій зустрічі. Після перерахування коштів відповідач став уникати позивача, та на прохання повернути кошти не реагував. Влітку 2025 року, після чергового нагадування про борг, відповідач повідомив позивачу, що тимчасово повернути гроші не може та попрохав зачекати, та запропонував частину котів повернути у вигляді бензину за карткою на заправній станції ВОГ, так як підконтрольне йому підприємство ТОВ «ПОЛІМЕР ІНТЕХ ХОЛДІНГ» закуповувало пальне за безготівкові кошти на заправках ВОГ.

Позивачу підлеглі відповідача передали картку для заправки WOG а потім поповнювали її для заправок пального, сукупно позивач отримав пального 227 л на суму 14 072 грн, на яку зменшилась претензія до відповідача (02.08.2025 р. 30 літрів, 04.08.2025 р. 40 л, 07.08.2025 р. 45 л, 12.08.2025 р. 35 л, 14.08.2025 р. 37 л, 14.08.2025 р. 40 л, вартість пального в цей період складала 61,99 грн/л). Однак, в подальшому відповідач відмовився надавати пальне та повертати кошти. Жодних письмових угод між позивачем та відповідачем відносно отриманої суми не укладалось. Так як вказані вище кошти передавались не як кошти в борг, а лише як тимчасово збережене майно, то позов подається не в порядку стягнення коштів як заборгованості, а як позовна вимога про повернення безпідставно набутого та збереженого майна. Таким чином, на думку позивача, обов`язок повернути грошові кошти в сумі 220 000 грн у відповідача виник одразу після їх безпідставного набуття. За наведених обставин, відповідачем безпідставно отримані грошові кошти, перераховані йому позивачем згідно платіжних доручень 38СС-B32K-ETCK-4483 від 25.04.2025 та 84СН-42Х9-ХРТ3-ВНМ2 від 25.04.2025 року у сумі 220 000 грн. Відповідач повернув частину коштів у вигляді пального в відповідному еквіваленті, а тому вимога позивача зменшується на 14 072 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м.Харкова від 28 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 205928 грн та судовий збір у розмірі 2059 грн 28 коп.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м.Харкова від 24 червня 2026 року заяву ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000 грн в рахунок витрат. Понесених на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Не погодившись із вказаними рішенням представник ОСОБА_1 – адвокат Слюсар А.М. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково, без наведення мотивів, відмовив стороні відповідача у задоволенні клопотання про виклик свідків, яке відповідало вимогам статей 90, 91 ЦПК України та іншим нормам процесуального права.

Наполягає на тому, що матеріали справи не містять жодного листування, аудіозаписів, розписок, повідомлень, електронних доказів чи інших об`єктивних підтверджень того, що Відповідач визнавав наявність боргу, погоджувався на повернення коштів, пропонував будь-який спосіб їх компенсації або передавав Позивачеві паливну картку WOG як спосіб часткового повернення коштів. Відтак суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення непідтверджені твердження Позивача, чим порушив принципи належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, передбачені статтями 76-81, 89 ЦПК України.

Суд першої інстанції цим доказам не надав належної, мотивованої оцінки. При цьому саме непідтверджене твердження Позивача про те, що з ним нібито розраховувалися пальним, було прийняте судом і фактично покладене в основу рішення при визначенні розміру стягнення.

Банківська квитанція підтверджує факт руху коштів, але не підтверджує автоматично відсутність правової підстави для такого руху коштів. Суд першої інстанції у цій справі фактично ототожнив факт банківського переказу коштів із безпідставністю їх набуття Відповідачем, що на думку апелянта є неправильним застосуванням норми статті 1212 ЦК України.

Апелянт також зазначив, у разі якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов`язання або обов`язок для їх сплати, - її вимога повернення сплачених коштів є суперечливою, а тому безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

У цій справі Позивач перерахував Відповідачу грошові кошти різними сумами на рахунки у різних банківських установах, зазначивши у призначенні платежів саме «поповнення рахунку». Позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти зі свого особистого рахунку внаслідок будь-якого договору позики, боргу або іншого зобов`язання Відповідача перед Позивачем. Водночас, здійснивши такі платежі, Позивач у подальшому намагається стягнути ці ж кошти з Відповідача як безпідставно набуті.

Також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції помилково оцінив довіреність від 14.03.2025, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гапон І.М. та зареєстровану в реєстрі за № 206, як ізольований документ, відірваний від інших обставин справи.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Слюсар А.М. також просить скасувати додаткове рішення, у задоволенні заяви відмовити.

Скарга мотивована тим, що до заяви було додано лише два документи, а саме: договір від 05.05.2025 про надання юридичних послуг між позивачем та адвокатом Волковим І.М. та акт наданих послуг по договору від 05.05.2025 від 28.04.2026. Якихось інших документів про надання правничої допомоги позивачеві адвокатом Волковим І.М. матеріали справи № 644/12651/25 не містять. З наданих документів вбачається, що адвокат Волков І.М. представляє позивача на досудовому слідстві, в органах влади, перед третіми особами та в суді. Однак, жодного посилання в договорі на справу №644/12651/25 або на позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення з нього безпідставно отриманих коштів в сумі 205928,00 грн вищезазначені документи не містять.

Тим більше, що договір на надання юридичних послуг було укладено 05.05.2025, а до суду представник позивача адвокат Волков І.М. звернувся з позовом про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів лише 30.12.2025, тобто лише через більш як сім місяців з моменту укладення договору від 05.05.2025. За таких обставин відповідач вважає, що юридичні послуги надавалися адвокатом Волковим І.М. не по справі № 644/12651/25, а за якимось іншим, у тому числі, можливо, кримінальним, провадженням.

Відсутність у наданих документах ідентифікації участі ОСОБА_3 саме по справі №644/12651/25 в Індустріальному районному суді м. Харкова робить неможливим віднесення витрат в сумі 15000,00 грн як витрат саме пов`язаних з наданням правничої допомоги ОСОБА_2 по справі №644/12651/25. Однак, ця обставина не завадила суду постановити додаткове рішення від 24.06.2026 та стягнути з ОСОБА_1 суму 15000,00 грн на підставі припущення.

Таким чином суд в основу додаткового рішення поклав не факти, що підтверджено позивачем відповідними належними та допустимими доказам, а лише його припущення, що прямо заборонено ч.6 ст.81 ЦПК України. 2. Додаткове рішення від 24.06.2026 є похідним від первинного рішення Індустріального районного суду по справі №644/12651/25 від 28.04.2026, виходячи з положень ч.2 ст.141 ЦПК України.

Так як відповідач ОСОБА_1 звернувся до Харківського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 28.04.2026, вважаючи його незаконним, то у випадку скасування апеляційним судом вищезазначено рішення та ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати, у тому числі витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, буде покладено на позивача відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, що унеможливить стягнення 15000,00 грн з відповідача ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано наступним.

Судом першої інстанції було відмовлено у допиті свідків після того, як представник відповідача повідомив суду, що розписок, на які він посилається на скріншотах, у нього не існує і надати суду на огляд їх він не може.

Вказує, що факт відсутності правової підстави для набуття відповідачем грошових коштів в розмірі 205928 грн підтверджується наданими позивачем належними та допустимими доказами.

Вважає, що оскільки між сторонами у справі не встановлені і не існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем за відсутності правової підстави, їх може бути витребувано відповідно до положень ст.1212 ЦК України, як безпідставне збагачення.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

При цьому колегія суддів не вважає поважно причиною виїзд представника відповідача – адвоката Слюсар А.М., про що суд було повідомлено безпосередньо перед судовим засіданням, оскільки у даному випадку сторона відповідача була завчасно повідомлена про дату судового засідання, при цьому у розумний строк після отримання цьому повідомлення ніяких заяв щодо наявності поважних причин, які виключають можливість участь сторони відповідача у призначену судом дату, – до суду апеляційної інстанції завчасно не надійшло. Таку процесуальну поведінку колегія суддів вважає недобросовісною, вона не відповідає завданню цивільного судочинства, яке визначено у ст. 2 ЦПК України, та має пріоритетне значення для кожного учасника справи та суду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги суд своє рішення мотивував наступним.

Факт відсутності правової підстави для набуття відповідачем грошових коштів в розмірі 205 928 грн. підтверджується наданими позивачем належними та допустимими доказами.

Оскільки між сторонами у справі не встановлені і не існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем за відсутності правової підстави, їх може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі не договірний характер правовідносин надає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Суд вважав встановленим, що розмір безпідставно набутих відповідачем коштів становить 205 928 грн., тому вони підлягають безумовному поверненню відповідачем позивачу, як набуті без достатньої правової підстави.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) щодо інституту кондикції сформулювала наступні правові висновки: кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача. Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Таким чином, для застосування статті 1212 ЦК України необхідною умовою є доведення того факту, що набуття майна відбулося без будь-якої правової підстави або підстава, яка існувала, згодом відпала. Наявність між сторонами договірних правовідносин виключає кваліфікацію набутого за ними майна як безпідставного.

У справі, що переглядається, позивач стверджує, що передав відповідачу кошти у розмірі 205928 грн як позику, але письмовий договору на підтвердження цього не надав.

Відповідач, у свою чергу, не заперечує факту отримання коштів, але наполягає на тому, що вони були сплачені позивачем за надані послуги, оскільки ОСОБА_2 діяв згідно доручення відповідача від 14.03.2025 року в рамках ст.244, 245, 247 ЦК України.

Разом з тим, сторона відповідача також не надала до суду письмових доказів на підтвердження того, в межах якого договору позивач здійснював це представництво, та що перерахування згаданої грошової суми – виконання позивачем його зобов`язання перед відповідачем. Згідно зі статтею 1047 Цивільного кодексу України, договір позики між фізичними особами укладається у письмовій формі, якщо сума дорівнює або перевищує 170 грн (10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Підтвердженням такого договору може бути звичайна розписка позичальника, якої у даному випадку до суду не було надано.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Оскільки обидві сторони на підтвердження наявності грошових зобов`язань на вищевказану суму, яка перевищує мінімально допустимий розмір для укладання договору усно, - не надали належних письмових документів, а за змістом вказаної норми ст. 218 ЦК України показання свідків не є допустимим джерелом доказування цих обставин, - колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги, за їх безпідставністю.

Не знайшли достатнього підтвердження у матеріалах справи і протиправне перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, або доводи скарги щодо його недобросовісної поведінки.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без змін.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 28 квітня 2026 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 16 листопада 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді О.В.Маміна.

О.Ю.Тичкова.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua