Суд: Черкаський районний суд Черкаської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про поновлення на роботі, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №209/4671/26
Суддя: Морозов В. В.
209/4671/26
2/707/2568/26
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
16 листопада 2026 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді – Морозова В.В.
за участі: секретаря судового засідання – Швидкої І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «МХП» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту) за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, наказу про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
в с т а н о в и в :
Представник позивача – адвокат Трійченко О.В., в інтересах позивача – ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «МХП», у якій просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ фахівця з кадрового супроводу ПРАТ «МХП» (ЄДРПОУ 25412361) Наталії Самбур № 456/з/тр від 23.06.2026, про припинення трудового договору (контракту) за пунктом 6 статті 36 КЗпП України;
- визнати незаконним та скасувати наказ керівника сервісного центру кадрового адміністрування ПРАТ «МХП» (ЄДРПОУ 25412361) Жимчіча Родіона №611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників»;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в ПАТ «МХП» (ЄДРПОУ 25412361) на посаді фахівця з адміністрування руху працівників з 23.06.2026;
- стягнути з ПАТ «МХП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.06.2026 по дату винесення рішення судом включно.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.06.2026 ОСОБА_1 було звільнено наказом фахівця з кадрового супроводу ПРАТ «МХП» Наталії Самбур № 456/з/тр від 23.06.2026, за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, з формулюванням «через відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці»
Відповідно до змісту Наказу, підставою для звільнення зазначені: Наказ керівника сервісного центру кадрового адміністрування ПРАТ "МХП" Жимчіча Родіона № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників». Повідомлення «Про зміну істотних умов праці» № 1 від 23.06.2026 (відмова працівника). Наказ «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026.
Позивач вважає Наказ керівника сервісного центру кадрового адміністрування ПРАТ «МХП» Жимчіча Родіона № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників» та наказ фахівця з кадрового супроводу ПРАТ "МХП" (ЄДРПОУ 25412361) Наталії Самбур про припинення трудового договору (контракту) № 456/з/тр від 23.06.2026 прийнятими із порушенням законодавства України, незаконними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на наступне.
Фактично організація виробництва і праці не змінювалась, позивач не повідомляла відповідача про те, що відмовляється від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці; з будь-якими розпорядчими документами, що стосуються змін в організації виробництва та праці та/або істотних змін умов праці її не ознайомлювали, а саме із Наказом Відповідача «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026, що слугував підставою для прийняття Наказу про припинення трудового договору (контракту) №456/з/тр від 23.06.2026.
Представник позивача вказує, що позивач перебувала у трудових відносинах із відповідачем протягом 5 років 6 місяців, з лютого 2021 по 23.06.2026, що підтверджується інформацією з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування довідкою ОК-7. За весь період перебування у трудових відносних жодних нарікань з боку відповідача щодо виконання трудових обов`язків позивачкою не виникало, факти притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності відсутні.
Відповідно до умов трудового договору позивач перебувала на посаді фахівця з адміністрування руху працівників у структурному підрозділі «Група адміністрування руху працівників». Місцезнаходження робочого місця визначено за адресою: б-р Будівельників, буд.42 у місті Кам`янське, Кам`янський район, Дніпропетровської області, 51939, що підтверджується Наказом керівника сервісного центру кадрового адміністрування ПРАТ «МХП» Жимчіча Родіона № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників».
Відтак, представник позивача вказує, що наказом керівника сервісного центру кадрового адміністрування ПРАТ «МХП» Жимчіча Родіона № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників» позивачу було змінено істотні умови праці з 24.06.2026, а саме перенесено робоче місце, розташоване за адресою: б-р Будівельників, буд.42 у місті Кам`янське, Кам`янський район, Дніпропетровської області, 51939 на нову адресу: 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158 та встановлено неповний робочий день з понеділка по п`ятницю, тривалістю 4 години (графік роботи з 08.00 до 12.00) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Відповідно до наказу № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників», зміни мали вступити в силу з 24.06.2026, тобто з наступного дня.
Із зазначеним Наказом позивача було ознайомлено 23.06.2026 о 14:25 годині, а вже наступного дня о 09:00 годині їй необхідно було приступити до виконання трудових обов`язків за робочим місцем за адресою: 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158.
Враховуючи, що відстань від міста Кам`янське Дніпропетровської області до міста Києва становить близько 450 км, позивач висловила незгоду через неможливість щоденного прибуття на роботу з міста Кам`янське Дніпропетровської області в м. Київ. Приймаючи до уваги, що позивачу було встановлено робочий день тривалістю у 4 години з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, то позивач не мала фінансової можливості орендувати житло у м. Києві.
Про свою незгоду про переведення робочого місця у місто Київ з наступного дня, що передувало дню попередження про зміну робочого місця, позивач зазначила у Повідомленні «Про зміну істотних умов праці» № 1 від 23.06.2026: «Зі змінами ознайомлена 23.06.2026 о 12.50 год., на пропозицію переведення у місто Київ з 24.06.2026 згоду не надаю».
Таким чином, представник позивача вважає, що передислокація робочого місця з адреси: б-р Будівельників, буд. 42 у місті Кам`янське, Кам`янський район, Дніпропетровської області, 51939 на нову адресу: 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158 не є зміною істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, які допускаються відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України.
Представник позивача стверджує, що позивач була зацікавлена у збереженні роботи, тому відмову на продовження роботи не висловлювала, і жодним документом відмова на продовження роботи не зафіксована. Позивач не відмовлялася від роботи в нових умовах праці і ніяких заяв про те, що вона відмовляється працювати в нових умовах праці на адресу відповідача не подавала, а лише у повідомленні «Про зміну істотних умов праці» № 1 від 23.06.2026 зазначила свою незгоду з пропозицію переведення у місто Київ з 24.06.2026.
Тому представник позивача вважає, що у відповідача не було правових підстав вважати, що позивач відмовилася від продовження роботи в нових умовах праці. Відсутність доказів на підтвердження відмови позивача від продовження роботи виключає можливість її звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
В свою чергу, відповідач з 24.06.2026 фактично здійснив не визначення робочого місця, а позивача було переведено на інше робоче місце в іншу місцевість без її згоди відносно до умов трудового договору, за якими її було прийнято на роботу, що відповідно до частини 1 статті 32 КЗпП України, потребує обов`язкової згоди працівника.
Підставою для прийняття відповідачем Наказу № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників», а в подальшому Наказу про припинення трудового договору № 456/з/тр від 23.06.2026, є наказ відповідача «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026. Представник позивача вказує, що зміни в організації виробництва і праці начебто відбулися за один день до звільнення позивача.
З наказом відповідача «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026 позивача не було ознайомлено, про що особисто позивачем було зазначено у Наказі про припинення трудового договору № 456/з/тр від 23.06.2026 копію наказу «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026 не отримувала.
Також, у повідомленні про зміну істотних умов праці № 1 від 23.06.2026, як підставу для зміни істотних умов праці для позивача було зазначено наказ «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026.
При зміні істотних умов праці відповідач повинен дотримуватися встановленого порядку. Правовим документом про таку зміну є наказ про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Передумовою зміни умов праці повинна бути зміна в організації виробництва й праці, але, зі змінами в організації виробництва і праці позивача не ознайомлювали - Наказом «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026.
Тобто, позивача ознайомлено з Наказом № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників» вже після запровадження таких змін у порушення вимог частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
При цьому, зміна (зменшення) посадових обов`язків не здійснювалася, що могло за собою спричинити зміну режиму роботи позивача, і як наслідок відповідне зменшення заробітної плати. Тобто, жодних змін в організації виробництва і праці відповідача, які б вплинули на посадові обов`язки позивача, не відбулося.
Крім того, на переконання представника позивача відповідачем не обґрунтовано необхідність збереження її функцій, як працівника, всього на 50 %, адже їй було запропоновано працювати по 4 години на день, а роботодавець просто примушував її до звільнення.
Також відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, звільнення працівника можливе лише, якщо істотні умови праці не можуть бути збережені та якщо працівник відмовляється від нових. Проте, документи відповідача, що слугували підставою для звільнення позивача, жодної згадки не містять, що колишні умови праці неможливо було зберегти. З огляду на викладене та положення статей 32, 36 КЗпП України, представник позивача стверджує, що відповідач порушив норми трудового законодавства України при звільненні позивача із займаної посади за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Зі змісту повідомлення про зміну істотних умов праці № 1 від 23.06.2026 слід дійти висновку, що зміна в організації виробництва і праці пов`язана із ліквідацією структурного підрозділу, в якому працювала позивач: «У зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, зумовленими реалізацією проекту централізації кадрового адміністрування, прийнято рішення про концентрацію функцій кадрового документообігу в м. Києві, ліквідації групи адміністрування руху працівників у складі відділу з адміністрування кадрових даних, групи адміністрування персональних даних у складі відділу з адміністрування кадрових даних у м. Кам`янське, на підставі ст.32 Кодексу законів про працю України».
Таким чином, жодні зміни в організації виробництва і праці як підстави для зміни істотних умов праці для позивача у цьому випадку відсутні.
Представник позивача зазначає, що ліквідація структурного підрозділу, в якому працювала позивач і яку відповідач назвав «реалізацією проекту централізації кадрового адміністрування» і яку помилково вважав зміною істотних умов праці, фактично не встановлює зміни в організації виробництва і праці на підприємстві, а порушує права позивача на працю і на гідну оплату своєї праці, оскільки при таких умовах, які були встановлені відповідачем вона не мала можливості ні працювати, ні прокормити себе.
Факт ліквідації структурного підрозділу, в якому працювала позивач, виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.
Представник позивача вказує, що сама по собі ліквідація групи адміністрування руху працівників може вважатися зміною в організації виробництва і праці лише в тому випадку, якщо вона супроводжується реальними організаційно-структурними та технологічними змінами (наприклад, автоматизацією процесів, зміною функцій чи скороченням штату). Якщо ж функції ліквідованої групи просто передаються іншому підрозділу без зміни загального обсягу обов`язків, умов праці чи технологій, це є штучним створенням умов для звільнення конкретних працівників, що є порушенням законодавства про працю.
Таким чином, представник позивача стверджує, що в даному випадку відповідачем здійснено дублювання функцій: новий структурний підрозділ з іншою назвою, який виконує ті самі завдання, а відповідач використав ліквідацію структурного підрозділу, щоб звільнити «неугодних» працівників.
З огляду на викладене, відповідач порушив норми трудового законодавства України при звільненні позивача із займаної посади за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, що є підставою для поновлення позивача на займаній посаді
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Морозова В.В. від 24 серпня 2026 року відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін 21 жовтня 2026 року за наявними у ній матеріалами; запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення їй даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Одночасно сторонам було роз`яснено, що відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, та зазначено строки подання такого клопотання.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.
01 вересня 2026 року, у межах строку, встановленого судом, представником відповідача – адвокатом Шепіль О.В. через підсистему «Електронний суд» надіслано до суду відзив на позовну заяву разом з доказом направлення його копії позивачу, у якому вона просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції представник відповідач зазначає, що позивач стверджує, проте що жодних змін в організації виробництва і праці відповідача не відбувалося, а ліквідація структурного підрозділу нібито є – «штучним створенням умов для звільнення». Однак представник відповідача вказує, що ця теза спростовується документами самого відповідача. Наказом «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026 (далі — Наказ № 38/ОД) на підприємстві було реалізовано проєкт централізації кадрового адміністрування, а саме: ліквідовано групу адміністрування руху працівників та групу адміністрування персональних даних у складі відділу з адміністрування кадрових даних у м. Кам`янське, а відповідні функції передано до групи з кадрового супроводу Київський регіон з одночасним запровадженням неповної зайнятості (4 години на день / 20 годин на тиждень) замість повної. Такий проєкт не є одноразовим кадровим рішенням щодо однієї працівниці — він охоплював реорганізацію двох структурних підрозділів та зміну штатного розпису підприємства, що підтверджується також наказом № 19/О/Д від 02.09.2024 «Про надання права підпису Жимчічу Родіону», прийнятим «з метою оптимізації управлінсько-розпорядчих процесів у ПрАТ «МХП» та удосконалення організації документообігу», що свідчить про системний, а не ситуативний характер централізації кадрового адміністрування на підприємстві.
Щодо доводу про індивідуальний (дискримінаційний) характер наказу представник відповідача зазначає, що доводи «позивача про те, що Наказ № 611к/тр від 23.06.2026 стосувався лише її однієї, а тому має дискримінаційний характер», є необґрунтованим. Стаття 32 КЗпП України не встановлює вимоги про те, що зміна істотних умов праці повинна одночасно стосуватися кількох працівників. Позивач станом на 24.06.2026 обіймала єдину штатну одиницю фахівця з адміністрування руху працівників у ліквідованій групі в м. Кам`янське - тому наслідки реорганізації об`єктивно стосувалися саме її посади. Це є прямим наслідком ліквідації відповідної групи, а не вибірковим переслідуванням конкретної працівниці.
Щодо строку та порядку повідомлення про зміну істотних умов праці (застосування законодавства воєнного часу) представник відповідача зазначає, що «позивач посилається на те, що зміни істотних умов праці запроваджено «за один день» до їх набрання чинності, тобто без дотримання загального двомісячного строку попередження, встановленого частиною третьою статті 32 КЗпП України», цей довід не враховує спеціального регулювання, що діє на час спірних правовідносин. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, передбачених частиною третьою статті 32 КЗпП України, здійснюється не пізніше, ніж до запровадження таких умов, - тобто загальний двомісячний строк попередження на час дії воєнного стану не застосовується. Позивача було ознайомлено з Повідомленням № 1 про зміну істотних умов праці 23.06.2026 (за її власноручним підписом — о 12:50), тобто до дати запровадження нових умов праці - 24.06.2026. Отже, вимога спеціального закону про повідомлення «не пізніше, ніж до запровадження таких умов» відповідачем дотримана.
Представник відповідача звертає увагу суду, що твердження позовної заяви про те, що позивача нібито ознайомлено з наказом № 611к/тр «вже після запровадження таких змін», не відповідає фактичним обставинам справи: ознайомлення відбулося 23.06.2026, а зміни запроваджено 24.06.2026, тобто на день пізніше дати ознайомлення. Матеріали справи (та й сама позовна заява) не містять жодних доказів на підтвердження протилежного.
Щодо доводу про непред`явлення позивачу Наказу № 38/ОД чинне трудове законодавство не покладає на роботодавця обов`язку особисто ознайомлювати кожного працівника з внутрішнім розпорядчим документом про реорганізацію підприємства в цілому. Обов`язковим є повідомлення працівника саме про зміну його істотних умов праці, що й було здійснено шляхом вручення Повідомлення № 1 від 23.06.2026, яке містить вичерпний виклад нових умов праці (посада, підрозділ, режим роботи, дата запровадження) з посиланням на Наказ № 38/ ОД як на підставу. Позивач була належним чином і вчасно поінформована про зміст та причини зміни істотних умов праці, що підтверджується її особистим підписом на Повідомленні № 1.
Щодо доводу про «відсутність відмови» позивача від продовження роботи в нових умовах позивач стверджує, що вона «не відмовлялася від роботи в нових умовах» і що «жодним документом відмова на продовження роботи не зафіксована». Цей довід прямо спростовується власноручним записом позивача на повідомленні № 1 від 23.06.2026, у якому зазначено дослівно: «Зі змінами ознайомлена 23.06.2026 о 12.50 год., на пропозицію переведення у місто Київ з 24.06.2026 згоду не надаю» (підпис позивача, засвідчений датою і часом). Відмова у наданні згоди на продовження роботи в нових умовах за своєю правовою природою є відмовою від продовження роботи в розумінні пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, незалежно від того, яким словом вона позначена у документі — «відмова» чи «незгода». Форма волевиявлення не змінює його юридичного змісту: працівниця письмово, власноруч і недвозначно висловила незгоду продовжувати роботу на нових умовах. Саме на підставі цього чіткого волевиявлення відповідач і застосував пункт 6 статті 36 КЗпП України.
Щодо неможливості збереження попередніх умов праці Пункт 1.1 Наказу № 38/ОД передбачає ліквідацію з 24.06.2026 групи адміністрування руху працівників, у якій обіймала посаду позивач. Оскільки структурний підрозділ ліквідовано, попередні істотні умови праці (режим повної зайнятості за попередньою адресою) об`єктивно не могли бути збережені, що є другою обов`язковою передумовою правомірного застосування пункту 6 статті 36 КЗпП України поряд з відмовою працівника.
Щодо процедурної добросовісності відповідача при звільненні Наказом № 456/з/тр від 23.06.2026 про припинення трудового договору позивачу нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі 29 374,68 грн, а також компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (9 днів) та відпустки працівникам, які мають дітей (20 днів). Зазначені виплати здійснено у повному обсязі, що підтверджує добросовісність та законність дій відповідача і спростовує довід позивача про нібито намір «примусити її до звільнення»: за наявності такого наміру роботодавець не мав би підстав та стимулу нараховувати і виплачувати передбачені законом компенсації в повному обсязі.
Щодо похідної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу представник відповідача звертає увагу суду, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.01.2024 у справі № 708/447/23, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції внаслідок протиправних дій чи бездіяльності роботодавця, що позбавили працівника права на працю та оплату праці. Оскільки звільнення позивача відповідало вимогам пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а Наказ № 611к/тр від 23.06.2026 та Наказ № 456/з/тр від 23.06.2026 прийняті відповідачем правомірно, протиправних дій чи бездіяльності з боку відповідача не встановлено, а тому похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає, оскільки вимушений прогул виникає лише за наявності незаконного звільнення, якого в даному випадку не встановлено.
Таким чином, представник відповідача вважає, що наведені обставини у сукупності свідчать про те, що: (1) зміни в організації виробництва і праці відповідача були реальними, документально підтвердженими та системними; (2) порядок повідомлення позивача про зміну істотних умов праці відповідав спеціальним вимогам законодавства, чинного в умовах воєнного стану; (3) позивач власноруч висловила незгоду на продовження роботи в нових умовах, що є відмовою в розумінні пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України; (4) попередні умови праці об`єктивно не могли бути збережені у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу; (5) відповідач в повному обсязі виконав усі належні йому за законом виплати при звільненні. Отже, звільнення позивача проведено відповідачем із дотриманням вимог трудового законодавства України, а правові підстави для визнання наказів незаконними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
06 вересня 2026 року від представника позивача – Трійченко О.В. через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача не погодилася з доводами відповідача та просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.
Додатково представник позивача зазначає, що на її переконання зі змісту Наказу № 38/ОД слід дійти висновку, що зміна в організації виробництва і праці пов`язана із ліквідацією структурного підрозділу, в якому працювала позивач. При цьому, зміна (зменшення) посадових обов`язків не здійснювалася, що могло за собою спричинити зміну режиму роботи позивача, і як наслідок відповідне зменшення заробітної плати. Тобто, представник позивача стверджує, що жодних змін в організації виробництва і праці відповідача, які б вплинули на посадові обов`язки позивача, не відбулося. Враховуючи відсутність у відповідача змін в організації виробництва і праці відповідач не міг змінювати істотні умови праці позивачу, а також не мав правових підстав для звільнення її за пунктом 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Крім того, представник позивача вказує, що до відзиву на позовну заяву відповідачем надано Наказ № 19/ОД від 02.09.2024 «Про надання права підпису організаційно-розпорядчих документів з кадрових питань, військово-облікових документів та документів щодо трудової діяльності в ПрАТ «МХП». Зі змісту цього наказу вбачається, шо відповідачем надано керівнику сервісного центру кадрового адміністрування ОСОБА_2 право підписувати організаційно-розпорядчі документи з кадрових питань та військово-облікових документів, засвідчувати копії документів з кадрових питань та військово-облікових документів, що подаються третім особам. Таким чином, у керівника сервісного центру кадрового адміністрування Жимчіча Родіона Тимуровича відсутнє будь-які повноваження щодо прийняття управлінського рішення про припинення трудового договору із позивачем.
Таким чином, представник позивача стверджує, що керівник сервісного центру кадрового адміністрування Жимчіч Р.Т. мав наказ виключно на «право підпису» (технічну функцію), але не мав «права приймати рішення про припинення трудового договору із позивачем» (диспозитивну/розпорядчу функцію), він не мав юридичного права ініціювати та припинення трудового договору. Тому Наказ № 611к/тр від 23.06.2026 «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників», підписаний не уповноваженою особою, є незаконним.
Також представник позивача вважає, що жодним документом не передбачено повноважень Самбур Наталії Сергіївні приймати рішення та підписувати документи про припинення трудового договору із позивачем. Так, не маючи повноважень фахівцем з кадрового супроводу ОСОБА_3 було прийнято рішення та підписано наказ №456/з/тр від 23.06.2026 про припинення трудового договору із позивачем. Таким чином, грубо та беззаперечно порушуючи трудове законодавство, фахівець з кадрового супроводу ОСОБА_3 та керівник сервісного центру кадрового адміністрування Жимчіч Родіон Тимурович перевищили свої повноваження, що виразилося у прийнятті наказів не маючи на те законних підстав.
Зокрема, представник позивача звертає увагу, що наказ № 38/ОД від 22.06.2026 «Про внесення змін в організації виробництва і праці», прийнятий та підписаний заступником головного виконавчого директора з досвіду та успіху співробітників Анастасією Громовою. При цьому, відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості щодо осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, стосовно Самбур Наталії Сергіївни, Жимчіча Родіона Тимуровича, Анастасії Громової не значаться.
Відповідно до п. 14.47. Статуту відповідача, до компетенцiї Головного виконавчого директора Ради директорiв належить:- вирішення кадрових питань Товариства, затвердження штатного розкладу Товариства; прийняття на роботу та звільнення працівників Товариства, застосування до них заходів заохочення та стягнення; визначення (конкретизація) сфер їх компетенції, прав i відповідальності працівників Товариства; прийняття будь яких інших кадрових рішень (у тому числі стосовно переведення) щодо працівників Товариства; - затвердження штатного розпису Товариства; визначення посадових окладів, форм i систем оплати праці працiвникiв Товариства та iнщих oci6, що залучаються до роботи згiдно iз законодавством України з правом передоручення вищезазначених повноважень третім особам; прийняття на роботу в Товариство, переведення та звільнення працівників Товариства; визначення місцезнаходження Товариства.
Відтак, представник позивача вважає, що накази, які слугували підставою для звільнення позивача, прийняті та підписані особами, не наділеними відповідними владними повноваженнями, а тому вчинені з порушенням вимог діючого законодавства, та є недійсними у розумінні ст. 216 ЦК України.
Окремо, представник позивача звертає увагу, що не надано доказів про ліквідацію групи адміністрування руху працівників у складі відділу з адміністрування кадрових даних у м. Кам`янське, яка розміщена за локацією, що розташована за адресою:51939, Дніпропетровська область, Кам`янський район, місто Кам`янське, бул. Будівельників, буд.42. Натомість, відповідач станом на дату звільнення позивача (23.06.2026) та на дату подання відзиву на позовну заяву продовжує використовувати офісні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором оренди майна № 01022024/Л/МХП/2 від 01.02.2024, що укладений між Орендодавцем Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Відповідачем. Так, пунктом 4 Додатка №3 Договору оренди майна №01022024/Л/МХП/2 від 01.02.2024 передбачено, що «строк надання майна в оренду складає 35 місяців з моменту підписання даного Акту приймання-передачі майна».
10 вересня 2026 року представником відповідача – адвокатом Шепіль О.В. через підсистему «Електронний суд» надіслано до суду заперечення на відповідь на відзив разом з доказом направлення їх копії позивачу.
Представник відповідача у своїх письмових заперечення зазначає наступне:
Щодо ототожнення «ліквідації структурного підрозділу» з підставою застосування статті 32 КЗпП України, то відповідач ніколи не стверджував і не посилався на ліквідацію підприємства чи на скорочення штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Правовою підставою зміни істотних умов праці позивача та подальшого припинення трудового договору є пункт 6 статті 36 у поєднанні з частиною третьою статті 32 КЗпП України зміна істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Для застосування цієї підстави достатньо доведення факту раціоналізації робочих місць, централізації функцій або вдосконалення структури підприємства - без ліквідації юридичної особи.
Щодо доводу про відсутність рішень стосовно другої ліквідованої групи довід про те, що відповідачем не прийнято жодних рішень щодо працівників групи адміністрування персональних даних, не спростовує реальності реорганізації. Ліквідація структурного підрозділу не обов`язково тягне звільнення чи зміну істотних умов праці кожного працівника - правові наслідки залежать від того, чи погодився працівник на переведення, чи займав відповідну штатну одиницю на момент реорганізації, а також від інших обставин, які не є предметом цього спору. Відсутність спору з боку інших працівників не є доказом фіктивності реорганізації щодо посади позивача, навпаки, той факт, що зміни торкнулися лише єдиної штатної одиниці, яку обіймала позивач у ліквідованій групі адміністрування руху працівників, є прямим і очікуваним наслідком реорганізації, а не ознакою дискримінації чи вибіркового переслідування.
Щодо повноважень осіб, які підписали накази позивач посилається на відсутність відомостей про ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (ЄДР) як на підставу недійсності відповідних наказів. Цей довід не враховує розмежування двох різних видів повноважень. До ЄДР вносяться відомості про осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи у відносинах із третіми особами без довіреності (стаття 89 Цивільного кодексу України, стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань»). Внутрішні кадрові рішення - видання наказів про зміну істотних умов праці, про припинення трудового договору, про право підпису кадрової документації - є питанням внутрішньої організації управління підприємством і не потребують окремої реєстрації в ЄДР.
При цьому саме пункт 14.47 Статуту відповідача, на який посилається позивач, прямо передбачає право Головного виконавчого директора на прийняття кадрових рішень «з правом передоручення вищезазначених повноважень третім особам». Делегування повноважень з кадрових питань підтверджується наказом № 19/О/Д від 02.09.2024 «Про надання права підпису організаційно-розпорядчих документів з кадрових питань», яким ОСОБА_2 надано право підписувати відповідні документи, - цей наказ додано до матеріалів справи самою позивачкою. Громова А. обіймає посаду заступника головного виконавчого директора з питань персоналу, що за звичайною діловою практикою і внутрішніми розпорядчими документами Товариства передбачає делеговані повноваження з кадрових питань у межах відповідного напрямку. Аналогічно повноваження Самбур Н.С. на підписання наказу про припинення трудового договору ґрунтуються на посадовій інструкції та наказі про розподіл обов`язків у сервісному центрі кадрового адміністрування.
Таким чином, представник відповідача вказує, що усі оспорювані накази прийняті уповноваженими на це особами в межах внутрішньо делегованих повноважень, а довід про їх недійсність за статтею 216 Цивільного кодексу України є необґрунтованим.
Щодо договору оренди майна № 01022024/Л/МХП/2 від 01.02.2024 позивач посилається на договір оренди майна, укладений між відповідачем та ФОП ОСОБА_4 щодо приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , як на доказ того, що відповідач нібито продовжує використовувати приміщення ліквідованого підрозділу, а отже реорганізація є фіктивною.
Договір оренди від 01.02.2024 передує рішенню про реорганізацію (наказ № 38/ОД від 22.06.2026) більш ніж на два роки та стосується приміщень загальною площею 606,2 м2 на 1-му та 3-му поверхах будівлі, які використовуються Товариством для широкого кола господарських та управлінських функцій, а не виключно для потреб ліквідованої групи адміністрування руху працівників чи групи адміністрування персональних даних. Сам факт продовження оренди приміщення не є доказом того, що конкретна ліквідована штатна одиниця чи структурний підрозділ фактично продовжують функціонувати за цією адресою.
Щодо ненадання штатного розпису до та після реорганізації відповідач визнає за доцільне долучити до матеріалів справи копію штатного розпису за період з 31.12.2025 по 31.08.2026, що стосується підрозділів, зазначених у наказі № 38/ОД від 22.06.2026, для остаточного спростування доводу про фіктивність реорганізації та для підтвердження що в ПрАТ «МХП» відбулося поєднання груп та виведення/зменшення штатних одиниць.
З огляду на викладене, а також на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву від 01.09.2026, відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
20 жовтня 2026 року від представника позивача – ОСОБА_6 через підсистему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення у яких остання підтримала позовні вимоги.
Додатково зазначила, що представником відповідача 10.09.2026 через підсистему «Електронний суд» було додано докази: - Витяг зі штатного розпису станом на 31.08.2026, підписаний керівником групи з кадрового супроводу ОСОБА_7 09.09.2026.- Витяг зі штатного розпису станом на 31.12.2025, підписаний керівником групи з кадрового супроводу ОСОБА_7 09.09.2026. - Витяг зі штатного розпису станом на 20.06.2026, підписаний керівником групи з кадрового супроводу ОСОБА_7 09.09.2026.- Витяг зі штатного розпису станом на 23.06.2026, підписаний керівником групи з кадрового супроводу Маїрко Наталією 09.09.2026.- Наказ № 46/ОД від 09.09.2025 «Про надання ОСОБА_3 права підпису організаційно-розпорядчих документів з кадрових питань», надалі - Наказ № 46/ОД. - Наказ №7/ОД від 11.02.2026 «Про делегування ОСОБА_8 права підпису внутрішніх документів за напрямом управління персоналом», надалі - Наказ № 7/ОД. Зі змісту наказу № 7/ОД вбачається, шо відповідачем надано ОСОБА_9 , заступнику головного виконавчого директора з досвіду та успіху працівників, право підпису (затвердження) наступного переліку внутрішніх документів з питань управління персоналом:- розпорядчі документи з основної діяльності та адміністративно господарських питань (накази, розпорядження); - внутрішні нормативні документи (регламенти, стандарти, політики, правила, інструкції, методики тощо).
Представник позивача вважає, що у Громової Анастасії, заступника головного виконавчого директора з досвіду та успіху працівників, відсутні будь-які повноваження щодо прийняття управлінського рішення про внесення змін в організації виробництва і праці, що викладене у Наказі № 38/ОД від 22.06.2026, а тому ОСОБА_10 , заступник головного виконавчого директора з досвіду та успіху працівників, мала виключно «право підпису» (технічну функцію), але не мала «права приймати рішення про внесення змін в організації виробництва і праці».
Таким чином, на думку представника позивача приймаючи та підписуючи Наказ 38/ОД від 22.06.2026 «Про внесення змін в організації виробництва і праці» Громова Анастасія, заступник головного виконавчого директора з досвіду та успіху працівників, одноосібно і протиправно перебрала на себе повноваження керівника підприємства - Головного виконавчого директора Ради директорiв, а тому наказ 38/ОД від 22.06.2026 «Про внесення змін в організації виробництва і праці», прийнятий не уповноваженою особою, є незаконним.
Також, представник позивач стверджує, що жодним документом не передбачено повноважень Самбур Наталії Сергіївни приймати рішення про припинення трудового договору із позивачем. Зі змісту наказу № 46/ОД вбачається, шо відповідачем надано ОСОБА_3 , фахівцю з кадрового супроводу, право підпису організаційно розпорядчих документів з кадрових питань. Таким чином, грубо та беззаперечно порушуючи трудове законодавство, фахівець з кадрового супроводу Самбур Наталія Сергіївна та заступник головного виконавчого директора з досвіду та успіху працівників Громова Анастасія перевищили свої повноваження, що виразилося у прийнятті наказів не маючи на те законних підстав.
Відтак, представник позивача вважає, що накази, які слугували підставою для звільнення Позивачки, прийняті та підписані особами, не наділеними відповідними владними повноваженнями, а тому вчинені з порушенням вимог діючого законодавства, та є недійсними у розумінні ст. 216 ЦКУ.
21 жовтня 2026 року розгляд справи відкладено до 16 листопада 2026 року у зв`язку із неодноразовим оголошення повітряної тривоги в (м. Черкаси) Черкаському районі Черкаської області.
27 жовтня 2026 року представником відповідача – адвокатом Шепіль О.В. через підсистему «Електронний суд» надіслано до суду заперечення на пояснення (клопотання) представника позивача від 20.10.2026 разом з доказом направлення їх копії позивачу.
Представник відповідача у своїх письмових заперечення зазначає наступне, щодо повноважень Громової А. та наказу № 38/ОД від 22.06.2026: позивач сама наводить зміст наказу № 7/ОД від 11.02.2026, яким Громовій А. делеговано право підпису (затвердження) розпорядчих документів з основної діяльності та адміністративно-господарських питань (наказів, розпоряджень) і внутрішніх нормативних документів з питань управління персоналом. Висновок позивача про те, що це «технічна функція», яка не охоплює прийняття рішення, суперечить самому тексту наказу: «затвердження» документа означає схвалення його змісту, тобто прийняття рішення, а не механічне засвідчення. Накази як акти управління видаються саме шляхом їх підписання (затвердження) уповноваженою особою — іншого способу прийняття наказу не існує.
Наказ № 38/ОД є розпорядчим документом з основної діяльності (на що вказує індекс «ОД») у сфері управління персоналом – щодо структури підрозділів кадрового адміністрування. Тобто він повністю відповідає переліку документів, право підпису (затвердження) яких делеговано наказом № 7/ОД.
Позивач цитує п. 14.47 Статуту, відповідно до якого повноваження Головного виконавчого директора щодо кадрових питань здійснюються «з правом передоручення вищезазначених повноважень третім особам», і водночас стверджує, що передоручення не здійснювалося. Таке твердження є внутрішньо суперечливим: наказ № 7/ОД, який позивач аналізує у своїх поясненнях, і є передорученням у межах права, наданого Статутом. Отже, ОСОБА_11 діяла в межах делегованих повноважень, а не «одноосібно і протиправно перебрала на себе повноваження керівника підприємства».
Наказом «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026 на підприємстві було реалізовано проєкт централізації кадрового адміністрування, а саме: ліквідовано групу адміністрування руху працівників та групу адміністрування персональних даних у складі відділу з адміністрування кадрових даних у м. Кам`янське, а відповідні функції передано до групи з кадрового супроводу Київський регіон з одночасним запровадженням неповної зайнятості (4 години на день/20 годин на тиждень) замість повної.
Наказ було підписано на найвищому профільному рівні - заступником головного виконавчого директора з досвіду та успіху співробітників ПрАТ «МХП» Анастасією Громовою, до компетенції якої належать питання управління персоналом. Це підтверджує, що рішення було прийняте уповноваженою посадовою особою відповідного функціонального напряму, а не на рівні виконавців.
Крім того, представник відповідача вказує, що відповідач як роботодавець не заперечує проти наказу № 38/ОД, а послідовно підтримує його, виконав його (відповідні зміни відображені у штатному розписі станом на 23.06.2026, 24.06.2026 та 31.08.2026) і захищає його законність у суді через уповноваженого представника. Такі дії свідчать про схвалення наказу роботодавцем (за аналогією зі ст. 241 ЦК України, на яку позивач фактично спирається, посилаючись на цивільно-правові наслідки). Позивач ж не пояснила, яким чином внутрішній розподіл компетенції між посадовими особами Відповідача порушив її права.
Щодо повноважень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 представник відповідача зазначає, що Наказом № 46/ОД від 09.09.2025 ОСОБА_3 надано право підпису організаційно-розпорядчих документів з кадрових питань. Наказ про припинення трудового договору (індекс «з/тр») є кадровим наказом, тобто належить до цієї категорії. Позивач не вказує, яка норма чи документ виводить наказ про звільнення за межі «кадрових питань».
Представник відповідача вказує, що припинення трудового договору за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не є окремим дискреційним рішенням посадової особи: відповідно до ч. 4 ст. 32 КЗпП України воно є правовим наслідком відмови працівника від продовження роботи в нових умовах, коли попередні умови не можуть бути збережені. Наказ № 456/з/тр лише оформлює цей наслідок.
Що підтверджується власноручним записом позивача на Повідомленні № 1 від 23.06.2026, у якому зазначено дослівно: «Зі змінами ознайомлена 23.06.2026 о 12.50 год., на пропозицію переведення у місто Київ з 24.06.2026 згоду не надаю» (підпис Позивача, засвідчений датою і часом).
Зокрема, представник відповідача звертає увагу, що відмова у наданні згоди на продовження роботи в нових умовах за своєю правовою природою є відмовою від продовження роботи в розумінні пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, незалежно від того, яким словом вона позначена у документі — «відмова» чи «незгода». Форма волевиявлення не змінює його юридичного змісту: працівниця письмово, власноруч і недвозначно висловила незгоду продовжувати роботу на нових умовах. Саме на підставі цього чіткого волевиявлення відповідач і застосував пункт 6 статті 36 КЗпП України.
Позивач у своїх поясненнях не оспорює повноваження Жимчіча Р.Т. на підписання наказу № 611к/тр від 23.06.2026 про зміну істотних умов праці. Його право підпису кадрових документів підтверджується наказом № 19/О/Д від 02.09.2024, який долучено до справи самою позивачкою.
Щодо посилання на ст. 216 ЦК України, то представник відповідача вказує, що стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Накази роботодавця з кадрових питань не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, а є актами управління в трудових відносинах. Законність зміни істотних умов праці та припинення трудового договору оцінюється за нормами КЗпП України (ст. 32, 36, 235), а не за правилами про недійсність правочинів. Тому посилання на ст. 216 ЦК України є недоречним.
Щодо витягів зі штатного розпису, то вони є копією частини документа. Підпис керівника групи з кадрового супроводу Маїрко Н. на витягах засвідчує їх відповідність оригіналу штатного розпису, а не є затвердженням самого штатного розпису. Позивач змішує повноваження щодо затвердження штатного розпису та повноваження щодо засвідчення його копій. Підтверджуємо, що до функцій групи з кадрового супроводу належить ведення штатного розпису та видача його витягів. Жодної норми, яка б забороняла особі, відповідальній за ведення кадрової документації, засвідчувати копії, Позивач не наводить. Відповідач надає копію наказу №36/ОД від 19.06.2026р., про внесення права підпису організаційно розпорядчих документів з кадрових питань, яким делеговано ОСОБА_7 право засвідчення копій та витягів зі штатного розпису.
Позивач не заперечує достовірність змісту витягів, а лише особу, яка їх засвідчила. Відповідач готовий надати суду для огляду оригінали штатних розписів або копії, засвідчені в іншому порядку, якщо суд вважатиме це необхідним (ст. 95 ЦПК України).
Щодо тверджень про відсутність змін в організації виробництва і праці твердження позивача, що відповідач «у п. 5 свого заперечення підтверджує, що жодних змін в організації виробництва і праці не відбувалося», не відповідає змісту заперечення від 09.09.2026. У ньому відповідач указує протилежне: у ПрАТ «МХП» відбулося поєднання груп і зміна штатної чисельності ліквідованих підрозділів, що підтверджується штатними розписами станом на 31.12.2025, 20.06.2026, 23.06.2026, 24.06.2026 та 31.08.2026.
Суперечності між п. 1.1 наказу № 38/ОД (ліквідація груп) і поєднанням груп немає: це складові однієї зміни структури — ліквідація груп адміністрування у Кам`янському та централізація їхніх функцій у - Новий структурний підрозділ група з кадрового супроводу Київський регіон / місце розташування - 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158. Саме така зміна є зміною в організації виробництва і праці у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП України та п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9; перелік таких змін не є вичерпним (постанова ВС від 01.12.2021 у справі № 761/24929/20).
Трудова функція позивача за посадою «фахівець з адміністрування руху працівників» збережена; змінилися: структурний підрозділ, місце роботи, підпорядкування, тривалість робочого часу, з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, про що позивача повідомлено 23.06.2026 року у встановлений законом спосіб. Позивач відмовилася від продовження роботи в нових умовах, що підтверджується власноручним записом Позивач на Повідомленні № 1 від 23.06.2026.
Твердження про те, що відповідач «використав ліквідацію структурного підрозділу, щоб звільнити Позивачку», є припущенням, не підтвердженим жодним доказом. Реальність змін підтверджується наказом № 38/ОД та штатними розписами до і після реорганізації; позивач цих доказів по суті не спростувала.
Зменшення орендованих площ для офісних працівників відповідач надає докази, що зменшує орендну площу для працівників, що підтверджується документами на припинення договору оренди сусіднього офісу: додаткова угода від 30.09.2026 до Договору №01/01/2026/ВІ від 01.01.2026, додаток № 4 до Договору про користування майном №01/01/2026/ВІ від 01.01.2026.
Таким чином, представник відповідача вважає, що доводи позивача про відсутність повноважень у осіб, які підписали оспорювані накази, ґрунтуються на тлумаченні, що суперечить змісту наказів № 7/ ОД, № 46/ОД і п. 14.47 Статуту, а посилання на ст. 216 ЦК України є помилковим. Заперечення проти витягів зі штатного розпису стосуються лише особи, яка засвідчила копії, а не їх змісту. Зміни в організації виробництва і праці у відповідача мали реальний характер.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а відтак, відповідно до вимог частини п`ятої статті 279 ЦПК України, суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «МХП» та перебувала на посаді фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників, у період з лютого 2021 року по 23 червня 2026 року.
22.06.2026 заступником головного виконавчого директора з досвіду та успіху співробітників ПРАТ «МХП» Анастасією Громовою винесено та підписано Наказ «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД, відповідно до якого:
«У зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, зумовленими реалізацією проєкту централізації кадрового адміністрування, прийнято рішення про концентрацію функцій кадрового документообігу в м. Києві, ліквідації групи адміністрування руху працівників у складі відділу з адміністрування кадрових даних, групи адміністрування персональних даних у складі відділу з адміністрування кадрових даних у м. Кам`янське, на підставі ст. 32 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з перерозподілом функцій в рамках централізації кадрового адміністрування обсяг посадових обов`язків за посадою фахівця з адміністрування руху працівників у підрозділ група з кадрового супроводу Київський регіон (м. Київ) більше не потребує повної зайнятості. Функції фахівця з адміністрування руху працівників передаються до групи з кадрового супроводу Київський регіон за посадою фахівця з адміністрування руху працівників, у зв`язку з чим для даної посади встановлюється неповний робочий день тривалістю 4 години на день / 20 годин на тиждень. Зазначені зміни спрямовані на підвищення ефективності управління персоналом, уніфікацію процесів та скорочення адміністративних витрат,- Наказано:
1. Внести зміни до організаційної структури ПРАТ «МХП»:
1.1 Ліквідувати 24 червня 2026 року: - групу адміністрування руху працівників у складі відділу з адміністрування кадрових даних; - групу адміністрування персональних даних у складі відділу з адміністрування кадрових даних.
1.2 Ввести до штатного розпису посаду фахівця з адміністрування руху працівників у групі з кадрового супроводу Київський регіон.
2. Запровадити зміни в організації виробництва та праці для фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників з 24 червня 2026 року, що полягатимуть у зміні локації робочого місця з локації розташованої за адресою: 51939, Дніпропетровська обл, Кам`янський р-н, м. Кам`янське, бул. Будівельників буд.42, на локацію Центрального офісу ПРАТ «МХП» розташованого за адресою: 01609,м. Київ, вул. Заболотного,158, та встановлення неповного робочого дня з понеділка по п`ятницю, тривалістю 4 години (графік роботи з 08.00 до 12:00), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
3. Керівнику сервісного центру кадрового адміністрування Родіону Жимчічі: 3.1.Внести зміни до відповідних документів та провести процедуру змін істотних умов праці відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України.
3.2.Підготувати проєкт наказу про зміну істотних умов праці для фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників до 23 червня 2026 року».
23.06.2026 керівником сервісного центру кадрового адміністрування ПРАТ «МХП» Родіоном Жимчічем винесено та підписано Наказ «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників» № 611 к/тр, відповідно до якого:
«У зв`язку із зміною в організації виробництва та праці відповідно до наказу «Про внесення змін в організації виробництва і праці» від 22.06.2026 № 38/ОД,- Наказано:
1. З 24 червня 2026 року фахівцю з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників змінити істотні умови праці, а саме перенести робоче місце з локації розташованої за адресою: 51939, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н., м. Кам`янське, бул. Будівельників буд.42 на локацію Центрального офісу розташованого за адресою: 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158 та встановити неповний робочий день з понеділка по п`ятницю, тривалістю 4 години (графік роботи з 08.00 до 12:00) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
2. Фахівцю з кадрового супроводу ОСОБА_3 :
2.1. До 23 червня 2026 року (включно) ознайомити під підпис із даним наказом і попередженням про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників - ОСОБА_1 .
3. 2.2. До 23 червня 2026 року (включно) отримати письмове підтвердження фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників - ОСОБА_1 , щодо готовності продовжувати роботу в нових умовах на локації Центрального офісу розташованого за адресою: 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158, на умовах неповного робочого дня з понеділка по п`ятницю, тривалістю 4 години (графік роботи з 08.00 до 12:00) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
У разі незгоди фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників - ОСОБА_1 , і змінами істотних умов праці звільнити працівника відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку».
Із копії повідомлення № 1 Про зміну істотних умов праці від 23.06.2026 вбачається, що 23.06.2026 ОСОБА_1 на підставі Наказу № 38/ОД, від 22.06.2026, про внесення змін в організації виробництва і праці», у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, зумовленими реалізацією проекту централізації кадрового адміністрування, прийнято рішення про концентрацію функцій кадрового документообігу в м. Києві, ліквідації групи адміністрування руху працівників у складі відділу з адміністрування кадрових даних, групи адміністрування персональних даних у складі відділу з адміністрування кадрових даних ум. Кам`янське, на підставі ст. 32 Кодексу законів про працю України.
Повідомлено про зміну істотних умов її праці, а саме:
«1. Ваша посада - фахівець з адміністрування руху працівників. 2.Новий структурний підрозділ група з кадрового супроводу Київський регіон розташований за адресою: 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158. 3. Умови праці - неповний робочий день з понеділка по п`ятницю, тривалістю 4 години (графік роботи з 08.00 до 12:00), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. 4. Дата запровадження змін 24.06.2026 року. Просимо Вас ознайомитися з новими умовами праці та підтвердити свою згоду на продовження роботи у зазначених умовах. Просимо надати письмову відповідь до закінчення робочого 23.06.2026. У разі відмови від продовження роботи в нових умовах трудовий договір з Вами буде припинено відповідно до пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці)».
23.06.2026 о 12 год 50 хв. ОСОБА_1 ознайомлена із вказаними змінами, на пропозицію переведення у місто Київ з 24.06.2026 згоду не надала.
Відповідно до Наказу № 456/з/тр від 23.06.2026 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 на підставі Наказу «Про внесення змін в організації виробництва і праці»№ 38/ОД від 22.06.2026, Наказу «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників» № 611/к від 23.06.2026, Повідомлення № 1 від 23.06.2026 про зміну істотних умов праці (відмова працівника) звільнено з посади фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Зокрема, відповідно до вищевказаного наказу ОСОБА_1 виплачена вихідна допомога у розмірі 29 374,68 грн, компенсація за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, компенсація за 20 календарних днів невикористаної відпустки працівникам, які мають дітей.
Відповідно до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Суд зазначає, що до одного з виняткових повноважень власника належить проведення заходів щодо зміни організації виробництва та праці. Зміна істотних умов праці без згоди працівника допускається тільки у випадках змін в організації виробництва та праці.
Зміна істотних умов праці - зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших (частина третя статті 32 КЗпП України).
Перелік істотних умов праці, передбачений у частині третій статті 32 КЗпП України, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку. До істотних умов праці, крім перелічених, з урахуванням інтересів конкретних працівників можна віднести також встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня шкідливості роботи, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки та створюються інші умови, що характеризують трудовий процес.
Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» навів приклади можливих змін. Це раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, зокрема, перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо (також лист Мінсоцполітики від 13.04.2017 року № 159/0/22-17). Під змінами в організації виробництва і праці варто розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов. Змінами в організації виробництва і праці слід вважати також удосконалення систем заробітної праці, нормування праці, ліквідацію шкідливих робіт, раціоналізацію робочих місць після їх атестації тощо. Будь-які зміни умов трудового договору повинні відбуватися з дотриманням норм трудового законодавства та не порушувати прав працівників. У зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
Таким чином, при змінах в організації виробництва і праці власник має право без згоди працівника змінювати істотні умови праці, а саме: системи та розміри оплати праці, зменшувати надані пільги, змінювати режим роботи, встановлювати або скасовувати неповний робочий час, суміщення професій, змінювати розряди і найменування посад тощо (частина третя ст. 32 КЗпП України).
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/5228/22, провадження № 61-12418св23, зазначено, що «аналіз частини третьої статті 32 КЗпП України свідчить, що істотними умовами праці є, зокрема: система та розміри оплати праці; пільги та компенсації, передбачені колективним договором, локальними актами або чинним законодавством; режим роботи (дистанційна, надомна робота, гнучкий режим тощо); встановлення або скасування неповного робочого часу (неповного робочого дня чи неповного робочого тижня); зміна робочого часу та часу відпочинку, графіків змінності; суміщення професій; зміну розрядів і найменування посад; зміну посадових обов`язків; зміна строку трудового договору. Цей перелік не є вичерпним. Істотними можуть вважатися й інші умови праці, як свідчить судова практика, це зокрема зменшення педагогічного навантаження, введення контрактної форми трудового договору, зміна посадових обов`язків працівника при продовженні роботи на тій самій посаді тощо. Зазначені зміни можуть застосовуватися до окремого працівника, відділу або до всього підприємства».
За загальним правилом про зміну істотних умов праці працівника потрібно повідомити не пізніше ніж за два місяці.
Проте в період дії воєнного стану вимогу щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці за два місяці роботодавці можуть не виконувати. Це було встановлено ще з 24 березня 2022 року ст. 3 Закону № 2136. Утім із 19 липня 2022 року закріплено вимогу про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці не пізніше як до запровадження таких умов.
Тож працівників можна попереджати про зміну істотних умов праці відразу після ухвалення роботодавцем відповідного рішення про таку зміну, але не пізніше допуску до роботи зі зміненими умовами праці, як і було зроблено ПрАТ «МХП». 23.06.2026 Наказом «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників» № 611 к/тр вирішено: «з 24 червня 2026 року ОСОБА_1 фахівцю з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників змінити істотні умови праці, а саме перенести робоче місце з локації розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на локацію Центрального офісу розташованого за адресою: 01609, м. Київ, вул. Заболотного, 158 та встановити неповний робочий день з понеділка по п`ятницю, тривалістю 4 години (графік роботи з 08.00 до 12:00) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу». Також роботодавцем підготовлено повідомлення від 23.06.2026 про зміну істотних умов праці з 24.06.2026, про що ОСОБА_1 ознайомлена 23.06.2026 о 12 год 50 хв. та на пропозицію переведення у місто Київ з 24.06.2026 згоду не надала.
Тому відповідно до Наказу № 456/з/тр від 23.06.2026 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 на підставі Наказу «Про внесення змін в організації виробництва і праці»№ 38/ОД від 22.06.2026, Наказу «Про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників» № 611/к від 23.06.2026, Повідомлення № 1 від 23.06.2026 про зміну істотних умов праці (відмова працівника) звільнено з посади фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Під час розгляду справи в суді не встановлено про надання згоди позивачем на запропоновані зміни істотних умов праці або про не взяття відповідачем до уваги такої наданої згоди позивачем.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не погоджується на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ч.1 статті 36 цього Кодексу (ч. 4 ст. 32 КЗпП України).
При цьому п. 6 ст. 36 КЗпП України містить самостійну (виключну) підставу для припинення трудового договору - припинення договору у разі відмови працівника від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, яка ґрунтується на нормах ч. 4 ст. 32 КЗпП України, - якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.03.2016 у справі № 6-2748цс15, від 03.05.2022 у справі №317/183/19, від 24.01.2024р. у справі № 758/8646/20.
Звільнення за п. 6 статі 36 КЗпП України не тотожне звільненню на підставі п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18) зазначено, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Отже посилання представника позивача, що відсутність у відповідача змін в організації виробництва і праці відповідач не міг змінювати істотні умови праці позивачу, а також не мав правових підстав для звільнення її за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а саме фахівцем з кадрового супроводу ОСОБА_12 , яка підписала наказ про припинення трудового договору (контракту) № 456/з/тр від 23.06.2026 не маючи на це повноважень, є надуманими, оскільки Наказом № 46/ОД від 09.09.2025 ОСОБА_3 надано право підпису організаційно-розпорядчих документів з кадрових питань.
Крім того, судом установлено, що 22.06.2026 заступником головного виконавчого директора з досвіду та успіху співробітників ПРАТ «МХП» Анастасією Громовою винесено та підписано Наказ «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД.
Суд відхиляє доводи представника позивача – адвоката Трійченко О.В. про те, у ОСОБА_13 , заступника головного виконавчого директора з досвіду та успіху працівників, відсутні будь-які повноваження щодо прийняття управлінського рішення про внесення змін в організації виробництва і праці, що викладене у Наказі № 38/ОД від 22.06.2026, оскільки Наказом 7/ОД від 11.02.2026 винесеного головою Ради директорів, головним виконавчим директором Юрієм Косюком «Делеговано Громовій Анастасії, заступнику головного виконавчого директора з досвіду та успіху працівників, право підпису (затвердження) наступного переліку внутрішніх документів з питань управління персоналом: - розпорядчі документи з основної діяльності та адміністративно-господарських питань (накази, розпорядження); - внутрішні нормативні документи (регламенти, стандарти, політики, правила, інструкції, методики тощо). Встановлено, що підписання перелічених документів проводиться у разі наявності на документі візи-підпису або електронного погодження відповідального виконавця (-ів) та/або безпосереднього керівника того структурного підрозділу, який ініціював їх складання».
З огляду на вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача, що наказом «Про внесення змін в організації виробництва і праці» № 38/ОД від 22.06.2026, на підприємстві було реалізовано проєкт централізації кадрового адміністрування, а саме: ліквідовано групу адміністрування руху працівників та групу адміністрування персональних даних у складі відділу з адміністрування кадрових даних у м. Кам`янське, а відповідні функції передано до групи з кадрового супроводу Київський регіон з одночасним запровадженням неповної зайнятості (4 години на день/20 годин на тиждень) замість повної та, що такий проєкт не є одноразовим кадровим рішенням щодо однієї працівниці - він охоплював реорганізацію двох структурних підрозділів та зміну штатного розпису підприємства, що підтверджується також наказом № 19/О/Д від 02.09.2024 «Про надання права підпису Жимчічу Родіону», прийнятим «з метою оптимізації управлінсько-розпорядчих процесів у ПрАТ «МХП» та удосконалення організації документообігу», що свідчить про системний, а не ситуативний характер централізації кадрового адміністрування на підприємстві.
Таким чином, оскільки позивач відмовилась працювати в змінених умовах праці, її було звільнено з займаної посади на підставі вимог п. 6 ч.1 статті 36 КЗпП України наказом № 456/з/тр від 23.06.2026, з виплатою вихідної допомоги у розмірі 29 374,68 грн, компенсації за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, компенсації за 20 календарних днів невикористаної відпустки працівникам, які мають дітей.
Подальша процедура звільнення працівника відбувається за загальним порядком, тобто з обов`язковим виконанням роботодавцем вимог ч. 1 ст. 47 та ст. 116 КЗпП.
Відтак, під час розгляду справи позивач не довів перед судом законності та обґрунтованості своїх позовних вимог за допомогою сукупності достовірних, достатніх та належних доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного, у зв`язку з ненаданням згоди позивача на продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, якими, про зміни істотних умов праці позивача повідомлено, відповідач правомірно звільнив позивача з роботи на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з підстав відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, а отже наказ № 456/з/тр від 23.06.2026 є законним, оскільки прийнятий з дотриманням вимог положень КЗпП України, а звільнення позивача проведено з дотриманням вимог закону про працю.
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним наказу та поновлення на роботі, а оскільки суд не знайшов підстав для їх задоволення, то відповідно не підлягають до задоволення і похідні від них вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд, оцінюючи допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Щодо ненадання судом оцінки кожному аргументу сторін, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищевказані положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що позивач в силу Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, суд вважає необхідним судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
у х в а л и в :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «МХП» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту) за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, наказу про зміну істотних умов праці фахівця з адміністрування руху працівників групи адміністрування руху працівників, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «МХП», юридична адреса: вул. Елеваторна, буд. 1, м. Миронівка, Обухівський район, Київська область, код ЄДРПОУ: 25412361.
Суддя: В. В. Морозов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua