Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №140/3190/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: праці

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №140/3190/26

Суддя: Затолочний Віталій Семенович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3190/26 пров. № А/857/30484/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушко І.В., Судова-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 140/3190/26 за адміністративним позовом Фермерського господарства «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ» до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дмитруком В.В. у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) в м. Луцьку, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ» (далі також – ФГ «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ», позивач) звернулось з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також – відповідач, Міжрегіональне управління) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЗХ/ ВЛ/03/31273/09-01/45300535/ТД-ФС від 25.12.2025.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для накладення на позивача штрафу, оскільки позивач працює з дотриманням чинного законодавства про працю та факти, викладені в Акті фактичної перевірки не відповідають дійсним обставинам, про що було повідомлено ГУ ДПС у Волинській області в запереченнях на Акт фактичної перевірки.

У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області відповідно до наказів від 13.10.2025 № 3310-п, від 24.10.2025 № 3447-п, направлень від 13.10.2025 № 5287/03 20-09-01-12, № 5288/03-20-09-01-12, № 5286/03-20-09-01-12 проведено фактичну перевірку місця провадження господарської діяльності ФГ «Волинь Плант», зокрема, з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за адресою реєстрації позивача – Волинська область, Володимирський район, с. Поромів, вул. Центральна, 26, за результатами якої було складено акт №03/31273/09-01/43500535 від 30.10.2025.

В акті перевірки податковим органом (серед іншого) встановлено порушення позивачем, а саме: допуск до роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, встановлено порушення вимог частини четвертої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17червня 2015 р. № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту» (далі – Постанова № 413).

28.11.2025 відповідачем отримано матеріали фактичної перевірки від ГУ ДПС у Волинській області, про одержання яких листом від 02.12.2025 вих. № ЗХ/3.1/18817-25 повідомлено ФГ «Волинь-Плант».

Постановою № ЗХ/ВЛ/03/31273/09-01/45300535/ТД-ФС від 25.12.2025 заступником Міжрегіонального управління на ФГ «Волинь-Плант» на підставі статті 265 КЗпП України накладено штраф за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (вимог частини четвертої статті 24 КЗпП України) у розмірі 400 000,00 грн.

Із винесеною постановою позивач не погодився та направив скаргу до Державної служби України з питань праці, на яку 18.02.2026 Державна служба України з питань праці прийняла рішення залишити адміністративний акт, а саме постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.12.2025 № ЗХ/ВЛ/03/31273/09-01/45300535/ТД-ФС без змін, а скаргу – без задоволення.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції висновував, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено наявність в діях ФГ «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ» порушень вимог законодавства про працю та правомірності винесення постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЗХ/ ВЛ/03/31273/09-01/45300535/ТД-ФС від 25.12.2025.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 260 КЗпП України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

Штраф на позивача накладено відповідно до Порядку № 509.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи мають право накладати начальники територіальних органів Держпраці та їх заступники.

Оскаржувана постанова про накладення штрафу № ЗХ/ВЛ/03/31273/09-01/45300535/ТД-ФС від 25.12.2025 винесена заступником начальника Міжрегіонального управління Харламповичем Андрієм Адамовичем, а отже визначеною Порядком № 509 уповноваженою посадовою особою.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 2 Порядку № 509 підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є акт перевірки ДПС, її територіального органу у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ЗХ/ВЛ/03/31273/09-01/45300535/ТД-ФС від 25.12.2025 винесена на підставі Акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області № 03/31273/09-01/43500535 від 30.10.2025, складеного за результатами проведеної фактичної перевірки ФГ «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ», що відповідає пункту 2 Порядку № 509.

За порушення вимог статей 21-24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, накладено на ФГ «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ» штраф у розмірі 400000,00 грн.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Постановою № 413 передбачено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

За відсутності технічної можливості подання повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту засобами електронного зв`язку в електронній формі таке повідомлення подається у формі документа на папері згідно з додатком разом з копією в електронній формі.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Тож, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення про прийняття працівника на роботу за таким трудовим договором, поданого до територіального органу Державної податкової служби України.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 13.06.2019 у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03.03.2020 у справі № 1540/3913/18, від 27.06.2024 у справі №380/761/20, від 17.09.2024 у справі № 460/13803/21.

Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі № 560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.

Згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до приписів пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі – ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

У постанові від 17.04.2024 у справі № 560/3981/23 Верховний Суд вже досліджував повноваження відповідача накладати штраф за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, на підставі акту, складеного податковим органом за результатом фактичної перевірки, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.

Суд, зокрема, зазначив:

« 40. … Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.

45. Поширюючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

46.У зв`язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивачки про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.

47. Усе вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю».

Згодом ця позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 13.08.2024 у справі № 120/15621/23, від 27.11.2024 у справі № 120/17056/23.

В силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» під час вирішення наведеного спору при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, під час проведення фактичної перевірки та в день її завершення 29.10.2025 о 19 год. 00 хв. до перевірки не надано трудових чи інших договорів укладених між ФГ «Волинь-Плант» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також не надано наказів прийняття даних працівників на роботу.

Водночас, ФГ «Волинь-Плант» направлено заперечення від 11.11.2025 № 11/1 (вх. ГУ ДПС у Волинській області № 39535/6 від 12.11.2025) на акт фактичної перевірки № 03/31273/09-01/45300535 від 30.10.2025.

До матеріалів заперечення ФГ «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ» долучено завірені належним чином копії договору № 10/10 на виконання робіт від 10.10.2025, укладеного з ОСОБА_1 , та акт виконаних робіт від 16.10.2025; договору № 17/09 на виконання робіт від 17.09.2025, укладеного з ОСОБА_3 , та акт виконаних робіт від 16.10.2025; договору № 13/10 на виконання робіт від 13.10.2025, укладеного з ОСОБА_4 , та акт виконаних робіт від 16.10.2025.

Також суд зазначає, що до матеріалів заперечення платником податків не долучено документів про перерахування коштів за виконані роботи працівникам. Хоча в запереченні платник податків зазначає, що оплата відображається у податковому розрахунку 1 ДФ, відповідно контролюючий орган має право відслідкувати нарахування та виплату винагороди за цивільно-правовими договорами. Окрім того, суб`єктом господарювання у встановленому законом порядку (протягом 20 календарних днів після закінчення звітного місяця) до податкового органу подається звіт за формою 4 ДФ (податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб).

Аналізуючи подані ФГ «Волинь-Плант» звіти за формою 4 ДФ за вересень - жовтень 2025 року не встановлено нарахування та виплати господарством будь-яких доходів фізичним особам (у тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ) за ознакою 102 - сума винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Аналізуючи положення договорів на виконання робіт № 10/10 від 10.10.2025, № 17/09 від 17.09.2025 та № 13/10 від 13.10.2025, укладених між ФГ «Волинь Плант» та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , наявні підстави стверджувати, що вказані договори цивільно-правового характеру, містять ознаки трудового договору.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд виходить із того, що правова природа спірних відносин визначається фактичним змістом та реальними діями осіб під час здійснення господарської діяльності, а не формальними документами (в даному випадку цивільно-правовими договорами).

Зі змісту наданих договорів на виконання робіт слідує, що договорами не передбачено надання завдань замовником виконавцю з детальними вимогами щодо виконуваних робіт, що свідчить про регламентацію процесу роботи та певне підпорядкування виконавця замовнику.

Апеляційний суд зазначає, що відсутність у цивільному договорі тієї чи іншої ознаки трудового договору не може бути безумовним свідченням того, що між сторонами мали місце відносини цивільно-правового характеру, оскільки як вбачається із самих договорів вони не містять ані конкретного зазначення обсягу робіт/послуг, які підлягають виконанню/наданню, а ні порядку їх виконання/надання, графіку їх виконання.

Також слід зазначити, що неприпустимо оформляти договори цивільно-правового характеру на виконання небезпечних робіт, а також робіт, які мають постійний характер виконання, про що зазначалося Верховним Судом при розгляді подібних спорів (постанова Касаційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17 та постанова Касаційного цивільного суду від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16).

Таким чином, в даному випадку виконання роботи громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка має систематичний характер виконання, могло відбуватись лише після належного оформлення трудових відносин.

Відтак, позивачем допущено порушення вимог статті 24 КЗпП України, за що передбачена відповідальність, встановлена статтею 265 КЗпП України, відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що накладення на позивача штрафу за наведене вище порушення вимог трудового законодавства за оскаржуваною постановою, є правомірним.

Слід врахувати, що у постанові Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 260/4202/24 викладено наступну правову позицію: «У аспекті спірних правовідносин, що виникли, також варто врахувати позицію Верховного Суду, сформовану у постановах Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 0540/8959/18-а та від 02 жовтня 2024 року у справі № 120/12494/23 про те, що без оформлених трудових відносин особа (працівник) позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні) Основного Закону України.

<…> у контексті трудових відносин, договори про співробітництво між фізичними особами-підприємцями не виключають обов`язку належного оформлення трудових відносин у разі наявності ознак трудових правовідносин. Ключовим фактором є фактичний характер співпраці. Систематичне виконання особою трудових функцій в інтересах іншого підприємця, без укладення трудового договору, кваліфікується як приховані трудові відносини, що є порушенням трудового законодавства. Факт здійснення розрахункових операцій або продажу товарів особою, яка не має офіційного працевлаштування, за відсутності переконливих доказів протилежного, може слугувати вагомим, але не вичерпним доказом таких відносин. Вирішальним у спорах є встановлення реальних обставин співпраці, а не лише формальне тлумачення договірних положень».

При цьому, суд також враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, згідно із якими акти перевірок ДПС є самостійними підставами для прийняття постанови про застосування штрафу органами Державної служби з питань праці (постанови від 21.04.2021 у справі № 260/586/20, від 28.01.2021 у справі № 380/1116/20 та від 17.04.2024 у справі № 560/3981/23) й у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його структурним підрозділам Державної служби з питань праці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Державної служби з питань праці відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. Ці повноваження напряму визначені у нормах статті 265 КЗпП України.

Також колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо протиправності проведення фактичної перевірки з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Вирішуючи питання дотримання відповідачем процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до наказу № 3309-п від 13.10.2025 підставою для призначення перевірки слугував підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

У питанні застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України практика Верховного Суду є сформованою і усталеною.

Так, Верховний Суд у постановах від 11.07.2023 у справі № 240/959/20, від 05.07.2023 у справі № 460/2663/22, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, зазначив, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Верховний Суд в постановах від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23, від 24.09.2024 у справі № 320/8742/22 також зазначив, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки.

Однак, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює дві підстави: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері.

Саме тому цей підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України має істотну особливість у його застосуванні порівняно з іншими підпунктами цієї норми, яка і зумовлює висновок про те, що саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.

Оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки.

Вирішуючи питання дотримання відповідачем процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення, суд у даному випадку виходить з того, що в наказі № 3309-п від 13.10.2025 про проведення фактичної перевірки контролюючий орган навів наступне формулювання: в зв`язку з отриманням в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту. алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин. що використовуються в електронних сигаретах, та Закону № 3817-IX, наказу Міністерства фінансів України від 27.11.2024 № 608 «Про затвердження Порядку функціонування цілодобової системи відеоспостереження на підприємствах. на яких здійснюється виробництво тютюнових виробів та/або ферментація тютюнової сировини, а також у місцях зберігання тютюнової сировини, тютюнових виробів, які розташовані поза місцем провадження діяльності з виробництва тютюнових виробів та або ферментації тютюнової сировини. та у суб`єктів господарювання, які здійснюють зберігання тютюнової сировини. Тютюнових виробів. рідин, що використовуються в електронних сигаретах: у місцях зберігання, які внесені до Єдиного реєстру місць зберігання».

Судом встановлено, що фактичною підставою для проведення даної перевірки слугував лист Територіального управління БЕБ у Волинській області № 2/23.2/3.2/08/5711-25 від 13.10.2025.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що Детективами Територіального управління БЕБ у Волинській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження № 72025031020000016 від 09.09.2025, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 204, частиною другою статті 212 Кримінального кодексу України. Досудовим розслідуванням встановлено, що група осіб, використовуючи потужності Фермерського господарства «Гуліти Миколи Олександровича» та ФГ «Волинь-Плант» здійснює протиправну діяльність пов`язану із необлікованим вирощуванням тютюну та подальше його незаконне виготовлення (ферментація). що в результаті створили передумови для функціонування тіньового обігу тютюнової сировини.

Так, в ході здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження отримано інформацію, яка може вказувати на порушення вимог Закону № 3817-IX, а саме незаконне виготовлення (вирощення) тютюну, його зберігання, а також ферментація.

Відповідна податкова інформація щодо фактичних підстав для проведення фактичної перевірки у відповідності до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України також викладена в доповідній записці начальника управління контрою за підакцизними товарами ГУ ДПС у Волинській області від 13.10.2025 № 1619/03-20-09-05-04.

На думку суду вказані документи містять достатню інформацію про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками та можуть слугувати підставою для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

З урахування зазначеного, суд доходить висновку, що контролюючим органом не було допущено порушення процедури призначення та початку проведення фактичної перевірки.

З огляду на зазначені фактичні обставини справи та законодавче регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для задоволення позову про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЗХ/ ВЛ/03/31273/09-01/45300535/ТД-ФС від 25.12.2025 відсутні.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «ВОЛИНЬ-ПЛАНТ» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 140/3190/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяВ. С. Затолочний

суддіІ. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua