Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №380/16945/24
Суддя: Нос Степан Петрович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/16945/24 пров. № А/857/54130/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Матковської З.М.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 380/16945/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-
суддя у І інстанції Сидор Н.Т.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу як особі, що необґрунтовано зазначала політичних репресій у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати позивачу підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії зі віком та у проведенні перерахунку стажу роботи у відповідності до ст. 58 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з п «г» ст. 77 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», починаючи з часу звернення із заявою, тобто з 23.02.2024, та перерахунок стажу роботи згідно з ст. 58 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій та перебувала на спецпоселенні з 09.05.1952 по липень 1958 року в потрійному розмірі з 23.02.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком.
До пенсії позивача встановлено підвищення у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до постанови Сокальського районного суду Львівської області від 26.06.2013 у справі №454/606/13-а.
23.02.2024 та 17.04.2024 позивач зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України із заявами, у яких просила зарахувати їй до пенсії 50% від мінімальної пенсії, а також час перебування під комендатурою в сибіру дорахувати позивачу до стажу в 3-кратному розмірі.
Листами від 12.03.2024 та 02.05.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача про відсутність підстав для задоволення її заяв.
Позивач вважаючи такі відмови протиправними, звернулась до суду із цим позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача та її матері) вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
-антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
-поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;
-порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Згідно статті 3 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача та її матері) реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.
Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносив як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб. При цьому, підставою направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення могла бути як контрреволюційна/політична діяльність громадянина, так і родинні зв`язки з ним.
Відповідно до статті 1-2 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (назва Закону в редакції Закону від 13.03.2018 № 2325-VIII) (тут і надалі - в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Згідно статті 1-1 Закону №962-XII визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.
Позивач зазначає, що її батько, ОСОБА_2 , став жертвою політичних репресій на України, був необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності та засудженим до позбавлення волі. Наведене підтверджується довідкою прокуратури Львівської області від 12.06.1992 №ІЗ/5378-92.
Згідно довідки Управління внутрішніх справ Львівської області від 25.05.1993 №75/-5947-м, вбачається, що ОСОБА_3 , 1922 р.н., та ОСОБА_4 , 1950 р.н., 09 травня 1952 року із села В`язове Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради МДБ СРСР виселені на спецпоселення в Красноярський край, з якого звільнені в липні 1958 року. На підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи - реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Відтак, позивач відповідно до статті 1-3 Закону N 962-XII є потерпілою від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи та була виселена на спецпоселення.
Згідно пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) визначено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Отже, позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітований по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу виплачується надбавка як члену сім`ї, якого було примусово переселено. Право на отримання підвищення у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком підтверджується постановою Сокальського районного суду Львівської області від 26.06.2013 у справі №454/606/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду.
Разом з тим, заявляючи вимоги щодо встановлення підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, позивач жодних доказів того, що вона є репресованою особою, яка в подальшому була реабілітована, не долучає. Наведене свідчить про необґрунтованість заявлених в цій частині позовних вимог та про відсутність підстав для їх задоволення.
Позивач також просить зарахувати їй період перебування на спецпоселенні до стажу роботи у потрійному розмірі.
Згідно частини 1 статті 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Відповідно до статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Згідно положень Закону № 962-XII та Закону №1788-XII, такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано.
Враховуючи те, що суд встановив, що позивач є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи, то підстав для застосування вказаних положень законів до позивача немає.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявне у позивача посвідчення дійсно підтверджує її право на пільги та компенсації встановлені Законом № 962-XII, однак оскільки цим Законом передбачено пільги як репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей як потерпілим від репресій, то позивач не будучи репресованою особою має право на пільги саме як потерпіла від репресій.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 31.05.2024 у справі №500/3332/23.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №380/16945/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяС. П. Нос
суддіР. В. Кухтей
З. М. Матковська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua