Постанова від 12 листопада 2026 р. у справі №460/6299/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №460/6299/26

Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/6299/26 пров. № А/857/31546/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Димарчук Т.М.,

суддів - Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 460/6299/26 (суддя - Зозуля Д.М., м. Рівне) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду у квітні 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 , який поданий його представником - адвокатом Садовим М.В. до військової частини НОМЕР_1 (далі - вч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови командира Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г, пункту 2, частини 4 та абзацом 13, пункту 3, частини 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, яка викладена у листі № 01/103 від 27.03.2026 року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г, пункту 2, частини 4 та абзацом 13, пункту 3, частини 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Заявлені позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення його з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" через необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яка викладена у формі листа від 27.03.2026 за №01/103. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.03.2026 з доданими до нього документами про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням правової оцінки наданої судом. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивачем до рапортів про звільнення з військової служби не був доданий висновок уповноваженого органу (МСЕК або експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 №2067, про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які відповідно до пп. 26 п. 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, є обов`язковими для підтвердження відповідної підстави для звільнення з військової служби. Також, на підтвердження відсутності у матері позивача інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) військовослужбовцем до рапорту від 11.03.2026 було додано акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 04.03.2026, складений ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей документ не підтверджує відсутність у особи з інвалідністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, оскільки вказаний акт не повністю відповідає формі додатку 23 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, а також містить інформацію лише щодо членів сім`ї першого ступеня споріднення та не містить інформацію про наявність чи відсутність членів сім`ї другого ступеня споріднення у особи з інвалідністю. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що командуванням військової частини НОМЕР_1 обґрунтовано відмовлено позивачу у звільненні з військової служби.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач ОСОБА_3 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

11.03.2026 позивач звернувся до командира екіпажу безпілотних літальних комплексів - командира 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо звільнення його з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абзацом 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (через сімейні обставини).

У вказаному рапорті ОСОБА_3 повідомив про наявність у нього передумов для звільнення з військової служби за наведеною вище підставою у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, інвалідом І групи ОСОБА_2 , яка за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.

До поданого рапорту позивачем долучено копії наступних документів: копія паспорта ОСОБА_1 , копія з реєстру територіальної громади від 15.01.2026 №000706286, копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копія з реєстру територіальної громади від 15.01.2026 №2026/000706471, копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , копія довідки Військової частини НОМЕР_2 від 07.02.2026 № 2561/842, копія заяви ОСОБА_2 від 06.02.2026, копія довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 серії АВ №0951029 від 03.04.2018, копія висновку ЛКК № 35 про наявність порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 20.01.2026 (форми 080-4/о), копія Акту обстежень матеріально-побутових умов сім`ї від 15.01.2026 № 1/09-11, Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 04.03.2026.

Аналогічний рапорт від 11.03.2026 з додатками було подано про команді до вищого командування частини НОМЕР_1 , який було зареєстровано в стройовій частини (канцелярії) зв вх. № 1282/33 від 15.03.2026.

Листом від 27.03.2026 за № 01/103 Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у задоволенні рапортів про звільнення з військової служби, мотивуючи своє рішення тим, що висновок ЛКК, долучений позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки належним документом в спірному випадку міг бути лише висновок МСЕК із підтвердженням необхідності для особи з інвалідності постійного стороннього догляду. Також вказує, що доданий до рапорту акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 04.03.2026, який складений ІНФОРМАЦІЯ_2 , не може підтверджувати відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у особи з інвалідністю, оскільки:

акт не повністю відповідає формі додатку 23 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170;

акт містить інформацію лише щодо членів сім`ї першого ступеня споріднення та не містить інформацію про наявність чи відсутність членів сім`ї другого ступеня споріднення у особи з інвалідністю.

Позивач з таким рішенням відповідача не погоджується та вважає, що долучені до поданого рапорту документи в повній мірі підтверджують обставини щодо необхідності здійснення ним постійного догляду за його матір`ю як особою з інвалідністю І групи, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок ЛКК № 35 від 20.01.2026 є належним документом, який посвідчує необхідність постійного стороннього догляду за матір`ю позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю І групи. Твердження відповідача про те, що позивачем не підтверджено відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, є необґрунтованим та спростовується наявними у справі доказами: копією Акту обстеження матеріально-побутових умов сімї № 1/09-11 від 15.01.2026; копією Акту перевірки сімейного стану від 04.03.2026, який містить висновок, що інші члени сім`ї, які зобов`язані здійснювати догляд - відсутні; копією Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 01.04.2024, згідно якого батько позивача та чоловік хворої матері - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копією довідки Військової частини НОМЕР_2 № 2561/842 від 07.02.2026, згідно якої єдиний рідний брат позивача, ОСОБА_4 , на даний час проходить військову службу у Збройних Силах України; копією нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 від 06.02.2026, згідно якої вона особисто визначила та обрала для свого утримання (догляду) сина - ОСОБА_1 . За таких обставин суд виснував, що відмова відповідача у задоволенні рапорту позивача на звільнення з військової служби лише із тих підстав, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір`ю має бути підтверджена тільки медичним висновком МСЕК є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон № 2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону N 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.

Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, передбачені частиною 4 цієї статті.

Зокрема, у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону N 2232-XII вказано, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону № 2232-XII визначено перелік таких сімейних обставин, до яких відноситься в тому числі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону N 2232-XII).

Тобто, відповідно до підпункту "г" пункту другого частини четвертої, пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону N 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином, законодавцем встановлено ряд умов для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення догляду.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).

Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Як з`ясовано судом, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із оскарженням рішення (дій) відповідача про відмову у звільненні ОСОБА_1 згідно поданого рапорту з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4, абз 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII у зв`язку необхідністю здійснення постійного догляду за його матір`ю - інвалідом І групи ОСОБА_2 .

Зокрема, із письмового повідомлення відповідача від 27.03.2026 №01/103 судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у звільненні слугувала саме недоведеність ним факту необхідності у здійсненні постійного догляду за його матір`ю ОСОБА_2 з тих причин, що наданий висновок ЛКК не є належним документом на підтвердження необхідність здійснення постійного догляду. На переконання відповідача таким доказом може бути виключно висновок МСЕК.

Так, в ході розгляду справи сторонами судом було встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0951029 від 03.04.2018 є інвалідом І Б групи з 01.04.2018.

Відповідно до Висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Млинівський ЦПМСД» № 35 від 20.01.2026 про наявність порушень функцій організму через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду (форми № 080-4/о), дійсний до 20.01.2027, ОСОБА_2 визнано такою, що потребує постійного стороннього догляду, так як не здатна до самообслуговування.

Апелянт в апеляційній скарзі вважає, що висновок ЛКК № 35 від 20.01.2026 за формою № 080-4/о не може бути належними доказом необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю.

Надаючи оцінку допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір`ю в цілях можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві" 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Крім іншого суд звертає також увагу на більш актуальні правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, в якій сформовано позицію щодо поширення чи непоширення норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, правові висновки в якій є застосованими й до тих підстав звільнення за сімейними обставинами, що є спірними у даній справі, оскільки в цьому випадку Верховним Судом надано відповідь на питання допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за батьком та можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами.

Так, Верховним Судом в пунктах 77-88 цієї постанови зазначено наступне:

"Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова №413), якою - на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).

Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).

Суд уважає доречним вказати на те, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.

Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону N 2232-XII (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови N 413): " 6. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України".

Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону N 2232-XII уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.

Так, під час дії воєнного стану пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону N 2232-XII доповнений підпунктом "г" згідно із Законом України від 01.04.2022 N 2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян", згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).

Підпункт "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону N 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров`я. Повноваження таких органів залежно від суб`єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 01.04.2022 N 2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" було зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.

Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов`язку щодо узгодження положень Постанови N 413 з новою редакцією Закону N 2232-XII.

Суд зауважує, що норми Закону N 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови N 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови N 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 N 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови N 413.

За наведених обставин твердження судів попередніх інстанцій про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за батьком позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК."

Таким чином Верховний Суд у наведеній вище постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 виснував, що в цілях звільнення осіб через такі сімейні обставини, визначені ст. 26 Закону N 2232-XII, як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, належним документом на підтвердження таких обставин може бути відповідний медичний висновок ЛКК.

Отже, оцінюючи доводи сторін у цій справі та перелік документів, які були подані позивачем разом із рапортом на звільнення, а також з огляду на сформовану Верховним Судом правову позицію у спорах за подібних правовідносин, суд першої інстанції правильно вказав, що висновок ЛКК № 35 від 20.01.2026 є належним документом, який посвідчує необхідність постійного стороннього догляду за матір`ю позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю І групи.

Разом з тим, апелянт стверджує, що позивачем не підтверджено належними доказами відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Однак, такі твердження є не в повній мірі обгрунтованими та спростовуються наявними у справі доказами, дослідженими судом першої інстанції, а саме: копією Акту обстеження матеріально-побутових умов сімї № 1/09-11 від 15.01.2026; копією Акту перевірки сімейного стану від 04.03.2026, який містить висновок, що інші члени сім`ї, які зобов`язані здійснювати догляд - відсутні; копією Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 01.04.2024, згідно якого батько позивача та чоловік хворої матері - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копією довідки Військової частини НОМЕР_2 № 2561/842 від 07.02.2026, згідно якої єдиний рідний брат позивача, ОСОБА_4 , на даний час проходить військову службу у Збройних Силах України; копією нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 від 06.02.2026, згідно якої вона особисто визначила та обрала для свого утримання (догляду) сина - ОСОБА_1 .

Твердження апелянта щодо невідповідності Акту перевірки сімейного стану від 04.03.2026 формі Додатка 23 до Інструкції № 170, відхиляються колегією суддів, оскільки зазначений Акт був складений уповноваженим державним органом - ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач не є суб`єктом владних повноважень і не наділений правом втручатися в процеси діловодства державного органу або вказувати фахівцям ІНФОРМАЦІЯ_6 , за якою формою складати документ. Відповідно до принципу «належного урядування», особа не повинна відповідати за помилки державних органів. Якщо Акт містить певні недоліки форми, це є проблемою взаємодії між державними структурами (в даному випадку між ТЦК та військовою частиною), але ні в якому разі не може бути підставою для відмови у реалізації законного права військовослужбовця на звільнення.

За таких обставин колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що відмова відповідача у задоволенні рапорту позивача на звільнення з військової служби лише із тих підстав, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір`ю має бути підтверджена тільки медичним висновком МСЕК є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону.

Враховуючи вищевикладені обставини суд підставно виснував, що відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та передчасно дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано підтверджуючих документів для доведення факту необхідності здійснення постійного догляду за його хворою матір`ю, яка має інвалідність І групи та за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.

Наведене вказує на те, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, оформленої листом від 27.03.2027 за №01/103, не відповідають критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а отже є протиправними.

Відповідно, в цій частині вимоги адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, то судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Виходячи із обставин цієї справи судом першої інстанції зроблено обгрунтований висновок про протиправність дій відповідача щодо неналежного розгляду на неповної перевірки усіх обставин, викладених у рапорті позивача. Окрім того, при прийнятті рішення щодо відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, військовою частиною НОМЕР_1 взагалі не надано оцінки іншій обов`язковій умові для можливості такого звільнення, визначеній п. 3 ч. 12 ст. Закону № 2232-XII, а саме перевірки наданих позивачем доказів про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення в матері позивача ОСОБА_2 .

А тому, беручи до уваги те, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до безпосередніх повноважень командира військової частини НОМЕР_1 і в межах судового розгляду суд не може пересвідчитись у виконанні як заявником так і відповідачем усіх визначених законом умов, необхідних для прийняття такого рішення, суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що у даному випадку належним способом захисту в межах спірних правовідносин буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача та додані до нього документи про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4, п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Оскільки сторони рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволенні, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі №460/6299/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua