Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №260/6411/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №260/6411/26

Суддя: Матковська Зоряна Мирославівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6411/26 пров. № А/857/51484/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Заверухи О. Б.

за участю секретаря судового засідання: Предко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову у справі №260/6411/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії,

головуючий суддя першої інстанції – Луцович .М.М, час ухвалення – у письмовому провадженні, місце ухвалення – м. Ужгород, дата складання повного тексту – 08.09.2026

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати Розпорядження ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №1088/12/26313 від 02.06.2026 року в частині, що стосується ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з військового обліку згідно з Довідкою ВЛК від 07.02.2023 р.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом:

- зупинення дії Розпорядження ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1088/12/26313 від 02.06.2026 року в частині, що стосується ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.

- заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі.

- заборони ІНФОРМАЦІЯ_5 , областей, АДРЕСА_1 , їх відокремленим підрозділам ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та структурним підрозділам ІНФОРМАЦІЯ_6 (відділам, відділенням, групам, службам) вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі.

Заява обґрунтована тим, що 07.02.2023 року позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та проставленням у військово-облікових документах відповідних відміток. Однак у червні 2026 року з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_7 на своє звернення дізнався, що позивача було поновлено на військовому обліку з метою подальшого повторного проходження ВЛК. В Єдиному державному реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач має статус військовозобов`язаного. На переконання позивача, у зв`язку з наведеним існує очевидна ймовірність подальшого призову позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, внаслідок чого такий може набути нового юридичного статусу військовослужбовця, що утруднить або унеможливить виконання рішення суду. Водночас оспорюване розпорядження містить очевидні ознаки протиправності, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_8 діяв поза межами повноважень, поновлюючи позивача на обліку та змінюючи його статус. Зупинення дії оскаржуваного розпорядження є необхідним для недопущення порушення прав позивача до винесення рішення суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга.

Апелянт вказує, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою внаслідок неповноти встановлення обставин, які мають значення для справи, та порушення судом норм процесуального права.

Покликаючись на обставини справи, апелянт зазначає що невжиття заходів забезпечення позову може закінчитися його мобілізацією і набуттям статусу військовослужбовця, що відповідно унеможливіть або суттєво утруднить виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на його користь.

Невжиття заходів забезпечення позову, як і дії відповідачів, вже негативно вплинули і продовжують впливати на стан його здоров`я, що може призвести до примусової госпіталізації та до незворотних наслідків для його психіки.

Через оспорюване протиправне розпорядження та дії відповідачів він не може виходиш за територію свого тимчасового помешкання у м. Києві і фактично перебуває у становищі як підозрюваний у злочині з цілодобовим домашнім арештом.

З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову у справі.

Позивач також надав додаткові пояснення у яких зазначає, що його статус не змінився і наразі у застосунку Резерв+ міститься інформація про передачу звернення в Національну поліцію на затримання та доставку в ТЦК та СП для складання протоколу щодо порушення правил військового обліку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у забезпеченні позову, помилково зазначив, що ризик мобілізації позивача та порушення прав є «лише припущенням».

Наявні в матеріалах справи медичні документи за 2015 та 2023 роки підтверджують очевидну протиправність спроб Відповідачів примусово повернути позивача на військовий облік. Вважає, що за таких умов враховуючи активні дії ТЦК, відсутність забезпечення позову створює не гіпотетичну, а цілком реальну та неминучу загрозу позивачу незаконного затримання та направлення на службу до ухвалення судом рішення по суті.

Відповідачі правом подання відзиву не скористалися.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Так, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20.

Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Апеляційний суд заважує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що відповідачі протиправно поставили його на військовий облік, тому звернувся із вказаним позовом.

Як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що оспорюване розпорядження містить очевидні ознаки протиправності, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_8 діяв поза межами повноважень, поновлюючи позивача на обліку та змінюючи його статус.

Також вказує на те, що невжиття заходів забезпечення позову, як і дії відповідачів, вже негативно вплинули і продовжують впливати на стан його здоров`я, що може призвести до примусової госпіталізації та до незворотних наслідків для його психіки. Через оспорюване протиправне розпорядження та дії відповідачів він не може виходиш за територію свого тимчасового помешкання у м. Києві і фактично перебуває у становищі як підозрюваний у злочині з цілодобовим домашнім арештом.

Покликаючись на обставини справи, апелянт зазначає що невжиття заходів забезпечення позову може закінчитися його мобілізацією і набуттям статусу військовослужбовця, що відповідно унеможливіть або суттєво утруднить виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на його користь.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо очевидної протиправності рішення відповідача, колегія суддів висновує наступне.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 вказав, що вирішуючи заяву, суд повинен був проаналізувати та оцінити доводи заявника. Щодо «очевидності» ознак протиправності наказу та порушення прав позивача, то пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Суд першої інстанції вірно виснував, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак порушеного права, протиправності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак порушеного права та встановлення протиправності дій/бездіяльності, є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій/бездіяльності, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Крім цього, адміністративний позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Апелянт також вказує на те, що може бути призваний на військову службу та це становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведені доводи є лише припущенням та не підтверджуються жодними доказами. Будь-яких відомостей про те, що відповідачем вчиняються відносно позивача дії мобілізаційного характеру матеріали справи не містять.

Крім цього, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Також колегія суддів апеляційного суду зазначає, що забезпечення позову шляхом заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя, їх відокремленим підрозділам ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та структурним підрозділам ІНФОРМАЦІЯ_6 (відділам, відділенням, групам, службам) вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі не випливають з оскарженого рішення та предмету позову у цій, що прямо заборонено пунктом 5 ч.3 ст.151 КАС України.

Окрім того, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову буде істотно ускладнено чи унеможливлено виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, як і не надано доказів на підтвердження наявності таких обставин. Позиція позивача ґрунтується на припущеннях, тобто на обставинах, які ймовірно можуть настати.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вірно виснував про необґрунтованість заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не наведено істотних обставин, належним чином не обґрунтовано та не подано разом із заявою про забезпечення позову, доказів на підтвердження того, що до ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, а також доказів, які б свідчили про очевидну протиправність рішення відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

За правилами ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову у справі №260/6411/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяЗ. М. Матковська

суддіО. М. Гінда

О. Б. Заверуха

Повний текст постанови складений та підписаний 13.11.2026

Оригінал: reyestr.court.gov.ua