Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №560/18394/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №560/18394/25

Суддя: Курко О. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18394/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

16 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 26.09.2025.

Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 109 411,15 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , старший прапорщик служби цивільного захисту, проходив службу цивільного захисту на посаді старшого водія групи спеціальної пожежної техніки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 10.10.2018 № 528 позивача звільнено зі служби цивільного захисту у відставку за пунктом 173, підпунктом 3 пункту 176 Положення про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров`я), з 10.10.2018.

Відповідно до довідки щодо повного розрахунку при звільненні, виданої відповідачем, при звільненні позивачу було виплачено такі види грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 10.10.2018: посадовий оклад - 993,55 грн, оклад за спеціальне звання - 329,03 грн, надбавка за вислугу років (50 %) - 661,29 грн, надбавка за особливості проходження служби (30 %) - 595,16 грн, надбавка за кваліфікацію (2 категорія, 3 %) - 29,80 грн, премія (17 %) - 692,50 грн, а також одноразова грошова допомога при звільненні, обчислена за 13 повних календарних років служби, - 55 971,50 грн (8 611,00 грн х 13 років Ч 50 %), а всього - 59 272,83 грн, які було своєчасно виплачено позивачу при звільненні.

Разом з тим суд встановив, що індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (із встановленням для обчислення індексації базового місяця - січня 2008 року) та за період з 01.03.2018 по 10.10.2018 (виходячи з фіксованої величини 4 463,15 грн щомісяця) відповідач нарахував та виплатив позивачу лише 26.09.2025, на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.12.2024, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 560/14341/24, що підтверджується наказом відповідача від 25.09.2025 № 285-НК/67 30 та платіжною інструкцією № 1201 від 26.09.2025. Згідно з наказом від 25.09.2025 № 285-НК/67 30, розмір нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення становить 109 404,13 грн, з якої утримано військовий збір у розмірі 5 % (5 470,21 грн) та податок з доходів фізичних осіб у розмірі 18 % (19 692,74 грн), у зв`язку з чим до фактичної виплати позивачу перераховано 84 241,18 грн, що відповідає платіжній інструкції № 1201 від 26.09.2025.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Правовий статус, умови та порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту врегульовано Кодексом цивільного захисту України та прийнятими на його виконання підзаконними актами, зокрема Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, постановою Кабінету Міністрів України № 704 та наказом Міністерства внутрішніх справ України № 623. Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання дати проведення остаточного розрахунку з особою рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту при її звільненні та відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі належних їй сум при звільненні.

Суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20).

Оскільки у спірному випадку спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження служби цивільного захисту, порядок і строки виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту при звільненні, не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16). Саме в цей день на підставі ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі суми, що належать йому від роботодавця, у тому числі індексацію грошового забезпечення.

Отже, строк затримки розрахунку при звільненні позивача слід рахувати з 11.10.2018, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у затримці розрахунку.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що затримка виплати позивачу індексації грошового забезпечення відбулась не з вини відповідача через нечіткість законодавства, що регулює визначення базового місяця для обчислення індексації, з огляду на таке.

За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, сама по собі наявність спору між роботодавцем і колишнім працівником щодо розміру належних до виплати сум, у тому числі обумовленого неоднозначністю правового регулювання, не звільняє роботодавця від відповідальності за статтею 117 КЗпП України, якщо такий спір вирішено на користь працівника, а покладає на роботодавця обов`язок сплатити передбачене цією статтею відшкодування. Аналогічний за змістом висновок про обов`язок роботодавця виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, та про відповідальність за статтею 117 КЗпП України в разі непроведення такого розрахунку, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивача присуджено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.12.2024 у справі № 560/14341/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025, тобто спір про право позивача на цю виплату вирішено на його користь, доводи відповідача про відсутність вини не спростовують обов`язку відповідача сплатити позивачу відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України.

Щодо застосовної редакції статті 117 КЗпП України та періоду нарахування середнього заробітку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження такого періоду будь-яким граничним строком.

Оскільки затримка розрахунку з позивачем триває з 11.10.2018, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України, суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23, а також висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22), за якою у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, компенсація за період з 11.10.2018 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 19.01.2023 включно.

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, а так само відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок: розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

На виконання ухвал суду від 30.10.2025 та від 28.05.2026 відповідач надав суду довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, згідно з якою грошове забезпечення позивача за серпень 2018 року (31 відпрацьований день) та за вересень 2018 року (30 відпрацьованих днів) становило по 8 611,00 грн щомісяця (оклад за військовим званням - 1 020,00 грн, оклад посадовий - 3 080,00 грн, надбавка за класну кваліфікацію - 92,40 грн, місячна премія - 523,60 грн, надбавка за вислугу в.с. - 2 050,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 1 845,00 грн), а всього за два останні календарні місяці перед звільненням (61 відпрацьований день) - 17 222,00 грн. Відповідно до цієї довідки, середньоденна зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом розрахункового періоду робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період, а результат становить 282,33 грн (17 222,00 грн : 61 день). Суд бере до уваги наведений відповідачем розрахунок середньоденного розміру грошового забезпечення позивача, оскільки він узгоджується з вимогами пунктів 5, 8 Порядку № 100 та складовими грошового забезпечення, визначеними пунктом 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

При вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (109 404,13 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 11.10.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 24,81 % (109 404,13 : 440 996,53 х 100).

При цьому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 24,81 %, розраховується таким чином: 282,33 грн (середньоденний заробіток позивача) х 24,81 % х 1 562 (дні затримки розрахунку за два періоди) = 109 411,15 грн.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з урахуванням принципу істотності частки становить 109 411,15 грн.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийКурко О. П.

СуддіБоровицький О. А. Ватаманюк Р.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua