Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №600/7573/23-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №600/7573/23-а

Суддя: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/7573/23-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

16 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ), виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Чернівецької міської ради треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління ДСНС України у Чернівецькій області, ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Державної інспекції архітектури та містобудування України щодо непроведення перевірки збудованого об`єкта класу наслідків СС3 - автозаправної станції з рекламною назвою «Євронафта» по вул. Каспрука, 13 у м. Чернівці та зобов`язано провести відповідну перевірку.

Також визнано протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо непроведення перевірок використання земель комунальної власності та зобов`язано провести перевірку використання і незаконної забудови земельних ділянок площею 0,0168 га, кадастровий номер 7310136300:25:003:0070, та площею 0,0832 га, кадастровий номер 7310136300:25:003:0068.

Крім того, відповідачів зобов`язано повідомити позивача про результати проведених перевірок.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року встановлено судовий контроль за виконанням зазначеної постанови та зобов`язано Державну інспекцію архітектури та містобудування України і Чернівецьку міську раду подати звіти про її виконання.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року подані відповідачами звіти прийнято.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року зазначену ухвалу скасовано, відмовлено у прийнятті звітів обох відповідачів та встановлено нові строки для подання звітів із урахуванням висновків апеляційного суду.

На виконання цієї постанови Чернівецькою міською радою 25 червня 2026 року, а Державною інспекцією архітектури та містобудування України 26 червня 2026 року подано повторні звіти.

06 липня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява позивачів від 04 липня 2026 року, в якій вони, посилаючись на неповне виконання судових рішень, просили, зокрема, відмовити у прийнятті звітів, встановити нові строки їх подання, а у разі відмови у прийнятті повторного звіту Чернівецької міської ради — вирішити питання про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень відповідно до статті 382-3 КАС України.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року прийнято повторний звіт Державної інспекції архітектури та містобудування України, відмовлено у прийнятті повторного звіту Чернівецької міської ради та встановлено останній новий тридцятиденний строк для подання звіту про виконання судового рішення.

У мотивувальній частині цієї ухвали суд першої інстанції зазначив, що вважає накладення штрафу на керівника Чернівецької міської ради передчасним.

Водночас резолютивна частина ухвали від 22 липня 2026 року окремого процесуального рішення щодо накладення штрафу не містить.

05 серпня 2026 року до суду надійшла заява позивачів про ухвалення додаткового судового рішення, в якій вони просили вирішити клопотання, викладене у пункті 5 прохальної частини заяви від 04 липня 2026 року, та накласти на керівника Чернівецької міської ради штраф у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб або в іншому розмірі, визначеному судом у встановлених законом межах.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що питання застосування штрафу вже було предметом розгляду під час постановлення ухвали від 22 липня 2026 року, а висновок щодо передчасності його накладення викладено в мотивувальній частині зазначеної ухвали.

Не погоджуючись із ухвалою від 09 вересня 2026 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять її скасувати та направити справу для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення або ухвалити нове судове рішення.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 248, 252 та 382-3 КАС України.

На переконання апелянтів, викладений у мотивувальній частині ухвали від 22 липня 2026 року висновок про передчасність накладення штрафу не є належним процесуальним вирішенням заявленого клопотання, оскільки відповідне рішення відсутнє в резолютивній частині ухвали.

Також апелянти вказують на імперативний характер положень статті 382-3 КАС України та зазначають, що відмова у прийнятті звіту Чернівецької міської ради вимагала вирішення питання про застосування передбаченого цією статтею штрафу.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернівецька міська рада заперечує проти її задоволення, вважаючи, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в ухваленні додаткового судового рішення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений спеціальними положеннями КАС України, зокрема статтями 381-1, 382-1, 382-2 та 382-3 цього Кодексу.

Відповідно до статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту застосування передбаченого цією статтею штрафу здійснюється щодо керівника суб`єкта владних повноважень у встановленому законом порядку.

Водночас такий штраф має персональний характер, а тому його застосування потребує встановлення особи, до якої він може бути застосований, обсягу її повноважень щодо забезпечення виконання конкретного судового рішення, причин невиконання та фактично вжитих цією особою заходів.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, інститут додаткового судового рішення спрямований на усунення неповноти судового рішення у випадках, прямо передбачених процесуальним законом.

При цьому пункт 1 частини першої статті 252 КАС України поширюється не лише на позовні вимоги, а й на клопотання учасників справи.

Разом із тим ухвалення додаткового судового рішення не може використовуватися як спосіб перегляду раніше сформульованих висновків суду, зміни суті прийнятого процесуального рішення або заміни спеціальної процедури розгляду питання, для якого законом передбачено окреме процесуальне регулювання.

Як убачається з матеріалів справи, під час постановлення ухвали від 22 липня 2026 року суд першої інстанції розглянув подані відповідачами звіти, відмовив у прийнятті звіту Чернівецької міської ради та встановив новий строк для його подання.

У мотивувальній частині цієї ухвали суд зазначив про передчасність накладення штрафу на керівника Чернівецької міської ради.

Разом із тим у резолютивній частині ухвали питання про накладення штрафу на конкретну посадову особу не вирішено.

Колегія суддів враховує, що зазначена обставина вже отримала правову оцінку Сьомого апеляційного адміністративного суду під час перегляду ухвали від 22 липня 2026 року.

Так, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року — без змін.

У зазначеній постанові апеляційний суд, оцінюючи доводи щодо незастосування штрафу, звернув увагу, що резолютивна частина ухвали від 22 липня 2026 року не містить окремого процесуального рішення про відмову в накладенні штрафу на конкретну посадову особу Чернівецької міської ради.

Апеляційний суд зазначив, що відсутність такого рішення не дає підстав розглядати висновок про передчасність штрафу, наведений у мотивувальній частині ухвали, як остаточне процесуальне вирішення питання про відсутність підстав для застосування передбачених статтею 382-3 КАС України наслідків.

Також суд звернув увагу, що застосування штрафу потребує встановлення належного суб`єкта персональної процесуальної відповідальності, обсягу його повноважень щодо організації виконання судового рішення, причин невиконання та фактично вжитих заходів.

При цьому судовий контроль щодо Чернівецької міської ради не був завершений, оскільки суд першої інстанції відмовив у прийнятті повторного звіту та встановив новий строк для його подання.

Отже, постановою від 25 вересня 2026 року апеляційний суд не визнав питання накладення штрафу остаточно вирішеним по суті та не встановив відсутності підстав для його застосування в подальшому.

Наведені висновки мають істотне значення для вирішення цієї апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянтів у тій частині, що мотивувальне судження про передчасність накладення штрафу не є тотожним окремому процесуальному рішенню про відмову в його застосуванні.

Водночас зазначене саме по собі не свідчить про наявність підстав для задоволення поданої позивачами заяви про ухвалення додаткового судового рішення у визначений ними спосіб.

Із заяви про ухвалення додаткового судового рішення вбачається, що позивачі просили не лише усунути відсутність окремого процесуального висновку щодо клопотання, а безпосередньо накласти штраф на керівника Чернівецької міської ради.

Вирішення такого питання потребує застосування спеціальної процедури судового контролю, передбаченої статтею 382-3 КАС України, та встановлення обставин, необхідних для застосування персонального заходу процесуального примусу.

Зокрема, мають бути встановлені конкретна фізична особа, до якої може бути застосований штраф, її повноваження щодо організації виконання судового рішення, причини його неповного виконання та вжиті заходи.

Крім того, відповідній особі має бути забезпечена можливість надати пояснення та докази щодо обставин, які можуть бути підставою для застосування до неї штрафу.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що під час постановлення ухвали від 22 липня 2026 року суд першої інстанції не встановив сукупності зазначених обставин.

Саме на цю обставину звернув увагу апеляційний суд у постанові від 25 вересня 2026 року.

За таких умов ухвалення додаткового судового рішення про накладення штрафу означало б вирішення питання персональної процесуальної відповідальності без попереднього встановлення всіх обставин, необхідних для застосування відповідного заходу.

Колегія суддів зазначає, що інститут додаткового судового рішення не призначений для проведення нового самостійного розгляду питання про застосування персонального заходу процесуального примусу замість передбаченої законом спеціальної процедури.

При цьому відсутність остаточного процесуального вирішення питання про штраф в ухвалі від 22 липня 2026 року не позбавляє суд першої інстанції повноважень вирішити це питання в межах триваючого судового контролю з дотриманням вимог статті 382-3 КАС України.

Такий підхід узгоджується з висновками постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року, в якій прямо зазначено про можливість подальшого вирішення питання щодо застосування передбачених статтею 382-3 КАС України наслідків після встановлення відповідних обставин.

Колегія суддів також враховує, що заява про ухвалення додаткового судового рішення не може бути використана для фактичного перегляду ухвали від 22 липня 2026 року в частині обраного судом порядку подальшого здійснення судового контролю.

Водночас відмова в ухваленні додаткового судового рішення не може розцінюватися як підтвердження правомірності незастосування штрафу за будь-яких обставин або як звільнення керівника Чернівецької міської ради від можливої персональної відповідальності, передбаченої процесуальним законом.

Оцінюючи мотиви оскаржуваної ухвали, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову в ухваленні додаткового судового рішення, виходив, зокрема, з необхідності доведення умисного або злісного невиконання судового рішення.

Разом із тим застосування статті 382-3 КАС України має здійснюватися відповідно до її спеціального нормативного регулювання, яке не може бути підмінене загальними підходами до накладення штрафу, сформованими за попередньої редакції положень КАС України щодо судового контролю.

Водночас зазначені недоліки мотивування не змінюють висновку щодо відсутності підстав для ухвалення додаткового судового рішення про накладення штрафу в заявлений позивачами спосіб.

Визначальним у цьому випадку є те, що застосування штрафу потребує окремого процесуального вирішення з дотриманням вимог статті 382-3 КАС України, а не лише доповнення раніше постановленої ухвали висновком про його накладення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного кінцевого висновку про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення, хоча окремі мотиви такого висновку потребують наведеного уточнення.

Щодо доводів апелянтів про порушення строку розгляду заяви, передбаченого частиною третьою статті 252 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Як установлено судом, заява про ухвалення додаткового судового рішення надійшла 05 серпня 2026 року, тоді як оскаржувану ухвалу постановлено 09 вересня 2026 року.

Отже, встановлений процесуальним законом строк розгляду заяви не був дотриманий.

Разом із тим саме по собі порушення строку розгляду заяви не є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення питання про можливість ухвалення додаткового судового рішення в заявлений позивачами спосіб, а тому не є достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що предметом цього апеляційного перегляду є законність відмови в ухваленні додаткового судового рішення, а не безпосереднє вирішення питання про накладення штрафу на керівника Чернівецької міської ради.

Відсутність у резолютивній частині ухвали від 22 липня 2026 року остаточного процесуального рішення щодо штрафу не означає, що відповідне питання може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового судового рішення про застосування персонального заходу процесуального примусу без дотримання спеціальної процедури, передбаченої статтею 382-3 КАС України.

За встановлених обставин підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення в заявлений позивачами спосіб немає.

При цьому висновки цієї постанови не обмежують повноважень суду першої інстанції щодо подальшого здійснення судового контролю та вирішення питання про застосування штрафу за наявності передбачених законом підстав.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності кінцевого висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіКурко О. П. Боровицький О. А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua