Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №320/51823/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №320/51823/24

Суддя: Воловик Сергій Володимирович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/51823/24 суддя першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Черпака Ю.К., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі № 320/51823/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Управління державної охорони України (далі - апелянт, відповідач, УДО України), у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність УДО України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, - січень 2008 року;

- зобов`язати УДО України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позовну заяву задоволено, визнано протиправною оскаржувану бездіяльність УДО України та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням раніше виплачених сум.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що індексація грошового забезпечення є його складовою та однією з основних державних гарантій оплати праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд першої інстанції виходив з того, що посадові оклади військовослужбовців з січня 2008 року по лютий 2018 року не підвищувалися, у зв`язку з чим обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації у спірному періоді має здійснюватися від січня 2008 року.

Також суд першої інстанції зазначив, що обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, а її виплата має супроводжуватися компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, УДО України звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що відповідно до частини шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення індексація проводиться у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, а бюджетні призначення на виплату позивачу спірної індексації були відсутні.

Апелянт посилається на частину першу статті 23 та частину першу статті 48 Бюджетного кодексу України, за якими бюджетні зобов`язання беруться, а платежі здійснюються лише за наявності бюджетного призначення та в межах бюджетних асигнувань, а взяття зобов`язань без відповідних асигнувань є бюджетним правопорушенням.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відзиву на позовну заяву, чим не дотримав вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості судового рішення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Київського окружного адміністративного суду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в УДО України, зокрема у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що сторонами не заперечується.

Представник позивача звернувся до УДО України із заявою про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та про надання відомостей щодо виплати індексації за цей період.

Листом від 12 липня 2024 року № 20-1357-2024 відповідач надав розрахунок індексації грошового забезпечення та довідки про доходи позивача.

Листом від 15 липня 2024 року № 20-1371-2024 УДО України повідомило, що у зв`язку з необхідністю безперервного забезпечення заходів правового режиму воєнного стану та відсутністю відповідних бюджетних призначень виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення не вбачається за можливе.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку та архіву розрахункових листів позивача у період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалась.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців, регулюються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII; тут і далі нормативно-правові акти наведено в редакції, чинній у спірний період).

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом другим пункту 3 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Приписами статті 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що застосовується з 01 січня 2016 року), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1282-XII, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Положеннями статті 6 Закону № 1282-XII встановлено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до абзаців першого, другого та п`ятого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, що застосовується з 01 грудня 2015 року), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.

Приписами пункту 10-2 Порядку № 1078 у тій самій редакції передбачено, що для переведених та новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Отже, зміст наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що з 01 грудня 2015 року єдиною подією, від якої починається новий відлік індексу споживчих цін для проведення індексації, є підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою.

Зміна інших складових грошового забезпечення, так само як і переміщення по службі, такого відліку не змінює.

Умовою виникнення обов`язку провести індексацію є перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації, а сам цей обов`язок покладено на установу, в якій військовослужбовець перебуває на грошовому забезпеченні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у спірний період позивач проходив військову службу в УДО України та отримував грошове забезпечення, проте індексацію цього забезпечення відповідач не нараховував і не виплачував.

Розміри посадових окладів військовослужбовців у спірний період визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та діяла до 01 березня 2018 року.

Новий розмір посадових окладів запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» лише з 01 березня 2018 року, тобто поза межами спірного періоду.

Доказів підвищення посадового окладу позивача у проміжку з січня 2008 року по лютий 2018 року матеріали справи не містять, і апелянт на такі обставини не посилається.

За таких умов місяцем, від якого належить обчислювати індекс споживчих цін для індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, є січень 2008 року.

Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 12 травня 2022 року у справі № 200/7006/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/12370/21, від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 та від 31 серпня 2023 року у справі № 320/12469/21.

У постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 320/12469/21 Верховний Суд також зазначив, що повноваження відповідача щодо визначення місяця, від якого обчислюється індекс споживчих цін, не є дискреційними, оскільки Порядок № 1078 передбачає лише один правомірний варіант поведінки.

Відтак суд першої інстанції, зазначивши у резолютивній частині рішення січень 2008 року, не втрутився у дискреційні повноваження відповідача та обрав належний і ефективний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів враховує, що в позовній заяві йдеться про виплату індексації не в повному обсязі, тоді як за розрахунком відповідача у спірний період індексація не виплачувалась узагалі.

Водночас зазначена розбіжність не впливає на правильність вирішення спору, оскільки суд першої інстанції зобов`язав відповідача провести нарахування і виплату з урахуванням раніше виплачених сум, що унеможливлює подвійну виплату.

Надаючи оцінку доводам апелянта про відсутність бюджетних призначень, колегія суддів зазначає наступне.

Частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII та пункт 6 Порядку № 1078, на які посилається відповідач, вміщені до норм про джерела коштів на проведення індексації.

Ці приписи адресовані учасникам бюджетного процесу та зобов`язують їх передбачати відповідні видатки під час планування бюджету на відповідний рік.

Натомість підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону № 1282-XII, яка пов`язує їх лише з перевищенням порогу індексації та не ставить у залежність від обсягу бюджетних асигнувань.

Ані Закон № 1282-XII, ані Порядок № 1078 не містять норми, яка б дозволяла установі, що фінансується з державного бюджету, не нараховувати індексацію з мотивів браку коштів.

Більше того, частина друга статті 5 Закону № 1282-XII прямо покладає на такі установи обов`язок підвищувати розміри грошового забезпечення у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Частина перша статті 23 та частина перша статті 48 Бюджетного кодексу України визначають порядок взяття бюджетних зобов`язань і здійснення платежів розпорядниками бюджетних коштів.

Наведені норми регулюють відносини між учасниками бюджетного процесу і не є підставою виникнення, зміни чи припинення права військовослужбовця на складову грошового забезпечення, гарантовану законом.

Обов`язок нарахувати і виплатити індексацію виник у відповідача не внаслідок взяття ним бюджетного зобов`язання на власний розсуд, а безпосередньо із закону, тому його виконання не може розцінюватись як бюджетне правопорушення.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідач не здійснив навіть нарахування індексації, тобто дії, яка сама по собі не потребує видатків бюджету.

Верховний Суд у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19 та від 27 квітня 2021 року у справі № 380/1513/20 дійшов висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на право військовослужбовця отримати індексацію грошового забезпечення.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 206/4411/16-а Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Наведений підхід є незмінним і підтверджений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 20 березня 2025 року у справі № 160/24039/21.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) наголосив, що держава на власний розсуд визначає, які виплати надавати своїм працівникам за рахунок бюджету, однак доки відповідні положення є чинними, органи влади не можуть свідомо відмовляти у таких виплатах (пункт 23).

У пункті 26 цього ж рішення Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що відсутність бюджетних призначень виключає задоволення позову, ґрунтуються на помилковому тлумаченні наведених норм та суперечать усталеній практиці Верховного Суду.

Посилання відповідача у листі від 15 липня 2024 року на необхідність забезпечення заходів правового режиму воєнного стану колегія суддів також не приймає до уваги, позаяк спірні правовідносини виникли у 2016-2018 роках, а жодна з норм, на які посилався відповідач, не зупиняє дію Закону № 1282-XII щодо цього періоду та не звільняє його від виконання обов`язку, який виник до введення воєнного стану.

Стосовно вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб колегія суддів зазначає, що умови та механізм її виплати визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

За змістом пунктів 2-5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування сум податку, утриманих з грошового забезпечення, право на яке вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання та у розмірі утриманого податку.

Оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, право на яку позивач набув під час проходження служби, її виплата має супроводжуватися компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів виходить з того, що за висновками Верховного Суду до спорів про виплату грошового забезпечення військовослужбовців застосовується стаття 233 Кодексу законів про працю України.

Частина друга цієї статті у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 дійшов висновку, що правовідносини, які мали місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України у попередній редакції.

Оскільки спірний період (з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року) повністю передує 19 липня 2022 року, право позивача на звернення до суду з цим позовом не обмежене будь-яким строком.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції залишив без оцінки аргументи відзиву на позовну заяву, не знайшли свого підтвердження.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції виклав позицію відповідача щодо відсутності бюджетних призначень та відхилив її з посиланням на висновки Верховного Суду, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (пункт 58).

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, на яку посилається апелянт, має рекомендаційний характер, а порушень вимог статті 242 КАС України, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Окремі неточності мотивувальної частини оскаржуваного рішення, зокрема згадка про відповідачів у множині та про позивачку, є очевидними описками, які не вплинули на правильність вирішення спору по суті.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі № 320/51823/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі № 320/51823/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

Ю.К. Черпак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua