Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №320/35214/25
Суддя: Воловик Сергій Володимирович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/35214/25 суддя першої інстанції: Білоноженко М.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Черпака Ю.К., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/35214/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, апелянт), у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань)), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, за період з 04.05.2022 по 19.05.2023;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань)), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 04.05.2022 по 19.05.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року позов задоволено, визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 04.05.2022 по 19.05.2023 виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення за вказаний період виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що після визнання протиправним та скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 застосування для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, суперечить актам вищої юридичної сили - законам про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому у спірний період відповідач мав застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що у спірний період пункт 4 постанови № 704 діяв у редакції постанови № 103, якою як розрахункову величину визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, що становить 1762 грн, а визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови № 103 у судовому порядку не відновило дію попередньої редакції пункту 4 постанови № 704, оскільки згідно з пунктом 32 Правил № 870 скасування акта Кабінету Міністрів України не поновлює дію актів, які ним були змінені чи скасовані.
Апелянт також наголошує, що визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців належить до повноважень Кабінету Міністрів України, який вправі встановлювати розміри соціальних виплат у межах бюджетних призначень, а суд не може перебирати на себе повноваження інших органів державної влади. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а та № 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20 та від 27 травня 2021 року у справі № 520/5794/2020.
Крім того, апелянт зауважив на тому, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, допускається обмеження конституційних прав і свобод, передбачених статтею 43 Конституції України, позивач у спірний період отримував грошове забезпечення в повному обсязі, а належних доказів порушення його прав не надав.
Поряд з цим відповідач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки копію позовної заяви з додатками йому не було надіслано, а суд не залишив позовну заяву без руху за відсутності доказів її надсилання відповідачу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Київського окружного адміністративного суду.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 у період з 04.05.2022 по 03.06.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 04.05.2022 по 19.05.2023 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювалися відповідачем шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн на відповідні тарифні коефіцієнти, що відповідач не заперечує та прямо підтверджує в апеляційній скарзі.
Позивач звертався до відповідача із заявами від 11.04.2025 та від 06.05.2025 про проведення перерахунку грошового забезпечення, у задоволенні яких було відмовлено.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у заниженому розмірі протиправними, позивач 11.07.2025 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), пунктом 2 якої визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У первинній редакції пункт 4 постанови № 704 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналогічний спосіб обчислення закріплено в примітках до додатків 1, 12, 13, 14 до постанови № 704.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним та скасовано.
Колегія суддів зауважує, що згідно з пунктами 1 і 3 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, а також порядок встановлення державних стандартів.
Відповідно до статті 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії і стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.
Прожитковий мінімум щорічно затверджується Верховною Радою України одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік (стаття 4 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум»).
Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлено у розмірі 2481 грн, а статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року - у розмірі 2684 грн.
При цьому наведені закони не містять застережень щодо застосування для визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями військовослужбовців прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України, обравши як розрахункову величину для визначення посадових окладів базовий державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум для працездатних осіб, не вправі встановлювати його розмір, що не відповідає закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
У зв`язку з цим до правовідносин щодо обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями після 29 січня 2020 року підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, тобто з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Цей підхід послідовно підтримано Верховним Судом і в подальшому, зокрема в постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, у якій Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, зазначив, що з 29 січня 2020 року і до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 підлягала застосуванню редакція пункту 4 постанови № 704, яка передбачала прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, що передбачає обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру 1762 гривні, а тому позивач правильно обмежив спірний період 19.05.2023.
Питання застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 до правовідносин, що виникли з 20 травня 2023 року, предметом цього спору не є, у зв`язку з чим відповідні висновки не впливають на його вирішення.
З огляду на викладене, застосування відповідачем у період з 04.05.2022 по 19.05.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, є протиправним, а посадовий оклад та оклад за військовим званням за 2022 рік підлягали обчисленню виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 1928-IX на 01.01.2022, а за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 - Законом № 2710-IX на 01.01.2023.
Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є основою для обчислення надбавки за вислугу років, інших щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення, включаючи щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, за спірний період.
З приводу доводів апелянта про те, що скасування пункту 6 постанови № 103 не поновило дію попередньої редакції пункту 4 постанови № 704 з огляду на пункт 32 Правил № 870, колегія суддів зазначає, що в цьому випадку суд не відновлює дію скасованої норми, а застосовує передбачене частиною третьою статті 7 КАС України правило про пріоритет правового акта вищої юридичної сили, дія якого не залежить від формальної чинності підзаконного акта.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду, ухвалені у 2021 році, колегія суддів не приймає до уваги, позаяк висновки щодо застосування пункту 4 постанови № 704 до правовідносин з обчислення грошового забезпечення військовослужбовців у 2022-2023 роках сформовані Верховним Судом у наведених вище пізніших постановах.
При цьому, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди мають враховувати саме останню за часом правову позицію Верховного Суду.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й доводи апелянта про те, що визначення розміру грошового забезпечення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів не заперечує наявності в Уряду таких повноважень, однак, реалізуючи їх, Кабінет Міністрів України обрав як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом, а тому не вправі був фіксувати його розмір на рівні, що не відповідає закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Поряд з цим Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання своїх зобов`язань, визначених законодавством.
Стосовно посилання апелянта на запровадження воєнного стану, колегія суддів зауважує, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» лише передбачає можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема передбачених статтею 43 Конституції України, у межах та обсязі, необхідних для забезпечення заходів правового режиму воєнного стану.
Водночас сам по собі зазначений Указ не встановлює зменшеного розміру грошового забезпечення військовослужбовців, а відповідачем не наведено нормативно-правового акта, яким у спірний період у встановленому порядку було б обмежено право позивача на отримання грошового забезпечення, обчисленого відповідно до закону.
Безпідставними є й доводи апелянта про відсутність порушення прав позивача, оскільки відповідач сам визнає, що обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням розрахункової величини 1762 грн, а отже, виплачене позивачу грошове забезпечення є меншим за належне йому відповідно до закону.
Отримання позивачем грошового забезпечення у розмірі, нарахованому відповідачем, не свідчить про його виплату в повному обсязі, оскільки спір стосується саме правильності обчислення його складових.
Колегія суддів також не погоджується з доводами апелянта щодо втручання суду в дискреційні повноваження відповідача, оскільки порядок обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням чітко визначений нормативно і не передбачає для відповідача можливості вибору між кількома юридично допустимими варіантами поведінки.
За таких умов зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, що відповідає частині другій статті 5 КАС України.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що відповідач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, отримав ухвалу про відкриття провадження у справі в електронному кабінеті та не був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи, зокрема в електронній формі, і подати відзив на позовну заяву.
Крім того, всі аргументи відповідача щодо суті спору викладено в апеляційній скарзі та перевірено судом апеляційної інстанції, а тому наведені апелянтом обставини не призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що окремі неточності мотивувальної частини оскаржуваного рішення, зокрема посилання на індексацію грошового забезпечення під час вирішення питання розподілу судових витрат, згадка про часткове задоволення позовних вимог зобов`язального характеру при їх фактичному задоволенні в повному обсязі, а також посилання лише на Закон № 1928-IX без згадки про Закон № 2710-IX щодо періоду 2023 року, не вплинули на правильність вирішення спору по суті та не є підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на результат вирішення спору.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/35214/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/35214/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді М.І. Кобаль
Ю.К. Черпак
Оригінал: reyestr.court.gov.ua