Суд: Тетіївський районний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №940/1675/26
Суддя: Мандзюк С. В.
12.11.2026 Провадження по справі № 2/940/1064/26
Справа № 940/1675/26
РІШЕННЯ
Іменем України
12 листопада 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.
розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1687778 від 16.03.2021 у розмірі 14855,00 гривень та понесені судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 16.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (надалі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1687778, за умовами якого відповідачці надано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, а саме надано відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.
20.08.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № ККЛУ-20082021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ «Лінеура Україна», включно і до відповідачки за кредитним договором № 1687778 від 16.03.2021.
Водночас зазначено, що відповідачка свої договірні зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 14855,00 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідачки.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 30.09.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачка ОСОБА_1 у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надала, відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами. Водночас ОСОБА_1 надіслала до суду заяву, в якій просить відмовити ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
В обґрунтування заяви відповідачкою зазначено, що кредитна заборгованість виникла, а право вимоги у позивача виникло понад три роки тому, до моменту звернення з цим позовом до суду. Позивач протягом встановленого законом трирічного строку не звертався до суду за захистом свого порушеного права та не надав суду належних доказів наявності поважних причин пропуску позовної давності.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.03.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1687778, за умовами якого відповідачці надано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності. Додатком № 1 до цього договору сторони погодили графік платежів.
Зазначений договір підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконано, а саме надано відповідачці грошові кошти, що підтверджується довідкою про перерахування грошових коштів, виданою ТОВ «УПР» від 11.05.2026.
Водночас, на виконання ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 30.09.2026, АТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію щодо зарахування грошових коштів у сумі 5000,00 гривень на карту, яка емітована на ім`я ОСОБА_1
20.08.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № ККЛУ-20082021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ «Лінеура Україна», включно і до відповідачки за кредитним договором № 1687778 від 16.03.2021.
Відповідачка скористалася кредитними коштами, але не виконує належним чином договірні зобов`язання, внаслідок чого, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за кредитним договором становить 14855,00 грн, з них: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 9855,00 грн - заборгованість за процентами.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно з ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як встановлено, відповідачка та первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» вчинили дії, визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки відповідачка підписала договір про споживчий кредит електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Підписавши договір, відповідачка надала свою згоду на його укладення, погодилася з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміючи і зобов`язуючись неухильно дотримуватися умов кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Так, надані позивачем докази, які досліджені судом, підтверджують факт укладення кредитного договору між відповідачкою та первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна», та порушення ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.
Відповідачкою ОСОБА_1 не заперечувався факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, заперечення відповідачки стосуються виключно строку позовної давності.
Водночас відповідачем не надано до суду відзиву на позовну заяву, а також доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості.
З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з відсотками не повертає, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, розмір якої підтверджено позивачем та відповідачкою не спростовано, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Щодо заяви відповідачки про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 22.09.2026.
Відповідно до умов договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1687778 від 16.03.2021 відповідачка зобов`язувалася повернути суму грошових коштів до 31.03.2021.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України введено карантин та постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запроваджування обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 №1236 та від 21.04.2021 № 405 «Про внесення змін до деяких актів КМУ» було продовжено карантин.
Водночас необхідно зауважити, що 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Окрім того, згідно з п. 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та станом на день розгляду справи не закінчився.
Разом з тим, внесено зміни до розпорядження КМУ від 25.03.2020 №338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» і постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30.04.2023. Також продовжено на всій території України карантин до 30.04.2023 р. постановою КМУ від 27.06.2023 р. № 651 про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено по теперішній час, трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, тому позов про стягнення заборгованості пред`явлено позивачем у межах строку позовної давності.
Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено судом, позивачем понесені судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2662,40 грн.
Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, суд зазначає таке.
Так, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано: договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням «Апологет»; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 20.10.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; акт № 2766 наданих послуг від 10.09.2026; детальний опис наданих послуг до акта № 2766 наданих послуг від 10.09.2026.
Відповідно до ч. 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Крім того, у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Також у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ, висновки Верховного Суду, враховуючи співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатським об`єднанням «Апологет» роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн є завищеними та не співмірними згідно з обставинами цієї справи.
Зокрема, суд зауважує, що ця справа стосується стягнення заборгованості у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, тому, підготовка документів для звернення до суду у межах зазначеної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на викладене, зважаючи на критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, складність та категорію справи, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 4000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, суд
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», юридична адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79029, код ЄДРПОУ 35234236, (IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Креді Агріколь Банк»), заборгованість за кредитним договором № 1687778 від 16.03.2021 у розмірі 14855 (чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) гривень 00 копійок, понесені судові витрати у виді судового збору у сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення суду: 16 листопада 2026 року.
Суддя С.В. МАНДЗЮК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua