Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №369/19490/25
Суддя: Янченко А. В.
Справа № 369/19490/25
Провадження № 2/369/6940/26
РІШЕННЯ
Іменем України
16.11.2026 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В. за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі – позивач) звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» (далі - ТОВ «Маніфою») та відповідачем укладено договір позики № 3216188, за яким відповідач отримав позику у розмірі 12000,00 грн.
Договір був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи позикодавця шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Маніфою» виконало свої зобов`язання, проте відповідач порушив умови щодо своєчасного повернення позики та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість.
09.02.2022 року між ТОВ «Маніфою» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») був укладений договір факторингу № 09/02-2022, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року.
10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр», позивачу по справі, права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за договором позики становить 38922,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 12000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 26922,00 грн.
Просив стягнути з відповідача вказану у позові заборгованість та судові витрати.
11 листопада 2025 року судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі і призначення її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
08.02.2026 року представник відповідача – адвокат Євтодьєв А.О. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив задовольнити позовні вимоги частково – у межах 15223,80 грн., а в решті позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідач звертався до ТОВ «Маніфою» за отриманням позики та отримав кошти, однак погодив отримання 12000,00 грн. строком на 30 днів (до 22.10.2021 року) з поверненням 15223,80 грн., з яких 12000,00 грн. – тіло позики та 3223,80 грн. – проценти, строк позики не пролонгував, а тому нарахування процентів поза межами погодженого строку кредитування є незаконним; розмір нарахованих процентів не є співмірним сумі тіла позики та суперечить принципам розумності і добросовісності; витрати позивача на професійну правничу допомогу є неспівмірними із ціною позову та складністю справи.
Цього ж дня представник відповідача подав до суду заяву про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, в якій просив зменшити такі витрати до 2000,00 грн., посилаючись на те, що заявлена сума у розмірі 13000,00 грн. є завищеною та неспівмірною з ціною позову, справа є нескладною, а позовна заява має шаблонний характер.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач не заперечує факту укладення договору позики та отримання коштів; пунктами 2.5, 3.1.1, 3.1.3, 3.2.1, 3.10 договору позики передбачено нарахування процентів за фактичний строк користування позикою, в тому числі поза межами 30-денного строку позики; позивачем після набуття права вимоги нарахувань не здійснювалось; незгода відповідача з розрахунком заборгованості не є підставою для відмови у позові, при цьому контррозрахунку відповідачем не надано; відповідачем не доведено неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Представник позивача у позовній заяві просив розглядати справу без його участі.
Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.
22.09.2021 року між ТОВ «Маніфою» та відповідачем по справі укладено договір позики № 3216188, на підставі якого відповідач отримав позику у розмірі 12000,00 грн., що була перерахована на рахунок відповідача з використанням реквізитів його платіжної картки згідно умов зазначеного договору.
Згідно з п.п. 2.1.-2.3. договору позики № 3216188 позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику) у сумі 12000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти. Строк позики – до 22.10.2021 року (30 днів). Відповідно до п.п. 2.4.2.-2.4.4. договору середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, становить 0,8955 % від суми позики за кожен день користування позикою, базовий середньоденний розмір процентів та базова процентна ставка – 1,99 % від суми позики за кожен день користування позикою; згідно з п. 2.5. договору розмір процентів на прострочену позику становить 1,01 % від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів. Відповідно до п. 3.1.1. договору проценти за користування позикою нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування позикою з дня надання позики до дня повного погашення заборгованості включно, згідно з п. 3.1.3. договору у період прострочення позики проценти за користування позикою нараховуються за базовою процентною ставкою, а відповідно до п. 3.2.1. договору проценти на прострочену позику нараховуються у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кожен день прострочення.
Судом встановлено, що договір позики № 3216188 від 22.09.2021 року підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором h38833, що свідчить про повне ознайомлення відповідача з умовами кредитування, загальною вартістю позики та графіком платежів за вказаним договором.
Факт укладення договору позики № 3216188 від 22.09.2021 року та отримання за ним грошових коштів у розмірі 12000,00 грн. відповідач у відзиві на позовну заяву визнає.
Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед ТОВ «Маніфою» становила 37104,00 грн., з яких: 12000,00 грн. – тіло позики, 25104,00 грн. – проценти.
Суд встановив, що 09.02.2022 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір факторингу № 09/02-2022, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року.
Акт приймання-передавання Реєстру боржників від 09.02.2022 року, платіжне доручення № 0329670000 від 09.02.2022 року про оплату за договором факторингу та витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 09/02-2022 від 09.02.2022 року підтверджують, що ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги до відповідача за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року.
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 10.01.2023 року після відступлення права вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» нараховано проценти за ставкою 1,01 % в день за період з 09.02.2022 по 23.02.2022 року у сумі 1818,00 грн. Погашень відповідачем не здійснювалось. Загальна заборгованість відповідача станом на 10.01.2023 року становила 38922,00 грн., з яких: 12000,00 грн. – тіло позики, 26922,00 грн. – проценти.
Суд встановив, що 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр», позивачу по справі, права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року.
Акти прийому-передачі Реєстру боржників від 10.01.2023 року, акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 року щодо оплати за договором, додаткова угода № 10 від 04.02.2025 року до договору № 10-01/2023 від 10.01.2023 року та витяги з Реєстру боржників до додаткової угоди № 10 від 04.02.2025 року підтверджують, що позивач прийняв права вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги до відповідача за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року.
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Коллект Центр» після відступлення права вимоги позивачем проценти, неустойка, інфляційні втрати та три проценти річних не нараховувалися. Загальна заборгованість відповідача становить 38922,00 грн., з яких: 12000,00 грн. – тіло позики, 26922,00 грн. – проценти.
Станом на день розгляду справи зобов`язання за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року відповідачем належним чином не виконано. Відповідач, як позичальник (споживач), зобов`язаний виконувати свій обов`язок щодо виконання грошових зобов`язань незалежно від того, що право вимоги за цим договором було відступлене іншому кредитору.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Судом встановлено, що між відповідачем та первісним кредитором укладено договір позики у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.
Згідно висновкам, що викладені у Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі № 127/33824/19, електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Укладення кредитного договору в електронній формі (відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію»), є таким, що укладений у письмовому вигляді (відповідні правові позиції (висновки) викладені в Постановах Верховного Суду, а саме: від 12.01.2021р. по справі 524/5556/19; від 07.10.2020р. по справі № 127/33824/19; від 09.09.2020р. по справі № 732/670/19; від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Така позиція повною мірою узгоджена з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 806/1033/17.
Грошові кошти за укладеним кредитним договором було видано на платіжну картку позичальника, всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайром регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ № 164 від 29.07.2022 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», відповідно до положень, якої вбачається, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Факт укладення договору позики та отримання кредитних коштів у розмірі 12000,00 грн. відповідачем у відзиві не заперечується.
Доводи представника відповідача про те, що проценти підлягають стягненню лише в межах погодженого 30-денного строку позики у сумі 3223,80 грн., суд відхиляє, оскільки пунктами 2.5, 3.1.1, 3.1.3, 3.2.1 договору позики сторонами погоджено нарахування процентів за фактичну кількість календарних днів користування позикою до дня повного погашення заборгованості, в тому числі у період прострочення позики, а відповідно до п. 3.10 договору позикодавець має право нараховувати проценти відповідно до умов договору до дня повернення позики. Позивачем після набуття права вимоги проценти не нараховувалися, а заявлено до стягнення заборгованість у сумі, переданій йому за договором про відступлення прав вимоги. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15, непогодження з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову, при цьому контррозрахунку заборгованості відповідачем суду не надано.
Суд встановив, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача на підставі договору № 10-01/2023 від 10.01.2023 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Відповідно до ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12,13 ЦПК України), обов`язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Станом на день розгляду справи відповідачем борг за договором позики не повернуто, належних та допустимих доказів, які б спростовували розмір заборгованості, не надано, альтернативного розрахунку суду не надіслано, тому суд вважає доведеним обов`язок відповідача і його невиконання по сплаті платежів за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року.
З урахуванням доказів, наданих позивачем по справі, заборгованість за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року складає 38922,00 грн., з яких: заборгованість за тілом позики – 12000,00 грн., заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги – 26922,00 грн.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною першою ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
Щодо підстав стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 року, укладений між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги № 74 від 01.09.2025 року та витяг з акту № 14 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 року, згідно з якими позивачу надано послуги: надання усної консультації з вивченням документів (2 години) – 4000,00 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (3 години) – 9000,00 грн., а всього на суму 13000,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З огляду на викладене суд відзначає, що ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) пов`язаність витрат з розглядом справи; 2) їх дійсність; 3) необхідність; 4) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
До таких висновків в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.02.2020 року (справа №755/9215/15-ц провадження №14-382цс19).
Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження надання професійної правничої допомоги та його розміру, враховуючи складність справи, значення справи для сторін, заяву представника відповідача про зменшення адвокатських витрат, беручи до уваги, що розгляд справи відбувався за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено 2 422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 279, 354 - 355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, адреса для листування: 33013, м. Рівне, проспект Миру, 6, а/с 21) заборгованість за договором позики № 3216188 від 22.09.2021 року у розмірі 38922,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, адреса для листування: 33013, м. Рівне, проспект Миру, 6, а/с 21) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено: 16.11.2026 року.
Суддя А.В. Янченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua