Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №760/12309/25
Суддя: Оксененко Олег Миколайович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 760/12309/25 Суддя (судді) першої інстанції: Аксьонова Н.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Говоруна О.В.,
Попової О.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: визнати неправомірною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 25 березня 2025 року серії ЕНА №4353760, винесену патрульним поліцейським Скірським В.А., а провадження у справі - закрити.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та передати справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки ОСОБА_1 скористався своїм правом згідно зі статтею 288 КУпАП та отримав рішення від відповідача 14.04.2025, тому він мав право звернутися до суду протягом трьох місяців (тобто до 14.07.2025).
Враховуючи, що даний позов було подано 05.05.2025, вказане свідчить про повне дотримання процесуальних строків та безпідставність оскаржуваної ухвали.
Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року позов залишено без руху.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності постановою серії ЕНА №4353760 від 25 березня 2025 року, а з даним позовом позивач звернувся лише 05 травня 2025 року, тому вказане свідчить про пропуск строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою ст.286 КАС України, а клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивачем не заявлено.
Вказаною ухвалою надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
09 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Олійник О.С. подав до суду заяву про усунення недоліків.
В обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом зазначає, що позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом на досудове оскарження постанови серії ЕНА №4353760 від 25.03.2025. Зокрема, 04.04.2025 адвокатом Олійником О.С. в інтересах ОСОБА_1 було подано скаргу №0-5336 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, за результатами розгляду якої ДПП було прийнято рішення від 10.04.2025, яким постанову серії ЕНА №4353760 від 25.03.2025 залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Копію цього рішення разом із супровідним листом № 0-533614/41/18/4102-2025 від 14.04.2025 отримано представником позивача електронною поштою 14.04.2025.
У подальшому, ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що підтверджує відсутність підстав для встановлення тримісячного строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів враховує положення частини другої статті 286 КАС України згідно яких позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено десятиденний строк звернення до суду, недотримання, якого є підставою для застосування відповідних обмежень у реалізації такого права.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався своїм правом на досудове оскарження постанови серії ЕНА №4353760 від 25.03.2025.
04 квітня 2025 року адвокатом Олійником О.С. в інтересах ОСОБА_1 було подано скаргу №0-5336 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, за результатами розгляду якої ДПП було прийнято рішення від 10.04.2025, яким постанову серії ЕНА №4353760 від 25.03.2025 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Копію вказаного рішення разом із супровідним листом № 0-533614/41/18/4102-2025 від 14.04.2025 отримано представником позивача електронною поштою 14.04.2025.
Відповідно із даним позовом ОСОБА_1 звернувся 05 травня 2025 року.
У свою чергу, позивач звертає увагу на те, що підставою для поновлення йому пропущеного строку звернення до суду з цим позовом, є звернення зі скаргою №0-5336 від 04.04.2025 року до Управління патрульної поліції у м. Києві, тобто до вищестоящого органу, і отримання ним 14.04.2025 року рішення за результатами розгляду вказаної скарги.
Так, з практики Верховного Суду (постанова від 26 березня 2020 року у справі №1.380.2019.002643) вбачається, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.
Конституційний Суд України від 09 липня 2002 року ухвалив рішення № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому дійшов висновків про те, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.
Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Конституції України, відтепер частина четверта цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з`явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви.
Отже, головним чинником для застосування в обов`язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним.
У сиул вимог пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.
Зміст наведених правових норм свідчить про встановлення законодавцем декількох способів оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення - шляхом звернення у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до суду.
При цьому, оскільки норми закону мають дефініцію «можуть», тому можливість судового захисту не може бути поставлена в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Наведене свідчить, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Подаючи вказану скаргу, позивач мав суб`єктивні очікування на ймовірне позитивне вирішення його спірних питань щодо оскарження спірної постанови в адміністративному порядку, та можливість вирішення його прав у такий спосіб.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що рішення Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції від 10.04.2025, яким постанову серії ЕНА №4353760 від 25.03.2025 залишено без змін, а скаргу - без задоволення, було отримано разом із супровідним листом № 0-533614/41/18/4102-2025 від 14.04.2025 ще 14.04.2025.
Втім, з відповідним позовом до суду останній звернувся лише 05 травня 2025 року.
Верховним Судом неодноразово надавалася оцінка поважності причин пропуску строку звернення позивачами до суду, встановленого статтею 288 КУпАП, в обґрунтування поновлення якого останні вказували на досудове врегулювання спору шляхом звернення зі скаргою на постанову про адміністративне правопорушення до відповідного органу.
Зокрема така позиція Верховного Суду щодо вказаного питання, викладена у постановах від 11 грудня 2018 року у справі № 463/1221/17, від 05 березня 2020 року у справі № 127/7446/19 та від 07 грудня 2020 року у справі № 522/14986/19 від 26 січня 2021 року у справі № 757/48987/18-а, від 16 лютого 2023 року у справі № 697/1044/22, від 03 жовтня 2024 року у справі № 127/37459/23.
Так, у вищенаведених постановах Верховним Судом зазначено, що вказаною нормою передбачено право вибору особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, порядку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення.
При цьому, звернення особи до відповідного органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав.
Ураховуючи наведену позицію Верховного Суду звернення зі скаргою до відповідного органу не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду із позовом про визнання протиправною постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі № 439/354/25.
Відповідно, позивач жодним чином не обґрунтував неможливості звернення до суду у встановлені процесуальним законом строки (протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а тому доводи, зазначені у позовній заяві щодо наявності поважних причин, не можуть вважатися поважною причиною для поновлення пропущеного строку.
Необхідно зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком з дня вручення постанови по справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У свою чергу, колегія суддів також звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У свою чергу у статті 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що не є безумовною і достатньою підставою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом.
Колегія суддів підкреслює, що з метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на судове оскарження рішень особа, яка має намір подати позовну заяву, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки позивачем не надано належного обґрунтування причин тривалого зволікання із зверненням до суду з даним позовом з приводу оскарження спірної постанови.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у п. 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 294, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.В. Говорун
О.Г. Попова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua