Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №420/12294/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №420/12294/26

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12294/26

Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

Дата і місце ухвалення: 03 вересня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року у справі № 420/12294/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року пенсії без урахування індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», та з обмеженням пенсії максимальним розміром;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо зниження розміру пенсії та виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року основного розміру пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року пенсії без урахування індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», та з обмеженням пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року пенсії з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209, без обмеження пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року без обмеження її розміру відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення його пенсії 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, з виплатою недоотриманих сум пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року пенсії з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236, без обмеження пенсії максимальним розміром.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року пенсії з обмеженням максимальним розміром під час її перерахунку на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року пенсії з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209, без обмеження пенсії максимальним розміром.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо зниження розміру пенсії та виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року основного розміру пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року без обмеження її розміру відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення його пенсії 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року пенсії з обмеженням максимальним розміром під час її перерахунку на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року пенсії з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236, без обмеження пенсії максимальним розміром.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1778 встановлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 цього Закону, а закон про Державний бюджет України, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України, не може змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених спеціальними законами.

Суд першої інстанції також врахував висновки Верховного Суду про протиправність будь-якого обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що спірним у справі є обмеження пенсії позивача максимальним розміром після її перерахунку, а не нарахування індексації, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України № 209 та № 236, оскільки така індексація позивачу нарахована.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення й ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, щодо вимог про перерахунок пенсії з 01 березня 2025 року. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а та Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 521/21851/16-а, наголошуючи, що пенсія є періодичним платежем, а тому про її розмір та можливе порушення права особа повинна знати з моменту отримання відповідної виплати.

Також апелянт стверджує, що індексація пенсії позивача з 01 березня 2025 року та 01 березня 2026 року проведена відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 209 та № 236, прийнятих на виконання статті 64 Закону № 2262-XII та частини другої статті 42 Закону № 1058-IV. При цьому підвищення пенсії, на його думку, підлягає виплаті в межах максимального розміру, встановленого законодавством.

Посилаючись на судові рішення у справах № 540/4228/21, № 420/19308/22, № 420/29942/23, № 420/15893/24 та № 420/6046/25, апелянт зазначає, що пенсія позивача виплачується з урахуванням установлених ними приписів, а на виконання рішення у справі № 420/15893/24, яке набрало законної сили 03 вересня 2024 року, її розмір визначено без обмеження максимальним розміром.

Крім того, відповідач зазначає, що з 01 січня 2026 року відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України № 1778 до пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (25 950 грн), застосовуються відповідні коефіцієнти. Унаслідок їх застосування розмір пенсії позивача визначено в сумі 32 843,72 грн, а фактичний розмір виплати з 01 січня 2026 року становить 28 966,99 грн.

Заперечуючи проти незастосування зазначених коефіцієнтів, апелянт посилається на відсутність у Міністерства у справах ветеранів України відомостей про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, а тому вважає відсутніми підстави для застосування до нього винятку, передбаченого пунктом 2 постанови № 1778.

Окремо відповідач наголошує, що право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, не належить до прав, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, а соціально-економічні права не є абсолютними та можуть реалізовуватися з урахуванням фінансових можливостей держави. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

На обґрунтування повноважень Кабінету Міністрів України щодо визначення механізмів реалізації соціальних гарантій відповідач також наводить положення статей 95, 113, 116, 117 Конституції України, статей 20, 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», абзаців другого та третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 02 березня 1999 року № 2-рп/99, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 та від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, постанову Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 802/2196/17-а, а також постанови Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 750/6379/16-а та від 29 вересня 2020 року у справі № 263/14242/17.

ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційного перегляду та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII) у розмірі 88 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 420/15893/24, яке набрало законної сили 03 вересня 2024 року, визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача під час її перерахунку з 01 березня 2024 року та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити пенсію з цієї дати без такого обмеження, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з розрахунком пенсії з 01 березня 2025 року її основний розмір, обчислений у розмірі 88 відсотків грошового забезпечення (27 754,91 грн), становить 24 424,32 грн. До нього включено індексацію за 2022 рік у сумі 3 419,40 грн, за 2023, 2024 та 2025 роки – по 1 500,00 грн, а також щомісячну доплату в сумі 2 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», призначену на виконання судового рішення. Загальний розмір пенсії з урахуванням зазначених складових становить 34 343,72 грн, тоді як після застосування максимального обмеження – 32 843,72 грн.

Відповідно до розрахунку станом на 01 січня 2026 року загальний розмір пенсії з надбавками становив 34 343,72 грн, після застосування максимального обмеження – 32 843,72 грн, а з урахуванням коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1778, до виплати визначено 28 966,99 грн.

З 01 березня 2026 року до основного розміру пенсії додатково включено індексацію в сумі 2 595,00 грн, унаслідок чого загальний розмір пенсії з надбавками становив 36 938,72 грн. Водночас після застосування максимального обмеження та коефіцієнтів, передбачених постановою № 1778, сума пенсії до виплати залишилася незмінною – 28 966,99 грн.

16 березня 2026 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо пенсійного забезпечення. У листі від 20 березня 2026 року № 2100-0306-8/11343 відповідач повідомив, що з 01 січня 2026 року виплата пенсії здійснюється із застосуванням коефіцієнтів, установлених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1778. Підставою для незастосування цих коефіцієнтів відповідач вважав відсутність у Міністерства у справах ветеранів України відомостей про безпосередню участь позивача у відповідних заходах. Також зазначено, що після індексації пенсії з 01 березня 2026 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 236 сума до виплати «залишається без змін».

До листа відповідач долучив розрахунки пенсії позивача станом на 01 січня та 01 березня 2026 року.

Не погоджуючись із застосуванням максимального обмеження та коефіцієнтів під час визначення суми пенсії до виплати, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в оскарженій частині з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Цей конституційний припис покладено в основу критеріїв перевірки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, установлених частиною другою статті 2 КАС України.

Право на пенсійне забезпечення є складовою гарантованого статтею 46 Конституції України права на соціальний захист. Водночас частина п`ята статті 17 Конституції України закріплює особливі гарантії соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Основи соціального захисту та види пенсійного забезпечення відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України, а частина третя статті 22 Конституції України забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII).

Згідно з частиною першою статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство у цій сфері базується на Конституції України та складається, зокрема, із цього Закону і Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII прямо передбачає, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до законів № 2262-XII та № 1058-IV.

Отже, законодавець установив спеціальний правовий режим пенсійного забезпечення військовослужбовців, зміна якого має відбуватися у визначеному законом порядку. Відтак під час вирішення цього спору визначальним є дотримання відповідачем гарантій, передбачених саме спеціальним пенсійним законодавством.

Статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі – Закон № 3668-VI) було запроваджено обмеження максимального розміру пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. Аналогічне обмеження містилося в частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII.

Однак рішенням від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України визнав неконституційною частину сьому статті 43 Закону № 2262-XII. Надалі рішенням від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 Конституційний Суд України визнав неконституційними положення статті 2 Закону № 3668-VI в частині їх поширення на пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII. Згідно з резолютивною частиною останнього рішення відповідні положення втратили чинність через шість місяців із дня його ухвалення.

Таким чином, починаючи з 12 квітня 2023 року, законодавчі положення про обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, не можуть застосовуватися до відповідних пенсійних правовідносин. Цей висновок є обов`язковим з огляду на статтю 151-2 Конституції України та узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20 та від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21.

У цій справі право позивача на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром додатково підтверджується рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 420/15893/24, яким відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 березня 2024 року без застосування такого обмеження.

Як убачається з наявних у справі розрахунків, відповідач визначив загальний розмір пенсії позивача з урахуванням надбавок та індексації у сумі 34 343,72 грн з 01 березня 2025 року та 36 938,72 грн з 01 березня 2026 року. Водночас фактичну виплату пенсії було обмежено сумою 32 843,72 грн.

Наведені обставини свідчать, що відповідач, визначаючи належний позивачу розмір пенсії, фактично застосував обмеження, яке не підлягає застосуванню до пенсій, призначених за Законом № 2262-XII. При цьому визначення розміру пенсії станом на 01 березня 2024 року під час виконання попереднього судового рішення не означає встановлення незмінної граничної суми її подальшої виплати.

Навпаки, обов`язок відповідача полягав у забезпеченні виплати пенсії з урахуванням усіх наступних підвищень та перерахунків, передбачених законодавством, без повторного застосування визнаного неконституційним обмеження.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що утримання частини нарахованої пенсії понад 32 843,72 грн з посиланням на її максимальний розмір є протиправним, а висновок суду першої інстанції в цій частині – обґрунтованим.

Відповідно до статті 64 Закону № 2262-XII пенсії, призначені за цим Законом, підлягають індексації шляхом перерахунку із застосуванням коефіцієнта збільшення, визначеного Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 з 01 березня 2025 року встановлено коефіцієнт збільшення пенсій 1,115 із граничним розміром підвищення 1 500 грн, а постановою від 25 лютого 2026 року № 236 з 01 березня 2026 року – коефіцієнт 1,121 із граничним розміром підвищення 2 595 грн.

Отже, зазначені нормативно-правові акти визначають порядок та межі індексації, однак не передбачають можливості обмеження загального розміру пенсії після її перерахунку.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач здійснив нарахування індексації за 2025 та 2026 роки у визначених зазначеними постановами граничних розмірах. Тому спір у цій частині стосується не правильності обчислення індексації, а правомірності подальшого визначення суми пенсії до виплати з урахуванням максимального обмеження.

Саме по собі правильне нарахування індексації не свідчить про належне виконання відповідачем обов`язку щодо виплати пенсії, якщо відповідне підвищення фактично нівелюється застосуванням обмеження, яке не підлягає застосуванню до пенсій за Законом № 2262-XII.

За таких обставин доводи апелянта про проведення індексації відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 209 та № 236 не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність обмеження фактичного розміру пенсії позивача.

Статтею 30 Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено застосування у період дії воєнного стану коефіцієнтів до частини пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 грудня 2025 року № 1778, пунктом 1 якої визначено диференційовані коефіцієнти виплати частини пенсії, що перевищує встановлений розмір. Водночас пунктом 2 цієї постанови передбачено випадки, за яких такі коефіцієнти не застосовуються, зокрема щодо окремих категорій осіб, які брали безпосередню участь у заходах з оборони України.

Оцінюючи правомірність застосування зазначеного механізму до пенсії позивача, колегія суддів виходить із того, що частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII встановлює спеціальний порядок зміни умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, – виключно шляхом внесення змін до законів № 2262-XII та № 1058-IV.

Натомість статтею 30 Закону № 4695-IX запроваджено окремий механізм зменшення фактичного розміру пенсійної виплати, який поширюється і на пенсії, призначені за Законом № 2262-XII, без внесення відповідних змін до спеціального пенсійного законодавства.

При цьому колегія суддів враховує правові позиції Конституційного Суду України, викладені, зокрема, у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 30 листопада 2010 року № 22-рп/2010 та від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, щодо неприпустимості зміни законом про Державний бюджет правового регулювання суспільних відносин, яке має визначатися іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу. Застосовуючи цю норму, суд має оцінити співвідношення відповідних положень з урахуванням установленого спеціальним законом порядку регулювання спірних правовідносин.

Вирішальне значення для розгляду цього питання має також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 580/1002/26, відповідно до якого застосування коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону № 4695-IX та постановою № 1778, до пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, є неправомірним з огляду на гарантії соціального захисту та спеціальний порядок зміни умов пенсійного забезпечення, визначений цим Законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України під час вибору і застосування норми права суд враховує висновки щодо її застосування, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, наведений правовий висновок підлягає врахуванню під час вирішення цього спору.

Колегія суддів також бере до уваги, що постановою Пленуму Верховного Суду від 15 травня 2026 року № 10 вирішено звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності статті 30 Закону № 4695-IX та постанови № 1778 у відповідній частині. Саме по собі таке звернення не зупиняє дії оспорюваних положень і не означає їх визнання неконституційними. Водночас воно не усуває обов`язку суду самостійно оцінити їх застосування до спірних правовідносин з урахуванням вимог статті 7 КАС України та наведеного правового висновку Верховного Суду.

За таких обставин посилання відповідача на чинність постанови № 1778 та обов`язковість її виконання не є достатнім обґрунтуванням правомірності зменшення пенсії позивача. Підзаконний нормативно-правовий акт не може бути самостійною підставою для обмеження пенсійних прав усупереч законодавчо визначеному порядку їх регулювання.

Не змінює цього висновку й посилання відповідача на відсутність у відповідному реєстрі відомостей про безпосередню участь позивача в заходах з оборони України. Передбачений пунктом 2 постанови № 1778 виняток має значення лише за умови правомірності застосування самого механізму коефіцієнтів. Оскільки в спірних правовідносинах такі коефіцієнти не підлягають застосуванню до пенсії позивача, встановлення наявності чи відсутності підстав для зазначеного винятку не впливає на вирішення справи.

Отже, застосування відповідачем коефіцієнтів, передбачених постановою № 1778, для зменшення належної позивачу пенсійної виплати є неправомірним.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України загальний строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Насамперед слід урахувати, що спір виник не щодо правильності визначення розміру пенсії, а щодо виплати її частини, яка була нарахована відповідачем, проте фактично не виплачувалася.

Так, зі змісту розрахунку пенсії з 01 березня 2025 року вбачається, що відповідач визначив її загальний розмір у сумі 34 343,72 грн, урахувавши передбачені законодавством складові та індексацію, однак до виплати визначив лише 32 843,72 грн. Отже, спірна різниця була відображена в розрахунку пенсії, але не виплачена позивачу.

За таких обставин підлягають урахуванню спеціальні положення пенсійного законодавства щодо виплати нарахованих, але своєчасно не отриманих сум пенсії.

Зокрема, статтею 55 Закону № 2262-XII передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу, який призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Аналогічне правило закріплено у статті 46 Закону № 1058-IV, який відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII є складовою законодавства у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби.

Отже, якщо суми пенсії були нараховані, однак не виплачені з вини пенсійного органу, їх виплата за минулий час не обмежується загальним строком звернення до суду. У цій справі наявні розрахунки відповідача підтверджують визначення повного розміру пенсії, тоді як її фактична виплата здійснювалася в меншому розмірі.

Крім того, листом від 20 березня 2026 року № 2100-0306-8/11343 відповідач надав представнику позивача роз`яснення щодо застосованих обмежень та відповідні розрахунки пенсії.

До суду позивач звернувся 28 квітня 2026 року, тобто менш ніж через шість місяців після отримання зазначеної відповіді.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, наявність нарахованих, але не виплачених сум пенсії та дату отримання позивачем інформації про застосовані обмеження, підстав вважати, що ним пропущено строк звернення до суду щодо відповідних вимог, немає.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 та від 17 липня 2018 року у справі № 521/21851/16-а не спростовують цього висновку, оскільки загальні правила обчислення строку звернення до суду мають застосовуватися з урахуванням спеціальних положень законодавства про виплату нарахованих, але не отриманих з вини пенсійного органу сум.

Отже, доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що запровадження воєнного стану та обмеженість фінансових ресурсів держави є достатніми підставами для застосування спірних обмежень.

Відповідно до статті 64 Конституції України обмеження конституційних прав і свобод допускається лише у випадках та в межах, визначених Конституцією України. Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102-IX, визначено перелік прав і свобод, які можуть тимчасово обмежуватися в умовах воєнного стану. Право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, до цього переліку не включено.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, від 02 березня 1999 року № 2-рп/99, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 та від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 не спростовують наведених висновків. Визнана Конституційним Судом України можливість законодавчого регулювання соціально-економічних прав з урахуванням фінансових можливостей держави не означає допустимості довільного звуження встановлених законом пенсійних гарантій або відступу від передбаченого спеціальним законом порядку їх зміни.

Так само положення статей 95, 113, 116, 117 Конституції України, статей 20, 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Бюджетного кодексу України, на які посилається відповідач, визначають повноваження Уряду у сфері бюджетної та соціальної політики, однак не наділяють його правом змінювати умови пенсійного забезпечення всупереч спеціальному законодавству.

Не змінює цього висновку й посилання на постанову Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 750/6379/16-а, оскільки повноваження Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної соціальної політики мають здійснюватися в межах Конституції та законів України.

Водночас висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 802/2196/17-а не є безпосередньо застосовними до спірних правовідносин, оскільки стосуються перерахунку пенсії у зв`язку зі зміною грошового забезпечення, а не правомірності застосування максимального обмеження чи коефіцієнтів зменшення пенсійної виплати.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на пенсію, якщо воно ґрунтується на положеннях національного законодавства, за певних умов становить майновий інтерес, який підлягає захисту.

Згідно зі статтею 6 КАС України та статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава вправі змінювати законодавче регулювання соціальних виплат, однак органи влади не можуть відмовляти у виплатах, передбачених чинним законодавством, доки відповідні положення залишаються чинними.

У цій справі зменшення фактичного розміру пенсії позивача здійснено шляхом застосування обмежень, правомірність яких відповідач не довів. За таких обставин втручання у право позивача на отримання пенсії в установленому законом розмірі не має належного правового обґрунтування.

При цьому, як зазначено Європейським судом з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), обов`язок суду обґрунтувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Визначальним є наведення достатніх мотивів, які дають змогу зрозуміти підстави ухваленого рішення.

Отже, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів правомірності застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів, передбачених постановою № 1778.

Наведені апелянтом аргументи щодо порядку індексації, строку звернення до суду, дії воєнного стану та фінансових можливостей держави не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду таких порушень не встановлено, підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення немає.

Керуючись статтями 308, 311, пунктом 1 частини першої статті 315, статтями 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року у справі № 420/12294/26 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua