Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №420/22378/26
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22378/26
Головуючий в 1 інстанції: Хурса О.О.
Дата і місце ухвалення: 25 вересня 2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі № 420/22378/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01 березня 2026 року пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нараховувати та виплачувати з 01 березня 2026 року пенсію ОСОБА_1 з основним розміром, визначеним на момент призначення пенсії, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, без обмеження максимальним розміром та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236, та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01 березня 2026 року по день проведення перерахунку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01 березня 2026 року пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нараховувати та виплачувати з 01 березня 2026 року пенсію ОСОБА_1 з основним розміром, визначеним на момент призначення пенсії, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», без обмеження максимальним розміром та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», з урахуванням раніше проведених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що встановлене Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1778 обмеження розміру військових пенсій шляхом застосування понижувальних коефіцієнтів суперечить частині третій статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо неприпустимості зміни законом про Державний бюджет обсягу прав і гарантій, установлених спеціальним законом. Крім того, суд урахував висновки Верховного Суду щодо протиправності обмеження максимального розміру пенсій, призначених за цим Законом.
Водночас у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити різницю між нарахованим та фактично виплаченим розмірами пенсії суд відмовив, визнавши її передчасною.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що вимога позивача про виплату пенсії без обмеження її максимального розміру є безпідставною, оскільки статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» встановлено граничний розмір пенсій, призначених за Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. При цьому Закон № 3668-VI є чинним та неконституційним не визнавався.
Апелянт наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 неконституційними визнано положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, тоді як відповідні положення Закону № 3668-VI залишилися чинними. На підтвердження своєї позиції посилається на статтю 58 Конституції України, постанову Верховного Суду України від 06 березня 2017 року у справі № 490/5309/16-а та постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 183/342/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, від 08 липня 2020 року у справі № 607/7115/17 та від 21 травня 2021 року у справі № 347/2083/16.
Крім того, відповідач зазначає, що з 01 січня 2026 року виплата пенсій за Законом № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, здійснюється із застосуванням коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, прийнятою на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Унаслідок застосування зазначених коефіцієнтів пенсія позивача з 01 січня 2026 року виплачується в розмірі 27 841,22 грн.
Також апелянт вважає, що право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, не належить до прав, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, а соціально-економічні права не є абсолютними. На обґрунтування цього доводу посилається на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
Окремо відповідач наводить положення статей 113, 116, 117 Конституції України, статей 20, 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», абзаців другого та третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 02 березня 1999 року № 2-рп/99, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові у зразковій справі № 802/2196/17-а, щодо повноважень Кабінету Міністрів України у сфері соціального захисту.
ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 08 травня 2020 року отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону № 2262-XII, у розмірі 80 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та відомостями пенсійної справи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/27890/24 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу з 01 березня 2024 року пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713, та раніше виплачених сум.
Згідно з розрахунком пенсії станом на 01 березня 2026 року її базовий розмір, обчислений як 80 відсотків грошового забезпечення в сумі 34 781,25 грн, становить 27 825,00 грн. З урахуванням індексацій за 2024, 2025 та 2026 роки в загальній сумі 5 595,00 грн, а також підвищення основного розміру пенсії на 25 відсотків відповідно до статті 21 Закону № 2262-XII у сумі 8 355,00 грн, основний розмір пенсії визначено в сумі 41 775,00 грн.
З урахуванням надбавок загальний розмір пенсії становив 42 863,00 грн. Водночас у розрахунку відповідач визначив її розмір з урахуванням максимального обмеження в сумі 31 863,45 грн, а після застосування понижувальних коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1778, – 28 574,88 грн.
27 квітня 2026 року позивач через представника звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату з 01 березня 2026 року пенсії без застосування коефіцієнтів, установлених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1778, без обмеження максимальним розміром та з урахуванням індексацій, передбачених постановами Кабінету Міністрів України № 185, № 209 та № 236.
Листом від 22 травня 2026 року № 28314-24531/М-02/8-1500/26 відповідач повідомив, що на виконання судового рішення у справі № 420/27890/24 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01 березня 2024 року без обмеження максимальним розміром. При цьому, за інформацією відповідача, з урахуванням застосованих коефіцієнтів пенсія виплачувалася в сумі 27 030,44 грн з січня 2026 року та 28 574,88 грн – з березня 2026 року.
Крім того, відповідач зазначив, що, за відомостями Єдиного державного реєстру ветеранів війни, позивач не має статусу, з яким пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1778 пов`язує незастосування понижувальних коефіцієнтів, а тому підстав для їх невикористання немає.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії та застосування понижувальних коефіцієнтів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача, однак вважає за необхідне змінити рішення в частині визначення способу захисту порушеного права позивача з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Право на соціальний захист, зокрема пенсійне забезпечення, гарантоване статтею 46 Конституції України. Водночас частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язок забезпечувати соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту та форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон № 2262-XII є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб, на яких поширюється його дія.
Частиною першою статті 1-1 Закону № 2262-XII передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення таких осіб базується на Конституції України та складається із цього Закону, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. При цьому частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII встановлює, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до нього та Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, а також чи відповідають критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності.
Статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачено, що максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, з урахуванням установлених законодавством надбавок, підвищень, індексації та інших доплат не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Аналогічне обмеження містилося в частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими було встановлено обмеження максимального розміру пенсії.
Колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що зазначене рішення Конституційного Суду України безпосередньо стосувалося положень частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, а не статті 2 Закону № 3668-VI. Водночас цей довід не враховує подальшого рішення Конституційного Суду України.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону № 3668-VI в частині поширення їх дії на Закон № 2262-XII, оскільки вони не забезпечують належного рівня соціальних гарантій, що випливають зі спеціального статусу осіб, які проходили військову службу, а також осіб, які захищають суверенітет і територіальну цілісність України.
Пунктом 2 резолютивної частини цього рішення встановлено, що відповідні приписи втрачають чинність через шість місяців із дня його ухвалення. Отже, з 12 квітня 2023 року положення статті 2 Закону № 3668-VI не підлягають застосуванню до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 2262-XII.
За таких обставин доводи апелянта про те, що стаття 2 Закону № 3668-VI залишається чинною та неконституційною не визнавалася, є необґрунтованими. Хоча зазначена норма формально залишається в тексті закону, її приписи втратили чинність у частині поширення на пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII.
Посилання апелянта на статтю 58 Конституції України та постанови Верховного Суду України від 06 березня 2017 року у справі № 490/5309/16-а, Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 183/342/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, від 08 липня 2020 року у справі № 607/7115/17 та від 21 травня 2021 року у справі № 347/2083/16 не спростовують цього висновку, оскільки відповідні судові рішення ухвалені до втрати чинності приписами статті 2 Закону № 3668-VI в частині їх застосування до пенсій за Законом № 2262-XII.
Правило незворотності дії закону в часі, закріплене статтею 58 Конституції України, не надає суб`єкту владних повноважень права застосовувати до правовідносин, які виникли після 12 квітня 2023 року, положення, що втратили чинність у відповідній частині.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20 та від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21 висловлював правову позицію щодо неприпустимості обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Право позивача на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром також було предметом судового розгляду у справі № 420/27890/24. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу пенсію з 01 березня 2024 року без такого обмеження. Сам відповідач у листі від 22 травня 2026 року посилається на виконання зазначеного судового рішення.
Водночас із розрахунку пенсії станом на 01 березня 2026 року вбачається, що за загального розміру пенсії з надбавками 42 863,00 грн відповідач визначив її розмір з урахуванням максимального обмеження в сумі 31 863,45 грн, а після застосування понижувальних коефіцієнтів – 28 574,88 грн.
Отже, попри попереднє судове рішення про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, відповідач фактично продовжив застосовувати таке обмеження. При цьому проведення перерахунку на виконання судового рішення станом на 01 березня 2024 року не звільняє відповідача від обов`язку враховувати подальші підвищення пенсії та виплачувати її в належному розмірі.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» передбачено проведення з 01 березня 2026 року перерахунку пенсій із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121.
Підпунктом 1 пункту 2 цієї постанови визначено категорії пенсій, які підлягають підвищенню, а пунктом 3 встановлено, що розмір такого підвищення не може перевищувати 2 595 грн.
Як убачається з пенсійного розрахунку, відповідач визначив суму індексації за 2026 рік у розмірі 2 595 грн, тобто в межах установленого постановою № 236 граничного розміру. Отже, спір у цій частині стосується не правильності обчислення індексації, а фактичної невиплати відповідної суми внаслідок обмеження загального розміру пенсії.
Постанова № 236 регулює порядок та розмір підвищення пенсій, однак не містить положень, які б надавали відповідачу право обмежувати максимальним розміром загальну суму пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо виплати позивачу з 01 березня 2026 року пенсії без урахування її повного розміру та передбаченої постановою № 236 індексації.
Статтею 30 Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів, установлених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі – Постанова № 1778).
Пунктом 1 Постанови № 1778 установлено такі коефіцієнти для частини пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів: до частини пенсії, що перевищує 10 і не перевищує 11 прожиткових мінімумів, – 0,5; до частини пенсії, що перевищує 11 і не перевищує 13 прожиткових мінімумів, – 0,4; до частини пенсії, що перевищує 13 і не перевищує 17 прожиткових мінімумів, – 0,3; до частини пенсії, що перевищує 17 і не перевищує 21 прожитковий мінімум, – 0,2; до частини пенсії, що перевищує 21 прожитковий мінімум, – 0,1.
Пунктом 2 цієї постанови передбачено випадки, коли зазначені коефіцієнти не застосовуються, зокрема щодо осіб, які брали безпосередню участь у визначених ним заходах із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, за умови підтвердження відповідних відомостей даними Єдиного державного реєстру ветеранів війни.
Оцінюючи правомірність застосування цих положень до пенсії позивача, колегія суддів виходить із того, що стаття 30 Закону № 4695-IX та Постанова № 1778 запровадили додатковий механізм зменшення фактичної пенсійної виплати особам, пенсії яким призначені відповідно до Закону № 2262-XII. Водночас такі зміни не були внесені до Закону № 2262-XII та Закону № 1058-IV, як того вимагає частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII.
При цьому закон про Державний бюджет України є актом, предметом регулювання якого є бюджетні відносини на відповідний рік, і сам по собі не може змінювати встановлені спеціальним законом умови та норми пенсійного забезпечення.
Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року № 22-рп/2010 зазначав, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх. У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України також наголосив на неприпустимості зміни законом про Державний бюджет обсягу прав і гарантій, установлених спеціальними законами.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу. Аналогічний підхід до застосування цієї норми викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19.
Правомірність застосування подібних коефіцієнтів до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, була предметом розгляду Верховного Суду. Так, у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 Верховний Суд дійшов висновку про протиправність застосування до таких пенсій положень статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, оскільки зміна умов і норм пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб можлива лише шляхом внесення змін до Закону № 2262-XII.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 580/1002/26. Суд зазначив, що встановлення таких коефіцієнтів обмежує пенсійне забезпечення осіб, яким пенсії призначено за Законом № 2262-XII, усупереч спеціальному порядку зміни умов і норм пенсійного забезпечення, визначеному частиною третьою статті 1-1 цього Закону.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України під час вибору і застосування норми права суд враховує висновки щодо її застосування, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів також бере до уваги, що постановою Пленуму Верховного Суду від 15 травня 2026 року № 10 вирішено звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 у частині обмеження пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII. Водночас відсутність на час розгляду цієї справи рішення Конституційного Суду України за таким поданням не перешкоджає вирішенню спору на підставі чинних норм Конституції та законів України, а також правових висновків Верховного Суду.
Отже, доводи апелянта про те, що Постанова № 1778 є чинною та обов`язковою для органів Пенсійного фонду України, самі по собі не свідчать про правомірність її застосування до пенсії позивача. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України відповідач зобов`язаний діяти в межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а за наявності невідповідності підзаконного чи законодавчого регулювання нормам спеціального закону – застосовувати акт вищої юридичної сили.
Не спростовують цього висновку й посилання апелянта на те, що право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не належить до прав, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, а також на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
Частиною другою статті 64 Конституції України передбачено можливість установлення в умовах воєнного або надзвичайного стану окремих обмежень прав і свобод із зазначенням строку їх дії. Водночас пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначено перелік конституційних прав і свобод, які можуть тимчасово обмежуватися. Стаття 46 Конституції України до цього переліку не включена.
Крім того, можливість зміни державою механізму реалізації соціально-економічних прав не означає можливості здійснювати такі зміни всупереч установленому законом порядку. У спірних правовідносинах частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII прямо визначає спосіб зміни умов і норм пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється його дія.
З цих самих підстав не є визначальними посилання апелянта на повноваження Кабінету Міністрів України у сфері соціального захисту, передбачені статтями 113, 116, 117 Конституції України, статтями 20, 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та положеннями Бюджетного кодексу України. Наявність у Кабінету Міністрів України повноважень щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту не наділяє його правом змінювати встановлені спеціальним законом умови та норми пенсійного забезпечення.
Посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові у зразковій справі № 802/2196/17-а, також не спростовують наведеного висновку, оскільки зазначена справа стосувалася перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII, а не застосування до пенсій понижувальних коефіцієнтів.
Довід відповідача про відсутність у позивача статусу, з яким пункт 2 Постанови № 1778 пов`язує незастосування коефіцієнтів, також не впливає на вирішення спору. Оскільки зазначені коефіцієнти не підлягають застосуванню до пенсії позивача з огляду на вимоги частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-XII, наявність чи відсутність такого статусу не має правового значення.
Не змінює оцінки спірних правовідносин і посилання апелянта на розмір пенсії, виплачений позивачу з 01 січня 2026 року, оскільки предметом цього спору є правомірність її виплати з 01 березня 2026 року, коли, згідно з наявним у справі розрахунком, її розмір після застосування понижувальних коефіцієнтів становив 28 574,88 грн.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на майно охороняється законом. За практикою Європейського суду з прав людини право на пенсію, якщо воно передбачене національним законодавством і особа виконала встановлені умови для його набуття, може становити майно в розумінні зазначеної статті. Втручання у таке право має ґрунтуватися на законі, бути передбачуваним та переслідувати легітимну мету.
Отже, обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування до неї понижувальних коефіцієнтів є самостійними механізмами зменшення пенсійної виплати. Оскільки застосування кожного з них у спірних правовідносинах не має належної правової підстави з огляду на положення Закону № 2262-XII та наведені правові висновки, суд першої інстанції обґрунтовано визнав відповідні дії відповідача протиправними.
Разом із тим, перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, спрямованої на його скасування в повному обсязі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повною мірою врахував обставини справи під час визначення способу захисту порушеного права позивача.
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України судове рішення має бути законним і обґрунтованим. При цьому обраний спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права, характеру порушення та забезпечувати реальне поновлення такого права. Резолютивна частина судового рішення має бути чіткою, зрозумілою та не допускати неоднозначного тлумачення під час виконання.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо виконано всі визначені законом умови та прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В абзаці третьому резолютивної частини оскаржуваного рішення суд першої інстанції зобов`язав відповідача нараховувати та виплачувати позивачу з 01 березня 2026 року пенсію «з основним розміром, визначеним на момент призначення пенсії».
Однак пенсію позивачу призначено з 08 травня 2020 року, після чого її розмір неодноразово перераховувався та підвищувався. Зокрема, на виконання рішення суду у справі № 420/15620/21 основний розмір пенсії було збільшено з 9 300,00 грн до 17 627,40 грн, а надалі він змінювався внаслідок проведення індексацій з 01 березня 2024 року, 01 березня 2025 року та 01 березня 2026 року.
Згідно з розрахунком пенсії станом на 01 березня 2026 року її основний розмір визначено в сумі 41 775,00 грн з урахуванням базового розміру, індексацій та підвищення відповідно до статті 21 Закону № 2262-XII.
При цьому позивач не оскаржує правильність визначення основного розміру пенсії. Предметом спору є виключно правомірність дій відповідача щодо обмеження загального розміру пенсійної виплати максимальним розміром та застосування до неї коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, унаслідок чого позивачеві виплачується пенсія в меншому розмірі.
Отже, визначення в резолютивній частині рішення основного розміру пенсії як такого, що був установлений на момент її призначення, не відповідає предмету спору та не враховує подальших перерахунків і підвищень. Такий припис створює невизначеність щодо розміру пенсії, який має бути використаний відповідачем під час виконання судового рішення, та може призвести до неврахування проведених після призначення пенсії перерахунків.
Крім того, суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині рішення обґрунтування необхідності визначення пенсії саме в основному розмірі, установленому на момент її призначення.
За таких обставин зазначене формулювання підлягає виключенню з резолютивної частини рішення. Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати йому з 01 березня 2026 року пенсію з урахуванням індексації, передбаченої постановою № 236, без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів зменшення, передбачених Постановою № 1778, з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас позивач не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії. Тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України рішення в цій частині не є предметом апеляційного перегляду.
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього його резолютивної частини в новій редакції.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава може змінювати, призупиняти або припиняти виплату певних надбавок шляхом внесення відповідних змін до законодавства. Водночас, якщо чинне законодавство передбачає виплату таких сум і виконано всі необхідні для цього умови, органи державної влади не можуть відмовити у їх виплаті, доки відповідні положення залишаються чинними.
Колегія суддів також ураховує, що, як зазначено Європейським судом з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак не вимагає надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача та не свідчать про наявність підстав для скасування рішення по суті спору.
Оскільки зміна рішення суду першої інстанції стосується лише формулювання способу захисту та не змінює обсягу задоволених позовних вимог, підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України немає.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні в частині формулювання абзацу третього резолютивної частини.
Керуючись статтями 308, 311, пунктом 2 частини першої статті 315, статтями 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі № 420/22378/26 змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в такій редакції:
«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року пенсію з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі № 420/22378/26 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua