Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №420/1323/26
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1323/26
Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.
Дата і місце ухвалення: 15 червня 2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі № 420/1323/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати йому за період з 14 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки станом на 01 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – постанова № 704), з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити йому перерахунок та виплату зазначених видів грошового забезпечення за період з 14 травня 2022 року по 20 травня 2023 року в зазначений спосіб.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 14 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 14 травня 2022 року по 20 травня 2023 року в зазначений спосіб з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з 29 січня 2020 року зміни, внесені до пункту 4 постанови № 704 пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, не підлягають застосуванню, а тому під час обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягав застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а відповідач у спірний період такого порядку не дотримався.
Водночас суд першої інстанції не надав оцінки питанню дотримання позивачем строку звернення до суду та не вирішив заяву позивача про поновлення цього строку.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року та залишити позов у цій частині без розгляду, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що з 19 липня 2022 року строк звернення до суду з позовом щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) обмежено трьома місяцями відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, а тому на позовні вимоги, які стосуються періоду після 19 липня 2022 року, поширюється тримісячний строк звернення до суду.
Апелянт вказує, що позивача з 11 січня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , у зв`язку з чим йому було видано грошовий атестат, з якого він мав можливість дізнатися про розмір усіх складових свого грошового забезпечення.
На думку апелянта, тримісячний строк звернення до суду розпочався з 12 січня 2024 року та закінчився 12 квітня 2024 року, а позивач звернувся до суду лише 20 січня 2026 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не розглянув заяву позивача про поновлення строку звернення до суду та не залишив позов без розгляду в частині вимог, заявлених з пропуском цього строку.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 14 травня 2022 року по 11 січня 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 11 січня 2024 року № 9мтд позивача на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 грудня 2023 року № 89 о/с виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11 січня 2024 року у зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
У зв`язку з виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивачу було видано грошовий атестат.
Позивач вважав, що відповідач у період з 14 травня 2022 року по 20 травня 2023 року протиправно розраховував його грошове забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки.
Позовну заяву подано до Одеського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» 20 січня 2026 року.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строком звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати, а тому строк звернення до суду підлягає поновленню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності відповідача з огляду на таке.
Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей і встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 2 постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – постанова № 103) затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, якими пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким затверджено зазначені зміни, за винятком змін щодо набрання чинності постановою № 704 з 01 березня 2018 року.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29 січня 2020 року зміни, внесені до пункту 4 постанови № 704 постановою № 103, втратили чинність, а пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню в первинній редакції, яка передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року встановлено в розмірі 2481 гривня.
Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21 виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, а тому підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23 підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 посадові оклади та оклади за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Лише постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.
Отже, у спірний період чинне нормативне регулювання не передбачало застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.
Оскільки розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення обчислюється з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, неправильне визначення розміру зазначених окладів зумовлює і неправильне визначення розміру похідних від них виплат.
Апелянт не надав доказів нарахування та виплати позивачу у спірний період грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, а висновків суду першої інстанції по суті спору в апеляційній скарзі не спростовує.
Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для зобов`язання його здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету, однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Разом з тим пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Отже, під час виникнення спірних правовідносин положення статті 233 КЗпП України підлягали застосуванню з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, який передбачав продовження відповідних строків на період дії карантину.
З огляду на те, що спірні правовідносини охоплюють період з 14 травня 2022 року по 20 травня 2023 року та виникли під час дії карантину, а також враховуючи, що частина спірного періоду припадає на час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат, колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права з дня виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та отримання грошового атестата.
Предметом спору у цій справі є не сам факт виплати або невиплати позивачу певних сум грошового забезпечення, а правомірність застосування відповідачем розрахункової величини при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови № 704.
Матеріали справи не містять доказів того, що з грошового атестата, виданого позивачу у зв`язку з переведенням до іншої військової частини, можливо було встановити, який саме прожитковий мінімум застосовувався відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням.
Сам по собі факт ознайомлення особи із загальним розміром нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не свідчить про її обізнаність щодо правильності правового механізму такого нарахування та відповідності проведеного розрахунку вимогам чинного законодавства.
Крім того, позивача з військової служби не звільнено, а переведено для подальшого проходження служби до іншої військової частини, а тому строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України для звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, до спірних правовідносин не застосовується.
Посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, не спростовують висновків колегії суддів, оскільки при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду підлягають врахуванню конкретні обставини справи, а також особливості правового регулювання, встановлені статтею 233 КЗпП України та пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України.
Оскільки позивачем не пропущено строк звернення до суду, відсутність окремої оцінки судом першої інстанції його заяви про поновлення цього строку не призвела до неправильного вирішення справи та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України, згідно з якою не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та не спростовують правильності встановлених судом обставин і застосованих норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі № 420/1323/26 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua