Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №756/12736/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №756/12736/26

Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №756/12736/26

Провадження: № 33/824/4778/2026

Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Невідома Т. О.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 14 вересня2026 року, винесену під головуванням судді Родіонова С. О.,

про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и л а:

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 14 вересня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним за ч. 4 ст. 130, ст. 124 КУпАП та призначено йому за ч. 4 ст. 130 КУпАП стягнення у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки, за ст. 124 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят ) гривень в дохід держави.

На підставі ст. 36 КУпАП остаточно призначено ОСОБА_1 адміністративне стягнення у межах санкції за більш серйозне правопорушення у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, без конфіскації транспортного засобу.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову Оболонського районного суду м. Києва від 14 вересня 2026 року та закрити провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування апеляційної скарги вимог зазначає, що суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставин справи, допустив спрощений підхід до її розгляду, не навів належних мотивів прийнятого рішення та не надав належної оцінки доказам. Вважає, що висновки суду про його винуватість не можуть ґрунтуватися лише на формальному переліку матеріалів справи, а обставини вчинення правопорушень мають бути доведені належними та допустимими доказами, без припущень, з урахуванням принципу презумпції невинуватості. Посилається на порушення вимог КУпАП, положень Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Коваленко Т. В. зазначили, що оскаржують постанову суду першої інстанції виключно в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП, узв`язку з чим просили скасувати постанову лише в цій частині.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, дослідивши письмові матеріали справи, відтворивши відеозаписи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, доходжу висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі, тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, в точній відповідності з законом.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 4 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушеннь.

Проте з таким висновком місцевого суду погодитися не можна з наступних підстав.

Згідно з положеннями статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (стаття 251 КУпАП).

У відповідності до пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Водночас відповідно до пункту 2.10 (є) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі, крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки.

Згідно з частиною четвертою статті 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Отже, для встановлення складу зазначеного правопорушення необхідно довести не лише факт вживання алкоголю, а й те, що таке вживання відбулося саме після ДТП та до проведення відповідного огляду або прийняття рішення про звільнення від нього.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 705006 від 28 червня 2026 року, 28 червня 2026 року о 02 год 08 хв ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Jeep на вул. Озерній, 28 у м. Києві, порушив вимоги пп. 13.1, 12.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілями Renault та Citroen, які отримали механічні пошкодження.

Водночас у протоколі серії ЕПР1 № 705000 від 28 червня 2026 року зазначено, що ОСОБА_1 о 02 год 08 хв, будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, вжив алкоголь до проведення медичного огляду.

Таким чином, у зазначених протоколах час вчинення обох правопорушень визначено однаково 02 год 08 хв. За таких обставин самі лише відомості, викладені у протоколі за ч. 4 ст. 130 КУпАП, не дають змоги встановити послідовність подій та підтвердити, що вживання алкоголю відбулося саме після дорожньо-транспортної пригоди. Водночас матеріали справи мають містити докази, які дозволяють усунути цю невизначеність, а не лише відтворювати формулювання обвинувачення.

Крім того, ОСОБА_1 заперечував факт вживання алкогольних напоїв після ДТП, що підтверджується наявним в матеріалах справи відеозаписом.

Інші учасники дорожньо-транспортної пригоди також зазначали, що не спостерігали вживання ним алкоголю після події, що також зафіксовано наявним у справі відеозаписом з бодікамер поліцейських, прибувших на місце дорожньо-транспортної пригоди одразу після виклику на лінію «102».

За наведених обставин у матеріалах справи відсутня достатня сукупність доказів, яка б поза розумним сумнівом підтверджувала вживання ОСОБА_1 алкоголю саме після дорожньо-транспортної пригоди за його участю та до проведення відповідного огляду. Наявні суперечності щодо часу й послідовності подій судом першої інстанції належним чином не усунуто, а доводи ОСОБА_1 щодо невчинення зазначених дій не спростовано достатніми доказами, а навпаки підтверджено відеозаписом.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, не можна визнати обґрунтованим. Сам факт причетності до ДТП та наявність протоколу про вживання алкоголю не є достатніми для притягнення до адміністративної відповідальності без належного підтвердження всіх обов`язкових ознак складу правопорушення.

Суд апеляційної інстанції вказує, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів, суддя відповідно положень ст. 129 Конституції України повинен здійснювати правосуддя незалежно та керуватися принципом верховенства права, основними засадами якого, у тому числі, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини та розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно положень ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину та обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Аналогічну правову позицію визначив постановою від 31.01.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 760/10803/15-а (адміністративне провадження № К/9901/19074/18): один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України», принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини вказує, що усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачити повною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноваженні оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17 згадує, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу правопорушення, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні адміністративної та кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

За встановлених під час апеляційного розгляду обставин, провадження у справі за ч. 4 ст. 130 КУпАП має бути закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, а саме, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, а ОСОБА_1 має нести відповідальність у даній справі лише за ст. 124 КУпАП, так як його вина за даною статтею доводиться наявними у справі доказами та не заперечується самим ОСОБА_1 .

У зв`язку із скасуванням постанови суду в частині притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП, апеляційний суд має вирішити питання про приведення адміністративного стягнення, накладеного на ОСОБА_1 у відповідність до вимог КУпАП, адже, стягнення на нього було накладено за два правопорушення, які розглядались одночасно, та з врахуванням вимог ст. 36 КУпАП, було накладено в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме в межах санкції ч. 4 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Відповідно до ст. 294 КУпАП, у разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.

Постановою суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і в цій частині постанова суду не оскаржувалась.

Санкція ст. 124 КУпАП передбачає альтернативні види стягнення у виді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Відтак, слід вважати ОСОБА_1 притягнутим до відповідальності, згідно постанови Оболонського районного суду м. Києвавід 14 вересня 2026 року за ст.124 КУпАП до адміністративного стягнення у виді у вигляді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят ) гривень в дохід держави.

Відповідно, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а постанова суду про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП - скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 284, 294 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 14 вересня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки - скасувати в частині притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП.

Провадження в частині притягнення ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

Вважати ОСОБА_1притягнутим до відповідальності за ст. 124 КУпАП з визначенням стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят ) гривень в дохід держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т. О. Невідома

Оригінал: reyestr.court.gov.ua