Постанова від 15 листопада 2026 р. у справі №753/21688/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №753/21688/26

Суддя: Фінагеєв Валерій Олександрович

справа № 753/21688/26 головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.

провадження № 22-ц/824/18093/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 листопада 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2026 року про передачу справи на розгляд іншого суду, постановлену під головуванням судді Колесник О.М., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАДЕО ПРАВО» про стягнення сплачених коштів, штрафних санкцій та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАДЕО ПРАВО» про стягнення сплачених коштів, штрафних санкцій та моральної шкоди.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2026 року матеріали цивільної справи передано за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому підстав для застосування правил альтернативної підсудності, передбачених частиною п`ятою статті 28 ЦПК України, немає. Такий висновок зроблено без належного аналізу самих договорів, які є підставою заявлених позовних вимог. Як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ТОВ «АМАДЕО ПРАВО» укладено договір № 2911202508 про надання юридичних послуг від 29 листопада 2025 року. Стороною договору, як Виконавцем зазначено саме ТОВ «АМАДЕО ПРАВО», яке діє в особі директора Колосюка О.М. Аналогічно, за договором № 2204202603 від 22 квітня 2026 року Виконавцем також є ТОВ «АМАДЕО ПРАВО» в особі директора. Тобто сторонами укладених договорів є фізична особа та юридична особа - товариство з обмеженою відповідальністю. При цьому з тексту договорів не вбачається, що вони укладалися між позивачем та адвокатом, як стороною договору, адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням. Ця обставина має істотне значення для визначення характеру спірних правовідносин. Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги є домовленістю, за якою одна сторона - адвокат, адвокатське бюро або адвокатське об`єднання - зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги, а клієнт - оплатити її. Отже, сам по собі факт того, що предметом договору є надання юридичних послуг, не дає підстав автоматично ототожнювати такий договір із договором про надання правничої допомоги у розумінні спеціального законодавства про адвокатуру. Суд першої інстанції цього розмежування фактично не здійснив. В ухвалі не встановлено, що ТОВ «АМАДЕО ПРАВО» є адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, не встановлено, що саме адвокат є стороною укладених договорів, а також не наведено положення договорів, з яких випливало б, що вони укладені саме як договори про надання правничої допомоги у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Натомість суд першої інстанції обмежився загальним посиланням на те, що спір стосується юридичних послуг, і на цій підставі дійшов висновку про незастосування законодавства про захист прав споживачів. Такий підхід не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і не підпадають під дію законодавства про захист прав споживачів.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Територіальна підсудність (юрисдикція) - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

В порядку частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виняток із вказаного правила становлять альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Частиною 5 статті 28 ЦПК України, передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Частиною першою статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду (частина друга статті 31 ЦПК України).

Статтею 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» передбачено, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Таким чином, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду, в дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, вважає, що його права порушенні саме як споживача, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, позивач вказував на те, що 29 листопада 2025 року та 22 квітня 2026 року між ним та ТОВ «АМАДЕО ПРАВО» укладено договір № 2911202508 та договір № 2204202603 про надання юридичних послуг.

Із змісту укладених договорів № 2911202508, № 2204202603 вбачається, що предметом договору є зобов`язання виконавця за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, відповідно до переліку послуг, зазначених в п.1.2 цього Договору, а замовник зобов`язався сплатити грошові кошти за надані послуги.

У позовній заяві позивач зазначає, що всупереч умовам вказаних договорів відповідач не виконав свій обов`язок, передбачений п. 1.2 Договору, внаслідок чого позивач просив стягнути збитки в розмірі 42 200,00 грн., сплачених за виконання юридичних послуг/правової допомоги, які не були надані та 10 000,00 грн. - моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09 липня 2020 року зроблено висновок, що позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За приписами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» надано визначення, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19 ч.1 ст. 1 Закону).

Згідно із пунктом 17 частини першої статті 1 цього Закону послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Хоча у Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім, з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з принципів цивільного судочинства, а також наявності у цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів, в тому числі з договорів надання послуг.

Передаючи справу за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, суд першої інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги порушенням його права, як споживача послуг, так як на його думку відповідач не виконав умови договорів № 2911202508, № 2204202603, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається з предмету та підстав позову оскаржувані правочини, на думку позивача, зачіпають його права, як споживача послуг, а тому захист порушеного права відбувається за допомогою Закону України «Про захист прав споживачів».

Передаючи справу за підсудністю, суд першої інстанції не врахував положення п. 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, відповідно до якого, у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Питання про характер правовідносин, належність та допустимість доказів суд повинен вирішувати у відповідності з вимогами ст. 89 ЦПК України.

Відтак, перевірку обставинам, якими позивач обґрунтовував власні вимоги, а саме порушення відповідачем його прав, як споживача послуг, суд міг провести, як під час підготовчого судового засідання, так і під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі "Belletv. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відмова в судовому захисті суперечить положенням ст. ст. 55, 124 Конституції України.

Більше того, суд на стадії відкриття провадження у справі не вправі робити висновок про те, чи порушені права та інтереси позивача як споживача та чи поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини. Такі висновки суд може зробити лише після розгляду справи.

Отже, позивач вірно звернувся з даним позовом до Дарницького районного суду м. Києва.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав до направлення справи до Печерського районного суду м. Києва за правилами загальної підсудності.

Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права і перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua