Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №377/1110/25
Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року м. Київ
Справа № 377/1110/25
Провадження: № 22-ц/824/11629/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С.М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Журавльова Станіслава Георгійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ»
на рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Теремецької Н. Ф.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 27 квітня 2021 року між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір № TDB.2021.0003.11556 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, відповідно до умов якої відповідачу було відкрито поточний рахунок у гривні, що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, та надано можливість користуватися кредитними коштами в межах установленого банком доступного ліміту кредитної лінії. Зазначено, що АТ «МЕГАБАНК» свої зобов`язання за кредитним договором виконав, встановивши доступний ліміт кредитної лінії в межах максимального ліміту та надавши ОСОБА_1 можливість користуватися кредитними коштами, якими останній фактично користувався, що відображено у виписках за його рахунком. Водночас відповідач належним чином не виконував зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, унаслідок чого станом на 03 вересня 2024 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 28 596,97 грн, з яких 10 000 грн - заборгованість за кредитом та 18 596,97 грн - заборгованість зі сплати процентів.
Також, посилався на те, що 03 вересня 2024 року за результатами відкритих торгів між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, за яким до останнього перейшло, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.2021.0003.11556 від 27 квітня 2021 року. У подальшому, 27 грудня 2024 року, ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» за договором № 1/12 відступило відповідне право вимоги ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ», яке набуло статусу нового кредитора у спірному зобов`язанні.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором та набуття права вимоги за ним, ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» просило стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 28 596,97 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200 грн.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 07 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № ТDB.2021.0003.11556 від 27 квітня 2021 року в розмірі 10 822,15 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 000 грн, заборгованості за процентами в розмірі 822,15 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 916 грн 64 коп.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 238 грн 08 коп.
Стягнуто зі ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 432 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, адвокат Журавльов С. Г. в інтересах ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ», подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування положень законодавства, що регулюють порядок розподілу судових витрат, просив рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції, у заявленому розмірі.
Крім того, просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції у розмірі 12 000 грн.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, стягуючи з ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 12 432 грн витрат на професійну правничу допомогу, фактично обмежився застосуванням принципу пропорційності залежно від розміру задоволених та відхилених позовних вимог, однак належним чином не перевірив обґрунтованість та необхідність заявлених відповідачем витрат, складність справи, характер і обсяг виконаних адвокатом робіт, а також співмірність їх вартості із предметом спору.
Зазначав, що при визначенні розміру витрат, які підлягають відшкодуванню, суд мав оцінити не лише факт їх понесення та документальне підтвердження, а й те, чи були відповідні послуги фактично необхідними для розгляду цієї справи та чи відповідає заявлений розмір витрат критеріям розумності й співмірності.
На переконання представника позивача, з урахуванням характеру спору та обсягу фактично наданої відповідачу правничої допомоги обґрунтованою могла вважатися, зокрема, вартість послуги зі складання відзиву на позов у розмірі 8 000 грн. З огляду на часткове задоволення позовних вимог та положення статті 141 ЦПК України вважав, що сума витрат відповідача, яка може бути покладена на позивача пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких відмовлено, становить 4 972,80 грн, а не 12 432 грн, стягнутих судом першої інстанції.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 29 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти її задоволення та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначав, що висновок суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу є законним та обґрунтованим, а понесені ним витрати підтверджені належними доказами, поданими до суду в установленому процесуальним законом порядку.
Вказував, що доводи апелянта про неспівмірність та необґрунтованість витрат на правничу допомогу не спростовують висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів і визначеним ним розміром витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, заперечував проти заявленої ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» вимоги про стягнення з нього 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з поданням апеляційної скарги, та просив відмовити у її задоволенні.
Водночас ОСОБА_1 заявив про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи. Зазначав, що 11 червня 2026 року між ним та адвокатом Піндуром М. М. укладено договір про надання правничої допомоги № 11/06/26-ц, відповідно до якого розмір гонорару за представництво його інтересів у Київському апеляційному суді становить 8 000 грн. На підтвердження обсягу та вартості наданої правничої допомоги посилався на детальний опис робіт та акт наданих послуг від 16 червня 2026 року, згідно з якими адвокатом здійснено ознайомлення з апеляційною скаргою, надано консультацію та складено відзив на апеляційну скаргу. Факт сплати 8 000 грн підтверджував квитанцією до прибуткового касового ордера № 7 від 16 червня 2026 року.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 квітня 2026 року оскаржується в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, а тому в іншій частині колегією суддів не переглядається.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до суду першої інстанції було надано договір про надання правничої (правової) допомоги № 05/12/25-ц від 05 грудня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Піндуром М. М., детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), акт наданих послуг від 31 березня 2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату адвокату гонорару в розмірі 20 000 грн.
Відповідно до умов договору сторони погодили фіксований розмір гонорару - 20 000 грн. Згідно з детальним описом робіт та актом наданих послуг адвокатом у межах цієї справи здійснено ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції, надання усної консультації, складання відзиву на позовну заяву, клопотання про витребування доказів, додаткових письмових пояснень, ознайомлення з додатковими поясненнями позивача, підготовку подальших письмових пояснень, а також участь у трьох судових засіданнях. Вказані документи підписані адвокатом та клієнтом, а актом підтверджено прийняття останнім наданих послуг без зауважень.
Зокрема, у детальному описі робіт визначено вартість складання відзиву на позовну заяву - 8 000 грн, клопотання про витребування доказів - 500 грн, письмових пояснень - 1 000 грн, ознайомлення з додатковими поясненнями позивача - 500 грн, підготовки додаткових письмових пояснень - 1 000 грн та участі у трьох судових засіданнях - 3 000 грн. Загальна вартість наданої правничої допомоги визначена сторонами у розмірі 20 000 грн.
Квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 31 березня 2026 року підтверджується сплата ОСОБА_1 адвокату Піндуру М. М. 20 000 грн гонорару за договором про надання правничої допомоги.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 07 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» задоволено частково: із заявлених до стягнення 28 596,97 грн заборгованості за кредитним договором стягнуто 10 822,15 грн, що становить 37,84 % від заявлених позовних вимог, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із заявленого та підтвердженого відповідачем розміру таких витрат у сумі 20 000 грн та, врахувавши часткове задоволення позову, застосував принцип пропорційності розподілу судових витрат. Оскільки в задоволенні 62,16 % позовних вимог було відмовлено, суд стягнув із ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 12 432 грн витрат на професійну правничу допомогу, що становить 62,16 % від їх загального розміру (20 000 грн ? 62,16 %).
З таким висновком суду першої інстанції щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають покладенню на позивача, колегія суддів не може погодитися повною мірою, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Положеннями частин першої, другої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Зазначеним приписам Конституції України кореспондує стаття 15 ЦПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, порядок обчислення якого, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правничої допомоги.
Водночас розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару з урахуванням складності справи, своєї кваліфікації, досвіду і завантаженості та інших обставин. Погоджений адвокатом із клієнтом розмір гонорару може бути змінений за взаємною домовленістю сторін.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною, а оплата такої діяльності у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститися у разі пред`явлення до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 141 та частини третьої статті 137 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відсутність належного документального підтвердження обсягу наданої правничої допомоги та її вартості може бути підставою для відмови у відшкодуванні відповідних витрат у разі недоведення стороною їх понесення та розміру.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас у розумінні частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
При цьому, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, суд не вправі вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності, передбачених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, з власної ініціативи.
Разом із тим поняття «зменшення витрат на професійну правничу допомогу» та «розподіл судових витрат» не є тотожними, у зв`язку з чим колегія суддів звертає увагу на таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначено частинами першою та другою статті 141 ЦПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас частиною третьою статті 141 ЦПК України визначено критерії, які суд враховує під час вирішення питання про розподіл судових витрат.
Зокрема, суд враховує:
чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку, дії чи бездіяльність сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення, що передбачено частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України.
Разом з тим, поняття «зменшення витрат на професійну правничу допомогу» та «розподіл судових витрат» не є тотожними.
Так, при вирішенні питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, не вправі вирішувати це питання з власної ініціативи, а відповідне зменшення здійснюється за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат.
Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має керуватися критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, та встановити, чи пов`язані заявлені витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, їх поведінки під час розгляду справи та інших обставин, визначених процесуальним законом.
Отже, сам по собі факт укладення договору про надання правничої допомоги, визначення сторонами розміру гонорару та його сплати клієнтом не зумовлює безумовного покладення всієї суми таких витрат на іншу сторону спору. Вирішуючи питання про їх розподіл, суд повинен оцінити заявлені до відшкодування витрати відповідно до критеріїв, установлених статтями 137, 141 ЦПК України.
У разі встановлення того, що певні заявлені витрати не пов`язані з розглядом справи або їх розмір не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд може не покладати такі витрати повністю або частково на іншу сторону. При цьому судове рішення має містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування відповідних витрат повністю або частково.
Зокрема, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати, що розмір їх відшкодування не повинен бути непропорційним до предмета спору. Тому з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, обсягу та характеру фактично виконаної адвокатом роботи суд може визначити суму витрат, яка відповідає критеріям їх розумної необхідності, обґрунтованості та пропорційності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, у додатковій постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 925/367/20(925/107/21).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Зазначені висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.
Як убачається з матеріалів справи, позивач заперечував проти заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом фактично виконаних адвокатом робіт та ціною позову.
Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши факт укладення між відповідачем та адвокатом договору про надання правничої допомоги, надання передбачених ним послуг та сплати відповідачем гонорару в розмірі 20 000 грн, фактично прийняв усю зазначену суму за основу для розподілу судових витрат та, з огляду на відмову в задоволенні 62,16 % позовних вимог, стягнув із позивача 12 432 грн.
Однак, саме по собі документальне підтвердження факту надання правничої допомоги та сплати клієнтом погодженого з адвокатом фіксованого гонорару не свідчить про наявність безумовних підстав для покладення відповідних витрат у повному обсязі на іншу сторону спору.
Вирішуючи питання про розподіл таких витрат, суд мав надати оцінку не лише доказам їх фактичного понесення, а й змісту та характеру виконаних адвокатом робіт, їх необхідності для розгляду цієї справи, обсягу наданої правничої допомоги, складності спору, ціні позову, а також перевірити обґрунтованість визначеної сторонами вартості відповідних послуг з огляду на критерії розумності та пропорційності.
Натомість належної оцінки наведеним у детальному описі окремим видам робіт та визначеній щодо них вартості, а також запереченням позивача щодо їх співмірності суд першої інстанції не надав, обмежившись застосуванням до загальної суми сплаченого відповідачем гонорару - 20 000 грн - пропорції позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає покладенню на позивача, виключно шляхом арифметичного застосування пропорції 62,16 % до всього розміру сплаченого відповідачем гонорару без оцінки обґрунтованості та пропорційності його складових не повною мірою відповідає вимогам статей 137, 141 ЦПК України.
Надаючи оцінку обсягу та характеру наданої відповідачу професійної правничої допомоги, колегія суддів враховує, що згідно з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом окремо визначено: ознайомлення з матеріалами справи (позовною заявою з додатками) вартістю 3 000 грн, вироблення правової позиції клієнта у справі - 1 000 грн, надання первинної усної консультації клієнту після ознайомлення з матеріалами справи - 2 000 грн та складання відзиву на позовну заяву - 8 000 грн.
Колегія суддів вважає, що ознайомлення адвоката з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, вироблення правової позиції клієнта та надання первинної консультації за обставин цієї справи не становили самостійних за своїм змістом послуг, які підлягають окремому врахуванню при визначенні розміру витрат, що покладаються на іншу сторону, оскільки такі дії є необхідними складовими підготовки та складання відзиву на позовну заяву.
Складання відзиву як процесуального документа об`єктивно передбачає попереднє ознайомлення адвоката зі змістом позовної заяви та доданими до неї доказами, їх правовий аналіз, з`ясування позиції клієнта, визначення способу заперечення проти заявлених вимог та формування відповідної правової позиції. Тому окреме включення вартості таких підготовчих дій поряд із вартістю безпосередньо складання відзиву фактично призводить до подвійного врахування взаємопов`язаних складових однієї правничої послуги.
Подібний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 06 березня 2023 року у справі № 753/19393/20, у якій суд касаційної інстанції виходив із того, що формування правової позиції для підготовки відзиву є складовою написання відзиву та за своєю суттю не може бути віднесене до правничої допомоги як окрема послуга. Аналогічний підхід щодо охоплення послугою з підготовки відзиву попереднього вивчення відповідних матеріалів, їх правового аналізу та формування правової позиції висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 910/789/21, від 16 січня 2025 року у справі № 903/999/23 та від 30 січня 2025 року у справі № 914/354/22.
З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для окремого покладення на позивача витрат у розмірі 3 000 грн за ознайомлення з матеріалами справи, 1 000 грн за вироблення правової позиції та 2 000 грн за надання первинної усної консультації, оскільки за встановлених обставин ці дії охоплюються послугою зі складання відзиву на позовну заяву, вартість якої відповідачем окремо визначена у розмірі 8 000 грн.
Водночас, щодо решти зазначених у детальному описі робіт, складання клопотання про витребування доказів, підготовки письмових пояснень, ознайомлення з додатковими поясненнями позивача, підготовки подальших письмових пояснень та участі адвоката у трьох судових засіданнях - матеріали справи підтверджують їх фактичне виконання, а їх характер та обсяг були пов`язані з розглядом цієї справи. Визначена сторонами вартість цих послуг, з урахуванням обставин справи, не дає підстав для висновку про її очевидну неспівмірність чи необґрунтованість.
Відтак, із загальної суми понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн обґрунтованими для цілей їх подальшого розподілу між сторонами є витрати у розмірі 14 000 грн (20 000 грн - 3 000 грн - 1 000 грн - 2 000 грн).
Разом з тим, визначення обґрунтованого розміру витрат на професійну правничу допомогу не є тотожним визначенню суми, яка підлягає стягненню з іншої сторони, оскільки відповідні витрати підлягають подальшому розподілу з урахуванням результатів вирішення спору за правилами статті 141 ЦПК України.
У цій справі позовні вимоги ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» задоволено на 37,84 %, тоді як у задоволенні 62,16 % заявлених вимог відмовлено. Отже, саме на позивача підлягає покладенню та частина обґрунтованих витрат відповідача на професійну правничу допомогу, яка відповідає частці позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Відтак із визначених колегією суддів обґрунтованими 14 000 грн витрат на професійну правничу допомогу стягненню з ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 підлягає 8 702,40 грн (14 000 грн ? 62,16 %).
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність застосування принципу пропорційності при розподілі витрат на професійну правничу допомогу є правильним, однак суд помилково застосував відповідну пропорцію до всієї суми сплаченого відповідачем гонорару - 20 000 грн, не перевіривши попередньо, яка частина цих витрат з урахуванням характеру та змісту фактично наданих адвокатом послуг може бути покладена на іншу сторону спору.
Тому визначена судом першої інстанції до стягнення сума 12 432 грн підлягає зменшенню до 8 702,40 грн, а рішення суду першої інстанції в цій частині - відповідній зміні.
При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення таких витрат до 4 972,80 грн, обчислених апелянтом виключно з вартості послуги зі складання відзиву на позовну заяву у розмірі 8 000 грн. Такий розрахунок безпідставно не враховує інші фактично надані адвокатом та пов`язані з розглядом справи самостійні послуги, зокрема складання клопотання про витребування доказів, підготовку письмових пояснень, ознайомлення з додатковими поясненнями позивача, підготовку подальших письмових пояснень, а також участь адвоката у трьох судових засіданнях.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості покладення на позивача 12 432 грн витрат на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованими, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в цій частині шляхом зменшення суми таких витрат із 12 432 грн до 8 702,40 грн.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених сторонами у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів виходить із такого.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заявило про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 12 000 грн та просило стягнути їх зі ОСОБА_1 .
На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року з додатком № 2, яким визначено вартість правничої допомоги зі складання, підписання та подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 12 000 грн, а також акт про надані послуги від 07 травня 2026 року, що містить опис виконаних адвокатом у межах цієї справи робіт.
Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти покладення на нього зазначених витрат, посилаючись, зокрема, на їх неспівмірність зі складністю питання, яке є предметом апеляційного перегляду, обсягом виконаної адвокатом роботи та значенням справи для сторін. Відповідач наголошував, що апеляційне провадження у цій справі стосується виключно питання правильності визначення та розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тоді як рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору сторонами не оскаржується.
Оцінюючи наведені заперечення, колегія суддів враховує, що предмет апеляційного перегляду у цій справі дійсно є обмеженим та стосується виключно правильності вирішення судом першої інстанції питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Висновки суду щодо існування кредитних правовідносин між сторонами, розміру кредитної заборгованості, правомірності нарахування процентів та обґрунтованості позовних вимог по суті в апеляційному порядку не оспорювалися та предметом перевірки суду апеляційної інстанції не були.
Отже, підготовка апеляційної скарги не вимагала від представника позивача повторного дослідження та правового аналізу всього комплексу матеріально-правових питань, які були предметом розгляду суду першої інстанції, а була зосереджена на окремому процесуальному питанні - визначенні обґрунтованого розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу та правильності їх розподілу між сторонами.
Ураховуючи характер та складність питання, яке було предметом апеляційного оскарження, обсяг необхідної для підготовки апеляційної скарги роботи, ціну позову та розмір оспорюваних судових витрат, а також наведені відповідачем заперечення, колегія суддів доходить висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 12 000 грн не повною мірою відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності, встановленим статтями 137, 141 ЦПК України.
З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованим зменшити розмір витрат ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, з 12 000 грн до 8 000 грн, що, на переконання колегії суддів, відповідає характеру та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, складності предмета апеляційного перегляду та критерію розумної необхідності таких витрат.
Водночас, ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу також заявив про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним переглядом справи та просив стягнути з ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» 8 000 грн таких витрат.
Як убачається з матеріалів справи, 11 червня 2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Піндуром М. М. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 11/06/26-ц, предметом якого є надання правничої допомоги відповідачу в Київському апеляційному суді у цій справі.
На підтвердження обсягу та вартості наданої правничої допомоги відповідачем подано відповідні докази, згідно з якими вартість послуг адвоката, пов`язаних з апеляційним переглядом справи, становить 8 000 грн.
При цьому, матеріали справи не містять заперечень ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» щодо заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а також клопотання про зменшення таких витрат з підстав їх неспівмірності, передбачених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Як зазначалося вище, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України зменшення розміру витрат на правничу допомогу з підстав їх неспівмірності можливе за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення такої неспівмірності. З огляду на принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства суд не вправі з власної ініціативи зменшувати розмір таких витрат саме з підстав їх неспівмірності.
Відтак, за відсутності відповідних заперечень та клопотання позивача про зменшення заявлених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, а також з урахуванням поданих на підтвердження їх понесення доказів, колегія суддів виходить із заявленого відповідачем розміру таких витрат - 8 000 грн.
Разом з тим, визначення обґрунтованого розміру понесених кожною зі сторін витрат на професійну правничу допомогу не означає їх автоматичного відшкодування в повному обсязі іншою стороною, оскільки відповідно до статті 141 ЦПК України такі витрати підлягають розподілу з урахуванням результатів апеляційного перегляду справи.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги, ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 12 432 грн витрат на професійну правничу допомогу та визначити розмір таких витрат у сумі 4 972,80 грн.
Отже, фактично оспорюваний позивачем в апеляційному порядку розмір витрат становив 7 459,20 грн, тобто, різницю між присудженими судом першої інстанції 12 432 грн та сумою 4 972,80 грн, яку позивач визнавав такою, що може бути покладена на нього.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення присуджених на користь відповідача витрат з 12 432 грн до 8 702,40 грн, тобто на 3 729,60 грн.
Отже, вимоги апеляційної скарги в оскаржуваній частині фактично задоволені на 50 %, оскільки сума, на яку зменшено покладені на позивача витрати - 3 729,60 грн, становить половину від оспорюваної ним суми 7 459,20 грн.
З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги понесені сторонами у зв`язку з апеляційним переглядом справи витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між ними пропорційно результату такого перегляду.
Оскільки обґрунтований розмір витрат ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції визначено колегією суддів у сумі 8 000 грн, а апеляційну скаргу задоволено на 50 %, на користь позивача за рахунок відповідача підлягали б відшкодуванню витрати у розмірі 4 000 грн (8 000 грн ? 50 %).
Водночас, розмір понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 8 000 грн. Зважаючи на те, що в задоволенні іншої половини вимог апеляційної скарги відмовлено, на користь відповідача за рахунок позивача підлягали б відшкодуванню також 4 000 грн (8 000 грн ? 50 %).
Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України, якщо при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягав би відшкодуванню кожній зі сторін за рахунок іншої, є однаковим та становить 4 000 грн, після проведення зустрічного зарахування таких судових витрат різниця, яка підлягала б стягненню на користь однієї зі сторін, відсутня.
За таких обставин підстав для стягнення з будь-якої зі сторін на користь іншої витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, за результатами їх зустрічного зарахування немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Журавльова Станіслава Георгійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» задовольнити частково.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 квітня 2026 року в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді першої інстанції, змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 , з 12 432 грн до 8 702 грн 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура
Оригінал: reyestr.court.gov.ua