Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №761/27235/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №761/27235/25

Суддя: Сушко Людмила Петрівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/27235/25 Головуючий у суді І інстанції: Романишена І.П.

провадження № 22-ц/824/13388/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Максимук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Верхотурова Олега Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 13 451 400 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04 липня 2023 року укладено договір позики, відповідно до умов якого третьою особою отримано кошти у ОСОБА_1 у розмірі

11 925 000 грн, що еквівалентно 318 000 доларів США. Зазначену суму позики позичальник зобов`язувався повернути готівкою, за курсом продажу АТ ПУМБ в день її повернення, але не пізніше 04 жовтня 2023 року.

При оформленні договору позики приватний нотаріус КМНО Войтовський В.С., отримав нотаріально посвідчену заяву відповідача, відповідно до якої вона надала згоду на прийняття грошей у позику її чоловіком.

У встановлений договором строк подружжя зобов`язання не виконало, кошти не повернуло, а тому, у зв`язку з непогашеною сумою заборгованості за договором позики, позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики з відповідача як з солідарного боржника в сумі 13 451 400 грн, що за курсом продажу АТ ПУМБ станом на 24 червня 2025 року еквівалентно 318 000 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року у позов залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, адвокат Верхотуров О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що висновок суду першої інстанції про те, що нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 №1762 від 24.06.2024 підтверджує повне виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики, є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і наявним доказам.

Як вбачається з матеріалів справи, заява №1762 від 24.06.2024 року була складена виключно з метою залучення додаткового фінансування для господарської діяльності підприємств ТОВ «С.Р.П.». Саме для отримання нових позикових коштів від третіх осіб виникла необхідність у знятті попередніх обтяжень з майна та подальшому оформленні нових договорів забезпечення. На підтвердження цього того ж дня було укладено новий договір позики між ОСОБА_1 та ТОВ «С.Р.П.» на суму, еквівалентну 80 000 доларів США, а також нові договори іпотеки та застави майна.

Отже, сама по собі заява №1762 від 24.06.2024 року була складовою частиною механізму рефінансування та залучення нового фінансування, а не документом, який посвідчував виконання ОСОБА_3 його особистих боргових зобов`язань за договором позики від 04.07.2023 року.

Більше того, суд першої інстанції безпідставно ототожнив зазначену заяву із заявою про повний розрахунок, передбаченою пунктом 8 договору позики.

Водночас пунктом 8 договору позики прямо встановлено, що після повернення грошових коштів позикодавець надає позичальнику заяву про повний розрахунок. Таким чином, заява про повний розрахунок є окремим документом, який має безпосередньо підтверджувати факт виконання позичальником грошового зобов`язання.

Однак заява №1762 від 24.06.2024 не містить відомостей про повернення ОСОБА_3 суми позики; не містить посилання на договір позики від 04.07.2023 року як на виконане зобов`язання; не містить підтвердження отримання ОСОБА_1 від позичальника суми боргу; не адресована позичальнику як документ про повний розрахунок; не містить формулювання про відсутність будь-яких майнових претензій до позичальника.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою одну з ключових обставин справи - оригінал договору позики протягом усього часу перебував у володінні позикодавця.

Саме наявність у ОСОБА_1 оригіналу договору позики надала їй можливість 19.12.2024 звернутися до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, а в подальшому - ініціювати примусове стягнення заборгованості з ОСОБА_3 .. Вчинення виконавчого напису було б неможливим за відсутності у кредитора оригіналу боргового документа.

Таким чином, наявні у справі докази свідчать не про виконання ОСОБА_3 зобов`язань за Договором позики, а навпаки - підтверджують існування непогашеної заборгованості.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо солідарного обов`язку відповідача як одного з подружжя за договором позики, представник скаржника зазначав, що грошові кошти отримані за договором позики № 1278 від 04 липня 2023 року набуті ОСОБА_3 в період його перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем та за її письмової згоди від 04.07.2023 року, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. за реєстровим № 1277 така згода підтверджує використання позичених грошових коштів в інтересах сім`ї.

14 вересня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

12 жовтня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від представника скаржника.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що включаючи у договір позики пункт 8, відповідно до якого передбачено, що після повернення грошових коштів позикодавцем буде надано позичальнику заяву про повний розрахунок, сторонами не погоджено форми відповідної заяви, а також те, що саме в ній має бути зазначено, та спосіб, в який заява має бути надана позичальнику. Тож, нотаріально посвідчена заява позивача, в якій стверджено про виконання договірних зобов`язань та припинення іпотеки майна, яким було забезпечено виконання договору позики, свідчить про те, що вона по суті є заявою про повний розрахунок.

Також, суд першої інстанції враховував і те, що у судовому засіданні 21 квітня 2026 року представник відповідач надав суду для огляду оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, які відповідно до пункту 9.6 договору іпотеки від 04 липня 2023 року залишаються на зберіганні у іпотекодержателя (позивача) до повного розрахунку за договором позики, після чого іпотекодержатель повертає вищезазначені документи іпотекодавцю. Відповідні документи об`єктивно не могли бути у розпорядженні відповідача без виконання умов договору позики.

З урахуванням оцінки заяв та поведінки позивача, перебування у розпорядженні відповідача правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, які відповідно до положень договору іпотеки мали залишатися у іпотекодержателя до повного розрахунку, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позову, що стало підставою для відмови у його задоволенні.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї;

2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Встановлено, що 04 липня 2023 року ОСОБА_1 (позикодавець) та третя особа - ОСОБА_3 (позичальник) уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1278.

Відповідно до пункту 1 вказаного договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність кошти у розмірі 11 925 000 грн, що становить 318 000 доларів США.

Зазначену суму позичальник зобов`язався повернути готівкою, за курсом продажу АТ «ПУМБ» на день її повернення, не пізніше 04 жовтня 2023 року (пункт 2 договору позики).

Відповідно до пункту 4 договору позики повернення боргу має здійснюватися в місті Києві за місцем проживання позикодавця ( АДРЕСА_1 ).

За несвоєчасне повернення позичених грошових коштів позичальник має сплатити позикодавцю пеню в розмірі 24% річних від суми простроченого боргу, починаючи з дня прострочки та відшкодування завданих позикодавцю збитків в повному обсязі (пункт 5 договору позики).

Цей договір укладено за заявою про згоду дружини позичальника - ОСОБА_2 , справжність підпису на якій посвідчено нотаріально приватним нотаріусом КМНО Войтовським В.С. 4 липня 2023 року за реєстровим номером № 1277 (пункт 6 договору позики).

У відповідній заяві відповідач надала згоду чоловікові на отримання коштів у позику, укладання і підписання відповідного договору позики, а також договорів про внесення змін та доповнень до договору позики, на умовах на його власний розсуд. Вказала, що в разі пошкодження, знищення предмету іпотеки з будь-яких причин, в тому числі, з причин існуючого військового стану в Україні, що буде надано в якості майнової поруки за зобов`язаннями чоловіка, родина має відновити предмет іпотеки та надати нове забезпечення боргових зобов`язань за рахунок майна, що є спільною сумісною власністю.

Відповідно до пункту 8 договору позики сторони погодились, що після повернення грошових коштів позикодавцем буде надано позичальнику заяву про повний розрахунок.

Пунктом 9 договору позики передбачено, що позичальник відповідає за невиконання зобов`язань за договором всім своїм майном.

З метою належного виконання зобов`язань за вказаним договором позики 04 липня 2023 року ОСОБА_1 та ТОВ «ГУД ВУД АЛЬЯНС» укладено іпотечний договір, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Делікатною Л.М. та зареєстрований в реєстрі № 270, за умовами якого в іпотеку позивачу передано нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2371403732227; Нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2371357932227.

Відповідно до п. 9.1 договору іпотеки від 04.07.2023 року договір набирає чинності з дня його нотарілаьного посвідчення та діє до виконання боргових зобов`язань в повному обсязі та зобов`язань іпотекодавця за цим договором.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 24 червня 2024 року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Войтовським В.С. та зареєстрованої в реєстрі № 1762, у зв`язку з повним виконанням умов та відповідним припиненням договору іпотеки, вона не заперечувала проти зняття іпотеки та державної реєстрації припинення іпотеки.

24 червня 2024 року проведена державна реєстрація припинення іпотеки зазначених нежитлових приміщень на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с. 81 том 1).

В суді апеляційної інстанції позивач пояснила, що зобов`язання позики не було виконане. Вона заяву про зняття заборони з іпотеки та припинення іпотеки написала за проханням рідного брата, який став одним із засновників ТОВ «Гуд Вуд Альянс» після того як вона написала заяву про припинення іпотеки. Потім її брат дав її кошти в розмірі 80 000 доларів США та попросив їх позичити компанії «Гуд Вуд Альянс», яка в свою чергу на виконання зобов`язань передало майно в іпотеку вже за договором на 80 000 доларів, цей договір двома сторонами був виконаний в наступному. При цьому позивач пояснила, що вона не надавала згоди як іпотекодержатель на інше зобов`язання, а зняла обтяження з зобов`язання на 318 000 доларів, і уклавши договір на 80 000 долатів забезпечила його іпотекою, бо так їй зробити брат, який на сьогодні помер. Саму завяу про виконання умов та припинення умов договору іпотеки вона не читала, оскільки це шаблонні заяви. Також пояснила, що працює нотаріусом.

Представник відповідача пояснив, що сторони договору позики давно знали один одного, виконання по двом договорам позики сторонами були виконані, та зняті обмеження з іпотеки. Знімаючи обмеження з іпотеки, припиняючи його дію та передаючі правовстановлючі документи позивач з підтвердженням виконання зобов`язань також зазначив, що наявність договору позики на руках позичальника не свідчить про не виконання зобов`язань.

27 червня 2025 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгового А.М. відкрито виконавче провадження № 78472024 з виконання зазначеного виконавчого напису.

В провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 761/35137/25, предметом якої є визнання виконавчого напису № 1077 таким, що не підлягає виконанню.

Спірні правовідносини сторін виникли щодо виконання умов договору позики, укладеного 04 липня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дружиною якого є відповідач, яка, за твердженням позикодавця, несе солідарний обов`язок щодо повернення коштів, оскільки надавала згоду на укладення договору позики її чоловіком.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки стороною позивача не доведено та не підтверджено жодним доказом, що кошти витрачені на потреби сім`ї. У заяві про надання згоди відповідач зазначила, що позичальник на власний розсуд розпоряджається позикою. В договорі позики визначено, що позичальник відповідає всім своїм майном. Крім того, зобов`язання за договором позики від 04.07.2023 року були виконанні, з огляду на те, що ОСОБА_1 (позивач) повернула правовстановлюючі документи на іпотечне майно, що було передбачено умовами договору іпотеки як повне виконанння грошових зобов`язань, та написала відповідну заяву про виконання умов договору.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 24.06.2024 року є одностроннім правочином, належним і допустимим доказом та однозначним волевиявленням іпотекодержателя про повне виконання умов договору і припинення іпотеки. Саме на підставі цієї заяви нотаріус, перевіривши факт виконання умов правочину, вчинив реєстраційні дії щодо припинення іпотеки та зняття заборони відчуження.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив зазначену заяву з заявою про повний розрахунок, передбаченою пунктом 8 договору позики, з огляду на те, що вказаним пунктом договору прямо встановлено, що після повернення грошових коштів позикодавець надає позичальнику заяву про повний розрахунок. Таким чином, скаржник вважала, що заява про повний розрахунок є окремим документом, який має безпосередньо підтверджувати факт виконання позичальником грошового зобов`язання. Такі доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що сторони погодили окрему форму підтвердження виконання зобов`язання, водночас законодавство не містить жодної обов`язкової форми документа, яким має підтверджуватися виконання договору позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява про припинення іпотеки сама по собі не підтверджує повернення борга за договором позики від 04.07.2023 року, тоді як наявність у позивача оригіналу боргового документа відповдіно до ст. 545 ЦК України свідчить про невиконання або неналежне виконання позичальником свого обов`язку, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Під час розгляду справи, встановлено, що договір іпотеки від 04.07.2023 року був укладений з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_3 за договором позикик від 04.07.2023 року.

Пунктом 9.1 договору іпотеки від 04.07.2023 року сторонами встановлено, що цей договір набирає чинності з дня його нотарілаьного посвідчення та діє до виконання боргових зобов`язань в повному обсязі та зобов`язань іпотекодавця за цим договором.

Отже, сторони пов`язали дію договору іпотеки саме з повним виконанням боргових зобов`язань. Позивач добровліьно погодилась на припинення іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження щодо майна, яке забезпечувало виконання грошового боргу за договором позики від 04.07.2023 року.

Також як встановлено судом першої інстанції представником відповідача у судовому засіданні 21.04.2026 року надано суду оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, які були повернуті ОСОБА_1 .. Таким чином, повернення правовстановлюючих документівє додатковим підтвердженням того, що грошове зобов`язання за договором позикик було виконано.

Верховний суд у постанові від 19.12.2028 року у справі № 544/174/17 звернув увагу на те, що положення ст. 545 ЦК України не виключають можливості підтвердження виконання зобов`язання іншими доказами.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2026 року у справі № 702/527/23 зазначив, що ч. 3 ст. 545 ЦК України встановлює спростовну презумпцію належного виконання зобов`язання, а наявність або відсутність боргового документа не позбавля суд обов`язку оцінити інші докази виконання зобов`язання у їх сукупності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Верхотурова Олега Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «16» листопада 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua