Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №751/8958/26 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: дарування

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №751/8958/26

Суддя: Разгуляєва О. В.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 листопада 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/8958/26

Головуючий у першій інстанції – Деркач О. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2201/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Онищенко О. І., Супруна О. П.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури,

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 серпня 2026 року про забезпечення позову заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2026 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Волківський І. Ю. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір дарування від 27.06.2023, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо квартири загальною площею 182,9 кв.м, житловою площею 90,3 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення ОСОБА_1 зазначеної квартири; визнати недійсним договір дарування від 27.06.2023 № 543, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0500га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081 та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки.

Одночасно у позові заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Волківський І. Ю. просив застосувати заходи забезпечення позову шляхом:

заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням прав на квартиру загальною площею 182,9 м2, житловою площею 90,3 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257380574101;

заборони іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкта нерухомого майна – квартири загальною площею 182,9 м2, житловою площею 90,3 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257380574101;

заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням прав на земельну ділянку площею 0,0500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2756373574101;

заборони іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,0500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2756373574101.

В обгрунтування посилався на те, що предметом цього спору є визнання недійсними договорів дарування від 27.06.2023, а саме: договору дарування квартири загальною площею 182,9 м2, житловою площею 90,3 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257380574101 (№542); договору дарування земельної ділянки площею 0,0500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2756373574101 (№543), укладеними з метою уникнення конфіскації майна за вироком суду та недопущення звернення стягнення на нерухоме майно.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.08.2026 клопотання заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Волківського І. Ю. про забезпечення позову у справі, задоволено.

Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням прав на квартиру загальною площею 182,9 м2, житловою площею 90,3 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257380574101;

- заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкта нерухомого майна – квартири загальною площею 182,9 м2, житловою площею 90,3 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257380574101.

Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням прав на земельну ділянку площею 0,0500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2756373574101;

- заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,0500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2756373574101.

Враховуючи підстави, предмет позову, що стосується незаконності використання відповідачами цивільно-правового інструментарію задля уникнення можливої конфіскації майна ОСОБА_1 у разі постановлення обвинувального вироку суду, що призвело до зменшення фінансових активів ОСОБА_1 , які можна б було конфіскувати в дохід держави, суд дійшов висновку про те, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також за висновком суду, заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 – адвокат Слєпченко С. А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.08.2026 і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції не навів жодного обґрунтування того, чому обраний спосіб забезпечення позову є нобхідним і достатнім та не дослідив можливості застосування менш обтяжливого заходу, зокрема, заборони вчиняти реєстраційні дії щодо переходу права власності до третх осіб, без повного позбавлення ОСОБА_2 права розпорядження майном у межах, не пов`язаних з його відчуженням третім особам.

В обґрунтування доводів заявник посилається, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними договорів дарування, тобто, позивач звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, проте будь-яких вимог майнового характеру, не заявлено.

Вказує, що у даній справі суд першої інстанції обмежився викладенням доводів прокурора про недобросовісні дії ОСОБА_1 та про укладення договорів дарування з метою уникнення конфіскації майна, жодним чином не перевіривши та не давши власної оцінки цим твердженням, не встановивши, чи існує на момент постановлення ухвали обвинувальний вирок, який набрав законної сили, та чи передбачає він застосування такого виду покарання, як конфіскація спірного майна.

За доводами скарги, матеріали, на які посилається суд, не містять жодного доказу обізнаності ОСОБА_2 про мету укладення договорів дарування чи про її участь у діях, спрямованих на уникнення можливого звернення стягнення на майно, а обґрунтоване припущення, має випливати з конкретних матеріалів справи, а не з самого факту наявності кримінального провадження щодо іншої особи.

А твердженням заявника, застосований судом захід - повна та безумовна заборона відповідачу вчиняти будь-які дії щодо належного їй майна - за своїм обсягом та наслідками виходить за межі, необхідні для збереження майна до вирішення спору по суті, і фактично позбавляє ОСОБА_2 права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, попри те що вирок щодо неї не постановлявся і вона учасником кримінального провадження не є.

В обґрунтування доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20, від 27.04.2021 у справі № 638/20248/19, від 01.11.2021 у справі № 766/22071/18, від 04.05.2022, від 01.04.2020 у справі № 263/4484/18.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Волківський І. Ю. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.08.2026 – без змін. В обґрунтування посилається, що після набрання чинності Законом України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (15.12.2017) положення ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь- якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15.12.2017 законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.Тому вважає, що цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача і навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Зазначає, що предметом позовних вимог прокурора у спірних правовідносинах є визнання недійсними договорів дарування від 27.06.2023, а також відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваних договорів, шляхом повернення ОСОБА_1 спірних об`єктів нерухомого майна, тому підставою для звернення прокурора до суду стало використання відповідачами договорів дарування як цивільно-правового механізму для відчуження майна з метою недопущення його конфіскації в дохід держави у разі постановлення щодо ОСОБА_1 обвинувального вироку суду (фраудаторні правочини), оскільки укладення оспорюваних правочинів призвело до вибуття з власності останнього активів, які могли бути об`єктом конфіскації, чим створено перешкоди для реалізації передбачених законом наслідків кримінальної відповідальності. За твердженням заявника, ризики подальшого відчуження спірних об`єктів нерухомого майна під час розгляду даної справи безпосередньо впливає на можливість досягнення мети заявленого позову і у разі відчуження спірного майна під час розгляду справи не зможе бути досягнуто ефективного захисту порушених інтересів у межах одного судового провадження, оскільки відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваних договорів дарування, вимагатиме додаткового судового захисту та вирішення нових спорів щодо такого майна.

Також за доводами відзиву, вжиті судом обмеження безпосередньо стосуються того нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних договорів дарування та щодо якого заявлено вимогу про відновлення становища, яке існувало до порушення, а між предметом спору та обраним заходом забезпечення позову існує очевидний та безпосередній зв`язок, а тому такий захід є співмірним заявленим вимогам. Тому вважає, що заявлений захід забезпечення позову безпосередньо спрямований на збереження існуючого правового та фактичного стану спірного майна до вирішення справи по суті та не передбачає вирішення спору наперед.

Крім того, заявник вважає необґрунтованими доводи скарги про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний на стадії розгляду заяви про забезпечення позову встановити наявність обвинувального вироку, який набрав законної сили та передбачає застосування такого виду покарання як конфіскація спірного майна, або надати оцінку обізнаності ОСОБА_2 про мету укладення договорів дарування чи про її участь у діях, спрямованих на уникнення можливого стягнення на майно, оскільки такі доводи фактично зводяться до вимоги здійснити оцінку обґрунтованості позовних вимог по суті спору, проте під час вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір між сторонами, не встановлює наявність чи відсутність підстав для задоволення позову та не надає остаточної правової оцінки доказам, оскільки зазначені питання підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті. А доводи скарги про застосування судом повної та безумовної заборон» щодо спірного майна не відповідають змісту оскаржуваної ухвали та суті застосованих судом заходів, оскільки судом першої інстанції не встановлено заборони ОСОБА_2 володіти або користуватися належними їй квартирою та земельною ділянкою, не змінено їх правовий статус та не позбавлено її права власності на зазначене майно. Застосовані обмеження стосуються виключно вчинення дій, спрямованих на відчуження прав на спірні об`єкти нерухомості, тобто мають чітко визначену мету - недопущення зміни власника майна до вирішення спору по суті. Тому на переконання заявника, саме по собі тимчасове обмеження можливості відчуження спірного майна не може ототожнюватися з позбавленням права власності.

Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За матеріалами справи, у серпні 2026 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Волківський І. Ю. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір дарування від 27.06.2023, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо квартири загальною площею 182,9 кв.м, житловою площею 90,3 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення ОСОБА_1 зазначеної квартири; визнати недійсним договір дарування від 27.06.2023 № 543, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0500га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081 та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки.

Одночасно у позові заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Волківський І. Ю. просив застосувати заходи забезпечення позову шляхом:

заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням прав на квартиру загальною площею 182,9 м2, житловою площею 90,3 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257380574101;

заборони іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкта нерухомого майна – квартири загальною площею 182,9 м2, житловою площею 90,3 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257380574101;

заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням прав на земельну ділянку площею 0,0500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2756373574101;

заборони іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,0500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2756373574101.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури посилався на те, що оспорювані договори дарування нерухомого майна укладені відповідачами з метою уникнення конфіскації майна за вироком суду та недопущення звернення стягнення на нерухоме майно

Задовольняючи клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції, враховуючи підстави, предмет позову, що стосується незаконності використання відповідачами цивільно-правового інструментарію задля уникнення можливої конфіскації майна ОСОБА_1 у разі постановлення обвинувального вироку суду, що призвело до зменшення фінансових активів ОСОБА_1 , які можна б було конфіскувати в дохід держави, дійшов висновку про те, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також за висновком суду, заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства, а доволи апеляційної скарги такі висновки суду не спростовують, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Відповідно до роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Також заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально- правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Вказане вище узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову в конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується, у тому числі, забороною вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Апеляційний суд враховує, що положеннями ч. 1 ст.151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як убачається із матеріалів справи, предметом позову є визнання недійсними договорів дарування, укладених 27.06.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: договору дарування № 542 квартири АДРЕСА_3 , та договору дарування № 543 земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий номер 7410100000:01:037:5081, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , а також відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваних договорів, шляхом повернення ОСОБА_1 спірних об`єктів нерухомого майна.

Заявляючи клопотання про забезпечення позову у цій справі, прокурор посилався на використання відповідачами договорів дарування як цивільно-правового механізму для відчуження майна з метою недопущення його конфіскації в дохід держави у разі постановлення щодо ОСОБА_1 обвинувального вироку суду (фраудаторні правочини), а укладення оспорюваних правочинів призвело до вибуття з власності відповідача активів, які могли бути об`єктом конфіскації, чим створено перешкоди для реалізації передбачених законом наслідків кримінальної відповідальності щодо виведення майна з власності ОСОБА_1 для зменшення обсягу його активів, на які у разі постановлення обвинувального вироку суду може бути звернено конфіскацію в дохід держави.

Апеляційний суд враховує, що метою вказаного позову є відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваних договорів дарування об`єктів нерухомого майна та повернення ОСОБА_1 цього майна з метою вирішення питання про відшкодування збитків у кримінальному провадженні, в якому за санкцією статті обвинувачення ОСОБА_1 передбачена конфіскація майна.

За матеріалами справи, 27.06.2023 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України і в цей же день, 27.06.2023, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладенні договори дарування квартири та земельної ділянки.

Право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, отримане на підставі оспорюваних договорів дарування, підтверджується Витягами з реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Таким чином, спірними об`єктами нерухомого майна відповідачка ОСОБА_2 , як власниця, на даний час, вправі вільно розпоряджатися, що може свідчити про потенційну можливість, зважаючи на наявність спору та в залежності від строку його розгляду, вчинення і будь-яких інших дій щодо відчуження, зміни власника (володільця) вказаного майна, зміни статусу майна, його видозміни, тощо протягом продовження розгляду справи та відповідно може істотно ускладнити чи неуможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури, якому відомо, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 , доведено, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна може істотно ускладнити чи неуможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому колегія суддів, оцінюючи співвідношення негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення позову з тими наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, вважає, що заборона вчиняти будь-які дії щодо спірного нерухомого майна є менш обтяжливим, в той час, як невжиття заходів щодо обмеження цих прав може призвести до незворотних наслідків або значно утруднити ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів держави, за захистом яких заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до суду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів держави, оскільки власник спірного нерухомого майна до ухвалення відповідного рішення по суті заявлених вимог матиме можливість розпорядження спірним нерухомим майном на власний розсуд, у тому числі, здійснити відчуження її на користь третіх осіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом вид забезпечення позову обмежує права власника нерухомого майна щодо володіння та користування ним, колегія суддів вважає необґрунтованими, зважаючи на те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна, які полягають у обмеженні власника розпоряджатися належним йому майном, є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість досягнення ефективного захисту порушених інтересів позивача у межах одного судового провадження, оскільки відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваних договорів дарування вимагатиме додаткового судового захисту та вирішення нових спорів щодо такого майна.

Не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову, який містить вимоги немайнового характеру, враховуючи наступне.

До набрання чинності Законом України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності зазначеним Законом (15.12.2017) положення ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь- якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

Тобто з 15.12.2017 законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Отже, цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача і якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

З огляду на викладене, положення ст. 149 ЦПК України визначають дві самостійні підстави забезпечення позову: 1) ризик для виконання майбутнього рішення суду та 2) ризик для ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Водночас, якщо предметом позову є вимоги немайнового характеру, застосуванню підлягає саме друга підстава.

Апеляційний суд враховує, що спірні правовідносини безпосередньо стосуються права власності на конкретні об`єкти нерухомого майна та правомірності їх відчуження за договорами дарування, які прокурор просить визнати недійсними як таких, що вчинені внаслідок протиправності використання відповідачами цивільно-правового інструментарію (фраудаторні правочини). Крім того, одночасно наслідком визнання недійсними таких правочинів є відновлення становища, яке існувало до їх укладення, шляхом повернення спірних об`єктів нерухомості ОСОБА_1 для можливої конфіскації майна останнього у разі постановлення обвинувального вироку суду.

За таких обставин, ризики подальшого відчуження спірних об`єктів нерухомого майна під час розгляду даної справи безпосередньо впливає на можливість досягнення мети заявленого позову. У разі відчуження спірного майна під час розгляду справи не зможе бути досягнуто ефективного захисту порушених інтересів у межах одного судового провадження, оскільки відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваних договорів дарування, вимагатиме додаткового судового захисту та вирішення нових спорів щодо такого майна.

Не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і доводи скарги про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний на стадії розгляду заяви про забезпечення позову встановити наявність обвинувального вироку, який набрав законної сили та передбачає застосування такого виду покарання як конфіскація спірного майна або надати оцінку обізнаності ОСОБА_2 про мету укладення договорів дарування чи про її участь у діях, спрямованих на уникнення можливого стягнення на майно, оскільки фактично зводяться до вимоги здійснити оцінку обґрунтованості позовних вимог по суті спору на стадії розгляду питання про застосування заходів забезпечення позову.

Разом з тим, під час вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір між сторонами, не встановлює наявність чи відсутність підстав для задоволення позову та не надає остаточної правової оцінки доказам, оскільки зазначені питання підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 дійшов висновку, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість самого позову не досліджується, адже це питання є предметом розгляду спору по суті.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову у цій справі, є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків суду, викладених у мотивувальній частині ухвали, тому не приймаються апеляційним судом та не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, заяву про забезпечення позову, її обґрунтування та додані до неї матеріали у їх сукупності, вірно з`ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, з урахуванням наявності спору між сторонами щодо переходу права власності на спірне майно за правочинами, які позивач вважає фраудаторними, ризиків невжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов вірного висновку про задоволення клопотання прокурора про забезпечення позову у визначений спосіб.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питання скасування заходів забезпечення позову.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 листопада 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. І. Онищенко

О. П. Супрун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua