Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №369/16033/26
Суддя: Таргоній Дар'я Олександрівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 369/16033/26 Головуючий у І інстанції Лисенко В.В.
Провадження № 33/824/4878/2026 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 листопада 2026 року Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Таргоній Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року про притягнення
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст.126 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 грн в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років, без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 05 серпня 2026 року близько 15 години 00 хвилин в с. Чабани по вул. Покровська, 83, водій ОСОБА_1 , керуючи т.з. «FORD TRANSIT» д.н.з. НОМЕР_1 , не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортного засобу відповідної категорії, тобто не маючи право керування таким транспортним засобом повторно на протязі року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.1а ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її необґрунтованість, незаконність та невмотивованість, грубе порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року скасувати, провадження у даній справі закрити, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що органом Національної поліції суду не було надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Зокрема, під час оформлення адміністративних матеріалів було порушено встановлену законом процедуру, а саме не роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, а також не забезпечено його право на правову допомогу.
ОСОБА_1 вказує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може вважатися беззаперечним доказом вини особи, оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП обставини вчинення адміністративного правопорушення мають підтверджуватися сукупністю належних і допустимих доказів.
Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на недоліки змісту протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема зазначає, що у фабулі протоколу не вказано прізвища водія, а опис обставин правопорушення містить ознаки різних складів адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 та 5 ст. 126 КУпАП, а саме: непред`явлення посвідчення водія, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування, та повторне протягом року вчинення відповідного порушення.
ОСОБА_1 вважає таке формулювання обвинувачення суперечливим, оскільки не дає можливості чітко встановити, яке саме адміністративне правопорушення йому інкримінується, що не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП щодо змісту протоколу.
Також звертає увагу на відсутність у матеріалах справи належних доказів повторності вчинення адміністративного правопорушення інкримінованого йому протягом року.
Скаржник стверджує, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського № 851415, фіксує лише процедуру оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, а не безпосередньо обставини події, яка йому інкримінується. Вказує на невідповідність часу початку відеозапису, зазначеного як 14:53:06, часу вчинення правопорушення, відображеному в протоколі, - 00:00:00, що, на його думку, ставить під сумнів достовірність та належність такого доказу.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставин справи, не перевірив належним чином допустимість та достатність доказів, не усунув суперечностей в адміністративних матеріалах і дійшов передчасного висновку про доведеність його вини.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Зокрема зазначає, що оскаржувану постанову ОСОБА_1 отримав лише 18 вересня 2026 року, і це підтверджується матеріалами справи.
Крім того, матеріали справи не містять доказів надсилання ОСОБА_1 копії постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року.
З метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на апеляційне оскарження, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, з огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає правильним клопотання задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року, як такий, що пропущений з поважних причин.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Верпета В.О. підтримав доводи апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у даній справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
З аналізу ст.ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, суддя, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, повинен всебічно, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи, оцінивши кожен доказ як окремо, так і в їх сукупності й навести в своєму рішенні висновки за результатами їх дослідження та оцінки щодо відсутності або наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення.
Суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення зазначених вимог закону не дотримався та дійшов передчасних висновків про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП за обставин, наведених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Вбачається, що суд першої інстанції не перевірив належним чином докази по справі щодо вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, що призвело до прийняття постанови, яка не може бути визнана законною та обґрунтованою.
Згідно п. 2.1 А Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно ч. ч. 9, 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-ХІІ від 30 червня 1993 року, право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
За диспозицією ч. 1 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія.
Згідно ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 КУпАП повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Як вбачається із постанови суду, ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що повторно протягом року керував транспортним засобом «FORD TRANSIT» д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, що
відповідає диспозиції ч. 5 ст.126 КУпАП.
В той же час, з протоколу серії ЕПР №738035 від 05 серпня 2026 року, вбачається наступне: «05 серпня 2026 року близько 15 години 00 хвилин в с. Чабани по вул. Покровська, 83, водій керуючи т.з. «FORD TRANSIT» д.н.з. НОМЕР_1 , не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортного засобу відповідної категорії, тобто не маючи право керування таким транспортним засобом повторно на протязі року, чим порушив п. 2.1 (а) ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Тобто, з даного протоколу вбачається, що описані в ньому обставини правопорушення містить ознаки різних складів адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 та 5 ст. 126 КУпАП, а саме: непред`явлення посвідчення водія, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування, та повторне протягом року вчинення відповідного порушення.
Таким чином, всупереч вимог ст. 256 КУпАП, якою регламентовано вимоги до змісту протоколу про адміністративну відповідальність, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР №738035 від 05 серпня 2026 року належним чином не відображено суть адміністративного правопорушення.
Суд першої інстанції, під час ухвалення рішення також послався на довідку про притягнення до адміністративної відповідальності протягом року ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП, рапорт працівника поліції, диск з відеозаписом та матеріалами справи про адміністративне правопорушення.
Однак, в наведені докази не мають об`єктивного взаємозв`язку та узгодженості з фабулою правопорушення, оскільки з них неможливо достеменно встановити, які ж саме рішення стали підставами для складання відносно ОСОБА_1 протоколу за ч. 5 ст. 126 КУпАП та підтверджували факти не пред`явлення посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, керування ТЗ не маючи права керування таким ТЗ і повторності вчинення правопорушень, передбачених ч.1 2 ст. 126 КУпАП.
Долучена до матеріалів справи довідка Національної поліції України ГУНП в Київській області, у якій зазначено номер постанови, статтю КУпАП та вид адміністративного стягнення не містить відомостей про дату її складення, а сама постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП до матеріалів справи не долучена.
Таким чином, зміст зазначеної довідки не дає можливості перевірити фактичні та правові підстави попереднього притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, встановити дату вчинення попереднього правопорушення, дату ухвалення відповідної постанови, набрання нею законної сили, а також з`ясувати, чи стосується вона саме того правопорушення, повторність якого є обов`язковою ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Крім того, з долученої довідки неможливо встановити, чи мав ОСОБА_1 на момент вчинення інкримінованого йому правопорушення право керування транспортними засобами відповідної категорії, чи взагалі не набував такого права, чи був позбавлений права керування транспортними засобами та, у разі позбавлення, чи не закінчився строк такого позбавлення.
Зазначені обставини мають істотне значення для правильної кваліфікації дій особи, оскільки факт непред`явлення посвідчення водія, відсутність набутого у встановленому законом порядку права керування транспортним засобом та позбавлення особи такого права є різними за своєю правовою природою обставинами і не можуть ототожнюватися.
Водночас суд першої інстанції не перевірив цих обставин, не витребував належних відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 права керування транспортними засобами відповідної категорії та не встановив юридичних підстав для висновку про повторність вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення має бути зазначено, зокрема, суть адміністративного правопорушення, час та місце його вчинення, а також нормативний акт, який передбачає відповідальність за його вчинення.
Зазначені вимоги закону спрямовані на забезпечення чіткого визначення суті обвинувачення, надання особі можливості розуміти, у вчиненні якого саме правопорушення її обвинувачують, та реалізувати передбачене законом право на захист.
Натомість у протоколі серії ЕПР № 738035 від 05 серпня 2026 року належним чином не розмежовано фактичні обставини непред`явлення посвідчення водія та керування транспортним засобом без права на таке керування, а також не наведено конкретних відомостей, які б підтверджували повторність вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
За таких обставин зміст протоколу не дає можливості однозначно встановити, яке саме діяння інкримінується ОСОБА_1 , якими фактичними обставинами обґрунтовується його кваліфікація за ч. 5 ст. 126 КУпАП та які саме докази підтверджують наявність усіх обов`язкових ознак цього складу адміністративного правопорушення.
При цьому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно усувати недоліки протоколу шляхом формування нового фактичного обвинувачення, уточнення його суті або самостійного відшукання обставин, які органом, що склав протокол, належним чином не зазначені та не підтверджені відповідними доказами.
Сукупність зазначених обставин свідчить про те, що суд першої інстанції не перевірив належним чином усі елементи складу адміністративного правопорушення, не усунув наявних суперечностей у доказах та фактично поклав в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 припущення, які не знайшли належного підтвердження під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції.
З`ясування вказаних питань є вирішальним у цій справі, але водночас апеляційний суд, хоч і має юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, але за власною ініціативою не може здійснювати пошук ключових доказів та використовувати їх у своєму рішенні, оскільки встановлені обставини можуть не тільки підтвердити висунуті аргументи, але і спростувати їх, тобто потенційно вони можуть завдати шкоди становищу особи, а тому, за відсутності звернення особи з проханням встановити певні факти чи зібрати конкретні докази, суд обмежується дослідженням лише тих доказів, які були надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, та особою, щодо якої протокол складений.
Суд апеляційної інстанції не вважає за необхідне надавати окрему оцінку іншим доводам апеляційної скарги, оскільки встановлені під час апеляційного перегляду істотні недоліки протоколу про адміністративне правопорушення, які полягають у суперечливому викладенні фактичних обставин події та одночасному зазначенні ознак різних складів адміністративних правопорушень, є самостійною та достатньою підставою для висновку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
За таких обставин перевірка та надання оцінки іншим доводам апеляційної скарги не впливатимуть на висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності належних і достатніх доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а тому суд вважає недоцільним надавати їм окрему правову оцінку.
У рішенні «Гайдашевський проти України» від 06.02.2025 ЄСПЛ установив, що здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції.
З огляду на викладене, оцінюючи зазначений доказ у сукупності з іншими матеріалами справи відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що протокол про адміністративне правопорушення складено з недотриманням вимог ст. 256 КУпАП, оскільки викладені в ньому обставини містять істотні суперечності та не дають можливості однозначно встановити фактичний зміст інкримінованого ОСОБА_1 діяння, а також підтвердити наявність усіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд доходить висновку про їх недостатність для висновку «поза розумним сумнівом», про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, за обставин, викладених в протоколі.
Частина 1 ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2026 року скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Д.О. Таргоній
Оригінал: reyestr.court.gov.ua