Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №688/5394/25 — Хмельницький апеляційний суд

Суд: Хмельницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №688/5394/25

Суддя: Янчук Т. О.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/5394/25

Провадження № 22-ц/820/2519/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Костенка А.М., Ярмолюка О.І.,

секретар Плінська І.П.,

за участю представника апелянта,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2026 року (суддя Стаднічук Н.Л.) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення матеріальних допомог невиплачених при його звільнені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він працював в регіональній філії Південно-Західна залізниця АТ «Українська залізниця» загальний стаж роботи в цій галузі 21 рік 6 місяців та 4 дні. Відповідно до наказу № 366/ос від 09.12.2024 був звільнений за статтею 38 КЗпП за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 31.12.2024.

При звільненні позивачу не були виплачені матеріальні допомоги передбачені Колективним договором, а саме: матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022- 2023 роки, яка становить 32808 грн, та за 2024 рік - в розмірі 18168 грн. (п.3. 11 Колективного договору); одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію згідно з абзацом першим пункту 8.18 Колективного договору в розмірі 139012,24 грн., одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію згідно з абзацом другим пункту 8.18 Колективного договору в розмірі 139012,24 грн. Крім того, роботодавець не нарахував і не виплатив йому грошову винагороду відповідно до пункту 3.13 Колективного договору в розмірі 13851,00 грн. На його звернення щодо здійснення відповідачем вищезазначених виплат, отримував відповіді про те, що на період дії воєнного стану призупинено ряд виплат передбачених колективним договором, і що відповідні виплати будуть здійснені після прийняття окремого рішення правлінням АТ «Укрзалізниця».

Позивач вважав, що така відмова відповідача у проведені повного розрахунку при його звільнені є незаконною, суперечить вимогам Закону України «Про оплату праці» та положенням Колективного договору. При цьому просив врахувати, що відповідач не вправі був в односторонньому порядку змінювати умови Колективного договору, а відповідне рішення правління АТ «Укрзалізниця», в частині призупинення додаткових виплат було визнано незаконним та скасовано рішенням Довгинцівського районного суду м Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року (справа №211/7338/23), і таке рішення постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року було залишено без змін.

За таких обставин просив суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» : матеріальну допомога на оздоровлення в розмірі за 2022- 2023 роки, яка становить 32808 грн., та за 2024 рік - в розмірі 18168 грн.; одноразову матеріальну допомогу в зв`язку з виходом на пенсію згідно з абзацом першим пункту 8.18 Колективного договору в розмірі 139012,24 грн.; одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію згідно з абзацом другим пункту 8.18 Колективного договору в розмірі 139012,24 грн.; грошову винагороду відповідно до пункту 3.13 Колективного договору в розмірі 13851,00 грн.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2026 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Рівнячка Л.С. про часткову відмову від позовних вимог; прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 14886 грн. та одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію згідно з абзацом другим п. 8.18 Колективного договору в сумі 139012,24 грн.; закрито провадження у справі в цій частині.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2026 року задоволено частково заяву представника позивача - адвоката Рівнячка Л.С. про часткову відмову від позовних вимог; прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 1218,00 грн. та від стягнення грошової винагороди відповідно до пункту 3.13 Колективного договору в сумі 13851,00 грн.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2026 року позов в іншій частині задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 - 2024 роки в сумі 34272 грн. та одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію згідно з абзацом першим пункту 8.15 Колективного договору в сумі 93765 грн., а всього 128037,00 грн, з відрахуванням встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 1280,37 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що Колективним договором Виробничого підрозділу «Шепетівська дистанція колії» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» на 2003-2005 роки, пролонгованого на 2006-2022 роки, який є обов`язковим для сторін, встановлено виплату працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до рішення правління АТ «Українська залізниця» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Водночас це рішення не ґрунтується на вимогах чинного закону та умовах колективного договору, а тому з АТ «Українська залізниця» на користь позивача слід стягнути невиплачені кошти у визначеному судом розмірі. ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, внаслідок чого підстави для відмови в позові відсутні. У зв`язку з розглядом справи ОСОБА_1 поніс обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу, які слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас з АТ «Українська залізниця» у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у відповідному розмірі.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд безпідставно не застосував установлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, неправильно поширив на спірні правовідносини правові висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, хоча відповідні правовідносини та часові обмеження потребували окремої правової оцінки. На думку апелянта, позивач станом на 31 грудня 2024 року був обізнаний про невиплату належних йому коштів, однак звернувся до суду лише 03 листопада 2025 року, тобто зі значним пропуском установленого законом строку, не навівши поважних причин такого пропуску та не надавши доказів об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду.

При цьому суд не розмежував рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року, помилково ототожнивши його з рішенням від 14 березня 2022 року, яке було предметом розгляду в іншій судовій справі.

Окремо апелянт наголошує на порушенні судом вимог статей 89, 263 ЦПК України, оскільки рішення не містить належної оцінки істотних доказів і заперечень відповідача та не наводить мотивів їх відхилення.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі не надходило.

В судовому засіданні представник апелянта Макаровець І.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.12.2015 року по 31.12.2024 працював на різних посадах у виробничому підрозділі Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записами у його трудовій книжці НОМЕР_1 .

Колективним договором Виробничого підрозділу «Шепетівська дистанція колії» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» на 2003-2005 роки, пролонгованого на 2006-2022 роки (продовжує діяти), встановлено виплату працівникам указаного відокремленого підрозділу:

матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців і подали письмову заяву, один раз у календарному році, в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня звітного року (пункт 3.11);

одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію (при стажі роботи більше 15 років) в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (абзац перший пункту 8.18);

Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (пункт 1.1.4).

Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 27 червня 2024 року (протокол № Ц-82/39 Ком.т) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами), починаючи з 1 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Цим же рішенням правління визначено: здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченою Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу); здійснювати виплату матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (пункт 1.2).

Наказом (розпорядженням) № 366/ос від 09.12.2024 ОСОБА_1 звільнений 31.12.2024 за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Компенсовано за невикористані 42 днів відпустки в тому числі 20 днів за період 27.05.2021 -31.12.2023; 4 дні за період 01.01.2024-26.05.2024; 18 днів за період 27.05.2024-31.12.2024.

Також у даному наказі зазначено виплатити:

- 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбаченими п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

- 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбаченими п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

виплати, передбачені колективним договором п. 8.18 у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

АТ «Укрзалізниця» не виплатило позивачу при звільненні: матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік (пункт 3.11 Колективного договору); матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік (пункт 3.11 Колективного договору; одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію (пункт 8.18 Колективного договору).

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Статтею 4 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

За змістом статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Аналогічні положення містяться у Законі України від 1 липня 1993 року №3356-ХІІ «Про колективні договори та угоди».

В силу частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (в редакції на час виникнення спірних відносин; далі Закон №108/95-ВР) визначено структуру заробітної плати.

Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Із положень частини першої статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що заробітна плата це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором.

За своєю структурою заробітна плата на підприємствах, в установах, організаціях складається з основних виплат, які встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників або посадових окладів для службовців, додаткових виплат, обумовлених певними умовами праці, а також із заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких, зокрема, належать грошові і матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства, за спеціальними системами та положеннями.

При вирішенні питання про здійснення таких виплат необхідно виходити з діючих на підприємстві нормативних актів, якими визначено умови та порядок цих виплат. Підстави та порядок заохочувальних і компенсаційних виплат можуть регулюватися галузевими угодами та колективними договорами підприємств. Такі виплати здійснюються на підставі відповідних рішень (наказів) роботодавця.

Закон прямо покладає на підприємство обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

За умовами чинного Колективного договору Виробничого підрозділу «Шепетівська дистанція колії» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» на 2003-2005 роки, пролонгованого на 2006-2022 роки (продовжує діяти), відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки, одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року (далі Закон №2136-ІХ). Цей закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 11 Закону №2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2136-ІХ визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже положення Закону №2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

За таких обставин правління АТ «Українська залізниця» вправі було в односторонньому порядку призупинити положення Колективного договору щодо виплати працівникам матеріальної та грошової допомоги.

Водночас виплата ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена наказом відповідача, який є обов`язковим для виконання, оскільки їх дія не скасована та не зупинена.

До того ж, протокольне рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т. в частині призупинення виплати матеріальної допомоги (пункт 1.1.4) скасовано за рішенням суду.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь позивача указаних матеріальних допомог.

Розмір визначених судом матеріальних допомог сторонами не оспорюється.

Доводи відповідача про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 року в загальному розмірі 34272 грн., та одноразової матеріальної допомоги при звільнені в розмірі 93765 грн. не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та чинних нормах закону.

Також є безпідставним твердження відповідача про сплив позовної давності.

Так дійсно згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Однак у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) № 1-р/2025 вказано, що «Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.

Установлення строків звернення працівника до суду щодо вирішення трудового спору є допустимим лише за умови дотримання принципу домірності (пропорційності): вони мають бути застосовані з легітимною метою (юридична визначеність, ефективність судочинства), бути потрібними (захист від утрудненого доказування через плин часу) та не виходити за межі, виправдані в демократичному суспільстві. Окремим критерієм, що конкретизує пропорційність, є розумність установленого строку: його визнають конституційно допустимим лише тоді, коли він забезпечує реальну можливість звернення до суду, не створює надмірного чи несправедливого тягаря для особи та відповідає об`єктивним умовам суспільного життя на час ухвалення закону.

Отже, строки звернення до суду мають забезпечувати ефективний судовий захист та застосовуватися пропорційно, не позбавляючи особу реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та захистити порушене право. Строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю; вони повинні бути вмотивовані легітимною метою юридичної визначеності й ефективності судочинства, залишати працівникові реальну і достатню можливість для звернення до суду, забезпечувати баланс інтересів працівника, роботодавця та суспільства.

Застосовуючи ці критерії до оспорюваних приписів Кодексу, Конституційний Суд України констатує: законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким.

Конституційний Суд України також зазначає, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.»

Хоча Конституційний Суд України і не визнав не конституційною норму ч. 2 ст. 233 КЗпП, апеляційний суд вважає за можливе послатись на мотивувальну частину даного рішення з огляду на обставини справи.

Так в наказі про звільнення працедавець сам вказав: «виплатити позивачу 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбаченими п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 рр., пролонгованого на 2006-2023 р.р.;

- 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбаченими п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 рр., пролонгованого на 2006-2024 р.р.; виплати, передбачені колективним договором п. 8.18 у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів).

При цьому представник відповідача у відзиві послався на невиплату позивачу даних коштів при звільненні в зв`язку з тим, що виплати передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 і дане рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Також представник позивача фактично не заперечив право позивача на отримання даних коштів, визнав обов`язок підприємства по їх сплаті і зазначив, що дані виплати будуть проведені при настанні відповідної фінансової можливості.

Тобто порушення прав позивача є триваючим та фактично визнаються відповідачем, однак з посиланням на введення воєнного стану та тимчасове призупинення таких виплати.

З врахування викладеного, триваючого порушення прав позивача, мотивів рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025 щодо принципу пропорційності і захисту прав працівника, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення з даним позовом до суду.

При цьому як вказано вище рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів і про дані обставини позивач знати не міг, відповідач не надав суду доказів про обізнаність позивача про ухвалення даних рішень і таке рішення було надано відповідачем лише разом з відзивом на позовну заяву і лише з цього моменту відповідач дізнався про відновлення виплат та з цього моменту слід обраховувати строк, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП, який з врахуванням і даних обставин не пропущений.

З цих підстав доводи апеляційної скарги про пропуском позивачем строків звернення до суду про стягнення заборгованості, передречені ч. 2 ст. 233 КзПП, слід відхилити.

Зазначена апелянтом практика Верховного Суду є нерелеватною спірним правовідносинам.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 листопада 2026 року.

Судді Т.О. Янчук

А.М. Костенко

О.І. Ярмолюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua