Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 08 липня 2025 р.
Справа: №759/19870/24
Суддя: Рейнарт Ійя Матвіївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________
Справа № 759/19870/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9125/2025
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ан Ірини Миколаївни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року (суддя Петренко Н.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» про захист прав споживача,
установив:
у вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 602 169грн майнової шкоди та 40 000грн моральної шкоди, а також судові витрати по справі.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що у квітні 2024 року він звернувся до ТОВ «Авто Мобайл» з метою отримання послуг з підбору, придбання, перевезення та розмитнення автотранспортного засобу, у зв`язку з чим 10 квітня 2024 року між ним та відповідачем був укладений договір комісії на надання послуг № 3425, відповідно до умов якого він доручив відповідачу від його імені та за його рахунок здійснити правочин з надання послуг щодо підбору, придбання, перевезення та розмитнення транспортного засобу. За результатами листування та підписання договору вони з відповідачем погодили ціну на надання вказаних послуг у загальному розмірі 14 798 доларів США, з яких 500 доларів США - оплата за підбір транспортного засобу, 8 248 доларів США - вартість транспортного засобу, 6 050 доларів США - вартість доставки транспортного засобу, що загалом у національній валюті становить 602 169грн, які він сплатив на користь відповідача, що підтверджується відповідними квитанціями. На прохання відповідача оплата здійснювалась наступними способами: готівкою, на рахунок ТОВ «Avto Mobile», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Позивач посилався на те, що між ним та відповідачем був чітко обумовлений строк доставки транспортного засобу, який становив два місяці з моменту подання ним заявки, тобто до 11 червня 2024 року транспортний засіб мав бути доставлений йому до міста Києва, однак ТОВ «Авто Мобайл» свою частину домовленості не виконало, автомобіль на територію України, зокрема у місто Київ не доставило.
Позивач, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», зазначав про порушення відповідачем істотних умов договору та наявність підстав для стягнення з відповідача суми оплати за товар та його доставку у повному обсязі у розмірі 602 169грн.
Також позивач посилався на завдання йому відповідачем моральної шкоди внаслідок ненадання йому замовленого товару, яка полягала, зокрема, в сильних душевних стражданнях, погіршенні самопочуття та стану здоров`я в цілому, постійним перебуванням в нервовій та психологічній напрузі, в стані постійного стресу. Після даної події у нього збільшився обсяг повсякденних проблем, які необхідно було вирішити, чим було порушено нормальний ритм життя. Він був змушений терпіти дискомфорт, незручності та переживання, що в свою чергу негативно вплинуло на його продуктивність праці, погіршились сімейні стосунки та стан морального здоров`я, пов`язаного з переживанням та пошуком шляхів вирішення проблеми.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ан І.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що переписка між сторонами у меседжері «Viber» не може бути прийнята до уваги, оскільки неможливо встановити осіб, які здійснюють переписку, а також існує технічна можливість здійснення зміни зазначеної інформації, тому скріншоти листування є неналежними доказами. При цьому, суд першої інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, згідно якого у випадку, якщо суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити всіх його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин, тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Представник позивача вважає, що саме така ситуація відслідковується у даній справі, оскільки зі змісту листування між позивачем та відповідачем можна чітко встановити характер правовідносин, що виникли, а також підтвердити факт перерахування позивачем коштів, у тому числі і на рахунки відповідача, при цьому, відповідач свого авторства повідомлень у цій переписці не спростовував.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з`явилися, представник позивача - адвокат Ан І.М. подала заяву про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, відповідач причини неявки свого представника не повідомив, клопотання про відкладення судового засідання не подав, тому відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність учасників справи..
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 10 квітня 2024 року між Фам Хоаі Нам (комітент) та ТОВ «АВТО МОБАЙЛ» (комісіонер) укладений договір комісії на надання послуг № 3425 (далі - договір).
Згідно з пунктом 1.1. договору комітент доручає, а комісіонер зобов`язується від свого імені, але за рахунок та в інтересах комітента здійснити правочини з надання послуг щодо підбору, придбання, перевезення та розмитнення автотранспортного засобу (далі - товару).
Відповідно до пункту 1.4. договору комісіонер після оплати комітентом виграного лоту відповідно до пункту 2.3. договору забезпечує доставку товару наземним вантажним
транспортом з торгівельного майданчика аукціону на територію України третіми сторонами.
Пунктом 2.2. договору визначено, що з метою виконання його умов комісіонером комітент відповідно до виставленого комісіонером рахунку здійснює оплату, що становить 18 750грн на розрахунковий рахунок комісіонера, вказаний у договорі, одразу з моменту укладення цього договору. Підбір, огляд та бронювання товару здійснюється тільки після оплати платежу.
Згідно з пунктом 1.5. договору строк поставки товару визначається сторонами відповідно до розумних термінів на здійснення поставки щодо аналогічних товарів.
Відповідно до пункту 3.5. договору не пізніше строку, вказаного у пункті 1.5 договору, комісіонер зобов`язаний забезпечити передачу товару комітенту та всіх необхідних документів, надають право комітенту розпоряджатися товаром, у тому числі оформити право власності: Рахунок-фактура (Інвойс); Митна декларація форми МД-2; Технічний паспорт на транспортний засіб; Посвідчення Державної митної служби України про реєстрацію транспортного засобу.
Згідно з квитанцією від 11 квітня 2024 року № 05Т3-К57Е-683Х позивач сплатив 326 620грн ФОП ОСОБА_2 , призначення платежу: інформаційні послуги з логістики, відповідно до рахунку фактури від 11 квітня 2024 року № 110401.
Відповідно до квитанції від 10 квітня 2024 року № X78A-54TK-C2PM-EC2X позивач сплатив відповідачу кошти у сумі 18 750грн за надання послуги щодо підбору та бронювання транспортного засобу.
Також позивачем надана квитанція № X2ТН-С43Р-СР7Х-Т996 від 29 серпня 2024 року на суму 6 950грн з призначенням платежу - переказ особистих коштів, отримувачу МС.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що роздруківка скріншотів переписки у месенджері не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення. Позивачем не доведена вина відповідача щодо невиконання або неналежного виконання умов договору, а також не доведено, що відповідач ухилився від виконання зобов`язань за договором про надання послуг.
Проте такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає необґрунтованими з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частина перша та друга статті 207 ЦК України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зміст статті 626 ЦК України містить поняття договору, яким, в свою чергу, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно зі статтею 1016 ЦК України комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою. За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати
від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.
Особливістю договору комісії є те, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (стаття 1018 ЦК України).
Комісіонер, який набуває майно в інтересах комітента, хоча й діє від власного імені, не стає власником такого майна. Договір комісії за своєю правовою природою не є договором про відчуження майна, оскільки його предметом є надання послуг з укладення правочинів в інтересах комітента.
У межах правовідносин комісії не відбувається передання права власності від комісіонера до комітента. Комітент, навіть не беручи безпосередньої участі у правочині з третіми особами, залишається власником майна, набутого за його рахунок, або відповідних грошових коштів.
Договір комісії один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків). Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені, але за рахунок комітента та у його інтересах. Натомість особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору (постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/7149/21, від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20, п. 52 постанови від 30.04.2024 у справі № 910/6474/20).
За умовами договору з ТОВ «Авто Мобайл» позивач мав на меті укласти договір, предметом якого є послуга, направлена на підбір та наступну купівлю транспортного засобу, із заданими параметрами, а отже, між сторонами укладений договір за умовами якого ТОВ «Авто Мобайл» (комісіонер) зобов?язується за дорученням Фам Хоаі Нам (комітента) за плату вчинити правочин купівлі-продажу транспортного засобу від свого імені, але за рахунок комітента та доставити його у розумний строк.
Втім, на переконання позивача, відповідач ухилився від виконання взятих на себе зобов`язань у строки обумовлені сторонами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що між сторонами виникли правовідносини з виконання договору комісії, водночас, звертаючись до суду із позовом про стягнення з відповідача 602 169грн, позивач не заявляв вимоги про розірвання укладеного між сторонами договору комісії від 10 квітня 2024 року № 3425, не ставив питання про припинення договірних правовідносин між сторонами та не заявляв вимоги про застосування наслідків розірвання договору чи повернення сторонами всього одержаного за договором.
Порушення строків виконання зобов`язання за договором не припиняє дії договору та не породжує автоматичного обов`язку сторони повернути все отримане за ним, якщо інше прямо не передбачено законом або умовами договору.
Оскільки між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а договір комісії не розірваний та не визнаний недійсним, сплачені позивачем грошові кошти продовжують перебувати у правовому режимі коштів, переданих комісіонеру для виконання доручення комітента щодо придбання, доставки та митного оформлення транспортного засобу.
При цьому обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення суми грошових коштів, сплачених на виконання договору, без одночасного заявлення вимоги про розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків припинення договірних правовідносин, не відповідає характеру спірних правовідносин та не є ефективним способом захисту порушеного права.
У разі невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за договором позивач не був позбавлений права звернутися до суду із вимогами про розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням його умов відповідачем та
застосування наслідків такого розірвання, зокрема щодо повернення переданих грошових коштів, або із вимогами про спонукання відповідача до належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 602 169грн не підлягає задоволенню з підстав обрання неналежного та неефективного способу захисту порушеного права.
Разом із тим наведені обставини не позбавляють позивача права на звернення до суду з іншими вимогами, які відповідатимуть характеру спірних правовідносин та передбаченим законом способам захисту цивільних прав та інтересів.
Відтак суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача коштів, отриманих в якості передоплати за поставку автомобіля та неустойки, проте помилився з мотивами такого висновку, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення у редакції цієї постанови.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заявлених до стягнення грошових коштів у сумі 602169грн.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав про перерахування на користь відповідача та пов`язаних із виконанням договору осіб грошових коштів у загальному розмірі, еквівалентному 14 798 доларам США, що за курсом на момент здійснення платежів становило 602 169грн.
Разом із тим із наданих до матеріалів справи платіжних документів вбачається перерахування відповідачу 18 750грн.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що перерахування ФОП ОСОБА_2 326 620грн пов`язано з укладеним договором комісії. Також суду не було надано рахунку-фактури, на підставі якого позивачем здійснено перерахування.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Саме на позивача покладається процесуальний обов`язок доведення як факту порушення його прав, так і розміру заявлених до стягнення сум.
За відсутності належних та допустимих доказів сплати грошових коштів у розмірі 602 169грн на рахунок відповідача, колегія суддів позбавлена можливості дійти висновку про доведеність заявленого позивачем розміру майнових вимог.
Таким чином, навіть за умови наявності правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту, позовні вимоги у частині стягнення 602 169грн не могли бути задоволені у заявленому розмірі з огляду на їх недоведеність належними та допустимими доказами.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Разом із цим, позивач, посилаючись на те, що він зазнав душевних страждань та переживань внаслідок передачі відповідачу значної суми коштів, неотримання автомобіля та необхідності звернення до суду за захистом своїх порушених прав, всупереч вимогам процесуального закону не довів обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, зокрема, те, що йому було завдано моральну шкоду, не обґрунтував її розмір й причинний зв`язок між шкодою й діями відповідача.
З урахуванням наведеного, відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, так як позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17; від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц; від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 та інших.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, тому рішення суду підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ан Ірини Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua