Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №463/9105/26
Суддя: Романюк М. Ф.
Справа № 463/9105/26 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.
Провадження № 33/811/1874/26 Доповідач: Романюк М. Ф.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Личаківського районного суду м.Львова від 20 жовтня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП,
встановив:
вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.
Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 20.09.2026 о 02 год. 11 хв. у м. Львові на вул.Старознесенська, 161, керував транспортним засобом «Toyota HiAce», д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись з даною постановою особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що у судовому засіданні 20.10.2026 року було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, а повний текст було отримано лише 26.10.2026 року.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом першої інстанції було винесено неправомірну постанову.
Звертає увагу на те, що з аналізу відеозаписів нагрудних камер інспекторів патрульної поліції вбачається, що ОСОБА_1 не здійснював керування транспортним засобом, такий був запаркованим біля житлового будинку.
Вказує, що визнання вини у судовому засіданні 20.10.2026 року, є наслідком недобросовісної поведінки інспекторів, які порадили визнати вину і переконували, що в разі такого визнання, суд обмежиться лише грошовим стягнення без позбавлення права керування автомобілем.
Зауважує, що в силу юридичної необізнаності, до моменту винесення оскаржуваної постанови, не усвідомлював того факту і обставини, що чинне законодавство України пов`язує настання адміністративної відповідальності за правопорушення, яке закріплюється ч. 1 ст. 130 КУпАП, лише і виключно з виконанням об`єктивної сторони у форму керування транспортними засобами, а не зв`язку із розпиванням спиртних напоїв в салоні автомобіля чи перебування в ньому в нетверезому стані.
Заслухавши виступ особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який підтримав подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно зі ст. 251 КУпАП на основі доказів встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та ін.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався всіх вказаних вимог закону, оскільки встановив обставини, які мають значення для об`єктивного та всебічного розгляду справи.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Незважаючи на позицію апелянта, про відсутність в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина підтверджується зібраними у справі і перевіреними доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №776456 від 20.09.2026, результатом тестування на алкоголь за допомогою алкотестера «Драгер», актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що з результатом тестування 1,71‰ ОСОБА_1 згоден, відеозаписами з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, а також поясненнями ОСОБА_1 , наданими під час розгляду справи.
Зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, та у своїй сукупності достатні для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог 2.9 «а» ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Дії працівників поліції, відносно ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону, зокрема на приписах «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» та враховує також і те, що правопорушник їх не оскаржував. Працівниками поліції було забезпечено ОСОБА_1 всі його процесуальні права.
Наведені докази, в тому числі і відеозапис, є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об`єктивно узгоджуються між собою, а їх сукупність є достатньою для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_1 ..
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Безпідставними є посилання ОСОБА_1 на те, що з аналізу відеозаписів нагрудних камер інспекторів патрульної поліції вбачається, що ОСОБА_1 не здійснював керування транспортним засобом, а такий був запаркованим біля житлового будинку, оскільки сам ОСОБА_1 не заперечує факт керування ним транспортним засобом та його зупинки працівниками поліції.
Посилання апелянта на те, що внаслідок юридичної необізнаності ОСОБА_1 не усвідомлював правових підстав для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд вважає безпідставними.
Незнання вимог чинного законодавства не є підставою для звільнення особи від передбаченої законом юридичної відповідальності чи закриття провадження у справі, що прямо кореспондується з положеннями статті 68 Конституції України.
При цьому доводи апелянта фактично зводяться до власного тлумачення положень ч. 1 ст. 130 КУпАП та нерозуміння правових наслідків своєї поведінки, що не спростовує обставин, установлених під час розгляду справи, та не ставить під сумнів наявність у його діях складу адміністративного правопорушення за умови підтвердження відповідних обставин належними та допустимими доказами.
Отже, посилання на юридичну необізнаність не є обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність або спростовує доведеність вини особи, а тому наведений довід апелянта не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.
На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення та є способом його самозахисту.
Всі інші доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються, мають формальний характер та зводяться до власної оцінки фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів, при цьому, апелянт оцінює ці докази вибірково, ігноруючи при цьому їх сукупність.
Категоричне невизнання ОСОБА_1 своєї вини, апеляційний суд розцінює як бажання уникнути відповідальності за вчинення даного правопорушення, оскільки вище зазначені обставини, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують факт керування ОСОБА_1 автомобілем в стані алкогольного сп`яніння та не звільняють його від відповідальності за скоєне.
Отже, суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з`ясував обставини, що підлягали з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та ухвалив законну, обґрунтовану постанову.
Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.
Тому підстав для скасування постанови судді Личаківського районного суду м.Львова від 20 жовтня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
постановив:
поновити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження постанови судді Личаківського районного суду м.Львова від 20 жовтня 2026 року.
Постанову судді Личаківського районного суду м.Львова від 20 жовтня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя М.Ф. Романюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua