Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №580/6920/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Суд: Черкаський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №580/6920/26

Суддя: Петро ПАЛАМАР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 рокусправа № 580/6920/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Слободянюк А.І. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаської районної державної адміністрації (18003, м. Черкаси, вул. В.Чорновола, 157) в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань проходження альтернативної (невійськової) служби від 09.06.2026, якою залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 від 03.03.2025 про направлення його на альтернативну (невійськову) службу по релігійним переконанням;

-зобов`язати Черкаську районну державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2025 про направлення його на альтернативну (невійськову) службу по суті, з дотриманням порядку, меж, строку та способу дій, визначених законом та за результатами її розгляду прийняти законне та обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду;

-стягнути із Черкаської районного державної адміністрації витрати, пов`язані із сплатою судового збору та витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що є членом релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді суперечить його релігійним переконанням. Вказує, що відповідачем було порушено порядок організації та розгляду заяви про направлення на альтернативну (невійськову) службу, оскільки виклик заявника на засідання комісії, не здійснювався.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що альтернативна служба, а саме її застосування є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (не військовою) під час війни законодавством України не передбачена. Вказано, що Черкаською РДА дотримано усієї процедури повідомлення та призначення засідання комісії. Наголошено, що відповідно до ст. 4 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“ не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки), в свою чергу позивач мав бронювання.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов`язаний (паспорт, витяг з військово-облікового документа «Резер+»).

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.05.2026 №12/5177, гр. ОСОБА_1 надано бронювання з 30.01.2026 по 28.01.2027.

Згідно довідки релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» №15925 від 23.09.2024, ОСОБА_1 , з 05.07.2014, є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, а з 26.03.2023 обіймає посаду священнослужителя – старійшини (єпископа) збору.

ОСОБА_1 звернувся до Черкаської районної державної адміністрації із заявою про направлення на альтернативну (невійськову) службу. До заяви додав: довідку релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» № 15925 від 23.09.2024; роздруківку військово-облікового документу, сформованого 17.07.2024 у додатку “Резерв+”; паспорту громадянина України, виданого ОСОБА_1 ; витягу №2025/002809487 від 27.02.2025 з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 ; документа про освіту, виданого ОСОБА_1 та довідки ТОВ “ЧеркасиЕлеваторМаш” від 27.02.2025 № 004-02-2025 щодо місця роботи ОСОБА_1 .

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.03.2025 Черкаська РДА листом від 04.03.2025 №500/01-07 повідомила, що стаття 1 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу” надає можливість проходження альтернативної служби замість строкової військової. Однак у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” і “Про альтернативну (невійськову) службу”, відсутні механізми реалізації цього права в умовах воєнного стану. Стаття 18 “Міжнародного пакту про громадянські і політичні права” та стаття 9 Європейської конвенція з прав людини прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації. Таким чином, направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період для віруючих громадян, які перебувають на військовому обліку, законом не передбачено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №580/2875/25, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким:

-визнано протиправною бездіяльність Черкаської районної державної адміністрації, яка полягає у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 03.03.2025 про направлення на альтернативну (невійськову) службу та неприйнятті рішення по суті за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ;

-зобов`язано Черкаську районну державну адміністрацію розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 03.03.2025 про направлення на альтернативну (невійськову) службу, та прийняти законне та обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків викладених в даній постанові.

Згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №580/2875/25, встановлено, що відповідачем рішення про направлення ОСОБА_1 на альтернативну службу або про відмову в направленні ОСОБА_1 на альтернативну службу не прийнято, чим порушила норми чинного законодавства, як суб`єкт владних повноважень, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №580/2875/25, Черкаською районною державною адміністрацією 01.06.2026 сформовано повідомлення гр. ОСОБА_1 щодо розгляду питання про направлення його на альтернативну (невійськову) службу призначеного на 09.06.2026 о 10.00год.

Також, листом від 02.06.2026 №494/01-07 запрошено позивача прийняти участь у засіданні комісії щодо направлення на альтернативну (невійськову) службу призначеного на 09.06.2026 о 10.00год., який направлено засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 03.06.2026.

Згідно відстеження рекомендованого повідомлення про вручення АТ «Укрпошта» №1800304887952, 05.06.2026 – невдала спроба вручення, а 19.06.2026 лист повернутий відправнику (за закінченням терміну зберігання).

Відповідно до протоколу №1 комісії з питань проходження альтернативної (невійськової) служби Черкаської районної державної адміністрації від 09.06.2026, вирішено заяву громадянина ОСОБА_1 від 03.03.2025 про направлення наявними на альтернативну (невійськову) службу залишити без задоволення у зв`язку із обставинами, а саме - перебуванням заявника на військовому обліку із чинним та підтвердженим, ІНФОРМАЦІЯ_4 , бронюванням на період з 30.01.2026 по 28.01.2027.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ст. 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

У відповідності зі ч.1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), які перебувають на військовому обліку призовників та яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Зокрема, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема

-заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку;

-інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Позивач посилається на те, що він є членом релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні». Вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді та суперечить його релігійним переконанням, а тому він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.

Проте, як встановлено з листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.05.2026 №12/5177, гр. ОСОБА_1 , як військовозобов`язаному надано бронювання з 30.01.2026 по 28.01.2027.

Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що п. 4 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно - правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ст. 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі-Положення №2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно п.п. 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби та звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу, яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).

Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Щодо твердження представника позивача про порушення відповідачем порядку організації та розгляду заяви позивача про направлення на альтернативну (невійськову) службу, оскільки виклик заявника на засідання комісії, не здійснювався, суд зазначає таке.

Як вже встановлено судом, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №580/2875/25, Черкаською районною державною адміністрацією 01.06.2026 сформовано повідомлення гр. ОСОБА_1 щодо розгляду питання про направлення його на альтернативну (невійськову) службу призначеного на 09.06.2026 о 10.00год. Листом від 02.06.2026 №494/01-07 запрошено позивача прийняти участь у засіданні комісії щодо направлення на альтернативну (невійськову) службу призначеного на 09.06.2026 о 10.00год., який направлено засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 03.06.2026.

Згідно відстеження рекомендованого повідомлення про вручення АТ «Укрпошта» №1800304887952, 05.06.2026 – невдала спроба вручення, а 19.06.2026 лист повернутий відправнику (за закінченням терміну зберігання).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) перевіряла правомірність звільнення прокурора, який посилався на те, що не був належно повідомлений про розгляд дисциплінарної справи щодо нього, оскільки листи від дисциплінарного органу повернулися “за закінченням терміну зберігання”. Суд зазначає у постанові від 25.04.2018, що “направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення “належним”. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю Комісії, а тому не може свідчити про неправомірність її дій”.

Таким чином, неотримання позивачем повідомлення за адресою зазначеною ним у заяві не є підставою для визнання останнього як не врученного та узгоджується з п. 9 розділу 2 Положення №2066.

Також, суд відхиляє доводи представника позивача щодо відсутності права у відповідача направляти будь-якого роду запити до інших органів державної влади та використовувати отриману інформацію в процесі розгляду заяви про направлення на альтернативну службу з огляду на п. 8 розділу 2 Положення №2066.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

З огляду на приписи ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяПетро ПАЛАМАР

Оригінал: reyestr.court.gov.ua