Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №560/21711/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №560/21711/25

Суддя: Печений Є.В.

Справа № 560/21711/25

РІШЕННЯ

іменем України

16 листопада 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), та зобов`язати відповідача виплатити цю винагороду.

Ухвалою від 22.12.2025 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження та частково задовольнив клопотання про витребування доказів.

Відповідача зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання ухвали надати витяг (витяги) з рапорту (рапортів), які подавалися в березні 2025 року щодо винагороди особовому складу НОМЕР_2 загону спеціальних операцій, у частині, що стосується позивача.

Відповідач одержав ухвалу суду 22.12.2025.

Водночас, не подав витребувані судом докази та не повідомив про причини їх неподання.

Згідно із заявами по суті справи, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Зазначає, що 01.06.2023 у віці 23 років уклав контракт про проходження військової служби, надалі проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , виконував завдання із забезпечення оборони України та станом на 13.02.2025 мав, за його підрахунком, 380 календарних днів безпосередньої участі в бойових діях.

Стверджує, що безпосередній його командир у березні 2025 року подав рапорт про виплату винагороди групі військовослужбовців, до якої включено позивача.

Невиплату відповідачем коштів і лист від 08.12.2025 вважає неправомірною відмовою.

Відповідач у відзиві від 30.12.2025 просить відмовити в позові повністю.

Вказує, що для вирішення питання потрібна перевірка виду і часу початку військової служби позвиачем, попереднього проходження ним військової служби, можливої відповідальності та документів про бойову участь.

Посилається, зокрема на відсутність зареєстрованого рапорту позивача та незавершеність перевірки права позивача на запитувану ним винагороду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується його особовими документами.

На час укладення контракту 01.06.2023 йому було 23 роки; 25 років виповнилося 21.01.2025.

Контракт від 01.06.2023 із військовою частиною НОМЕР_3 укладено на три роки для проходження служби на посадах осіб рядового складу.

За витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2023 № 171 позивач прибув із НОМЕР_3 та зарахований до списків особового складу НОМЕР_1 з 09.07.2023; у наказі згадано також наказ командира НОМЕР_4 від 04.07.2023 № 61-рс та показник вислуги станом на 01.07.2023 - 00 років 01 місяць 00 днів.

Контракт від 01.05.2025 з НОМЕР_1 укладено на п`ять років для служби на посадах сержантського і старшинського складу.

Відповідач не заперечує проходження позивачем служби в НОМЕР_1 у спірний період.

У довідці військово-лікарської комісії від 02.12.2025 № 2025-1202-1410 вказано «призваний з 26.06.2023».

Цей запис, дата укладення контракту 01.06.2023 і зарахування до НОМЕР_1 з 09.07.2023 стосуються різних документів та юридичних подій.

Медична довідка не є первинним наказом про прийняття чи документом про призов і не дає підстав ототожнювати зазначені дати без з`ясування виду служби.

Військовий квиток позивача містить відомості про присвоєння звання солдата наказом військової частини НОМЕР_5 від 27.06.2018 № 49, а посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_6 видано 17.04.2019.

Проте ці документи не посвідчують, що позивач безперервно проходив службу з 2018 року до 2023 року, а також не визначають дату можливого попереднього звільнення чи нової мобілізації.

Грошовий атестат військової частини НОМЕР_7 містить показник вислуги позивача станом на 15.02.2023 - 00 років 11 місяців 22 дні.

У витягу з наказу А1788 № 171 вислуга позивача станом на 01.07.2023 становить 00 років 01 місяць 00 днів.

Ці документи підтверджують розбіжність в обліку попередньої служби позивача і мають бути оцінені у сукупності з контрактами та наказами; жоден із них не встановлює самостійно точного дня та юридичної підстави первинного призову або прийняття на службу.

Суд не обирає довільно один із суперечливих показників.

У запиті від 08.05.2025 № 632/3/1703 військова частина НОМЕР_1 прямо послалася на виконання Постанови № 153 та звернулася до військової частини НОМЕР_7 за відомостями щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях, відповідальності та інших обставин, важливих для виплати; до запиту додано зразок спеціальної довідки.

Отже, документально встановлено, що не пізніше 08.05.2025 відповідач розпочав збирати матеріали для перевірки підстав виплати саме позивачу.

Із цього факту не випливає ані надходження березневого рапорту позивача, ані визнання командуванням його права на конкретну суму.

Листом від 13.05.2025 № 8530 військова частина НОМЕР_7 повідомила про призупинення служби позивача у зв`язку з відомостями про можливе самовільне залишення частини та про внесення відомостей до ЄРДР 06.12.2023 за № 42023041110000511.

Долучений витяг із наказу від 07.12.2023 № 341-рс містить відомості про призупинення військової служби позивача з 06.12.2023.

Такі документи підтверджують факт кадрового оформлення та зміст повідомлення А1302, але самі собою не доводять вчинення позивачем кримінального правопорушення чи повідомлення йому про підозру.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 17.06.2025 № 632/3/2122 направила військовій частині НОМЕР_7 витяг із наказу № 171.

У відповідь листом від 19.06.2025 № 861/5460 військова частина НОМЕР_7 надала кадрові документи й атестати.

У витягу з наказу військової частини НОМЕР_7 від 19.06.2025 № 512 позивач зазначений молодшим сержантом «за призовом по мобілізації»; наведено відомості про ймовірне залишення частини 16.02.2023 і виключення зі списків військової частини НОМЕР_7 з 06.12.2023.

Запис про мобілізаційний призов позивача має доказове значення, однак у цьому наказі немає первинної дати такого призову.

Також існує хронологічна неузгодженість з обліком позивача в військовій частині НОМЕР_1 з 09.07.2023.

Суд не визнає без належних підстав вказані кадрові накази недійсними та не встановлює факту можливого правопорушення позивача в цьому провадженні.

На примірнику листа військової частини НОМЕР_7 від 19.06.2025 № 861/5460 є відмітка військової частини НОМЕР_1 про його одержання того самого дня (вхідний № 2858).

Отже, надходження кадрових документів установлено письмовим доказом.

Водночас, у матеріалах справи відсутня заповнена довідка за спеціальною формою, яку військова частина НОМЕР_1 надіслала військовій частині НОМЕР_7 у травні 2025 року.

Твердження відповідача у листі від 08.12.2025 про ненадходження відповіді не відповідає доказам, якщо йдеться про будь-які документи від військової частини НОМЕР_7 ; воно може стосуватися неотримання саме спеціальної довідки.

При цьому, відповідач не розмежував цих обставин і не надав належного пояснення, чому необхідні уточнення не були отримані раніше, ніж повторний запит від 18.11.2025.

Довідка військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2025 № 2291 засвідчує участь позивача в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, в періоди: 17.08.2023–25.10.2023; 08.01.2024–22.04.2024; 07.07.2024–25.07.2024; 01.08.2024–03.12.2024; 15.12.2024–12.02.2025; 19.05.2025–30.06.2025.

Підставою зазначено журнали бойових дій 81 тактичної групи сил спеціальних операцій.

Сумарна календарна тривалість перших п`яти періодів до 13.02.2025 становить 380 днів за включення обох граничних дат (70 + 106 + 19 + 125 + 60).

Це арифметичний підсумок підтверджених довідкою періодів, а не самостійний висновок про виконання всіх умов запитуваної позивачем винагороди.

Довідку № 2291 видано самим відповідачем; у ній наведено періоди, території та посилання на журнали бойових дій.

Вона є належним доказом участі позивача в заходах оборони, які в ній зазначено, і не може бути відхилена лише через свою назву або форму.

Водночас, для пункту 4 Постанови № 153 необхідно встановити безпосередню участь позивача саме в бойових діях у районах їх ведення.

Не дослідивши змісту журналів і характер виконаних завдань, неможливо визнати доведеним, що кожен із 380 календарних днів задовольняє цей спеціальний критерій.

У той же час, суд не встановлює й протилежного - відсутності бойової участі позивача.

Відсутність у військовослужбовця доступу до первинних службових документів не може автоматично оцінюватися проти нього.

Довідка про обставини поранення від 23.07.2025 № 632/23/1298 та довідка ВЛК від 02.12.2025 № 2025-1202-1410 підтверджують отримання позивачем 18.07.2025 тяжких поранень під час бойового завдання, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Поранення настали після контрольної дати 13.02.2025.

Тому вони не доводять, що можлива недостатність шестимісячної бойової участі позивача станом на 13.02.2025 була спричинена саме такими пораненнями, хоча й не заперечують іншого права за загальними умовами Постанови № 153.

Нагородні документи підтверджують нагородження позивача орденом «За мужність» III ступеня (Указ Президента України від 31.12.2024 № 891/2024), нагрудним знаком «Захиснику України» та відзнакою «Золотий хрест».

Позитивна службова характеристика за листопад 2025 року засвідчує оцінку його службових якостей і виконання обов`язків.

Ці докази не замінюють документального встановлення спеціальних умов, передбачених пунктом 4 Постанови № 153.

Повний витяг МВС України станом на 25.11.2025 свідчить про відсутність у відповідній інформаційній системі відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, незняту чи непогашену судимість та розшук.

Листи військової частини НОМЕР_7 містять номер ЄРДР, але не підтверджують вручення позивачу повідомлення про підозру.

У справі також немає належних доказів про застосування до позивача передбачених абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 адміністративних або дисциплінарних обмежень.

Відповідач прямо повідомив про відсутність дисциплінарних стягнень за час служби позивача в військовій частині НОМЕР_1 .

У листі від 08.12.2025 № 632/24/1254 на адвокатський запит від 21.11.2025 відповідач підтвердив, що винагороду позивачеві не виплачено; за даними його діловодства рапорти про таку виплату не надходили.

Послався на попереднє листування з військовою частиною НОМЕР_7 , повторний запит від 18.11.2025 № 632/3/4152 та зазначив, що остаточне рішення буде прийняте після отримання необхідної інформації.

Отже, встановлено невиплату та незавершеність службової перевірки на час дати вказаного листа, але не встановлено прийняття окремого остаточного рішення про відмову у виплаті позиваеві.

Сам лист не містить остаточного правового висновку відповідача про невідповідність позивача певному критерію виплати.

Позивач стверджує про березневий рапорт безпосереднього командира та відмову відповідача в прийнятті його повторного рапорту.

Однак у матеіралах справи немає копій, реєстраційних даних чи інших прямих доказів надходження цих документів до відповідача.

Ненадання відповідачем витягу, витребуваного ухвалою від 22.12.2025, і відсутність повідомлення про причини неподання оцінюються судом за статтею 80 КАС України, проте не дають змоги встановити існування й зміст саме березневого рапорту.

Адвокатський запит від 21.11.2025 стосувався надання відомостей та документів; водночас, не встановлено, що він одночасно становив рапорт або окрему належно подану заяву про призначення винагороди позивачеві.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Частини перша, друга та четверта статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) установлюють, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пункт 4 Постанови № 153 установлює, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень; військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі; військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується; виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Відтак, суд вказує на те, що зазначена вище норма визначає обов`язкову за наявності передбачених умов винагороду, а не заохочення на вільний розсуд командира.

При цьому, матеріальний обов`язок виплатити кошти необхідно відмежовувати від організаційного обов`язку військової частини зібрати й оцінити документи, на підставі яких встановлюються відповідні умови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», чинною з 08.04.2025, уточнено положення пункту 4 Постанови № 153; постановою від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», чинною з 07.08.2025, змінено, зокрема, абзац п`ятий щодо підстав невиплати.

Так, після 07.08.2025 цей абзац окремо згадує притягнення до кримінальної відповідальності, два або більше випадки адміністративної відповідальності за військове адміністративне правопорушення та визначені дисциплінарні стягнення, строк дії яких не закінчився.

Водночас, кожне обмеження потребує належного підтвердження й перевірки дії відповідної редакції норми в часі.

Сам номер ЄРДР або припущення про давні стягнення не є підтвердженням цих умов.

Застосовуючи постанови № 387 і № 942, суд ураховує заборону необґрунтованої зворотної дії нормативного акта за статтею 58 Конституції України.

Постанова № 942 додатково врегулювала окремі категорії військовослужбовців, зокрема осіб, прийнятих за контрактом під час воєнного стану після строкової служби.

При цьому, запис про присвоєння позивачу звання у 2018 році не встановлює сам собою, чи проходив він саме строкову службу та чи охоплюється відповідною додатковою категорією.

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у редакції 2023 року день початку служби за контрактом та день початку служби за мобілізаційним призовом визначалися різними юридичними фактами.

Так, для служби за контрактом таким фактом є зарахування до списків особового складу військової частини; для мобілізаційного призову - направлення до військової частини з відповідного територіального центру комплектування.

У той же час, укладення контракту особою, яка вже є військовослужбовцем, саме по собі не доводить нового первинного прийняття на військову службу.

Так само попередня військова служба в 2018-2019 роках не доводить її безперервності у 2022-2023 роках.

За частиною другою статті 24 цього Закону, призупинення проходження військової служби має окремі правові наслідки, пов`язані з обліком служби.

Тому наявні накази військової частини НОМЕР_7 стосовно позивача про призупинення військової служби та виключення зі списків військової частини належить оцінювати як кадрові документи, не ототожнюючи юридичні наслідки такого оформлення з доведенням кримінальної вини чи повідомленням особі про підозру.

Так, у цій справі предметом позову не є оскарження таких наказів, а наявні документи не дають змоги без суперечностей установити всі юридично значущі періоди військової служби позивача.

Так, зміст Пункту 14 частини першої статті 3 КПК України від 13.04.2012 № 4651-VI (у редакції, чинній на 08.12.2025) визначає притягнення до кримінальної відповідальності як стадію кримінального провадження, що починається з моменту повідомлення особі про підозру.

Отже, лише згадка номера кримінального провадження в ЄРДР не доводить притягнення саме позивача до кримінальної відповідальності.

Водночас, відсутність обвинувального вироку стосовно позивача сама по собі не означає, що не було повідомлення йому про підозру.

У цій справі належного доказу такого повідомлення відповідачем не надано.

Стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України», регулюють подання, реєстрацію й розгляд рапортів.

Сам пункт 4 Постанови № 153 не передбачає подання особистого рапорту військовослужбовця як матеріальної умови права на винагороду.

Строки розгляду конкретного рапорту можна застосувати лише за встановлення факту його надходження.

Водночас, у цій справі немає достатніх доказів передання командуванню стверджуваних позивачем березневого рапорту командира або повторного рапорту позивача.

Але і відсутність реєстрації сама по собі не означає, що рапорт не подавався.

При цьому, слід відрізняти особистий рапорт військовослужбовця про виплату винагороди від рапортів командирів підрозділів як документальних джерел підтвердження характеру й тривалості бойової участі позивача.

Недоведеність надходження особистого рапорту від позивача не усуває необхідності перевіряти підтвердні службові документи, але й не доводить їх наявності чи змісту.

У відзиві відповідач посилається на окреме доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд і відтворює його положення про оформлення виплати за наказами командирів на підставі довідок, зокрема з попередніх місць служби, про бойову участь, відповідальність та особливі обставини.

Повного тексту цього доручення з додатками в матеріалах справи немає; отже, суд не встановлює з його непідтверджених положень конкретних строків, нових матеріальних умов або підстав для відмови.

Водночас, саме відповідач пов`язав свій запит від 08.05.2025 з виконанням Постанови № 153 та зазначеної службової процедури.

На офіційному вебсайті Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України оприлюднено роз`яснення щодо виплати за пунктом 4 Постанови № 153 у зв`язку з виданням рішення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд.

Зокрема, роз`яснено, що військова частина за потреби запитує документи в інших військових частин, узагальнює відомості, а рішення про виплату оформлюється наказом командира за результатами перевірки підтвердних документів.

Роз`яснення підтверджує організаційний характер оформлення винагороди, однак саме по собі не є нормативно-правовим актом.

Повного тексту рішення № 5601/уд сторони не надали, тому суд не встановлює на його підставі не підтверджених матеріалами справи конкретних строків, нових обмежень чи факту виконання окремих доручень саме відповідачем.

Водночас, оскільки це рішення датоване 26.09.2025, його не можна застосовувати як підставу відповідальності за службові дії, що передували цій даті; водночас оприлюднені роз`яснення мають значення для оцінки незавершеного оформлення винагороди позивачеві станом на грудень 2025 року.

За змістом частини першої статті 77 КАС України, кожен учасник доводить обставини, на яких ґрунтуються його вимоги й заперечення, крім установлених законом винятків.

Згідно із змістом частини другої статті 77 КАС України, саме відповідач - суб`єкт владних повноважень - доводить правомірність оскаржуваної поведінки в спірних правовідносинах.

Так, позивач надав доступні йому відомості про службу, участь у заходах оборони та факт невиплати; відповідач має довести правомірність способу і тривалості реалізації власних повноважень, зокрема причини незавершення оформлення винагороди позивача.

Однак розподіл тягаря доказування не дозволяє вважати встановленими юридично не підтверджені факти рапорту, певного виду служби чи конкретної кількості днів бойової участі і сам собою не створює матеріально-правового обов`язку.

За частиною першою статті 78 КАС України, не потребують доказування обставини, визнані учасниками справи в установлених процесуальних формах, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності чи добровільності визнання.

Зокрема, відповідач прямо повідомив про невиплату, проходження позивачем служби в військовій частині НОМЕР_1 , свої запити та відсутність дисциплінарних стягнень у цій частині; ці обставини також підтверджені документально.

Неоспорення ж доводу про березневий рапорт або безпосередню участь позивача протягом усіх 380 днів не становить їх визнання.

За частинами сьомою-дев`ятою статті 80 КАС України, особа, яка не може подати витребуваний доказ, зобов`язана повідомити суд про причини; неподання може мати передбачені цією статтею процесуальні наслідки.

У цьому провадженні відповідач отримав ухвалу суду від 22.12.2025, але не подав витребуваного витягу з рапорту і не повідомив причин неможливості його подати.

Це знижує переконливість його твердження про відсутність рапорту, проте не доводить автоматично існування чи зміст вказаного документа.

При цьому, суд вирішує справу на підставі належних наявних доказів, не припускаючи невідомих фактів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2025 у справі № 990/284/24 зазначено, що протиправна бездіяльність є невчиненням юридично значущих обов`язкових дій, віднесених до компетенції суб`єкта владних повноважень, які були об`єктивно потрібними й реально можливими.

Оцінюються також причини, умови і тривалість їх невчинення.

У тій справі спеціальний закон установлював строк призначення судді.

Ця постанова не встановлює строків оформлення винагороди за Постановою № 153; її висновок застосовується лише до критеріїв оцінки бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У постановах від 29.05.2025 у справі № 300/179/23 та від 16.10.2025 у справі № 200/544/23 Верховний Суд наголосив на необхідності оцінювати військові довідки у сукупності з документами, які стали підставою їх видачі, та з`ясовувати характер завдань і місця їх виконання.

Обидві постанови стосувалися додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а тому не визначають матеріальних умов іншої винагороди за пунктом 4 Постанови № 153.

Їхні правові висновки мають значення для оцінки довідки № 2291 та необхідності дослідження відповідних журналів бойових дій, а не для автоматичного присудження чи заперечення права на винагороду.

Верховний Суд у постанові від 28.10.2024 у справі № 240/23483/23 наголосив, що предмет доказування визначається матеріальними нормами, вимогами й запереченнями сторін, а сам факт неспростування твердження не підтверджує його істинності.

Цей правовий висновок має значення як для твердження про березневий рапорт, так і для заперечень відповідача щодо безперервності військової служби позивача до 24.02.2022 року.

У постанові від 16.10.2025 у справі № 200/544/23 Верховний Суд також указав на принцип офіційного з`ясування всіх істотних обставин і передчасність висновку, зробленого без перевірки необхідних первинних військових документів.

Тому суд не вважає непідтверджену на цей час тривалість спеціальної бойової участі позивача доведеною або спростованою; цей висновок обмежує можливість безпосереднього визначення суми винагороди, однак не звільняє військову частину від належного документального опрацювання відомостей, які перебувають у її службовому документообігу.

Так, перша позовна вимога стосується дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві.

При цьому, лист військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2025 не містить остаточно прийнятого рішення відмовити позивачу за визначеною умовою Постанови № 153, а повідомляє про стан перевірки.

Відзив відповідача також не становить індивідуального рішення про таку відмову.

За таких обставин, вимога визнати протиправною саме завершену відмову не має доведеної фактичної основи.

Водночас, це не виключає оцінки незавершеної поведінки відповідача, у спірних правовідносинах, яка стосується тієї самої невиплаченої позивачеві винагороди.

У цій справі суд установив вік позивача, його контрактну службу в 2023 і 2025 роках, проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 , участь у заходах оборони протягом 380 календарних днів до 13.02.2025 та відсутність доведених обмежень, пов`язаних із юридичною відповідальністю.

Однак для прямого зобов`язання виплатити 1 млн грн необхідно встановити всі позитивні умови пункту 4 Постанови № 153.

Наявні у матеіралах справи кадрові документи стосовно позивача не усувають суперечностей щодо юридичного початку ним відповідного виду служби, а довідка № 2291 не визначає кількості днів саме безпосередньої участі в бойових діях за цією постановою.

Не встановлено також необхідної кількості днів для визначення пропорційної виплати.

Тому суд не має достатніх підстав для безумовного присудження коштів.

У той же час, це жодним чином не є висновком про відсутність у позивача права на таку винагороду.

Сам факт присвоєння позивачу звання у 2018 році та видачі посвідчення УБД у 2019 році не є самостійною матеріальною підставою невиплати.

Запис військової частини НОМЕР_7 про службу позивача за призовом по мобілізації є істотним доказом відповідного статусу, однак не містить установленої судом дати первинного призову.

Розбіжності у військово-облікових та грошових документах стосовно позивача не дозволяють без інших підтверджень зробити категоричний висновок ні про безперервність військової служби ним до запровадження воєнного стану, ні про нове прийняття на військову службу у визначений день.

У справі не доведено жодної конкретної підстави для невиплати позивачеві винагороди у зв`язку з його юридичною відповідальністю.

Номер ЄРДР не доводить повідомлення позивачу про підозру; витяг МВС засвідчує відсутність відповідних облікових даних; дисциплінарних стягнень у позивача в військовій НОМЕР_8 не було за повідомленням самого відповідача.

При цьому, не можна ототожнювати недоведеність обмежень із автоматичним установленням усіх інших передумов права на виплату.

Подання командиром березневого рапорту щодо позивача та надходження його повторного особистого рапорту судом не встановлено.

Водночас, пункт 4 Постанови № 153 не передбачає особистого рапорту як матеріальної умови виникнення права на винагороду, а організаційний механізм її оформлення, за офіційним роз`ясненням Міноборони, передбачає збирання відомостей військовою частиною.

Отже, відсутність підтвердженого рапорту виключає зобов`язання судом відповідача розглянути саме цей документ або застосувати строк його розгляду, проте не виключає оцінювання вже здійснених відповідачем службових дій щодо запитуваної позивачем виплати.

Ухвалою від 22.12.2025 суд витребував витяг із рапорту (рапортів) за березень 2025 року в частині позивача.

Отримання відповідачем ухвали того самого дня підтверджено відповідачем у відзиві, однак витягу або повідомлення про неможливість його подати в матеріалах справи немає.

Це є невиконанням відповідачем процесуального обов`язку надати доказ або пояснити неможливість його надання за частиною сьомою статті 80 КАС України.

Суд враховує зазначене під час оцінки доказів, однак не встановлює невідомих дати, змісту чи резолюції рапорту.

Вказана процесуальна поведінка відповідача сама по собі також не доводить наявності всіх матеріальних умов для присудження позивачеві запитуваної ним винагороди.

Оцінюючи бездіяльність відповідача, суд розмежовує правову підставу обов`язку військової частини НОМЕР_1 та факти його виконання.

Так, виплата за пунктом 4 Постанови № 153 є нормативно визначеною.

Її реалізація за статтею 9 Закону № 2011-XII передбачає належне оформлення й підтвердження умов компетентною військовою частиною.

У цій справі відповідач сам підтвердив застосування процедури збирання відомостей із попередніх місць служби та розпочав її запитом від 08.05.2025 № 632/3/1703 щодо конкретного військовослужбовця - позивача.

Офіційне роз`яснення Міноборони, пов`язане з рішенням № 5601/уд від 26.09.2025, додатково підтверджує, що військова частина за потреби має запитувати такі відомості в інших частин, узагальнювати їх і здійснювати оформлення виплати після перевірки.

Тому перевірці судом підлягає не строк уявного рапорту та не невидання безумовного наказу про виплату, а законність і своєчасність здійснення відповідачем необхідних організаційних дій з оформлення передбаченої постановою винагороди.

Так, установлено, що 19.06.2025 військова частина НОМЕР_1 отримала кадрові документи від військової частини НОМЕР_7 (вхідний № 2858), а 03.09.2025 сама видала довідку № 2291 з посиланням на журнали бойових дій.

Відтак, частина потрібної інформації перебувала у розпорядженні відповідача.

Проте в листі від 08.12.2025 він повідомив про ненадходження відповіді на травневий запит, не розмежувавши отримані матеріали й відсутню довідку за спеціальною формою.

Повторний запит направлено 18.11.2025.

Відповідач не подав належних підтверджень того, які конкретні дії для подолання документальних суперечностей здійснювалися до цього запиту та чим було зумовлено тривалість затримки.

Суд не встановлює, що між червнем і листопадом не вчинено жодних дій: відсутність їх доказів не є доказом їх абсолютного невчинення.

Відповідно до змісту частини другої статті 77 КАС України, відповідач повинен був довести правомірність саме встановленого порядку та тривалості опрацювання документів.

Перевірку було розпочато в травні 2025 року, а після отримання матеріалів військової частини НОМЕР_7 й видачі власної довідки вона лишалася незавершеною на 08.12.2025.

Необхідність уточнити суперечливі відомості була об`єктивною, однак військова частина не підтвердила причин, які унеможливлювали раніше здійснити реально доступні дії, зокрема повторно звернутися за відсутньою спеціальною довідкою, уточнити відомості про юридичну підставу початку служби або опрацювати журнали, зазначені у власній довідці.

Сам повторний запит від 18.11.2025 не доводить правомірності всього попереднього періоду незавершення.

Отже, за встановлених обставин, не доведено правомірності способу і тривалості реалізації відповідачем обов`язку з організаційного оформлення виплати позивачеві.

За наведених обставин, суд визнає протиправною бездіяльність НОМЕР_1 щодо неналежного й несвоєчасного здійснення необхідних організаційних дій для завершення документальної перевірки підстав винагороди, розпочатої запитом від 08.05.2025 № 632/3/1703.

Порушення відповідача полягає в неналежному опрацюванні одержаних матеріалів та невирішенні питання за результатами цієї перевірки у розумний строк, що не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та своєчасності за пунктами 3, 5 і 10 частини другої статті 2 КАС України.

Одночасно суд не встановлює порушення неіснуючого строку для розгляду рапорту або обов`язку виплатити кошти до підтвердження всіх спеціальних умов.

Частина друга статті 9 КАС України допускає вихід за межі позовних вимог виключно для ефективного захисту того самого порушеного права.

Позивач оспорює невиплату визначеної винагороди та посилається на лист від 08.12.2025; відповідач підтвердив перевірочні дії для оформлення цієї ж виплати.

Суд не встановив остаточного рішення відповідача про відмову у такцій виплаті, яке просить визнати протиправним позивач, а для прямого присудження коштів не встановлено наявність всіх матеріальних умов.

Визнання протиправною бездіяльності щодо завершення вже розпочатого оформлення винагороди та зобов`язання вирішити це питання по суті стосуються тих самих учасників, тієї самої виплати та фактичних підстав спору.

Такий вихід за межі позовних вимог позивача є необхідним, а не довільною заміною предмета позову судом.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Належним способом захисту є визнання встановленої бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 завершити документальну перевірку, розпочату запитом від 08.05.2025 № 632/3/1703, і за її результатами вирішити питання про наявність чи відсутність передбачених пунктом 4 Постанови № 153 підстав для призначення та виплати винагороди позивачу.

Військова частина повинна надати оцінку вже одержаним кадровим документам стосовно позивача, довідці № 2291 та матеріалам, на яких вона ґрунтується, вжити в межах повноважень необхідних заходів для з`ясування відсутніх відомостей і оформити результат у порядку, встановленому законодавством.

У разі підтвердження передумов для виплати вона має діяти відповідно до приписів щодо призначення і виплати, а за їх відсутності - чітко викласти мотиви відповідного висновку та повідомити позивача про прийняте рішення.

Саме лише чергове направлення запиту без остаточного вирішення питання виплати позивачеві запиуваної ним винагороди не становитеме належного виконання рішення суду в цій справі.

При цьому, суд не визначає окремий календарний строк для одержання документів від інших військових частин, оскільки матеріали справи не встановлюють об`єктивно необхідну тривалість такого отримання.

У той же час, це не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду, яке набрало законної сили, в установленому законом порядку й не допускає безстрокового залишення питання без належного результату.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного та несвоєчасного здійсненні необхідних організаційних дій із приводу документального встановлення підстав для призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», у межах перевірки, розпочатої запитом військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_7 від 8 травня 2025 року № 632/3/1703.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 завершити розпочату запитом до військової частини НОМЕР_7 від 8 травня 2025 року № 632/3/1703 документальну перевірку підстав для призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та за результатами такої перевірки прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, викладеній у мотивувальній частині цього рішення суду.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_9 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_10 )

Головуючий суддя Є.В. Печений

Оригінал: reyestr.court.gov.ua