Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №607/22722/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Суд: Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №607/22722/26

Суддя: Позняк В. М.

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2026 Справа №607/22722/26 Провадження №2/607/8741/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідача в свою користь заборгованість за кредитним договором №76289806 від 25.06.2025 у розмірі 10655,40 грн.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 25.06.2025 уклали кредитний договір №76289806, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2100 грн.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 10655,40 грн, яка складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту - 2100 грн, простроченої заборгованості за відсотками - 7190,40 грн, простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту - 315 грн, простроченої заборгованості за штрафами - 1050 грн.

Від відповідача ОСОБА_1 05.11.2026 надійшов відзив на позов, у якому він визнає позовні вимоги в частині неповернутого тіла кредиту в розмірі 2100 грн та заперечує проти стягнення штрафу, комісії та процентів.

Відповідач вважає, що штраф у розмірі 1050 грн не підлягає стягненню відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України; проценти у розмірі 7190,40 грн нараховані після спливу строку кредитування; умова договору про сплату комісії за видачу кредиту є нікчемною.

Крім того, відповідач заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки справа є типовою, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а заявлена сума 8000 грн є неспівмірною зі складністю справи та практично дорівнює ціні позову.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.10.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судове засідання свого представника не направив, у позовній заяві просив розглядати справу за відсутності його представника.

Відповідач в судове засідання не з`явився, у відзиві на позов просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних матеріалів справи з урахуванням викладених у відзиві заперечень.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 25.06.2025 уклали договір про споживчий кредит №76289806, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 2100 грн загальним строком на 360 днів з 25.06.2025 (пункти 1.2, 1.3 договору).

Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії - 20.06.2026 (пункт 1.4 договору).

Пунктом 2.2.3 договору передбачено пільгову процентну ставку в розмірі 0,8 % за один день користування кредитом протягом пільгового періоду з 25.06.2025 по 09.07.2025 та стандартну (базову) процентну ставку в розмірі 0,96 % за один день користування кредитом протягом стандартного періоду з 10.07.2025 по 20.06.2026.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 315 грн.

Пунктами 4.7, 4.7.1 договору передбачено штраф у розмірі 10 % від суми отриманого кредиту у разі прострочення строку повернення кредиту на один календарний день та штраф у розмірі 40 % від суми отриманого кредиту у разі прострочення на 10 календарних днів.

Сторони погодили графік платежів, відповідно до якого загальна вартість кредиту становить 9625,56 грн та включає проценти за користування кредитом у розмірі 7210,56 грн і суму кредиту у розмірі 2100 грн.

Договір підписано одноразовим ідентифікатором e5XAonUg, який 25.06.2025 о 20:16:56 було надіслано на номер телефону НОМЕР_1 .

Відповідно до листа ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 18.08.2026 про підтвердження успішної оплати 25.06.2025 о 20:17 успішно перераховано кошти в сумі 2100 грн на платіжну картку НОМЕР_2 , призначення платежу: «Видача кредитних коштів».

Як видно із розрахунку заборгованості за кредитним договором №76289806 від 25.06.2025, заборгованість відповідача становить 10655,40 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2100 грн, заборгованості за процентами - 7190,40 грн, заборгованості за комісією - 315 грн, заборгованості за штрафами - 1050 грн.

Згідно з цим розрахунком проценти нараховувалися за 14 днів пільгового періоду по 16,80 грн в день та за період з 10.07.2025 по 19.06.2026 по 20,16 грн в день; штрафи нараховані 11.07.2025 у розмірі 210 грн та 20.07.2025 у розмірі 840 грн; комісія нарахована 25.06.2025 у розмірі 315 грн. Відомості про погашення заборгованості відповідачем у розрахунку відсутні.

Позивач направляв відповідачу претензію про погашення кредитної заборгованості від 31.07.2026 вих. №4587/24516740.

Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 зазначив, що кредитний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, є належним чином укладеним, якщо підтверджено використання такого способу підписання та досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 25.06.2025 в електронній формі уклали договір про споживчий кредит №76289806, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 2100 грн строком на 360 днів - до 20.06.2026.

ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 2100 грн, що підтверджується інформацією надавача платіжних послуг. Факт укладення договору та отримання кредиту відповідач у відзиві не заперечує.

Вирішуючи питання стягнення процентів, суд виходить із такого.

Суд зазначає, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28).

Разом із тим, доводи відповідача про нарахування процентів після спливу строку кредитування не підтверджуються матеріалами справи.

Строк кредитування за договором становить 360 днів з 25.06.2025, остаточна дата повернення кредиту - 20.06.2026 (пункти 1.3, 1.4 договору). Із розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися по 19.06.2026 включно, тобто в межах строку кредитування, за ставками, погодженими сторонами у пункті 2.2.3 договору: 14 днів пільгового періоду по 16,80 грн (2100 грн х 0,8 %) в день, що становить 235,20 грн, та 345 днів стандартного періоду з 10.07.2025 по 19.06.2026 по 20,16 грн (2100 грн х 0,96 %) в день, що становить 6955,20 грн, разом - 7190,40 грн.

Заявлена до стягнення сума процентів не перевищує суми процентів за весь строк кредитування, визначеної графіком платежів (7210,56 грн), а погоджені сторонами денні процентні ставки не перевищують максимального розміру денної процентної ставки 1 %, встановленого частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) зазначив, що нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою); водночас оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може, тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог, суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Відповідач із вимогами про визнання недійсними умов договору щодо процентів не звертався, а погоджені сторонами процентні ставки не перевищують максимального розміру, встановленого законом.

Отже, заборгованість за процентами у розмірі 7190,40 грн нарахована правомірно та підлягає стягненню.

Вирішуючи питання стягнення комісії, суд виходить із такого.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21 викладено правові висновки, що оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до розрахунку заборгованості за надання кредиту за договором №76289806 від 25.06.2025 нараховано комісію в розмірі 315 грн.

Разом із тим, у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання кредиту, а пунктом 2.2.4 договору прямо передбачено, що супровідні послуги кредитодавця чи третіх осіб, що надаються під час укладення договору, - відсутні. Тому суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Тому, в задоволенні позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 315 грн слід відмовити.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки заявлена позивачем сума 1050 грн (210 грн + 840 грн) є штрафом за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором, нарахованим у період дії воєнного стану, зазначена сума відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не підлягає стягненню з відповідача.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18).

Суду не надано доказів повернення відповідачем заборгованості у розмірі 2100 гривень за тілом кредиту та 7190,40 грн процентів, разом - 9290,40 гривень, а тому, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за кредитом у цьому розмірі.

Позивач поніс судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 гривень.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги №0207 від 02.07.2025, акт наданих послуг №4589 від 08.09.2026, детальний опис наданих послуг до акту №4589 від 08.09.2026, ордер АО «Апологет».

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи, а також дії сторін щодо досудового врегулювання спору та мирного врегулювання спору під час розгляду справи.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності зі складністю справи.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Судом установлено, що відповідно до детального опису наданих адвокатом послуг, адвокатом надано, серед іншого, такі послуги: усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, 0 год. 30 хв., ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год. 00 хв., погодження правової позиції Клієнта у справі 0 год. 30 хв.

Разом із тим матеріалами справи не підтверджено фактичне надання зазначених послуг саме у зв`язку з розглядом цієї справи, її необхідність та обумовленість окремо від інших заявлених послуг. Зміст та характер цієї послуги також свідчать про те, що відповідні дії за своїм змістом охоплюються підготовкою позовної заяви та не потребують окремого відшкодування.

Крім того, заявлена вартість правничої допомоги у розмірі 8000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності з огляду на характер спору, його складність, обсяг матеріалів справи, ціну позову (10655,40 грн) та характер виконаної представником роботи.

При визначенні розміру витрат, що підлягають відшкодуванню, суд також враховує, що справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, не є складною за своїм характером, не потребувала значного обсягу доказування чи проведення експертиз, а заявлені до відшкодування витрати повинні відповідати фактичному обсягу та складності наданої правничої допомоги.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн є завищеними та не відповідають критеріям реальності, необхідності, обґрунтованості, розумності та співмірності.

Водночас суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Таким чином, судові витрати позивача, які підлягають розподілу, становлять: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн, разом - 7662,40 грн.

Судом задоволено позов на суму 9290,40 грн із 10655,40 грн, що становить 87,19 %. В силу статті 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 6680,85 (87,19 % від 7662,40) гривень судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» 9290 гривень 40 копійок заборгованості за кредитним договором №76289806 від 25.06.2025 та 6680 гривень 85 копійок судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС», адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ЄДРПОУ 43561909.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , конт. тел.: НОМЕР_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1

Головуючий суддяВ. М. Позняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua