Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №466/4031/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Суд: Шевченківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої внаслідок ДТП

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №466/4031/26

Суддя: Ковальчук О. І.

Справа № 466/4031/26

Провадження № 2/466/3060/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Ковальчук О.І.

з участю секретаря Пилипців О.-І.І.

представника позивача, адвоката Іванова О.О.

справа №466/4031/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП

в с т а н о в и в:

05.05.2026 року адвокат Іванов О.О. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 104 512,54 грн (сто чотири тисячі п`ятсот дванадцять гривень 54 копійки) майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля у дорожньо-транспортній пригоді; 6 361,20 грн (шість тисяч триста шістдесят одна гривня 20 копійок) витрат, понесених у зв`язку з проведенням судової інженерно-транспортної експертизи; 3 839,76 грн (три тисячі вісімсот тридцять дев`ять гривень 76 копійок) — 3 відсотки річних; 100000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок) моральної шкоди, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 12 лютого 2025 року близько 07:31 год. у м. Львові, на перехресті вул. Шевченка – О. Ковча – П. Франка, відбулася дорожньо-транспортна пригода (зіткнення транспортних засобів) за участю автомобіля марки «TOYOTA RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та автомобіля марки «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві власності належить позивачу — ОСОБА_1 — та перебував під його керуванням. У результаті зіткнення транспортний засіб позивача отримав значні механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 10.1, 10.5, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою судді Шевченківського районного суду м. Львова Федорів О.П. від 15 квітня 2026 року у справі №466/2558/26, провадження №3/466/1183/26, ухваленою за фактом вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (постанова набрала законної сили 27 квітня 2026 року).

Як встановлено зазначеною постановою, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «TOYOTA RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час руху по вул. Шевченка, на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг (з вул. О. Ковча та вул. П. Франка) виконуючи маневр повороту ліворуч в умовах обмеженої оглядовості, перед виконанням такого маневру не переконався у тому, що ним не буде створено перешкод чи небезпеки для інших учасників руху, різко змінив напрямок свого руху, не дотримався безпечного інтервалу, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Те, що дорожньо-транспортна пригода виникла виключно з вини відповідача ОСОБА_2 , додатково підтверджується висновком експерта № 75-Е від 21 січня 2026 року, складеним за результатами проведеної Рівненським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму ДТП (експерт — Миронюк І.В.). Згідно з пунктами 1, 3, 4, 5 висновку експерта, з технічної точки зору, настання даної ДТП обумовлене невідповідними діями водія автомобіля «TOYOTA RAV4» ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1, 10.5, 13.1, 13.3 ПДР України; саме ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути ДТП за умови дотримання ним технічних вимог зазначених пунктів ПДР, тоді як водій автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT» ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом застосування екстреного гальмування.

У результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди позивачу завдано майнової та моральної шкоди, що потребує належного відшкодування відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У частині 1 статті 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до частин 2, 5 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

ОСОБА_2 на момент ДТП керував транспортним засобом «TOYOTA RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , тобто здійснював діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Його винні неправомірні дії - порушення вимог пунктів 10.1, 10.5, 13.1, 13.3 ПДР України - стали безпосередньою причиною заподіяння шкоди майну позивача, що підтверджується постановою суду у справі про адміністративне правопорушення та висновком експерта № 75-Е від 21.01.2026.

Та обставина, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрите за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, не позбавляє юридичного значення встановлених постановою обставин і не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду. Факт закриття провадження за нереабілітуючою підставою, як-от закінчення строків накладення стягнення, не виключає протиправності діянь особи та обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у результаті ДТП від 12.02.2025, встановлено висновком експерта № 977-Е від 16 травня 2025 року, складеним Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведеної комплексної судової транспортно-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12025141380000211 від 12.02.2025.

Згідно з висновком експерта № 977-Е від 16.05.2025 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у наслідок ДТП, яка мала місце 12.02.2025, становить 104 512,54 грн (сто чотири тисячі п`ятсот дванадцять гривень 54 копійки).

Цей висновок експерта є офіційним джерелом доказу розміру майнової шкоди. На підставі статей 1166, 1187, 1192 ЦК України відповідач ОСОБА_2 зобов`язаний відшкодувати позивачу зазначену суму збитків у повному обсязі.

Після закриття кримінального провадження №12025141380000211 постановою слідчого ВРЗСТ СУ ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області Фургала Р.Р. від 18 грудня 2025 року у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, з метою документування обставин і механізму ДТП у межах провадження у справі про адміністративне правопорушення позивач самостійно, за свій рахунок, замовив проведення судової інженерно-транспортної експертизи у Рівненському відділенні Львівського НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України.

За проведення зазначеної експертизи позивач сплатив 6 361,20 грн (шість тисяч триста шістдесят одна гривня 20 копійок), що підтверджується платіжною інструкцією від 15.01.2026 на користь ЛНДІСЕ, призначення платежу - «сплата за експертизу 26-75 від 13.01.2026», а також рахунком № 26-75 від 13.01.2026 та актом № 2 здачі-приймання висновку експерта № 75-Е від 21.01.2026.

Зазначені витрати безпосередньо пов`язані з фіксацією обставин ДТП та встановленням механізму його виникнення (зокрема, підтвердженням вини ОСОБА_2 ), а тому є прямими збитками позивача в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України та підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За усталеною практикою Верховного Суду положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, у тому числі ті, що виникають з деліктних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, постанови Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, від 04 жовтня 2022 року у справі № 522/19015/13-ц).

Зобов`язання з відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням майна, виникає з моменту її заподіяння (момент вчинення делікту) - з цього часу боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. Така правова позиція ґрунтується на тому, що відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, а підставою його виникнення у деліктних правовідносинах є саме факт заподіяння шкоди, а не подальше встановлення її розміру.

У даній справі ДТП, яка стала підставою виникнення зобов`язання ОСОБА_2 з відшкодування завданої позивачу шкоди, мала місце 12 лютого 2025 року. З цього часу відповідач, як заподіювач шкоди, є боржником у грошовому зобов`язанні з її відшкодування.

Період нарахування 3 % річних: з 12.02.2025 до 05.05.2026 (447 днів). Розрахунок: 104 512,54 грн ? 3 % ? 447 / 365 = 3 839,76 грн (три тисячі вісімсот тридцять дев`ять гривень 76 копійок).

Окрім того, позивач проситиме нараховувати 3 % річних, передбачені статтею 625 ЦК України, на суму майнової шкоди (104 512,54 грн) з 06.05.2026 до моменту прийняття рішення судом.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода охоплює наслідки правопорушення, які обмежують особу в реалізації звичних життєвих процесів, спричиняють емоційні переживання та інші психічні наслідки. Розмір моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

1. Душевні страждання у зв`язку з пошкодженням майна та позбавленням можливості користуватися ним. Внаслідок ДТП позивач був позбавлений можливості користуватися своїм автомобілем, який є для нього не лише засобом задоволення повсякденних побутових потреб, але і необхідним інструментом професійної діяльності. Зміна звичного ритму життя, неможливість самостійного пересування, додаткові часові та матеріальні витрати на пошук альтернативних способів пересування стали джерелом значних душевних страждань та емоційних переживань.

2. Тривале незаконне утримання автомобіля під арештом у наслідок ДТП. На підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2025 року у справі № 466/1431/25 (провадження № 1-кс/466/470/25) на належний позивачу автомобіль «MITSUBISHI PAJERO SPORT» було накладено арешт. Транспортний засіб був тимчасово вилучений на місці ДТП та поміщений на майданчик тимчасового утримання за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, де перебував понад сім місяців — з 12.02.2025 до моменту винесення ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року у справі № 466/1431/25 (провадження № 1-кс/466/2748/25), якою арешт було скасовано та автомобіль повернуто власнику. До цього в задоволенні клопотань позивача про скасування арешту судом було відмовлено двічі - ухвалами від 13.06.2025 (провадження № 1-кс/466/1622/25) та від 14.07.2025 (провадження № 1- кс/466/1986/25).

За весь зазначений період транспортний засіб зберігався на відкритому майданчику, що призвело до його поступового пошкодження під впливом погодних умов (корозійний вплив, вигорання лакофарбового покриття, погіршення стану салону). Окрім того, майданчик розташований у безпосередній близькості до стратегічного об`єкта (Львівського державного авіаційно-ремонтного заводу), що в умовах дії воєнного стану створювало постійний ризик пошкодження автомобіля внаслідок ракетних ударів та роботи систем протиповітряної оборони, на якому вже фіксувалися випадки падіння уламків з пошкодженням транспортних засобів. Це викликало у позивача обґрунтовану тривогу за збереження свого майна. Слід підкреслити, що сам факт настання та тривалість такого арешту перебувають у прямому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_2 — тобто є безпосереднім наслідком вчиненої ним ДТП.

3. Душевні страждання у зв`язку з безпідставними зверненнями відповідача та його представника до правоохоронних органів і за місцем роботи позивача. Позивач ОСОБА_1 є головним судовим експертом сектору автотехнічних досліджень Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Уже 17 лютого 2025 року, тобто менш ніж за тиждень після ДТП, від адвоката Лаврентьєва Євгена Олександровича, який діяв в інтересах ОСОБА_2 , було надіслано звернення на адресу: т.в.о. директора Львівського НДЕКЦ МВС України Благути Р.І.; копії - Міністру внутрішніх справ України, директору ДНДЕКЦ МВС, старшому слідчому ВРЗСТ СВ ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області Фургалу Р.Р.

У зазначеному зверненні відповідач і його представник безпідставно звинувачували позивача у тому, що він нібито намагався неправомірно вплинути на потерпілого та на колег - судових експертів автотехніків і судово-медичних експертів - з метою забезпечення прийняття рішень про винуватість ОСОБА_2 у ДТП та неправомірного визначення легкого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. На підставі цих звинувачень у зверненні було поставлено питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в рамках Антикорупційної програми Експертної служби МВС, а також про неможливість проведення експертиз за фактом ДТП силами Львівського НДЕКЦ МВС.

Поширення таких безпідставних звинувачень за місцем роботи позивача та серед керівництва Міністерства внутрішніх справ України, ДНДЕКЦ МВС, безпосередньо посягало на честь, гідність та ділову репутацію позивача як судового експерта державної експертної установи, ставило під сумнів його професійну сумлінність і доброчесність, ставило під загрозу його професійну кар`єру. Подальший хід досудового розслідування, висновки судових експертиз (зокрема, висновок експерта № 75-Е від 21.01.2026) і постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 15.04.2026, якими встановлено вину виключно ОСОБА_2 , повністю спростували безпідставні звинувачення, висунуті у зверненні. Однак сам факт ініціювання таких звернень, необхідність виправдовуватися перед керівництвом, доведення своєї невинуватості, тривала невизначеність щодо власної професійної долі - усе це завдало позивачу глибоких душевних страждань і нервових переживань.

4. Тривалі нервові переживання, пов`язані з самим кримінальним провадженням, необхідністю участі у численних процесуальних діях, поданням клопотань, очікуванням результатів комплексу експертиз — так само є складовою моральних страждань позивача, перебування в умовах правової невизначеності понад рік.

Враховуючи характер та тривалість правопорушення, повне ігнорування відповідачем своїх обов`язків з відшкодування шкоди, активну протиправну поведінку відповідача, спрямовану на введення в оману правоохоронних органів і керівництва МВС щодо особи винуватця ДТП, тривалість позбавлення позивача можливості користуватися своїм майном (понад сім місяців), посягання на честь, гідність і ділову репутацію позивача як державного судового експерта, а також глибину душевних страждань і необхідність вжиття значних особистих зусиль для захисту своїх прав, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Зазначений розмір моральної шкоди є обґрунтованим, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, передбаченим частиною 3 статті 23 ЦК України, та відповідає сталій практиці Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у результаті ДТП, у разі поєднання її з посяганням на честь і гідність потерпілого.

Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.

Представник позивача, адвокат Іванов О.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився повторно, однак представник відповідача, адвокат Бурдік В.І. тричі подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, проте письмового відзиву на позовну заяву суду не подано. А тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 12 лютого 2025 року близько 07:31 год. у м. Львові, на перехресті вул. Шевченка – О. Ковча – П. Франка, відбулася дорожньо-транспортна пригода (зіткнення транспортних засобів) за участю автомобіля марки «TOYOTA RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 та перебував під його керуванням. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Згідно з постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 15.04.2026 по справі №466/2558/26, ОСОБА_2 12 лютого 2025 року о 07:31 год. у місті Львові на перехресті вулиць Шевченка – О. Ковча – П. Франка, керуючи автомобілем марки «Toyota Rav4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час руху по вул. Шевченка, на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг (з вул. О. Ковча та вул. П. Франка), виконуючи маневр повороту ліворуч в умовах обмеженої оглядовості, перед цим маневром не переконався в тому, що ним не буде створено перешкоди чи небезпеки для інших учасників руху, різко змінив напрямок свого руху, здійснюючи поворот ліворуч до перехрестя проїзних частин, не дотримався безпечного інтервалу, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Mitsubishi Pajero Sport», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_2 порушив пункт 10.1, 10.5, 13.1, 13.3. Правил дорожнього руху.

Зі змісту вказаної постанови від 15.04.2026 по справі №466/2558/26 встановлено, що постановою слідчого ВРЗСТ СУ ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області Фургала Р. від 18 грудня 2025 року закрито кримінальне провадження №12025141380000211 від 12 лютого 2025 року у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України. Копію постанови вирішено скерувати начальникові УПП у Львівській області ДПП для вирішення питання про встановлення та притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Крім того, вищевказаною постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 15.04.2026 по справі №466/2558/26, провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до правового висновку викладеного у постановах ВС від 26.10.2022 року у справі № 645/6088/18 та від 29.04.2020 року у справі № 686/4557/18 закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Крім того, те, що дорожньо-транспортна пригода виникла виключно з вини відповідача ОСОБА_2 , додатково підтверджується висновком експерта № 75-Е від 21 січня 2026 року, складеним за результатами проведеної Рівненським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму ДТП (експерт — Миронюк І.В.). Згідно з пунктами 1, 3, 4, 5 висновку експерта, з технічної точки зору, настання даної ДТП обумовлене невідповідними діями водія автомобіля «TOYOTA RAV4» ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1, 10.5, 13.1, 13.3 ПДР України; саме ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути ДТП за умови дотримання ним технічних вимог зазначених пунктів ПДР, тоді як водій автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT» ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом застосування екстреного гальмування.

Отже, з огляду на викладене вина відповідача у скоєній дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.

Розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у результаті ДТП, яка мала місце 12.02.2025, встановлено висновком експерта № 977-Е від 16 травня 2025 року, складеним Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведеної комплексної судової транспортно-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12025141380000211 від 12.02.2025.

Згідно з Висновком експерта № 977-Е від 16.05.2025, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка мала місце 12.02.2025, становить 104 512,54 грн. (сто чотири тисячі п`ятсот дванадцять гривень 54 копійки).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз`яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 ЦК України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

В п.9 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії (неправомірно заволоділи транспортним засобом, механізмом або іншим об`єктом), відшкодовують шкоду на загальних підставах цивільно-правової відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Коли цьому сприяла недбалість її власника або володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, яка неправомірно заволоділа цим джерелом, і на його власника або володільця у частці відповідно до ступеня вини кожного з них, з урахуванням обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 1187 ЦК).

Стаття 1192 ЦК України встановлює, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Поняття збитків визначено у ст. 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. Такий висновок відповідає правовим позиціям, висловленим у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі за №753/19288/14-ц, у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі за №638/10072/19.

Як убачається з Висновку експерта № 977-Е від 16.05.2025, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка мала місце 12.02.2025, становить 104 512,54 грн. При цьому страхове відшкодування позивачу не сплачено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП транспортному засобу сума в розмірі 104512,54грн., а тому позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди підтверджуються належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн. суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У відповідності до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням перелічених факторів, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в 100000,00 гривень є завищеним. Суд враховує обставини по справі та вважає, що в результаті ДТП позивачу були спричинені моральні страждання, стресова ситуація внаслідок ДТП, що суттєво погіршує якість його життя та безумовно змінило його нормальний життєвий ритм. Тому суд приходить до висновку, що за вказаних обставин, відшкодування моральної шкоди в сумі 7000,00 гривень є достатнім та обґрунтованим.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 3839,76грн., суд приходить до наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставою для застосування частини другої статті 625 ЦК України є прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк виконання регресного зобов`язання ні договір, ні закон не встановлюють. У такому випадку діє правило частини другої статті 530 ЦК України: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із доданих до матеріалів справи доказів не вбачається, що така вимога була надіслана відповідачу та отримана ним.

Тому суд не може встановити чи отримав відповідач вимогу про сплату відшкодування та з якого дня сплив 30 (тридцяти) денний строк її виконання. Без цього неможливо визначити ні факт прострочення, ні його початок.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц цих висновків не спростовує. За змістом цієї постанови стаття 625 ЦК України поширюється на грошові зобов`язання, що виникають із деліктних правовідносин, після того як розмір шкоди визначено у грошовому еквіваленті. Водночас для нарахування сум за статтею 625 ЦК України кредитор усе одно має довести факт і період прострочення боржника.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, позивач не довів, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а також не довів розміру нарахованих сум, тому в задоволенні вимог про стягнення 3839,76грн. 3 % річних, слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Із представленого Акту №2 здачі-приймання висновку експерта №75-Е, складеного Рівненським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та платіжної інструкції від 15.01.2026 року, вбачається, що позивачем оплачено 6361,20грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП №75-Е від 21.01.2026, а тому ця сума підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2147,14грн.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється судом відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов`язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі – ЄСПЛ.

В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16.02.2012 у справі «Савін проти України», п. 97; рішення від 07.11.2013 у справі «Бєлоусов проти України», п. 115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.

Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, обставинами, які підлягають доказуванню, щодо розміру витрат сторони позивача на правничу (правову) допомогу, є: обсяг наданих адвокатом в рамках Договору про надання професійної правничої допомоги №7/0426 від 29.04.2026 послуг і виконаних робіт та їх вартість, що сплачена або підлягає сплаті. Такі обставини підтверджуються: Договором про надання професійної правничої допомоги №7/0426 від 29.04.2026, укладеним між адвокатом Іванов О.О. та позивачем ОСОБА_1 , де п. 3.1 передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі 40000,00грн. та платіжною інструкцією від 29.04.2026 про оплату на суму 40000,00грн. (а.с.65, 71).

При цьому суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, вартість фактично наданих для ОСОБА_1 у цивільній справі №466/4031/26 послуг у вигляді професійної правової (правничої) допомоги складає суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в розмірі 40000,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 133, 137, 141, 263, 265, 267, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 23, 625, 1166, 1167, 1187, 1191, 1192 ЦК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 суму завданої матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП у розмірі 104512,54 грн. (сто чотири тисячі п`ятсот дванадцять гривень 54 копійки).

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн. (сім тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2147,14 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень чотирнадцять копійок) сплаченого судового збору та витрати за проведення експертизи у розмірі 6361,20грн. (шість тисяч триста шістдесят одну гривню двадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн. (сорок тисяч гривень).

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Текст рішення складено та підписано 16.11.2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua