Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №727/11864/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Суд: Шевченківський районний суд м. Чернівців

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: дарування

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №727/11864/25

Суддя: Дубець О. С.

Справа № 727/11864/25

Провадження № 2/727/173/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді Дубець О.С.,

за участю секретаря Чебуришкіної Н.Ю.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Усманова М.А.,

відповідачки - ОСОБА_2 ,

представників відповідачки - адвокатки Лютікової Н.О., адвоката Сидори І.Ю.,

третіх осіб - ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошиної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Чернівців цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошина Маріанна Вячеславівна, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування,

УСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог та процесуальні дії вчинені в ході справи

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошина Маріанна Вячеславівна, про визнання недійсним договору дарування, в якому просила суд: визнати недійсним договір дарування, укладений 18 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житлового будинку загальною площею 360,80 кв.м та житловою площею 123,90 кв.м, із земельною ділянкою площею 0,0472 га кадастровий номер 7310136300:03:003:0112, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 вересня 2025 року судом забезпечено позов шляхом накладення заборони на відчуження житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,0472 га кадастровий номер 7310136300:03:003:0112, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 16 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 28 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Відповідачці надано строк для подання відзиву на позов, третій особі - для подання пояснення третьої особи.

Від відповідачки надійшов відзив на позов в якому ОСОБА_2 просила відмовити в задоволені позову.

Від третьої особи - приватного нотаріуса Прошиної М.В. - надійшли пояснення третьої особи в яких вона зазначила, що позов є необґрунтованим та безпідставним, а тому в його задоволенні слід відмовити.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2025 року до участі у справі залучено, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 05 березня 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

В ході розгляду справи по суті судом поставлялися ухвали про визнання обов`язковою явки учасників справи в судовому засіданні.

У відповідності до положень частини 1 статті 244 ЦПК України судом у судовому засіданні відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 04 листопада 2026 року.

Стислий виклад позиції учасників справи

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 18 вересня 2023 року вона, на підставі договору дарування, передала безоплатно в особисту приватну власність ОСОБА_2 житловий будинок разом із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що ОСОБА_2 була її невісткою, дружиною сина, ОСОБА_4 , шлюб між якими був зареєстрований 11 липня 2021 року. Разом з тим, як виявилося, заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 17 травня 2023 року шлюб між її сином та відповідачкою був розірваний. Про його існування ОСОБА_1 стало відомо у вересні 2025 року, зокрема, після того, як відповідачка почала вживати дії щодо продажу даного будинку.

При цьому ОСОБА_1 зазначила, що даруючи житловий будинок та земельну ділянку своїй невістці ОСОБА_2 вважала, що остання перебуває у шлюбі із її сином, а передача майна мала на меті забезпечити добробут та майнові права онуків.

Вказує, що станом на момент укладення договору дарування перебувала в омані щодо сімейного статусу обдарованої. Вона була переконана, що відповідачка продовжує перебувати у шлюбі з її сином. Фактично ж, на час укладення договору ОСОБА_2 вже була розлучена з сином позивачки, про що остання не знала і не могла знати, оскільки відповідачка та син позивачки цей факт від неї приховували.

Таким чином, волевиявлення позивачки було сформоване під впливом істотної помилки, що стосувалася обставин, які мали для неї визначальне значення при ухваленні рішення про дарування майна.

Зазначає, що за попередніми численними домовленостями між сторонами, істотною умовою передачі житлового будинку разом із земельною ділянкою було те, що вони залишатимуться виключно у власності та користуванні онучок позивачки - Емми та Софьї-Філічії - і не підлягатимуть відчуженню третім особам при жодних умовах, зокрема, до їх повноліття. Саме з урахуванням цієї умови позивачка погодилася на укладення договору дарування, оскільки саме такі були істотні умови домовленості.

Проте, вказує ОСОБА_1 в позові, у подальшому виявилося, що зазначена умова у договорі відсутня, про що вона дізналася вже після того, як ОСОБА_2 почала вживати активні дії щодо відчуження спірного житлового будинку та земельної ділянки, зокрема, звернулася до ріелтора для їх продажу.

Отже, з огляду на розірвання шлюбу між відповідачкою та сином позивачки, а також реальну загрозу відчуження будинку всупереч справжній волі дарувальниці, фактична мета дарування не відповідала її дійсним намірам.

Також позивачка посилалася на те, що погано володіє українською мовою, оскільки навчалася в румунській школі. Наведене значною мірою ускладнило її розуміння юридичної термінології та змісту договору, внаслідок чого вона не усвідомлювала повного правового значення та наслідків своїх дій.

У сукупності, зазначає позивачка, наведені обставини підтверджують, що договір дарування було укладено під впливом помилки та без належного усвідомлення його правових наслідків, що є підставою для визнання його недійсним.

З посиланням на статті 229 та 230 ЦК України просила визнати недійсним договір дарування від 18 вересня 2023 року у зв`язку із тим, що він був укладений під впливом помилки та обману.

Заперечуючи проти позову, у поданому відзиві, представник відповідачки - адвокат Сидора І.Ю. - зазначив, що виходячи зі змісту позовної заяви, позивачка фактично не визначилася з підставою позову, а саме: тим, під впливом якої обставини вона уклала правочин дарування - під впливом помилки чи під впливом обману. Зазначає, що норми статті 229 ЦК України та норми статті 230 ЦК України, на які посилався представник позивачки в позові, регламентують окремі правові підстави недійсності правочинів.

Щодо суті обставин заявленого позову, адвокат Сидора І.Ю. зазначив, що позивачка у справі є колишньою свекрухою відповідачки. Син позивачки, ОСОБА_3 , колишній чоловік відповідачки, з яким ОСОБА_2 проживала однією сім`єю з жовтня 2018 року по травень 2023 року. Шлюб між ними був зареєстрований 11 липня 2021 року та розірваний 17 травня 2023 року на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівців. Колишнє подружжя має двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані ОСОБА_1 в період перебування відповідачки в зареєстрованому шлюбі з сином позивачки. При цьому, вказує представник відповідачки, зазначений будинок шукало та фактично придбало для себе саме подружжя ОСОБА_1 , щоб переїхати з квартири в більш просторе та комфортне житло.

Всі домовленості з попереднім власником будинку щодо умов його придбання проводились відповідачкою разом з її чоловіком. Розрахунки за будинок фактично проводив ОСОБА_3 . За наполяганням чоловіка відповідачка погодилась на оформлення будинку на ім`я його матері.

При цьому вказує, що позивачка приховала від суду той факт, що між нею та відповідачкою 18 вересня 2023 року в одного нотаріуса одночасно було укладено два договори дарування: спірний договір дарування будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та договір дарування квартири АДРЕСА_3 , за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 належну їй на праві власності вказану квартиру. Ця квартира була подарована ОСОБА_2 її чоловіком ОСОБА_3 в період перебування в шлюбі.

Щодо тверджень позивачки про те, що вона не знала, що ОСОБА_2 вже є її колишньою невісткою на момент укладення спірного договору дарування, представник відповідачки зазначає, що остання в присутності позивачки ОСОБА_1 надала нотаріусу рішення Садгірського районного суду від 17 травня 2023 року № 726/838/23 та додаткове рішення від 20 липня 2023 року про зміну прізвища « ОСОБА_1 » на дошлюбне - « ОСОБА_1 ». Зазначені документи були надані приватному нотаріусу Прошиній М.В.

Отже, вказує адвокат Сидора І.Ю., позивачка вводить суд в оману, стверджуючі про те, що від неї було приховано факт розлучення сина і вона не усвідомлювала, що дарує будинок «сторонній особі».

Щодо тверджень представника позивачки про погане розуміння ОСОБА_1 української мови, то ці твердження, не відповідають дійсності, оскільки в побуті спілкування ОСОБА_2 зі свекрухою відбувалось виключно українською мовою, якою остання вільно володіє і розуміє.

Крім того, в пункті 13 оскаржуваного договору, сторонами декларовано, що вони стверджують, шо ними подано правдиву інформацію з усіх умов договору, всі подані документи є дійсними, заявлено про усі права чи інтереси третіх осіб, яких може стосуватися цей договір, цей договір укладено без обману, фізичного та / або психологічного тиску, не в результаті впливу тяжких обставин та/або приховування фактів, договір відповідає дійсним намірам та волі сторін, не є фіктивним та удаваним, сторони однаково розуміють умови та наслідки цього договору, яким визначені всі його істотні умови, вільно володіють українською мовою, усвідомлюють значення та правові наслідки своїх дій та можуть ними керувати.

При цьому вказує, що спілкування між учасниками правочину та нотаріусом в офісі при посвідченні договорів також відбувалося українською мовою.

Також посилається на те, що підготовка до нотаріального посвідчення договорів дарування від 18 вересня 2023 року була тривалою. Кожна із сторін договорів спочатку відвідали нотаріуса для проведення консультацій, з`ясування переліку документів, необхідних для посвідчення правочинів, та самостійно замовляли оцінку обох об`єктів нерухомості, щодо яких було проведено посвідчення договорів дарування.

У поданих поясненнях третьої особи приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошина М.В. зазначила, що наведені ОСОБА_1 в позові обставини з приводу того, що вона підписала договір дарування будинку та земельної ділянки під впливом обману, а саме: прихованого факту розлучення її сина з ОСОБА_2 , та в силу не усвідомлення змісту та умов договору в наслідок не належного володіння українською мовою, не відповідають дійсності.

Нотаріус вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_9 звернулися до неї, як нотаріуса, за консультацією та подальшого посвідчення правочину, пов`язаного із відчуженням нерухомого майна, яке належало кожній з них. Так ОСОБА_1 належав житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , який вона бажала передати у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 належала квартира за адресою: АДРЕСА_4 , яку вона бажала передати ОСОБА_1 , в силу їх сімейних обставин.

Ознайомившись з поданими документами та бажаннями сторін, нотаріусом було запропоновано посвідчити між ними договір міни, згідно з яким сторони обмінялись би між собою вказаним нерухомим майном. Але ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наполягли саме на посвідченні двох окремих договорів дарування. У зв`язку із чим нею було посвідчено два договори дарування в один день.

При цьому нотаріус зазначила, що при оформленні цих договорів, ОСОБА_2 надала рішення суду про розірвання шлюбу та додаткове рішення про зміну прізвища. Надання цих документів відбувалось в присутності ОСОБА_1 , зміст вказаних документів від неї не приховувався і був їй відомий.

Далі нотаріус вказує, що консультації, переговори та підготовка до посвідчення вказаних договорів тривала не один день, і під час кожних переговорів у неї не виникало сумнівів, що хтось щось не так розуміє, перебуває в омані, під впливом істотної помилки тощо, а також що хтось із них погано володіє українською мовою. При цьому ОСОБА_1 жодного разу не повідомила про те, що бажає, щоб будинок та земельна ділянка залишались виключно у власності і користуванні її онучок і не підлягали відчуженню третім особам при жодних умовах, зокрема, до їх повноліття.

У зв`язку з наведеним до змісту договору дарування був внесений пункт 13, згідно з яким сторони, стверджували: що ними подано правдиву інформацію з усіх умов договору; всі подані документи є дійсними; заявлено про усі права чи інтереси третіх осіб, яких може стосуватись цей договір; цей договір укладено без обману, фізичного та (або) психічного тиску, не в результаті впливу тяжких обставин та (або) приховування фактів; договір відповідає їхнім дійсним намірам та волі, не є фіктивним та удаваним; вони однаково розуміють умови та наслідки цього договору, яким визначені всі його істотні умови; вільно володіють українською мовою; усвідомлюють значення та правові наслідки своїх дій та можуть ними керувати.

Виходячи з наведеного вище, нотаріус вказала, що вважає, що позов є необґрунтованим, безпідставним та таким що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Усманов М.А. - підтримали позовні вимоги з мотивів, наведених в позовній заяві, при цьому зазначили, що спірний договір слід визнати недійсним саме з підстав укладення його під впливом помилки, оскільки позивачка вважала, що її син та відповідачка перебувають у шлюбі, а майно мало бути передано їх спільним дітям, онучкам позивачки.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представники - адвокатка Лютікова Н.О. та адвокат Сидора І.Ю. - заперечувала проти задоволення позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві.

Третя особа - ОСОБА_10 - в судовому засідання пояснив, що дійсно будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 були придбані ним для його сім`ї з ОСОБА_2 . За домовленістю між ними нерухомість була оформлена на його мати - ОСОБА_1 . Коли відчужувався будинок, він надав матері вказівки щодо відчуження будинку на користь доньок - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - але мати цієї вказівки не виконала, будинок був подарований його колишній дружині, а не донькам. Вважав, що позов є таким, що підлягає задоволенню.

Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошина М.В. в судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним нею в письмових пояснення третьої особи.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом

Дослідивши докази по справі судом встановлені такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 18 вересня 2023 року між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдаровуваний) був укладений договір дарування житлового будинку разом із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір дарування). Договір був посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу Чернівецької області Прошиною М.В., зареєстровано в реєстрі за № 2397 (том 1 а.с. 37-38).

В преамбулі договору дарування зазначено, що сторони - Дарувальник та Обдаровуваний - діяли вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу як фізичного так і психічного, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин договору, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладення договорів, у тому числі з вимогами щодо дійсності правочину.

Відповідно до п. 1 договору дарування ОСОБА_1 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 безоплатно прийняла у особисту приватну власність житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 4 договору дарування вбачається, що сторони погодили, що цей правочин не суперечить правам та інтересам неповнолітніх, малолітніх та непрацездатних осіб.

Відповідно до п. 6 даний договір був укладений зі згоди чоловіка ОСОБА_1 .

Згідно з п. 13 договору дарування сторони підтвердили, що надали правдиву інформацію з усіх умов договору, заявлено про усі права чи інтереси третіх осіб, яких може стосуватися цей договір, цей договір укладено без обману, фізичного та (або) психічного тиску, не в результаті впливу тяжких обставин та (або) приховування фактів. Договір відповідає дійсним інтересам та волі сторін, не є фіктивним та удаваним. Сторони погодили, що вони однаково розуміють умови та наслідки цього договору, яким визначені всі його істотні умови, вільно володіють українською мовою, усвідомлюють значення та правові наслідки своїх дій та можуть керувати ними.

Відповідно до поданої ОСОБА_1 приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошиній М.В. заяви від 18 вересня 2023 року, заявниця, як відчужувач житлового будинку АДРЕСА_1 , повідомила про те, що станом на 18 вересня 2023 року права, зокрема, малолітніх та неповнолітніх дітей, на право користування вказаним майном відсутні (том 2 а.с. 52).

Відповідно до поданої ОСОБА_11 приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошиній М.В. заяви від 18 вересня 2023 року вбачається, що останній надав згоду на дарування його дружиною, ОСОБА_1 , набутих за час зареєстрованого шлюбу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 . При цьому заявник зазначив, що укладення договору дарування зазначеного вище майна відповідає спільному волевиявленню та інтересам його сім`ї (том 2 а.с. 53).

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок та земельну ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 31 січня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л., зареєстровано в реєстрі за № 299 (том 2 а.с. 9-14).

Відповідно до попереднього договору від 22 вересня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л., зареєстровано в реєстрі за № 3028, укладеного між ОСОБА_12 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) судом встановлено, що сторони погодили в строк до 01 червня 2023 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (Об`єкт купівлі-продажу) (далі - попередній договір) (том 1 а.с. 230-231).

Пунктом 5 попереднього договору сторони погодили, що Покупець зобов`язався оплатити Продавцю вартість Об`єкта купівлі-продажу в сумі 20 478 416,00 грн, що еквівалентно 560 000,00 доларів США відповідно до курсу НБУ станом на 22.09.2022

Відповідно до п. 6 попереднього договору Покупець, ОСОБА_3 , передає Продавцю, ОСОБА_12 , у власність грошові кошти у розмірі 1 828 430,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларів США не пізніше 2-х календарних днів після підписання цього договору.

Відповідно до п. 13 попереднього договору судом встановлено, що Покупець, ОСОБА_3 , повідомив, що діє за попередньою згодою дружини, ОСОБА_13 , на укладення попереднього договору про купівлю житлового будинку та земельної ділянки.

Відповідно до розписки від 22 вересня 2022 року встановлено, що ОСОБА_12 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 828 430,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларів США на виконання п. 6 Попереднього договору купівлі-продажу укладеного 22 вересня 2022 року (том 1 а.с. 231 на звороті).

18 вересня 2023 року між ОСОБА_2 (до переміни прізвища - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_1 був укладений договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошиною М.В., зареєстровано в реєстрі за № 2398 (том 2 а.с. 61-62).

ОСОБА_2 (до переміни прізвища - ОСОБА_1 ) набула від ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру на підставі договору дарування квартири від 25 листопада 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Лірниченко Н.М., зареєстровано в реєстрі за № 1510 (том 2 а.с. 63-66).

Відповідно до заочного рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 17 травня 2023 року, яке набрало законної сили 16 червня 2023 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 , який був зареєстрований 11 липня 2021 року у відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Південно-Західного регіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 928, був розірваний, та на підставі додаткового рішення від 20 липня 2023 року, ОСОБА_13 було повернуто дошлюбне прізвище - « ОСОБА_1 » (том 2 а.с. 90-92).

Допитана в судовому засіданні, як свідок, відповідачка ОСОБА_2 показала, що спірний будинок та земельну ділянку вони вибирали спільно з чоловіком ОСОБА_3 в період перебування в зареєстрованому шлюбі. Будинок планувалось придбати для проживання їх сім`ї. Спочатку між ОСОБА_3 та власником будинку ОСОБА_12 був укладений попередній договір у нотаріуса, по якому в якості авансу було внесено частину грошей. Гроші сплатив її чоловік - ОСОБА_3 . На укладення цього договору вона, як дружина, надавала письмову згоду. Пізніше, ОСОБА_3 сказав, що будинок буде оформлений на його мати, оскільки він має певні проблеми із законом і таким чином будинок буде убезпечений від можливої конфіскації.

Також ОСОБА_2 показала, що в період шлюбу чоловік подарував їй квартиру за адресою: АДРЕСА_6 . Цю квартиру вони також придбали в період шлюбу, але вона була оформлена на бабусю ОСОБА_3 , потім йому подарована, а він вже подарував цю квартиру відповідачці на підставі договору дарування від 25 листопада 2021 року.

Факт подання до суду заяви про розірвання шлюбу ОСОБА_3 від неї приховував, про існування рішення Садгірського районного суду м. Чернівці вона дізналась випадково, потім звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про повернення їй дошлюбного прізвища.

ОСОБА_2 також пояснила, що після розірвання шлюбу, вона підняла питання щодо захисту її майнових прав як дружини на придбане в шлюбі майно. Тоді було досягнуто згоди, що будинок по АДРЕСА_1 буде переоформлений на неї, а вона поверне квартиру на АДРЕСА_7 .

За попередніми консультаціями сторони звертались до нотаріуса Прошиної М.В., яка надала їм перелік документів, необхідних для оформлення договорів про перехід права власності на нерухоме майно. Було замовлено оцінку обох об`єктів, а коли було зібрано всі необхідні документи, вона з ОСОБА_1 погодили з нотаріусом дату посвідчення обох договорів дарування. Це були узгоджені дії згідно з якими спочатку ОСОБА_1 підписала договір дарування їй будинку і земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а після цього вона підписала договір дарування ОСОБА_1 квартири по АДРЕСА_8 .

Договори укладалися в один день, один за одним. При посвідченні договору дарування будинку був присутній чоловік ОСОБА_1 , який надавав нотаріусу письмову згоду на укладення нею договору дарування будинку саме ОСОБА_2 .

Про факт розлучення ОСОБА_1 дізналась від сина раніше, ніж ОСОБА_2 , тому що він одразу почав жити з іншою жінкою. При посвідченні договору дарування квартири нотаріус в присутності ОСОБА_1 попросив у ОСОБА_2 документи, що посвідчують зміну прізвища, оскільки квартира по АДРЕСА_7 дарувалась під час шлюбу і була оформлена на її прізвище в шлюбі - « ОСОБА_1 ». В присутності ОСОБА_1 вона надала нотаріусу копію рішення Садгірського районного суду м. Чернівців про розірвання шлюбу та додаткового рішення, якими підтверджений факт повернення на дошлюбне прізвище.

Щодо володіння ОСОБА_1 українською мовою, свідок ОСОБА_2 пояснила суду, що вона, під час перебування у шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , принципово спілкувалася із колишньою свекрухою українською мовою. ОСОБА_1 з нею також спілкувалася українською мовою, позивачка повністю розуміє українську мову, може нею спілкуватися, неодноразово у нотаріуса оформлялися інші договори за участі ОСОБА_1 і остання ніколи не говорила, що не розуміє суті договорів, які укладалися українською мовою.

З урахуванням наведеної позиції позивачки та встановлених обставин справи, судом встановлено, що предметом позову є визнання недійним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки з підстав вчинення його під впливом помилки.

Релевантні джерела права й акти, їх застосування та позиція суду

Положеннями частини першої статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (стаття 202 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (стаття 717 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначений правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті № 54 постанови від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Так, позивака в позовній заяві та в судовому засіданні зазначила, що підставою для визнання спірного договору дарування недійсним є те, зокрема, що вона помилилася щодо правочину, даруючи будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 , оскільки вважала, що майно переходить у власність її онучок, а відповідачка є її невісткою.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, судом встановлено, що 18 вересня 2023 року між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдаровуваний) був укладений договір дарування житлового будинку разом із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , який був нотаріально посвідчений.

В преамбулі договору дарування сторони зазначили, що вони діяли вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу як фізичного так і психічного, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин договору, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладення договорів, у тому числі з вимогами щодо дійсності правочину.

Відповідно до п. 1 договору дарування ОСОБА_1 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 безоплатно прийняла у особисту приватну власність житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 4 договору дарування вбачається, що сторони погодили, що цей правочин не суперечить правам та інтересам неповнолітніх, малолітніх та непрацездатних осіб.

Відповідно до п. 6 даний договір був укладений зі згоди чоловіка ОСОБА_1 .

Згідно з п. 13 договору дарування сторони підтвердили, що надали правдиву інформацію з усіх умов договору, заявлено про усі права чи інтереси третіх осіб, яких може стосуватися цей договір, цей договір укладено без обману, фізичного та (або) психічного тиску, не в результаті впливу тяжких обставин та (або) приховування фактів. Договір відповідає дійсним інтересам та волі сторін, не є фіктивним та удаваним. Сторони погодили, що вони однаково розуміють умови та наслідки цього договору, яким визначені всі його істотні умови, вільно володіють українською мовою, усвідомлюють значення та правові наслідки своїх дій та можуть керувати ними.

Відповідно до поданої ОСОБА_1 приватному нотаріусу заяви від 18 вересня 2023 року, заявниця, як відчужувач житлового будинку АДРЕСА_1 , повідомила про те, що станом на 18 вересня 2023 року права, зокрема, малолітніх та неповнолітніх дітей, на право користування вказаним майном відсутні.

Відповідно до поданої ОСОБА_11 приватному нотаріусу заяви від 18 вересня 2023 року вбачається, що останній надав згоду на дарування його дружиною, ОСОБА_1 , набутих за час зареєстрованого шлюбу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 . При цьому заявник зазначив, що укладення договору дарування зазначеного вище майна відповідає спільному волевиявленню та інтересам його сім`ї.

З наведеного суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , діючи вільно, свідомо та без впливу з боку третіх осіб, розуміючи суть того, що відбувалося, подарувала своїй колишній невістці житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому суд вважає, що ОСОБА_1 розуміла, що майно дарується саме колишній невістці, оскільки в документах фігурувало прізвище обдаровуваної - « ОСОБА_1 », яке є дошлюбним прізвищем відповідачки. Чоловік позивачки - ОСОБА_11 - подав приватному нотаріусу заяву про згоду на дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , саме ОСОБА_2 . Доказів протилежного позивачкою суду не надано. Як і не надано доказів того, що спірне нерухоме майно мало бути подароване онучкам позивачки. Дане твердження є тільки позицією ОСОБА_1 та її сина, ОСОБА_15 , який є зацікавленим у вирішенні даного спору, оскільки, наразі його шлюб із ОСОБА_2 - розірваний. Жодних доказів того, що сторони домовлялися про оформлення спірного майна на дітей відповідачки, в ході розгляду справи судом не здобуто.

Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що вона погано володіє українською мовою, оскільки навчалася в румунській школі, що, в свою чергу значною мірою ускладнило її розуміння юридичної термінології та змісту договору, внаслідок чого вона не усвідомлювала повного правового значення та наслідків своїх дій, то суд не бере їх до уваги з огляду на таке.

Так, в ході надання пояснень в суді ОСОБА_1 надавала суду пояснення українською мовою, запитання суду та інших учасників справи, які звучали українською мовою, позивачка розуміла та давала на них відповіді. Допитана, як свідок ОСОБА_16 , також показала суду, що ОСОБА_1 розуміла українську мову, спілкувалася нею, неодноразово у нотаріуса оформляла правочини, які викладалися українською мовою. Дана обставина також була підтверджена і самою позивачкою в ході розгляду справи.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що підстав вважати, що ОСОБА_1 вчинила спірний правочин під впливом помилки у зв`язку із тим, що погано володіє українською мовою, не має.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (часина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що позивачка не довела належними та допустимими доказами обставин, які б вказували на те, що оспорюваний правочин на момент його укладання був вчинений під впливом помилки.

Водночас суд вважає, що обставини, встановлені під час розгляду цієї справи, свідчать про наявність волі позивачки на укладення спірного правочину, її обізнаність щодо набувача за спірним договором та суті правочину.

При цьому суд погоджується із тим, що спірне нерухоме майно фактично є спільним майном подружжя, яке було придбано за час перебування сина позивачки, ОСОБА_3 , та відповідачки, ОСОБА_2 , в шлюбі.

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок та земельну ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 31 січня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л., зареєстровано в реєстрі за № 299, за яким вона була номінальним власником, оскільки, як встановлено судом, попередній договір купівлі-продажу цього майна від 22 вересня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л., зареєстровано в реєстрі за № 3028, укладався між продавцем - ОСОБА_12 - та покупцем - ОСОБА_3 . Грошові кошти у розмірі 1 828 430,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларів США, за попереднім договором були сплачені саме ОСОБА_3 , що підтверджено відповідною розпискою від 22 вересня 2022 року та не оспорювалося самою позивачкою.

При цьому факт того, що спірне майно за адресою: АДРЕСА_1 , придбавалося зі згоди колишньої невістки позивачки - ОСОБА_2 - підтверджується поясненнями відповідачки та пунктом 13 попереднього договору, відповідно до якого Покупець, ОСОБА_3 , повідомив, що діє за попередньою згодою дружини, ОСОБА_13 , на укладення попереднього договору про купівлю житлового будинку та земельної ділянки.

Доказів того, що саме ОСОБА_1 в подальшому, при укладанні 31 січня 2023 року договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , сплатила решту від обумовленої суми вартості майна - 20 478 416,00 грн, що еквівалентно 560 000,00 доларів США відповідно до курсу НБУ станом на 22.09.2022 - матеріла справи не містять. Також цей факт в судовому засіданні не заперечувався жодним із учасників справи.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, виходячи з наведених вище обставин, суд доходить висновку, що житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , фактично є спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 , що, в свою чергу, також спростовує факт того, що ОСОБА_1 під час укладення спірного договору дарування діяла під впливом помилки, оскільки їй було відомо про цей факт ще до моменту укладення цього договору.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Щодо суті позовних вимог

Таким чином, беручи до уваги досліджені в ході розгляду справи докази та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошина Маріанна Вячеславівна, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування, є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням того, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, судом не вирішується питання щодо відшкодування судового збору.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, суду не надано.

Щодо заходів забезпечення позову

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 вересня 2025 року було задоволено частково клопотання позивачки про забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно з частиною дев`ятою статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Беручи до уваги те, що в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 вересня 2025 року заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

При цьому суд роз`яснює учасниками справи, що у відповідності до частини десятої статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 133, 141, 158, 259, 263-265, 268, 273, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошина Маріанна Вячеславівна, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування.

Скасувати, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 вересня 2025 року заходи забезпечення позову, шляхом зняття заборони на відчуження житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,0472 га кадастровий номер 7310136300:03:003:0112, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Прошина Маріанна Вячеславівна, адреса робочого місця: м. Чернівці вул. Головна буд. 75.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Дата складання повного судового рішення 10 листопада 2026 року.

Суддя Дубець О.С.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua