Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №520/22009/26
Суддя: Волошин Д.А.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2026 р. № 520/22009/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов`язати Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 480 грн. 33 коп. у день з 01.03.2022 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у загальній кількості днів 325 днів у сумі 156 107 грн. 25 коп.. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на виплату йому відповідачем середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2022 по 20.01.2023 у сумі 156 107,25 грн, однак відповідачем відповідна виплата позивачу не здійснена. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 28.07.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідач, скориставшись своїм процесуальним правом на надання відзиву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою правову позицію обґрунтував тим, що спір, внаслідок якого ним було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, стосувався періоду проходження служби, а не здійснення розрахунку при звільненні. Таким чином підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також відповідач посилається на пропуск позивачем процесуального строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розгляд справи здійснюється з урахуванням надмірного навантаження в Харківському окружному адміністративному суді, а також з урахуванням днів перебування судді у відпустці у період з 10.08.2026 по 23.08.2026 включно.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Позивач у період з 05.02.2017 по 30.08.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.08.2021 № 172 позивача звільнено з військової служби в запас з 30.08.2021 за п.п."а" п.2 ч. 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - у зв`язку з закінченням строку контракту (а.с.17-18).
У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження позивачем військової служби, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 у справі №520/17054/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Так, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 30.08.2021 року включно; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3988 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 21 коп. в місяць у загальній сумі 167637 (сто шістдесят сім тисяч шістсот тридцять сім) грн 76 коп. за період з 01.03.2018 року по 30.08.2021 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вищевказаного рішення Харківського окружного адміністративного суду відповідачем 27.06.2026 виплачено позивачу суму грошового забезпечення в розмірі 158999,37 грн (а.с.19).
29.06.2026 позивач звернувся на адресу відповідача із заявою щодо нарахування та виплати суми середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні.
Листом від 02.07.2026 відповідач відмовив у проведенні запитуваних позивачем нарахувань через відсутність правових підстав для здійснення відповідних виплат.
Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України).
Частиною 1 статі 47 КЗпП України (на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, позивачу при звільненні зі служби 30.08.2021 не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Відповідну виплату нараховано на виконання рішення суду у справі №520/17054/24 27.06.2026 в загальному розмірі 158999,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Проте на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком у шість місяців.
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі Закону № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.
Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Верховний Суд указав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.
Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Суд, установивши вказані обставини, має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Судом встановлено, що позивача було звільнено з військової служби 30.08.2021. Фактичний розрахунок у частині належної до виплати суми із позивачем було проведено 27.06.2026, а саме - виплачено суму коштів грошового забезпечення в загальному розмірі 158999,37 грн на виконання судового рішення у справі №520/17054/24.
При цьому позивач зазначає, що за період з 31.08.2021 по 28.02.2022 судом стягувалася на його користь сума середнього заробітку в межах адміністративної справи №520/16179/24. Відтак період затримки розрахунку, на думку позивача, охоплюється періодом з 01.03.2022 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023. При цьому суд зазначає, що Закон № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, набрав чинності саме 19.07.2022. Відтак період затримки розрахунку при звільненні має враховуватися в межах з 31.08.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (в межах шести місяців), з урахуванням висновків суду в межах адміністративної справи №520/16179/24.
Отже в межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 01.03.2022 по 18.07.2022 включно, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду (за весь спірний період до 19 липня 2022 року та за шість місяців щодо періоду після 19 липня 2022 року), підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд , виходячи з принципів розумності та справедливості визначає суму відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, суд зазначає таке.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260).
Як вбачається з положень п. 7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи довідки № 26/1/4657 від 02.07.2026 вбачається, що грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням зі служби становило: в червні 2021 року - 14587,89 грн, у липні 2021 року - 14712,51 грн.
Кількість календарних днів у червні 2021 року становила - 30, у липні 2021 року - 31.
Так, середньоденне грошове забезпечення позивача за два повні календарні місяці перед звільненням з військової служби становить 480,33 грн = (14587,89 грн + 14712,51 грн) / 61 день.
При звільненні позивачу було нараховане грошове забезпечення в загальному розмірі 60398,03 грн, що вбачається з наявної в матеріалах справи довідки про виплату грошового забезпечення при виключенні зі списків військової частини ОСОБА_1 №26/1/8449.
Разом із тим, при звільненні відповідачем не було виплачено позивачу в повному обсязі індексацію грошового забезпечення в розмірі 158999,37 грн, яку було виплачено на виконання рішення суду у справі № 520/17054/24.
Водночас, з програми "Діловодство спеціалізованого суду" також вбачається, що позивачем було ініційовано декілька публічно-правових спорів із відповідачем щодо правомірності нарахованих сум грошового забезпечення.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 по справі № 520/23730/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 статті 15 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 статті 15 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 року по справі № 520/23732/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 05.02.2017 по 30.08.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 05.02.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.12.2018 по 30.08.2021 - березень 2018 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_2 та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 05.02.2017 по 30.08.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 05.02.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.12.2018 по 30.08.2021 - березень 2018 року.
Як встановлено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі №520/16179/24, відповідачем 20.05.2024 виплачено на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 статті 15 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 48859,62 грн, індексацію грошового забезпечення у період з 05.02.2017 по 30.08.2021 у розмірі 47907,28 грн, що підтверджується банківською випискою з АТ КБ "ПриватБанк".
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначалося судом вище, позивач був звільнений з військової служби 31.08.2021. Тобто зазначені вище виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Отже загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 31.08.2021 (дня, наступного після дати звільнення позивача зі служби) по 18.07.2022 становить 322 календарних дні, з 19.07.2022 по 27.06.2026 (але не більше як за 6 місяців) - 185 календарних днів, всього - 507 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 31.08.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 243527,31 грн (480,33 грн х 507 календарних днів).
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компнсаційного на каральний.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Аналізуючи обставини справи та порівнюючи розмір грошового забезпечення, виплаченого позивачу на виконання рішення суду, що не було виплачено позивачу при звільненні, з сумою середнього заробітку, розрахованого судом у межах даної справи, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення відповідного розміру середнього заробітку.
При цьому, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві грошового забезпечення суд ураховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби 30.08.2021) та протягом розумного строку після звільнення позивач не ініціював спір щодо перерахунку індексації грошового забезпечення, а звернувся з цього питання вперше у червні 2024 до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом, тобто через майже 3 роки із дня його звільнення, що може свідчити про недобросовісну поведінку позивача та навмисні дії позивача з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за більший період або відсутності спору між сторонами щодо сплаченого грошового забезпечення. Доводів щодо наявності причин, що б завадили позивачу звернутися до суду в більш ранній строк після звільнення зі служби задля отримання частини недоплаченого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення) позовна заява не містить.
Зазначені обставини, на переконання суду є достатніми підставами для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Так, загальна сума грошового забезпечення, що повинна була бути виплачена позивачу при звільненні, становить: 60398,03 грн (виплачена сума при звільненні) + 158999,37 грн (сума, виплачена на виконання рішення суду у справі №520/17054/24) + 48859,62 грн (сума, виплачена на виконання рішення суду у справі №520/23730/21) + 47907,28 грн (сума, виплачена на виконання рішення суду у справі №520/23732/21)= 316164,30 грн.
Таким чином, в межах даного публічно-правового спору недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні дорівнює 50,29% : 158999,37 грн х 100 / 316164,30 грн.
Ураховуючи, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення становить 50,29%, то розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності дорівнює: (480,33 грн х 507 календарних днів) х 50,29 % = 122 469,88 грн.
При цьому суд враховує, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі №520/16179/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 по 28.02.2022 (181 календарний день) у розмірі 84 103, 46 (вісімдесят чотири тисячі сто три грн 46 коп) грн. В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вищезазначені обставини свідчать, що позивач неодноразово, шляхом дроблення позовних вимог, звертався до суду щодо неповного розрахунку при звільненні та, відповідно, після кожного такого рішення суду - звертався з новим позовом щодо стягнення сум середнього заробітку - з метою збільшення розміру виплат таких сум, що, на думку суду, свідчить про недобросовісну поведінку зазначеної особи.
Отже, з метою належного та ефективного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з у рахуванням уже виплаченої частки середнього заробітку на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду у справі №520/16179/24, в розмірі 38 366,42 грн (122469,88 грн - 84103,46 грн = 38366,42 грн).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 38 366, 42 грн (тридцять вісім тисяч триста шістдесят шість тисяч 42 копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН
Оригінал: reyestr.court.gov.ua