Суд: Полтавський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №440/10578/25
Суддя: Є.Б. Супрун
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/10578/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/10578/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
30.07.2025 ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (надалі - в/ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2025 по 28.05.2025 та стягнути з в/ч НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2025 по 28.05.2025 (за 73 календарних дні);
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 16.03.2025 по день фактичної виплати (28.05.2025) та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 16.03.2025 по день фактичної виплати (28.05.2025).
Позов мотивує обставинами того, що станом на дату звільнення позивача зі служби з ним не проведено повного розрахунку. Натомість відповідачем проведено остаточну виплату лише 28.05.2025. За таких обставин та відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України, як на думку позивача, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки сплати належних при звільненні сум, однак не більш ніж за шість місяців. Додав, що має право ще й на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати у порядку, визначеному Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 відкрито провадження за вказаним позовом та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позову не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки при звільненні позивача 16.03.2025 з військової служби він надав згоду на виключення його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 до моменту проведення з ним остаточного розрахунку, був ознайомлений з особливостями виплати грошового забезпечення, встановленими на період дії в Україні правового режиму воєнного стану та достеменно знав про можливість затримки остаточного розрахунку, що підтверджується особистим підписом позивача в аркуші бесіди та обхідному листі. Зауважив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116, 117 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” не поширюються (а.с. 28-36).
Розгляд справи судом здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Громадянин України ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Гребінка Гребінського району Полтавської області, проходив військову службу у складі в/ч НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.03.2025 №80 капітана ОСОБА_1 , командира взводу - викладача навчального взводу зв`язку навчальної роти зв`язку навчального батальйону зв`язку, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 01.03.2025 №274 з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключити 16.03.2025 із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з сніданку 17.03.2025 і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважати таким, що 16.03.2025 здав справи та посаду командира взводу - викладача 4 навчального взводу зв`язку 4 навчальної роти зв`язку НОМЕР_2 навчального батальйону зв`язку (а.с. 14).
Попри звільнення позивача 16.03.2025, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 здійснено лише 28.05.2025, як це видно з виписки по надходженням по рахунку позивача (а.с. 20).
На звернення позивача до в/ч НОМЕР_1 стосовно виплати середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів відповідач листом від 12.06.2025 №601/4346 відмовив з підстав згоди позивача з можливою затримкою остаточного розрахунку, а також з мотивів нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України (а.с. 9-10).
Вважаючи протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 в частині не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд розпочинає з аналізу підстав щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України визначає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд звертає увагу на обставини того, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов`язані з недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язується з днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 16.03.2025 – дата виключення зі списків особового складу частини.
Зважаючи на те, що на дату звільнення/виключення зі списків особового складу Військової частини ОСОБА_1 відповідач не провів остаточного розрахунку у повному обсязі, натомість такий розрахунок здійснено лише 28.05.2025, то у такому разі виникають підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
У силу приписів абзаців першого, другого пункту 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Як передбачено підпунктом "б" пункту 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивач виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення 16.03.2025, тож двома попередніми місяцями перед звільненням є січень та лютий 2025 року.
Зі змісту довідки в/ч НОМЕР_1 від 31.10.2026 №1245 суд встановив, що грошове забезпечення позивача за січень 2025 року склало 29 394,16 грн, за лютий 2025 року - 29 394,16 грн (а.с. 46).
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 996,41 грн (29394,16 грн + 29394,16 грн) : 59 календарних днів).
Період затримки розрахунку з 17.03.2025 (наступний день після виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ) по 27.05.2025 (день, що передує даті повного розрахунку) складає з 72 календарних дні, а тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 71741,52 грн (996,41 грн х 72 дні).
Водночас суд зважає на такі підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 розв`язала виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, за наслідками чого дійшла висновку про те, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58 - 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає суду підстави для висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Суд враховує обставини того, що повний розрахунок з позивачем здійснено 28.05.2025 в сумі 57906,50 грн, що становить 100%, тому середній заробіток має бути виплачений у такому ж розмірі - 57906,50 грн.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в межах суми 57906,50 грн.
Суд зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.
Суд також зазначає, що при виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у роботодавця виникає обов`язок відрахування податків і зборів, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються усі необхідні фіскальні утримання.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, визнає протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим суд стягує з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 57906,50 грн за вирахуванням з цієї суми податків та зборів.
Переходячи до аналізу вимоги позивача щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд враховує наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон №2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (надалі - Порядок №159).
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 4 цього ж Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, Верховний Суд у своїй постанові від 08.12.2025 у справі №420/13975/24 зазначав, що "...компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:
нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;
має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;
відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення.
Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.
Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості...".
Суд при вирішенні даного публічно-правового спору не знайшов відступів ВС від викладеної вище правової позиції.
Як вже зазначалося судом, 28.05.2025 в/ч НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 57906,50 грн.
Враховуючи факт невиплати позивачу при звільненні сум належного грошового забезпечення у повному обсязі, а також факт остаточного розрахунку з позивачем лише 28.05.2025, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за період з 16.03.2025 по 27.05.2025 (день, який передує зарахуванню коштів на банківський рахунок позивача).
У підсумку, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд визнає протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки - за період з 16.03.2025 до дня, що передує фактичній виплаті - 27.05.2025, у зв`язку з чим зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 16.03.2025 по 27.05.2025 (а не по 28.05.2025, як просить позивач).
Тож позов слід задовольнити частково у спосіб, визначений судом.
Позивач звільнений від сплати судового збору у спорі про стягнення заробітку, інших судових витрат не поніс, тому підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
1. Позов ОСОБА_1 у справі №440/10578/25 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 57906 (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот шість) грн 50 коп. з вирахуванням з цієї суми податків та зборів.
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати з 16.03.2025 по 27.05.2026.
5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 16.03.2025 по 27.05.2025.
6. В решті вимог - позов залишити без задоволення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду впродовж тридцяти днів з моменту його підписання.
СуддяЄ.Б. Супрун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua