Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №320/18114/25
Суддя: Скрипка І.М.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2026 року Київ справа № 320/18114/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (ГУ ДПС у Київській області, контролюючий орган, податковий орган).
Просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.02.2024 № 0002714-1903-1008-UA321000900000060111.
Ухвалою від 27.05.2025 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішення позивачу протиправно нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 108 787,9 грн, як власниці корівника загальною площею 1 623,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - Будівля).
Позивач наголошує, що вказана Будівля безпосередньо призначена для сільськогосподарського використання та відповідним чином використовується позивачем як для особистих потреб, так і для господарської діяльності з вирощування рослин та домашніх тварин, а тому позивач має пільгу зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка передбачена підпунктом «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (Податковий кодекс, ПК України).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Наголошує, що у цьому випадку позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а тому не має права на пільгу, передбачену підпунктом «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Відповідачем у тексті відзиву заявлено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
Надаючи правову оцінку такому клопотанню, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частиною четвертою названої статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Ця справа до такого переліку не входить.
У свою чергу, частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом позову у цій справі є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким нараховано 108 787,9 грн.
Оскільки ця справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження відсутні, а відтак клопотання не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04.08.2005 № 10171 є власницею корівника загальною площею 1 623,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.02.2024 № 0002714-1903-1008-UA321000900000060111, яким позивачу як власниці вказаної Будівлі нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 108 787,9 грн.
Позивач не погодилася із вказаним рішенням та звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 ст. 266 Податкового кодексу платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
За правилами підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно із підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України. об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі;
За змістом підпункту 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно із підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.
Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.
У відповідності до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно із підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За положеннями підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно із підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Згідно із підпунктом 266.7.4 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов`язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Таким чином, підпункт «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України застосовується у разі одночасного дотримання трьох умов:
1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;
2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Вказаний висновок узгоджується із змістом постанови Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 240/28129/23.
У постанові від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Відповідно до коду 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» цей клас включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Безспірним є те, що належні позивачу будівлі віднесені до класу будівель сільськогосподарського призначення, вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Також матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів того, що належна позивачу Будівля здається в оренду, лізинг, позичку.
Щодо того чи можна вважати позивача сільськогосподарським товаровиробником, суд зазначає наступне.
До 01.01.2022 визначення сільськогосподарського товаровиробника було наведено у Законі України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та Законі України «Про засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку».
Разом з цим, відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» цей Закон визначає основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001-2004 років як пріоритетної галузі народного господарства.
Отже, норми вказаного Закону не регулюють суспільні відносини у 2024 році, а також питання оподаткування.
Відтак, норми Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» не можуть визначати поняття «сільськогосподарський товаровиробник» для цілей оподаткування у 2024 році.
Закон України «Про сільськогосподарський перепис» визначає правові, організаційні та економічні основи підготовки і проведення сільськогосподарського перепису, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів, а також регулює відносини суб`єктів сільськогосподарського перепису, визначає їх права, обов`язки та відповідальність, установлює гарантії держави щодо захисту конфіденційної інформації, отриманої у процесі проведення сільськогосподарського перепису.
При цьому, вказаний закон не регулює питання оподаткування. Перепис так і не був реалізований.
Тому, вказаним Законом визначення «сільськогосподарський товаровиробник» наведено виключно для цілей сільськогосподарського перепису, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин.
Закон України «Про засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку» регулює відносини, пов`язані з формуванням і реалізацією державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку, визначає основи державної політики щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, а також забезпечення продовольчої безпеки населення (стаття 1).
Так, у статті вказаного Закону не вказано про те, що він регулює податкові відносини.
За визначенням у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
У постанові від 18.05.2021 у справі №820/3705/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовуються виключно для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а отже до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, це положення не застосовується.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» від 30.11.2021 № 1914-IX, який набрав чинності 01.01.2022, виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри «для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу».
Відтак, для цілей визначення наявності у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у 2024 році необхідно використовувати визначення сільськогосподарського товаровиробника, зазначене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції станом на 01.01.2024.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, для набуття статусу сільськогосподарського товаровиробника необхідні наступні умови:
- реєстрація господарської діяльності (юридична особа або фізична особа-підприємець);
- провадження господарської діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснення операцій з її постачання.
Встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у Вишгородській районній Державній адміністрації Київської області як фізична особа-підприємець згідно з КВЕД:
47.52 - Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах;
47.59 - Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах;
47.76 - Роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах;
47.78 - Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах;
47.99 - Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.
Позивач зазначає, що вказана Будівля безпосередньо використовується позивачем як для особистих потреб, так і для господарської діяльності з вирощування рослин та домашніх тварин.
Однак, матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач здійснює чи здійснювала у 2024 році діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробки на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та операцій з її постачання.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а отже на належну їй Будівлю не поширюється пільга, передбачена підпунктом «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Інших підстав для визнання протиправним оскаржуваного рішення позивач не зазначила, а суд не встановив.
У постанові від 09.07.2026 у справі № 120/15649/24 Верховний Суд вказав наступне:
«У контексті доводів Позивача Суд вважає за необхідне зазначити, що статус сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм законодавства є податково-правовою категорією, наявність якої визначається сукупністю юридичних фактів, зокрема, безпосереднім здійсненням виробництва (вирощування), переробки та реалізації власної сільськогосподарської продукції з дотриманням установлених законодавством критеріїв.
У контексті спірних правовідносин слід враховувати, що право на податкову пільгу, передбачену підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, є винятком із загального правила оподаткування, а тому платник податків, який претендує на таке звільнення, має підтвердити свою відповідність встановленим ПК України для такої пільги критеріям. Відтак, оскільки про наявність у нього права на таку пільгу стверджує саме Позивач, - він повинен підкріпити ці твердження відповідними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач не надавав жодних належних та допустимих доказів фактичного використання належних їй на праві власності об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності саме у 2020-2023 роках. За таких обставин, а також враховуючи, що обов`язок доказування, покладений на суб`єкта владних повноважень, не є абсолютним, колегія суддів не вбачає порушення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права щодо розподілу тягаря доказування».
Підсумовуючи наведене, суд вважає правомірним та не знаходить підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2024 № 0002714-1903-1008-UA321000900000060111.
За викладеного у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про необхідність відмовити у задоволені позову.
У відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на результат спору, розподіл судових витрат за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua