Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №240/12220/25
Суддя: Черняхович Ірина Едуардівна
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/12220/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.04.2025 № 262440028450 про відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 24.01.2025;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991, з 03.06.1991 по 01.07.1992, з 10.07.1992 по 20.08.1993, з 07.03.1994 по 29.07.1994 та здійснити призначення та виплату їй пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 24.01.2025.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке за принципом екстериторіальності розглядало подану нею заяви та додані до неї документи, прийняло рішення від 09.04.2025 № 262440028450, яким відмовило їй в призначення пенсії у зв`язку із відсутністю у неї необхідного страхового стажу в розмірі 32 роки. За підрахунками управління її страховий стаж становив лише 27 років 07 місяців 17 днів. Позивач вважає такий розрахунок стажу невірним, оскільки пенсійний орган безпідставно не зарахував до такого стажу періоди її роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991, з 03.06.1991 по 01.07.1992, з 10.07.1992 по 20.08.1993, з 07.03.1994 по 29.07.1994. У зв`язку з цим позивач вважає, що прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 09.04.2025 № 262440028450, про відмову в призначенні їй пенсії є протиправним, а тому з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення позивач звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/12220/25 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи таку позицію управління зазначило, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 не менше 32 років. В той час, як страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 27 років 07 місяців 17 днів. При цьому, за наданими нею доданими документами до страхового стажу позивачки не були враховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.04.1983: з 06.08.1982 по 03.06.1991 оскільки відсутня печатка при звільненні, а також не завірено підписом відповідальної особи; з 03.06.1991 по 01.07.1992 оскільки відсутній наказ та дата про прийняття; з 01.01.1992 по 01.07.1992, оскільки робота в Російській Федерації; з 10.07.1992 оскільки дату звільнення виправлено, виправлення не засвідчено підписом посадової особи та печаткою організацією, а також відсутній наказ та дата при звільненні з роботи; з 07.03.1994 по 29.07.1994, оскільки робота в Російської Федерації. Відтак, за відсутності необхідного страхового стажу, управління вважає, що ним правомірно було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії, а тому просить відмовити їй в задоволенні позовних вимог.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві також подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказало, що вважає прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 09.04.2025 № 262440028450 правомірним.
Відповідно до положень ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що з метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернулась Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 02.04.2025 про призначення їй пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності вказану заяву про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За наслідками розгляду поданих позивачем заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 09.04.2025 №262440028450, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 32 роки.
За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 07 місяців 17 днів.
При цьому, за результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало періоди її роботи: з 06.08.1982 по 03.06.1991, з 03.06.1991 по 01.07.1992, з 10.07.1992, з 07.03.1994 по 29.07.1994.
ОСОБА_1 вважає, що вищезазначені періоди її роботи безпідставно не були зараховані до страхового стажу, а відтак, прийняте рішення від 09.04.2025 №262440028450 про відмову у призначенні пенсії за віком, обґрунтоване відсутністю у неї необхідного стажу, вона вважає протиправним. У зв`язку з цим, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.
Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування».
На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.
Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:
«Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку».
Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 07.04.1983 суд встановив, що в ній містяться наступні записи про періоди роботи позивачки:
- з 06.08.1982 по 03.06.1991 - ткач в Калінінському ордена Леніна бавовняному комбінаті ім. 60-річчя Союзу РСР (записи № 1, 2, 3, 4, 5);
- з 03.06.1991 по 01.07.1992 - ткач на Ткацькій фабриці №1 Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР (записи № 6, 7);
- з 10.07.1992 - бухгалтер в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич" (записи № 8, 9, 10);
- з 20.08.1993 по 01.03.1994 - продавець в магазині "ЄСПО" (записи №11, 12);
- з 07.03.1994 по 29.07.1994 - бухгалтер в Індивідуальному приватному підприємстві "Мир" (записи № 13, 14).
Разом з тим, приймаючи оскаржуване рішення від 09.04.2025 №262440028450 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи: з 06.08.1982 по 03.06.1991, з 03.06.1991 по 01.07.1992, з 07.03.1994 по 29.07.1994, а також період роботи в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич" з 10.07.1992.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що період роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991 не був зарахований до страхового стажу позивачки через відсутність у трудовій книжці печатки та підпису відповідальної особи у записі про звільнення.
Період роботи з 03.06.1991 по 01.07.1992 не був зарахований до страхового стажу через відсутність у трудовій книжці інформації про номер та дату наказу у записі про прийняття на роботу. Крім того, вказаний період є періодом роботи на території Російської Федерації.
Період роботи в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич" з 10.07.1992 не був зарахований до страхового стажу позивачки через те, що в трудовій книжці дата звільнення виправлена і таке виправлення не засвідчено підписом посадової особи та печаткою організацією. Крім того, у записі про звільнення відсутня інформація про номер та дату наказу.
Період роботи з 07.03.1994 по 29.07.1994 не був зарахований до страхового стажу, оскільки є періодом роботи на території Російської Федерації.
Надаючи оцінку правомірності таких дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, суд враховує наступне.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України, передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Водночас, пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи до стажу особи при призначенні пенсії, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти (неправильності чи неточності) трудовий стаж має встановлюватися на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції №58, яка регулює порядок внесення до трудової книжки відомостей про роботу, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Порядок заповнення трудової книжки при звільненні визначено в пунктах 2.26 та 2.27 Інструкції №58, відповідно до яких записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
При цьому, пунктами 2.6, 2.8, 2.9 Інструкції №58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Аналогічні вимоги містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991 на посаді ткача в Калінінському ордена Леніна бавовняному комбінаті ім. 60-річчя Союзу РСР, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи судом було досліджено трудову книжку позивачки серії НОМЕР_1 від 07.04.1983 та встановлено, що запис №5 від 03.06.1991 про її звільнення дійсно не завірений печаткою та підписом відповідальної особи.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно правових норм Інструкції №58 записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто особою, якій ця трудова книжка належить.
За приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення були передбачені в пункті 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 "Про трудові книжки робітників та службовців", згідно яких відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
У зв`язку із цим суд приходить до висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за належне ведення трудової книжки його роботодавцем. Недотримання порядку ведення та заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а, від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
У свою чергу, під час розгляду справи суд встановив, що суд встановив що трудова книжка позивачки в частині записів №1-5 про період її роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991 на посаді ткача в Калінінському ордена Леніна бавовняному комбінаті ім. 60-річчя Союзу РСР містить назву підприємства, посаду, чіткі дати прийняття та звільнення, номери наказів та дати їх прийняття.
Суд зауважує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність відбитку печатки та підпису відповідальної особи, за наявності при цьому належним чином оформлених записів в трудовій книжці про період роботи особи, не може бути підставою для виключення такого періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за належне ведення трудової книжки його роботодавцем. Недотримання порядку ведення та заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відсутність відбитку печатки та підпису відповідальної особи у записі про звільнення, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів про роботу ОСОБА_1 в період з 06.08.1982 по 03.06.1991 на Калінінському ордена Леніна бавовняному комбінаті ім. 60-річчя Союзу РСР, не є підставою для не зарахування такого періоду до її страхового стажу.
У зв`язку із цим, суд приходить до висновку, що період з 06.08.1982 по 03.06.1991 безпідставно не був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до страхового стажу ОСОБА_1 , а тому такі дії відповідача є протиправними.
Щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 03.06.1991 по 01.07.1992 на Ткацькій фабриці №1 Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР, суд зауважує, що фактично в оскаржуваному в даній справі рішенні від 09.04.2025 №262440028450 зазначено дві підстави для не зарахування вказаного періоду: 1) відсутність у трудовій книжці інформації про номер та дату наказу у записі про прийняття на роботу; 2) робота в цей період на території Російської Федерації.
Під час розгляду справи судом було досліджено трудову книжку трудову книжку позивачки серії НОМЕР_1 від 07.04.1983 та встановлено, що на роботу в Ткацьку фабрику №1 Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР Тарнавська Таміла Анатоліївна була прийнята в порядку переведення, у зв`язку із ліквідацією Державного підприємства Калінінського ордена Леніна бавовняного комбінату ім. 60-річчя Союзу РСР, на якому вона працювала до 03.06.1991, та утворенням замість нього Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР.
При цьому, запис №6 від 03.06.1991 про прийняття ОСОБА_1 в порядку переведення на посаду ткача в Ткацьку фабрику №1 Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР містить інформацію про документ, на підставі якого такий запис внесений, а саме: "п. 3.1 Статуту Орендного підприємства".
Враховуючи, що підставою для прийняття ОСОБА_1 на роботу в Ткацьку фабрику №1 Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР було її переведення з Державного підприємства Калінінського ордена Леніна бавовняного комбінату ім. 60-річчя Союзу РСР через його ліквідацію, суд вважає, що зазначення трудовій книжці позивачки, в якості підстави для внесення до неї запису про її прийняття на роботу в порядку переведення відповідного пункту статуту новоствореного підприємства, відповідає вимогам Інструкції №162.
У зв`язку з цим, доводи пенсійного органу про відсутність у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 07.04.1983 інформації про номер та дату наказу у записі №6 від 03.06.1991 про прийняття ОСОБА_1 на роботу в Ткацьку фабрику №1 Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР є безпідставними.
Надаючи оцінку ще одній підставі для не зарахування періоду роботи з 03.06.1991 по 01.07.1992 до страхового стажу позивачки, яка полягає в тому, що вказаний період є періодом роботи на території колишньої Російської РСР та Російської Федерації, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Частинами 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення").
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (далі - Угода від 14.01.1993), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Міжнародним договором з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди від 13.03.1992).
Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі статтею 11 Угоди від 13.03.1992 необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Таким чином, положення вказаних Угод розповсюджуються на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу для призначення пенсій, та передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та стаж набутий на території колишнього СРСР, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Суд звертає увагу, що 29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", а 24 червня 2023 року прийняв постанову № 639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн".
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Однак, у статті 13 Угоди від 13.03.1992 визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Вихід України з Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн та з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не може бути підставою для відмови у зарахуванні особі до стажу періодів її роботи на території будь-якої з держав-учасниць у період дії відповідних Угод, учасником яких на той період була Україна.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 та постановою від 24.06.2023 №639 Україна, як держава-учасниця Угод виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.07.2025 у справі №420/34524/23.
З урахуванням викладеного суд констатує, що в період трудової діяльності ОСОБА_1 на території колишньої Російської РСР та Російської Федерації з 03.06.1991 по 01.07.1992 Угода від 13.03.1992 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення та Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн були чинними, а тому їх положення протиправно не були застосовані Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області при вирішенні питання про зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивачки.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
З огляду на те, що стаття 6 Угоди від 13.03.1992 передбачає, що для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою, суд приходить до висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 03.06.1991 по 01.07.1992 на Ткацькій фабриці №1 Орендного підприємства ордена Леніна бавовняного комбінату "Тверська Мануфактура" ім. 60-річчя Союзу РСР (Російська Федерація), підлягає зарахуванню до її страхового стажу, як такий, що підтверджений належними записами у її трудовій книжці, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо такого не зарахування є протиправними.
Крім того, із оскаржуваного рішення від 09.04.2025 №262440028450 вбачається, що підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 07.03.1994 по 29.07.1994 на посаді бухгалтера в Індивідуальному приватному підприємстві "Мир" також було те, що протягом цього періоду позивач працювала на території Російської Федерації.
Враховуючи, що вказаний період роботи з 07.03.1994 по 29.07.1994 набутий позивачкою під час дії Угоди від 13.03.1992 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, суд із зазначених вище підстав також приходить до висновку, що такий період протиправно не був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до страхового стажу ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич" з 10.07.1992, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи підстави для такого не зарахування, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в своєму рішенні від 09.04.2025 №262440028450 зазначило, що в трудовій книжці дата звільнення виправлена і таке виправлення не засвідчено підписом посадової особи та печаткою організацією. Крім того, у записі про звільнення відсутня інформація про номер та дату наказу.
Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 07.04.1983 суд встановив, що в ній вказана наступна інформація:
- запис № 8 від 10.07.1992 про прийняття на роботу в Учбово-спортивний центр по водним видам спорту "Славутич" на посаду бухгалтера (підстава внесення запису наказ №22 від 29.07.1992);
- запис № 9 від 27.11.1992 про переведення на посаду старшого бухгалтера (підстава внесення запису наказ №38 від 27.11.1992);
- запис № 10 від 27.11.1992 про звільнення за власним бажанням по ст. 38 КЗпП УРСР (підстава внесення запису не вказана).
В подальшому, після запису №10 міститься виправлення, а саме: закреслено дату звільнення "27.11.1992" та зазначено "20.08 Виправленому вірити".
Таким чином, доводи відповідача про те, що в трудовій книжці позивачки у записі №10 про звільнення відсутня інформація про номер та дату наказу, а також наявне виправлення дати звільнення, знайшли своє підтвердження підчас розгляду справи. При цьому виправлення в частині дати звільнення здійсненні без дотримання вимог Інструкції №58.
Суд звертає увагу, що вищезазначене виправлення дати звільнення з "27.11.1992" на "20.08." без зазначення у виправленій даті року звільнення унеможливлює встановлення дійсної дати припинення ОСОБА_1 роботи в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич", а тому суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність підстав для зарахування за даними трудової книжки періоду роботи позивачки на вказаному підприємстві до її страхового стажу.
Вказане свідчить, що відповідно до вимог пункту 3 Порядку №637 зарахування вищезазначеного періоду роботи до страхового стажу могло бути здійснено пенсійним органом лише у випадку надання позивачем відповідної уточнюючої довідки про роботу в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич".
Однак, згідно наявних у матеріалах справи доказів, жодної уточнюючої довідки для підтвердження роботи з 10.07.1992 по 20.08.1993 в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич" ОСОБА_1 пенсійному органу не надавала.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи в Учбово-спортивному центрі по водним видам спорту "Славутич" з 10.07.1992 є правомірними, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Разом з тим, під час розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991 (8 років 09 місяців 28 днів), з 03.06.1991 по 01.07.1992 (1 рік 29 днів) та з 07.03.1994 по 29.07.1994 (4 роки 23 дні), що загалом становить 13 років 11 місяців 20 днів.
Враховуючи встановлену протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991, з 03.06.1991 по 01.07.1992 та з 07.03.1994 по 29.07.1994 загальною тривалістю 13 років 11 місяців 20 днів, а також беручи до уваги розмір страхового стажу ОСОБА_1 , який визнається пенсійним органом (27 років 07 місяців 17 днів), суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.04.2025 №262440028450, прийняте з підстав відсутності у позивачки необхідного страхового стажу в розмірі 32 роки, є протиправним та підлягає скасуванню.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
В ході розгляду справи судом було встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами право ОСОБА_1 на призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (досягнення 60-річного пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу в розмірі понад 32 роки).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якою врегульовано питання строків призначення (перерахунку) та виплати пенсії, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 досягла 60 річного пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , а із заявою про призначення їй пенсії вона звернулась до пенсійного органу 02.04.2025, тобто в межах трьохмісячного строку після досягнення пенсійного віку.
Відтак, на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд приходить до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком з 25.01.2025 - з дня, наступного за днем досягнення нею пенсійного віку, а не з 24.01.2025, як просить позивач в прохальній частині позовної заяви.
Таким чином, зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення від 09.04.2025 №262440028450, суд застосовуючи механізм ефективного захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991, з 03.06.1991 по 01.07.1992 та з 07.03.1994 по 29.07.1994 та призначити їй з 25.01.2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії та здійснював підрахунок її страхового стажу, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. У зв`язку з цим, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 968,96 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в розмірі 968,96 гривень слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42098368) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.04.2025 №262440028450 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 06.08.1982 по 03.06.1991, з 03.06.1991 по 01.07.1992 та з 07.03.1994 по 29.07.1994 та призначити їй з 25.01.2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович
Оригінал: reyestr.court.gov.ua