Суд: Волинський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №140/10591/26
Суддя: Стецик Назар Васильович
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10591/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МАЛЬ-ТРАНС” до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “МАЛЬ-ТРАНС” (далі – ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС”, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення від 22.07.2026 №0203880320702 повністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2026 року від`ємного значення з податку на додану вартість (далі – ПДВ), у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування, за результатами якої складено акт №17105/07-02/45626475.
На підставі висновків зазначеного акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 22.07.2026 №0203880320702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 45 544,40 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням – 41 404,00 грн та за штрафними санкціями – 4 140,40 грн.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, оскільки контролюючим органом неправильно визначено характер господарських операцій товариства з надання транспортно-експедиторських послуг, а висновки щодо заниження податкових зобов`язань із ПДВ не підтверджені належними розрахунками.
Зазначає, що основним видом господарської діяльності товариства є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41), а серед додаткових видів діяльності – інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД 52.29), яка включає організацію перевезень та надання транспортно-експедиторських послуг.
Посилаючись на положення Закону України від 01.07.2004 №1955-IV “Про транспортно-експедиторську діяльність”, позивач наголошує на необхідності розмежування плати експедитору та витрат на оплату послуг інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.
На переконання позивача, акт перевірки не містить належного обґрунтування способу визначення суми занижених податкових зобов`язань, а також розрахунків, які б дозволяли перевірити правильність висновків контролюючого органу.
Крім того, позивач вважає, що документальну позапланову виїзну перевірку проведено з порушенням підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки за квітень 2026 року товариство заявило до бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 85 567 грн, тобто менше 100 000 грн.
Позивач також зазначає, що предметом перевірки була правомірність декларування від`ємного значення ПДВ за квітень 2026 року, однак контролюючий орган фактично досліджував господарські операції товариства за 2024– 2025 роки, які, на думку позивача, не впливали на формування від`ємного значення за квітень 2026 року.
Зокрема, у рядку 16.1 декларації за квітень 2026 року відображено від`ємне значення попереднього звітного періоду – березня 2026 року – у сумі 5 235 грн, що, на переконання позивача, спростовує можливість перенесення до зазначеної декларації податкових зобов`язань, визначених за операціями 2024-2025 років у сумі 41 404 грн.
Враховуючи наведене, позивач просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати у строк для подання відзиву належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнала та просила відмовити в їх задоволенні повністю.
В обґрунтування заперечень зазначила, що відповідно до наказу ГУ ДПС у Волинській області від 05.06.2026 №1644-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
Відповідач наголошує, що за квітень 2026 року позивач задекларував від`ємне значення ПДВ у сумі 106 396 грн, тобто понад 100 000 грн, у зв`язку з чим контролюючий орган мав законні підстави для призначення документальної позапланової перевірки.
Також зазначає, що для перевірки правильності формування від`ємного значення ПДВ необхідно дослідити показники податкового кредиту та податкових зобов`язань за попередні звітні періоди, від яких залежить відповідний показник поточної декларації.
За твердженням відповідача, першим звітним періодом, у якому позивач задекларував від`ємне значення ПДВ та який не був охоплений попередньою документальною перевіркою, був жовтень 2024 року, тому перевірка господарських операцій, починаючи з цього періоду, є правомірною.
Щодо встановленого порушення податкового законодавства відповідач зазначає, що у 2024-2025 роках ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” здійснювало діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг, зокрема організовувало міжнародні перевезення вантажів із залученням третіх осіб – перевізників.
На підставі аналізу відповідних операцій контролюючим органом визначено експедиторську винагороду товариства в загальній сумі 248 424 грн.
На переконання відповідача, оскільки власна експедиторська винагорода підлягає оподаткуванню ПДВ за ставкою 20 відсотків, а товариство не задекларувало відповідних податкових зобов`язань, перевіркою правомірно встановлено заниження ПДВ у сумі 41 404 грн.
При цьому відповідач посилається на відмінність правового режиму оподаткування міжнародних перевезень вантажів та транспортно-експедиторських послуг. Зазначає, що нульова ставка ПДВ застосовується до міжнародних перевезень за умов, визначених податковим законодавством, тоді як власна винагорода експедитора підлягає оподаткуванню на загальних підставах.
Також відповідач стверджує, що виявлене заниження податкових зобов`язань за операціями 2024-2025 років призвело до завищення показників від`ємного значення ПДВ, відображених у декларації за квітень 2026 року.
З наведених підстав ГУ ДПС у Волинській області вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним.
Крім того, у відзиві відповідач висловив заперечення щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг.
У відповіді на відзив представник позивача підтримав позовні вимоги та повторно наголосив на порушенні контролюючим органом меж проведення документальної позапланової перевірки.
Зазначив, що за декларацією за лютий 2026 року товариство заявило до бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 51 116 грн, які фактично були перераховані на його банківський рахунок 10.04.2026.
За декларацією за березень 2026 року товариство заявило до бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 49 628 грн, які також були перераховані на банківський рахунок 13.05.2026.
На переконання позивача, зазначені обставини підтверджують, що від`ємне значення ПДВ, яке враховувалося в декларації за квітень 2026 року, формувалося за рахунок операцій 2026 року, тоді як відповідач безпідставно поширив перевірку на господарські операції 2024-2025 років.
Позивач вважає, що наведені у відзиві аргументи не спростовують доводів позовної заяви.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення учасників справи, перевіривши їх доводи, суд встановив такі обставини.
ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” (код ЄДРПОУ 45626475) зареєстроване як юридична особа 06.09.2024 та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Волинській області.
Основним видом економічної діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41), серед додаткових видів діяльності – інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД 52.29).
З 01.10.2024 товариство зареєстроване платником ПДВ, індивідуальний податковий номер 456264703048.
05.06.2026 ГУ ДПС у Волинській області на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України прийняло наказ №1644-п “Про проведення відповідно до п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 розділу ІІ Податкового кодексу України документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” (код ЄДРПОУ 45626475)”.
Відповідно до зазначеного наказу вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2026 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, з урахуванням періодів декларування від`ємного значення.
Датою початку перевірки визначено 16.06.2026, її тривалість – п`ять робочих днів.
На підставі зазначеного наказу ГУ ДПС у Волинській області оформлено направлення від 05.06.2026 №2649, відповідно до якого проведення перевірки доручено головному державному інспектору відділу позапланових перевірок ризикових платників, аналізу податкової інформації управління податкового аудиту Надії Голод.
Метою перевірки визначено дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2026 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування.
16.06.2026 директор ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” Левчук Олександр Михайлович ознайомлений із направленням на перевірку та отримав копію наказу від 05.06.2026 №1644-п, що підтверджується відповідними відмітками у направленні.
Перевірка проводилася з 16.06.2026 до 22.06.2026 за участю директора товариства.
За результатами перевірки контролюючим органом 19.06.2026 складено акт №17105/07-02/45626475 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2026 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, з урахуванням періодів декларування від`ємного значення.
Згідно з пунктом 2.12 акта перевірки контролюючим органом використовувалися декларації з ПДВ з додатками, контракти, договори, угоди, вантажні митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), податкові та видаткові накладні, розрахунки коригування, акти виконаних робіт (наданих послуг), фіскальні чеки, відомості, первинні документи щодо придбання та реалізації товарів, платіжні документи та інші документи, надані платником під час перевірки.
У зазначеному пункті акта періодом дослідження документів визначено з 01.10.2024 до 30.04.2026.
При цьому конкретні умови договорів транспортного експедирування, якими визначався розмір винагороди товариства або порядок її обчислення за спірними операціями, в акті перевірки не наведені.
З матеріалів справи встановлено, що 20.05.2026 ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” подало до ГУ ДПС у Волинській області податкову декларацію з ПДВ за квітень 2026 року, якій присвоєно реєстраційний №9145278040.
Відповідно до показників зазначеної декларації товариством задекларовано в рядку 3 “Інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою” обсяг постачання 1 078 181 грн; у рядку 9 “Усього податкових зобов`язань” – 0 грн; у рядку 10.1, колонка Б – податковий кредит у сумі 101 161 грн; у рядку 16.1 – від`ємне значення попереднього звітного періоду 5 235 грн; у рядку 17 “Усього податкового кредиту” – 106 396 грн; у рядку 19 – від`ємне значення 106 396 грн; у рядку 20.2.1 – суму бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку 85 567 грн; у рядку 21 – залишок від`ємного значення, який зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, 20 829 грн.
Отже, за квітень 2026 року позивач задекларував від`ємне значення ПДВ у сумі 106 396 грн, з якого 85 567 грн заявив до бюджетного відшкодування, а 20 829 грн переніс до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.
Судом також досліджено податкову звітність товариства за лютий та березень 2026 року.
Відповідно до декларації за лютий 2026 року та додатка Д2 до неї ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” задекларувало від`ємне значення ПДВ у сумі 52 122 грн, з яких 51 116 грн заявлено до бюджетного відшкодування, а 1 006 грн зараховано до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.
Зазначену декларацію прийнято контролюючим органом 18.03.2026 за реєстраційним №9067699641, що підтверджується квитанцією №2.
Платіжною інструкцією №03/04/2026 підтверджено перерахування 10.04.2026 на банківський рахунок ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 51 116 грн.
Відповідно до декларації за березень 2026 року товариство задекларувало від`ємне значення ПДВ у сумі 54 863 грн, з яких 49 628 грн заявлено до бюджетного відшкодування, а 5 235 грн зараховано до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.
Зазначену декларацію прийнято контролюючим органом 20.04.2026 за реєстраційним №9106201280, що підтверджується квитанцією №2.
Платіжною інструкцією №06/05/2026 підтверджено перерахування 13.05.2026 на банківський рахунок позивача бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 49 628 грн.
Таким чином, за даними податкової звітності позивача до рядка 16.1 декларації за квітень 2026 року перенесено залишок від`ємного значення ПДВ за березень 2026 року в сумі 5 235 грн.
Як встановлено з акта перевірки, контролюючий орган, досліджуючи операції ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” з надання транспортно-експедиторських послуг протягом 2024-2025 років, дійшов висновку про неоподаткування товариством експедиторської винагороди на загальну суму 248 424 грн.
Зокрема, у пункті 3.2 акта перевірки наведено сім господарських операцій, за якими контролюючий орган визначив відповідні суми експедиторської винагороди.
Так, у вересні 2024 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” отримало замовлення від ФОП ОСОБА_1 на транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Дніпро (Україна) – Гельзенкірхен (Німеччина) вартістю 91 920 грн.
За даними Єдиного реєстру податкових накладних (далі – ЄРПН) товариством складено та зареєстровано на зазначеного замовника податкову накладну від 08.10.2024 №2 на загальну суму 91 920 грн.
В акті перевірки зазначено, що для виконання замовлення залучено перевізника ФОП ОСОБА_2 , яким замовлення виконано за 22 980 грн. За результатами цієї операції контролюючим органом визначено експедиторську винагороду ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” у сумі 68 940 грн.
У жовтні 2024 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” отримало замовлення від ТОВ “РВ ДАФ+” на транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Неттеталь (Німеччина) – Київ (Україна) вартістю 107 898 грн.
За даними ЄРПН товариством складено та зареєстровано податкову накладну від 15.10.2024 №5 на загальну суму 107 898 грн. В акті перевірки зазначено, що для виконання цього замовлення залучено ФОП ОСОБА_2 , яким замовлення виконано за 62 940 грн. Експедиторську винагороду товариства за зазначеною операцією контролюючим органом визначено в сумі 44 958 грн.
Крім того, у листопаді 2024 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” отримало замовлення від ТОВ “РОСТ РІЧЛЕНД” на транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Госцицине (Польща) – міжнародний пункт пропуску Рава-Руська вартістю 25 300 грн та за маршрутом міжнародний пункт пропуску Рава-Руська – Київ вартістю 24 700 грн. Загальна вартість зазначених послуг становила 50 000 грн.
За даними ЄРПН товариством складено та зареєстровано податкову накладну від 06.12.2024 №29 на загальну суму 50 000 грн. В акті перевірки зазначено, що для виконання замовлення залучено ФОП ОСОБА_2 , яким замовлення виконано за 5 000 грн. Експедиторську винагороду ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” за цією операцією контролюючим органом визначено в сумі 45 000 грн.
Також у листопаді 2024 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” отримало замовлення від ТОВ “РОСТ РІЧЛЕНД” на транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Станіславув-Перший (Польща) – міжнародний пункт пропуску Угринів вартістю 19 719,68 грн та за маршрутом міжнародний пункт пропуску Угринів – Харків вартістю 41 630,32 грн. Загальна вартість послуг становила 61 350 грн.
За даними ЄРПН товариством складено та зареєстровано податкову накладну від 11.12.2024 №30 на загальну суму 61 350 грн. В акті зазначено, що для виконання замовлення залучено ФОП ОСОБА_2 , яким замовлення виконано за 5 000 грн. При цьому експедиторську винагороду товариства контролюючим органом визначено в сумі 56 350 грн.
У жовтні 2024 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” отримало замовлення від ТОВ “ТАКО-ВМ” на транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Київ (Україна) – Познань (Польща) вартістю 26 242 грн. За даними ЄРПН товариством складено та зареєстровано податкову накладну від 16.12.2024 №32 на загальну суму 26 242 грн.
В акті перевірки зазначено, що замовлення виконано залученим перевізником ФОП ОСОБА_2 за 5 000 грн. Контролюючим органом визначено експедиторську винагороду товариства в сумі 21 242 грн.
У грудні 2024 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” отримало замовлення від ТОВ “КЬЮ-АВТО” на транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Емсдеттен (Німеччина) – міжнародний пункт пропуску Ягодин вартістю 25 000 грн та за маршрутом міжнародний пункт пропуску Ягодин – Ковель вартістю 7 803 грн. Загальна вартість послуг становила 32 803 грн.
За даними ЄРПН товариством складено та зареєстровано податкову накладну від 12.12.2025 №166 на загальну суму 32 803 грн. В акті перевірки зазначено, що для виконання замовлення залучено ФОП ОСОБА_3 , яким замовлення виконано за 21 869 грн. Експедиторську винагороду товариства визначено в сумі 10 934 грн.
Крім того, у грудні 2025 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” отримало замовлення від ФОП ОСОБА_4 на перевезення вантажу за маршрутом Варшава (Польща) – міжнародний пункт пропуску Устилуг-Зосин вартістю 66 673,49 грн та за маршрутом міжнародний пункт пропуску Устилуг-Зосин – Дніпро (Україна) вартістю 2 475,77 грн. Загальна вартість послуг становила 69 149,26 грн.
За даними ЄРПН товариством складено та зареєстровано податкову накладну від 12.12.2025 №166 на загальну суму 69 149,26 грн. В акті зазначено, що для виконання замовлення залучено ФОП ОСОБА_2 , яким замовлення виконано за 68 149,26 грн. При цьому експедиторську винагороду товариства визначено в сумі 1 000 грн.
Отже, за наведеними сімома операціями контролюючий орган визначив експедиторську винагороду ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” у таких розмірах: 68 940 грн, 44 958 грн, 45 000 грн, 56 350 грн, 21 242 грн, 10 934 грн та 1 000 грн, що загалом становить 248 424 грн.
Виходячи із зазначеної суми, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ на 41 404 грн.
У пункті 3.2 акта перевірки контролюючий орган зазначив, що внаслідок такого порушення завищено показник рядка 16.1 декларації за квітень 2026 року на 41 404 грн та показник рядка 21 цієї декларації на таку саму суму.
Крім наведеного, в акті перевірки відображено встановлення контролюючим органом порушень щодо використання товариством у січні – березні 2026 року послуг GPS-моніторингу транспортних засобів.
Зокрема, відповідач дійшов висновку, що товариством оплачувалися послуги GPS-моніторингу трьох транспортних засобів, тоді як фактично у господарській діяльності використовувалися два транспортні засоби. У зв`язку з цим контролюючим органом встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 171 грн у зв`язку з використанням відповідних послуг поза межами господарської діяльності.
При цьому в акті перевірки окремо зазначено про завищення податкового кредиту за квітень 2026 року на 41 575 грн, а також про завищення показника рядка 21 декларації за квітень 2026 року на 113 грн.
У висновках акта перевірки зазначено про порушення товариством підпункту “г” пункту 198.5 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, унаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 41 404 грн.
На підставі зазначених висновків ГУ ДПС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення форми “Р” від 22.07.2026 №0203880320702, яким ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 45 544,40 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням – 41 404,00 грн та за штрафними санкціями – 4 140,40 грн.
У зазначеному податковому повідомленні-рішенні правовою підставою донарахування визначено порушення підпункту “г” пункту 198.5 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
У самому податковому повідомленні-рішенні як періоди здійснення господарських операцій, за якими встановлено порушення, зазначено жовтень та грудень 2024 року, грудень 2025 року, тоді як у доданому розрахунку штрафних санкцій вказано податковий період – квітень 2026 року.
Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі – ПК України).
За змістом підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки платників податків.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів бухгалтерського і податкового обліку, первинних документів та іншої отриманої в установленому законодавством порядку інформації.
Підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з ПДВ, яке становить більше 100 тис. гривень.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ та/або з від`ємного значення з ПДВ, яке становить більше 100 тис. гривень.
Аналіз змісту наведеної норми свідчить про існування двох окремих випадків проведення документальної позапланової перевірки: подання платником декларації, в якій заявлено бюджетне відшкодування ПДВ, за наявності визначених законом підстав, та подання декларації, в якій задекларовано від`ємне значення ПДВ у сумі понад 100 тис. гривень.
При цьому встановлений законодавцем поріг у розмірі 100 тис. гривень стосується від`ємного значення ПДВ як окремого показника податкової декларації, а не виключно суми заявленого бюджетного відшкодування.
Аналогічний підхід до застосування підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №640/6754/21 та від 18.09.2025 у справі №320/2394/23.
Судом установлено, що у декларації за квітень 2026 року ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” задекларувало від`ємне значення ПДВ у сумі 106 396 грн, тобто понад 100 тис. гривень.
Таким чином, контролюючий орган мав передбачені підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України правові підстави для призначення документальної позапланової перевірки.
Тому доводи позивача про незаконність призначення перевірки з підстав того, що сума бюджетного відшкодування ПДВ становила лише 85 567 грн, суд вважає необґрунтованими.
Щодо можливості перевірки показників попередніх звітних періодів суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24.01.2023 у справі №640/6754/21.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що для встановлення правомірності декларування від`ємного значення ПДВ контролюючий орган має право перевіряти правильність визначення як податкових зобов`язань, так і податкового кредиту за відповідний звітний період, оскільки саме різниця між ними визначає наявність і розмір від`ємного значення.
При цьому контролюючий орган не обмежений виключно розміром від`ємного значення, задекларованого платником, оскільки метою перевірки є встановлення правильності формування відповідного показника податкової звітності.
Отже, сама по собі перевірка показників попередніх податкових періодів не свідчить про вихід контролюючого органу за межі наданих йому повноважень, якщо такі показники впливали на формування від`ємного значення, законність декларування якого становила предмет перевірки.
Водночас право контролюючого органу досліджувати попередні податкові періоди не звільняє його від обов`язку належним чином встановити відповідні порушення податкового законодавства, підтвердити їх документально та обґрунтувати наслідки таких порушень для показників податкової звітності.
Тому наявність законної підстави для проведення перевірки не свідчить сама по собі про правомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за її результатами.
Вирішуючи питання щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 41 404 грн за операціями з надання транспортно-експедиторських послуг, суд враховує наступне.
Правові засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначено Законом України від 01.07.2004 №1955-IV “Про транспортно-експедиторську діяльність” (далі – Закон №1955-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №1955-IV транспортно-експедиторська діяльність – підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Експедитор (транспортний експедитор) – суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Відповідно до статті 9 Закону №1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.
Цією ж статтею передбачено, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Крім того, статтею 9 Закону №1955-IV визначено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Таким чином, законодавець розмежовує плату експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування та кошти, які експедитор витрачає на оплату послуг третіх осіб, залучених до виконання відповідного договору.
При цьому сам факт отримання експедитором коштів від замовника за організацію перевезення не означає, що вся отримана сума є власною винагородою експедитора.
Для встановлення розміру такої винагороди необхідно враховувати умови конкретного договору транспортного експедирування, порядок визначення плати експедитору, характер фактично наданих послуг, а також документально підтверджені витрати на залучених до виконання договору осіб.
За змістом статті 931 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі – ЦК України) розмір плати експедитору встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.
Отже, саме договірні умови становлять правову основу для визначення розміру плати експедитору, а відповідні первинні документи підтверджують виконання договору та фактичний зміст господарських операцій.
Щодо оподаткування таких операцій ПДВ суд зазначає наступне.
За змістом підпункту “б” пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Відповідно до підпункту “ж” пункту 186.3 статті 186 ПК України місцем постачання транспортно-експедиторських послуг визначено місце реєстрації отримувача послуг як суб`єкта господарювання, а за відсутності такого місця – місце його постійного чи переважного проживання.
За змістом пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів та послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням установлених законом особливостей.
Підпунктом “а” підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 ПК України передбачено застосування нульової ставки ПДВ до операцій з міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажів за умов, визначених цією нормою.
Водночас правовий режим оподаткування міжнародного перевезення вантажів та транспортно-експедиторських послуг не є тотожним.
У постанові Верховного Суду від 18.03.2025 у справі №140/33468/23 сформульовано правову позицію щодо необхідності розмежування для цілей оподаткування ПДВ операцій із міжнародного перевезення вантажів та операцій з надання транспортно-експедиторських послуг.
Верховний Суд зазначив, що в разі надання транспортно-експедиторських послуг замовнику-резиденту такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ за основною ставкою, тоді як до міжнародних перевезень вантажів за встановлених законом умов застосовується нульова ставка податку.
Разом із тим Верховний Суд наголосив на необхідності дослідження змісту договорів транспортного експедирування та відповідних первинних документів для встановлення фактичного характеру наданих послуг, розподілу витрат та правильного визначення бази оподаткування.
Зокрема, у зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про необхідність встановлення розподілу витрат відповідно до актів здачі-приймання робіт (наданих послуг), податкових накладних та інших документів, а також дослідження умов договорів для з`ясування того, які саме послуги фактично надавалися та підлягали оплаті.
З урахуванням наведених положень законодавства та правового висновку Верховного Суду визначення бази оподаткування ПДВ за операціями з надання транспортно-експедиторських послуг потребує встановлення саме вартості власних послуг експедитора, а не лише загальної суми коштів, отриманих ним від замовника за організацію перевезення.
При цьому суд не заперечує можливості визначення експедиторської винагороди як різниці між вартістю послуг, оплаченою замовником, та витратами експедитора на залучення перевізника.
Однак такий спосіб визначення винагороди може бути застосований лише за умови, що він відповідає змісту відповідних договірних відносин та підтверджений належними документами, які дозволяють достовірно встановити обсяг і вартість фактично наданих послуг.
У справі, що розглядається, контролюючим органом визначено експедиторську винагороду ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” у сумі 248 424 грн за сімома господарськими операціями 2024-2025 років.
Із зіставлення наведених у пункті 3.2 акта перевірки відомостей убачається, що за кожною із семи операцій визначена контролюючим органом сума експедиторської винагороди арифметично відповідає різниці між загальною вартістю послуг замовнику та зазначеною в акті вартістю послуг залученого перевізника.
Зокрема, за операцією з ФОП ОСОБА_1 вартість послуг замовнику становила 91 920 грн, витрати на перевізника – 22 980 грн, а визначена різниця – 68 940 грн; за операцією з ТОВ “РВ ДАФ+” відповідні суми становили 107 898 грн, 62 940 грн та 44 958 грн.
За двома операціями з ТОВ “РОСТ РІЧЛЕНД” відповідач зазначив вартість послуг замовнику 50 000 грн і 61 350 грн, витрати на залученого перевізника по 5 000 грн за кожною операцією, а визначені суми винагороди – 45 000 грн і 56 350 грн відповідно.
За операцією з ТОВ “ТАКО-ВМ” вартість послуг замовнику становила 26 242 грн, вартість виконання замовлення перевізником – 5 000 грн, визначена винагорода – 21 242 грн; за операцією з ТОВ “КЬЮ-АВТО” відповідно 32 803 грн, 21 869 грн та 10 934 грн; за операцією з ФОП ОСОБА_4 – 69 149,26 грн, 68 149,26 грн і 1 000 грн.
Таким чином, математичний спосіб, яким контролюючий орган отримав зазначені показники, є зрозумілим. Проте сам по собі арифметичний результат ще не доводить, що різниця між такими сумами за умовами відповідних договорів є саме платою експедитору, яка підлягає оподаткуванню ПДВ, а не відображає інший спосіб формування вартості послуги.
Водночас суд звертає увагу, що в акті перевірки не зазначено, чи передбачено відповідними договорами транспортного експедирування та замовленнями до них конкретний розмір винагороди експедитора або погоджений сторонами порядок її обчислення як різниці між вартістю послуг, оплаченою замовником, та витратами на залученого перевізника.
Відповідно до статті 931 ЦК України розмір плати експедитору встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений договором, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Отже, розмір експедиторської винагороди має визначатися з урахуванням умов відповідних договірних відносин та фактичного змісту наданих послуг. Саме по собі встановлення арифметичної різниці між коштами, отриманими експедитором від замовника, та сумами, сплаченими залученому перевізнику, не є безумовним підтвердженням того, що така різниця становить саме погоджену сторонами винагороду експедитора.
При цьому контролюючий орган не навів у акті перевірки конкретних умов договорів та замовлень, які б підтверджували визначення експедиторської винагороди в такий спосіб, а відповідних первинних документів, які дозволяли б перевірити правильність такого висновку, суду не надав.
За таких обставин наведені в акті перевірки відомості про вартість транспортно-експедиторських послуг та витрати на залучених перевізників, хоча й дозволяють арифметично обчислити різницю між відповідними сумами, самі по собі не є достатніми доказами визначення експедиторської винагороди для цілей оподаткування ПДВ.
Для встановлення зазначених обставин необхідно дослідити зміст договорів із замовниками, договірні умови залучення перевізників, обсяг послуг кожного учасника відповідних правовідносин та первинні документи про їх виконання.
Суд звертає увагу, що пункт 2.12 акта перевірки містить загальний перелік документів, які використовувалися контролюючим органом під час перевірки, зокрема договорів, накладних, актів виконаних робіт та інших первинних документів.
Однак наведення такого загального переліку не замінює необхідності конкретного обґрунтування висновків щодо кожної господарської операції, яка стала підставою для визначення податкового зобов`язання.
Зокрема, в акті перевірки не відображено конкретних умов договорів транспортного експедирування щодо визначення винагороди товариства, не наведено відомостей про погоджений сторонами порядок її обчислення та не здійснено зіставлення відповідних умов із даними актів наданих послуг і документами залучених перевізників.
Наявність в акті відомостей про замовлення та зареєстровані податкові накладні дає можливість установити, які саме операції аналізував контролюючий орган, проте не підтверджує самостійно фактичного змісту кожного зобов`язання та узгодженого сторонами розподілу відповідних платежів.
При цьому відповідач, виконуючи ухвалу суду від 17.08.2026 про надання документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, долучив до відзиву докази вручення акта перевірки, наказ і направлення на перевірку, декларацію з ПДВ за квітень 2026 року, витяг з ЄДРПОУ та документи про надіслання відзиву учасникам справи.
Натомість договори транспортного експедирування, заявки замовників, акти наданих послуг та інші первинні документи за сімома спірними операціями 2024-2025 років до відзиву не додано.
Інших доказів, які б дозволяли суду перевірити правильність визначення загальної суми експедиторської винагороди 248 424 грн відповідно до умов конкретних договорів, відповідач не надав.
Отже, суд не має можливості достовірно встановити, чи відповідають визначені контролюючим органом суми експедиторської винагороди фактичним умовам господарських операцій, чи правильно розмежовано власні послуги експедитора та послуги залучених перевізників, а також чи належним чином визначено базу оподаткування ПДВ.
Таким чином, арифметична відповідність усіх семи визначених сум різниці між наведеними в акті показниками не усуває обов`язку відповідача підтвердити належними та допустимими доказами саме правову природу такої різниці, її відповідність договірним умовам та обґрунтованість бази оподаткування.
За таких обставин загальна сума експедиторської винагороди 248 424 грн, яку покладено в основу визначення податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 41 404 грн, не підтверджена сукупністю достатніх і досліджених судом доказів.
Суд також враховує, що співвідношення між сумою експедиторської винагороди 248 424 грн та донарахованим ПДВ 41 404 грн відповідає обчисленню податку за ставкою 20 відсотків із вартості послуг, яка вже включає ПДВ.
Проте в акті перевірки не наведено належного обґрунтування того, чи визначені контролюючим органом суми винагороди включали ПДВ відповідно до умов конкретних договорів, а відповідні договори суду не подані.
Отже, відповідач не обґрунтував належним чином не лише правову природу та розмір експедиторської винагороди, а й вихідні дані для обчислення з неї суми податкового зобов`язання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правильності визначення позивачу податкових зобов`язань із ПДВ у сумі 41 404 грн за операціями з надання транспортно-експедиторських послуг.
Крім того, суд вважає за необхідне надати оцінку правовим підставам визначення зазначеного податкового зобов`язання.
Так, в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні від 22.07.2026 №0203880320702 зазначено порушення підпункту “г” пункту 198.5 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 ПК України.
За змістом пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання за придбаними або виготовленими товарами, послугами чи необоротними активами, якщо вони призначаються для використання або починають використовуватися в операціях, визначених цим пунктом, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Отже, наведена норма встановлює спеціальні підстави для нарахування податкових зобов`язань за придбаними товарами, послугами чи необоротними активами залежно від напряму їх використання.
Водночас встановлене контролюючим органом порушення, на підставі якого визначено податкове зобов`язання в сумі 41 404 грн, полягає у ненарахуванні ПДВ на винагороду за надані товариством транспортно-експедиторські послуги.
Таким чином, фактичні обставини, на яких ґрунтується донарахування 41 404 грн, стосуються оподаткування операцій з постачання послуг, а не використання придбаних товарів чи послуг поза межами господарської діяльності.
Суд враховує, що у мотивувальній частині акта перевірки контролюючий орган також посилається на положення статей 185, 186, 188, 195 ПК України, якими врегульовано оподаткування операцій із постачання послуг.
Проте в податковому повідомленні-рішенні як правову підставу встановленого порушення зазначено саме підпункт “г” пункту 198.5 статті 198 ПК України.
При цьому відповідач не обґрунтував, яким чином наведені в акті операції з надання транспортно-експедиторських послуг відповідають умовам застосування зазначеного підпункту.
З матеріалів акта перевірки також установлено, що висновки контролюючого органу про використання окремих послуг поза господарською діяльністю стосуються послуг GPS-моніторингу та окремо визначеного податкового зобов`язання в сумі 171 грн.
Натомість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено податкове зобов`язання в сумі 41 404 грн саме за результатами дослідження операцій з надання транспортно-експедиторських послуг.
Отже, наведені контролюючим органом обставини щодо використання послуг GPS-моніторингу не підтверджують правомірності застосування підпункту “г” пункту 198.5 статті 198 ПК України до визначеної оскаржуваним рішенням суми 41 404 грн.
Суд також враховує, що пункт 201.1 статті 201 ПК України регулює обов`язок платника податку щодо складання податкової накладної на дату виникнення податкових зобов`язань.
Проте зазначена норма сама по собі не встановлює бази оподаткування конкретної господарської операції та не усуває необхідності належного підтвердження фактичних обставин виникнення відповідного податкового зобов`язання.
За таких обставин посилання відповідача на підпункт “г” пункту 198.5 статті 198 та пункт 201.1 статті 201 ПК України не підтверджує правомірності визначення грошового зобов`язання в сумі 41 404 грн за встановлених контролюючим органом фактичних обставин.
Крім наведеного, суд звертає увагу на неузгодженість висновків контролюючого органу щодо впливу встановлених порушень за операціями 2024-2025 років на показники податкової декларації за квітень 2026 року.
За змістом пункту 187.1 статті 187 ПК України дата виникнення податкових зобов`язань за операціями з постачання товарів та послуг визначається за правилом першої події, тобто залежно від того, яка з передбачених цією нормою подій відбулася раніше.
Отже, податкові зобов`язання за господарськими операціями 2024-2025 років повинні визначатися за правилами відповідних податкових періодів, у яких відбулася перша подія.
Водночас порушення порядку визначення податкових зобов`язань за попередні звітні періоди може впливати на показники від`ємного значення ПДВ, які переносяться до наступних податкових періодів.
Проте встановлення такого впливу потребує належного розрахунку послідовного формування та перенесення від`ємного значення між відповідними податковими періодами.
У справі, що розглядається, відповідач у відзиві стверджує, що неоподаткування експедиторської винагороди в сумі 248 424 грн призвело до завищення рядка 16.1 декларації за квітень 2026 року на 41 404 грн.
Водночас згідно з наданою декларацією за квітень 2026 року у зазначеному рядку задекларовано лише 5 235 грн від`ємного значення попереднього звітного періоду.
При цьому в декларації за березень 2026 року та додатку Д2 до неї відображено саме залишок від`ємного значення 5 235 грн, який перенесено до квітня 2026 року.
Таким чином, твердження відповідача про завищення рядка 16.1 декларації за квітень 2026 року на 41 404 грн не узгоджується з фактичним значенням цього рядка та потребує відповідного документального й арифметичного обґрунтування.
Аналогічно в пункті 3.2 акта перевірки зазначено про завищення рядка 21 декларації за квітень 2026 року на 41 404 грн.
Водночас фактично в зазначеному рядку позивачем задекларовано від`ємне значення в сумі 20 829 грн.
При цьому в іншій частині акта перевірки контролюючим органом зазначено вже інший розмір завищення рядка 21 декларації за квітень 2026 року – 113 грн.
У пункті 3.3.1 акта перевірки також наведено висновок про завищення від`ємного значення за рядком 19 декларації на 64 764 грн.
Отже, акт перевірки містить різні за змістом та розміром висновки щодо впливу встановлених порушень на показники від`ємного значення ПДВ за квітень 2026 року.
Водночас відповідачем не надано розрахунку, який би пояснював взаємозв`язок зазначених сум та дозволяв перевірити правильність визначення кінцевого результату перевірки.
Суд зауважує, що встановлення контролюючим органом порушення податкового законодавства за попередній звітний період не означає автоматичного виникнення податкового зобов`язання в аналогічному розмірі за наступний звітний період.
Для визначення наслідків такого порушення необхідно враховувати показники відповідних податкових декларацій, суми податкових зобов`язань, податкового кредиту, бюджетного відшкодування та перенесеного від`ємного значення.
За результатами відповідного розрахунку порушення може призводити до збільшення суми податкового зобов`язання, зменшення бюджетного відшкодування або зменшення від`ємного значення, яке переноситься до наступного звітного періоду.
У справі, що розглядається, за квітень 2026 року товариство задекларувало від`ємне значення ПДВ у сумі 106 396 грн, з якого 85 567 грн заявило до бюджетного відшкодування, а 20 829 грн перенесло до наступного звітного періоду.
Проте відповідач не обґрунтував належним чином, яким саме чином встановлене ним заниження податкових зобов`язань за операціями 2024-2025 років у сумі 41 404 грн вплинуло на зазначені показники та чому за результатами перевірки виникли підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення форми “Р” із визначенням грошового зобов`язання до сплати.
При цьому відповідач не надав документального розрахунку перенесення відповідної суми між попередніми звітними періодами до квітня 2026 року, який дозволяв би встановити правомірність наведених висновків.
Натомість наявні матеріали справи підтверджують, що за лютий та березень 2026 року товариство декларувало від`ємне значення ПДВ, відповідні суми бюджетного відшкодування були фактично перераховані на його рахунок, а залишок від`ємного значення, перенесений із березня до квітня, становив 5 235 грн.
Сам факт здійснення бюджетного відшкодування за попередні періоди не виключає можливості встановлення контролюючим органом порушень податкового законодавства за результатами наступної перевірки.
Проте в такому разі відповідач повинен належним чином підтвердити, які саме показники податкової звітності були визначені неправильно, за які податкові періоди виникли відповідні податкові зобов`язання та як ці обставини вплинули на розмір від`ємного значення, що становило предмет перевірки.
За відсутності такого розрахунку суд позбавлений можливості перевірити правильність визначення відповідачем податкового зобов`язання та відповідність обраного способу його донарахування встановленим фактичним обставинам.
Таким чином, суперечності між показниками декларації за квітень 2026 року, висновками акта перевірки та визначеним оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням грошовим зобов`язанням не усунуті відповідачем належними доказами.
З урахуванням наведеного суд вважає, що контролюючий орган не довів належним чином ані правильності визначення експедиторської винагороди, ані обґрунтованості визначення податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 41 404 грн.
Оцінюючи наведені обставини в сукупності, суд також враховує наступне.
За змістом пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначено Законом України від 16.07.1999 №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
За змістом статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про такі операції.
Отже, саме первинні документи та інші належні докази, що відображають фактичний зміст господарських операцій, є необхідною основою для встановлення відповідних показників податкового обліку.
При цьому податкова інформація, отримана контролюючим органом з інформаційних систем, реєстрів та інших джерел, підлягає оцінці в сукупності з первинними документами, що підтверджують фактичний зміст відповідних операцій.
Наявність у ЄРПН відомостей про складені платником податкові накладні підтверджує факт їх реєстрації та відображення відповідних показників податкового обліку, однак сама по собі не дає можливості встановити всі умови господарських договорів, порядок розрахунків між експедитором, замовником та перевізником, а також фактичний розмір експедиторської винагороди.
У цьому спорі контролюючим органом наведено відомості про замовлення на транспортно-експедиторські послуги, їх вартість та податкові накладні, проте не наведено достатнього обґрунтування розміру власної винагороди експедитора відповідно до конкретних договірних відносин.
Водночас відповідачем не надано суду первинних документів, які б дозволяли перевірити правильність відповідних розрахунків саме як розрахунків винагороди, погодженої сторонами договорів транспортного експедирування.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2025 у справі №140/33468/23, суд вважає, що встановлення фактичного характеру транспортно-експедиторських послуг та розміру винагороди експедитора не може ґрунтуватися виключно на арифметичному зіставленні окремих сум без дослідження умов договорів та підтверджувальних документів.
Саме тому наведені контролюючим органом у справі відомості не є достатніми для висновку про належне підтвердження всієї суми експедиторської винагороди 248 424 грн та визначеного з неї податкового зобов`язання в сумі 41 404 грн.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (далі – КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом статей 72, 73, 74, 75 та 76 КАС України докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
При цьому жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд зазначає, що акт податкової перевірки є документом, у якому контролюючий орган відображає результати проведеного податкового контролю та встановлені, на його думку, порушення податкового законодавства.
Проте висновки, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці судом на предмет їх обґрунтованості та відповідності фактичним обставинам справи.
Саме по собі зазначення в акті перевірки відповідної суми податкового зобов`язання не звільняє контролюючий орган від обов`язку довести правильність її визначення належними та допустимими доказами.
У справі, що розглядається, відповідачем не доведено правильності кваліфікації різниці між вартістю послуг замовникам та вартістю послуг залучених перевізників як експедиторської винагороди в сумі 248 424 грн, не обґрунтовано належним чином застосування підпункту “г” пункту 198.5 статті 198 ПК України до встановленого порушення та не підтверджено правильності визначення грошового зобов`язання в сумі 41 404 грн з урахуванням показників декларації за квітень 2026 року.
Зазначені обставини в сукупності свідчать про недостатність доказового обґрунтування висновків контролюючого органу та неможливість визнання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення правомірним.
При цьому суд не заперечує наявності в платника ПДВ обов`язку нараховувати податкові зобов`язання за операціями з надання транспортно-експедиторських послуг у випадках, передбачених податковим законодавством.
Водночас такий обов`язок повинен виникати за належним чином установленими господарськими операціями, а розмір податкового зобов`язання має визначатися з правильно встановленої бази оподаткування.
У справі, що розглядається, відповідач не довів наявності достатніх фактичних та правових підстав для визначення позивачу грошового зобов`язання в оскаржуваному розмірі.
Також суд враховує, що контролюючим органом визначено єдину суму грошового зобов`язання з ПДВ 41 404 грн за сукупністю семи господарських операцій.
Надані відповідачем докази та розрахунки не дозволяють достовірно відокремити документально підтверджену частину податкового зобов`язання від необґрунтованої, а також установити правильність її визначення за відповідними податковими періодами.
За таких обставин суд не має правових підстав самостійно визначати новий розмір податкового зобов`язання замість контролюючого органу, оскільки це потребувало б встановлення фактичних обставин та проведення розрахунків, які належним чином не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.
З огляду на встановлені судом обставини податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 22.07.2026 №0203880320702 не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному частиною другою статті 2 КАС України.
Оскільки відповідачем не доведено правомірності визначення позивачу податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 41 404 грн, відсутні також підстави для застосування штрафних санкцій у сумі 4 140,40 грн, нарахованих у зв`язку із зазначеним податковим зобов`язанням.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 22.07.2026 №0203880320702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 45 544,40 грн, є протиправним та підлягає скасуванню повністю.
За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, за подання позовної заяви ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” сплатило судовий збір у сумі 3 328,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 05.08.2026 №717.
Правові засади справляння судового збору визначено Законом України від 08.07.2011 №3674-VI “Про судовий збір” (далі – Закон №3674-VI).
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання юридичною особою до адміністративного суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 становив 3 328 грн.
Оскільки ціна позову становить 45 544,40 грн, належний розмір судового збору визначається виходячи з мінімальної ставки.
Водночас позовну заяву подано через підсистему “Електронний суд”, у зв`язку з чим відповідно до частини третьої статті 4 Закону №3674-VI підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, належний до сплати судовий збір за подання позовної заяви становив 2 662,40 грн (3 328 грн Ч 0,8).
Оскільки позов задовольняється повністю, зазначена сума судового збору підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Надмірно сплачена сума судового збору в розмірі 665,60 грн може бути повернута позивачу в порядку, визначеному статтею 7 Закону №3674-VI, за відповідним клопотанням.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено подання учасником справи детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, а також чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору і значення справи для сторін.
Як встановлено судом, 10.07.2026 між ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” та адвокатом Чабаном Русланом Леонідовичем укладено договір про надання професійної правничої допомоги.
Відповідно до додатка №1 до зазначеного договору адвокат зобов`язався надати позивачу професійну правничу допомогу у спорі з ГУ ДПС у Волинській області, яка включала підготовку заперечень на акт податкової перевірки від 19.06.2026 №17105/07-02/45626475 та оскарження податкового повідомлення-рішення до Волинського окружного адміністративного суду.
Загальну вартість професійної правничої допомоги сторони погодили у фіксованому розмірі 12 000,00 грн, із здійсненням повної оплати до 13.07.2026.
На підтвердження понесених витрат позивач надав договір про надання професійної правничої допомоги від 10.07.2026, додаток №1 до нього, рахунок від 10.07.2026 та платіжну інструкцію від 15.07.2026 №683 на суму 12 000,00 грн.
Водночас представник відповідача у відзиві заперечила проти відшкодування зазначених витрат у повному розмірі, посилаючись на неналежне підтвердження фактичного обсягу наданої правничої допомоги, відсутність детального опису виконаних робіт, порушення встановленого договором строку оплати, відсутність підпису платника на платіжній інструкції та недоліки оформлення довіреності представника.
Надаючи оцінку таким запереченням, суд зазначає наступне.
Відповідно до додатка №1 до договору оплата правничої допомоги мала бути здійснена до 13.07.2026. Натомість відповідно до платіжної інструкції №683 оплату здійснено 15.07.2026.
Разом із тим порушення встановленого сторонами договору строку оплати саме по собі не свідчить про відсутність фактично понесених витрат.
Надана позивачем платіжна інструкція містить необхідні відомості про платника та отримувача коштів, суму і призначення платежу, а також відмітку банківської установи. Документ сформований із використанням системи дистанційного обслуговування.
Тому відсутність власноручного підпису платника на такому документі не спростовує факту здійснення безготівкового платежу, підтвердженого банківською установою.
Щодо доводів відповідача про неналежне оформлення довіреності суд встановив, що довіреність від 10.07.2026 містить суперечливі відомості щодо строку її дії, оскільки в ній одночасно зазначено про видачу довіреності строком на два роки та про закінчення її дії 10.07.2026.
Водночас відповідно до частини четвертої статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
У матеріалах справи наявний ордер на надання правничої допомоги серії АС №1199092 від 12.08.2026, виданий адвокатом Чабаном Русланом Леонідовичем на підставі договору про надання правничої допомоги від 10.07.2026 для представництва інтересів ТОВ “МАЛЬ-ТРАНС” у Волинському окружному адміністративному суді та Восьмому апеляційному адміністративному суді.
Відповідно до зазначеного ордера повноваження адвоката договором про надання правничої допомоги не обмежуються.
Отже, повноваження адвоката Чабана Р.Л. на представництво інтересів позивача в суді підтверджені належним процесуальним документом, а тому наведені відповідачем недоліки довіреності не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим суд вважає обґрунтованими заперечення відповідача в частині недостатнього підтвердження повного обсягу правничої допомоги, вартість якої включена до погодженого сторонами гонорару.
Так, відповідно до додатка №1 до договору загальна вартість правничої допомоги в сумі 12 000,00 грн охоплювала як підготовку заперечень на акт податкової перевірки, так і судове оскарження податкового повідомлення-рішення.
Водночас матеріали справи не містять доказів підготовки та подання адвокатом заперечень на акт перевірки.
Натомість фактичне надання адвокатом правничої допомоги під час судового розгляду підтверджується підготовкою та поданням позовної заяви, а також відповіді на відзив.
Крім того, пунктом 2.4 договору передбачено підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги актом приймання-передачі професійної правничої допомоги (адвокатських послуг).
Однак відповідного акта позивач суду не надав.
Суд враховує, що відсутність акта приймання-передачі послуг сама по собі не виключає можливості відшкодування витрат на правничу допомогу, якщо факт її надання та обсяг підтверджуються іншими належними доказами.
Також установлення сторонами договору фіксованого розміру гонорару не передбачає обов`язкової необхідності визначати вартість кожної послуги залежно від кількості витрачених адвокатом годин.
Проте в цьому випадку відсутність акта приймання-передачі послуг та детального опису виконаних робіт у сукупності з відсутністю доказів підготовки заперечень на акт перевірки не дозволяє встановити, що адвокатом фактично надано весь обсяг правничої допомоги, включений до загальної вартості 12 000,00 грн.
При цьому договором та додатком №1 до нього не визначено окремої вартості підготовки заперечень на акт перевірки та судового оскарження податкового повідомлення-рішення.
Суд також враховує, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судові засідання не проводилися, а фактична участь адвоката в судовому розгляді полягала в підготовці та поданні письмових процесуальних документів.
Водночас суд бере до уваги, що предмет спору вимагав дослідження податкової звітності, акта документальної перевірки, правового регулювання транспортно-експедиторської діяльності та особливостей оподаткування таких операцій ПДВ.
Отже, надання позивачу професійної правничої допомоги було об`єктивно необхідним, однак це не свідчить про обґрунтованість покладення на відповідача обов`язку відшкодувати всю погоджену сторонами суму гонорару.
При вирішенні питання про розподіл зазначених витрат суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.03.2026 у справі №160/9098/24, щодо розмежування зменшення витрат на правничу допомогу за критеріями співмірності відповідно до статті 134 КАС України та їх розподілу відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України.
З урахуванням наведеного, оцінюючи обґрунтованість і пропорційність витрат, заявлених до відшкодування, суд бере до уваги предмет спору, ціну позову 45 544,40 грн, складність справи, обсяг фактично підтверджених адвокатських послуг, відсутність судових засідань, а також заперечення відповідача щодо відшкодування витрат у повному розмірі.
При цьому істотне значення має те, що погоджена сторонами загальна вартість правничої допомоги включала підготовку заперечень на акт податкової перевірки, доказів фактичного виконання якої матеріали справи не містять.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн не повною мірою відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним частиною дев`ятою статті 139 КАС України.
Враховуючи наведені обставини в сукупності, суд вважає обґрунтованим відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн, яка відповідає фактично підтвердженому обсягу наданих послуг, характеру та складності спору, а також принципам розумності й пропорційності судових витрат.
Решту витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн слід покласти на позивача.
Відтак, судові витрати, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, складаються із судового збору в сумі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн, а всього на загальну суму 6 662,40 грн.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 22.07.2026 №0203880320702.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МАЛЬ-ТРАНС” судові витрати в загальній сумі 6 662,40 грн (шість тисяч шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “МАЛЬ-ТРАНС” (44543, Волинська область, Камінь-Каширський район, село Сошичне, вулиця Миру, будинок 113; ідентифікаційний код 45626475).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4; ідентифікаційний код 44106679).
Суддя Н. В. Стецик
Оригінал: reyestr.court.gov.ua