Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №140/3407/25 — Волинський окружний адміністративний суд

Суд: Волинський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №140/3407/25

Суддя: Ксензюк Андрій Ярославович

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/3407/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Бондарук Л.В.,

за участю представника позивача Косендюка Я.А.,

представника відповідача Дмитрук Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» (далі – ТзОВ «Волинські оптичні мережі», позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2024 № 0328510701, № 0328500701.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що ГУ ДПС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ «Волинські оптичні мережі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, за результатами якої складено акт від 25.10.2024 № 30135/07-01/38740765.

За висновками акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», положень нормативно-правових актів щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку та обліку витрат, унаслідок чого, на думку відповідача, товариством занижено податок на прибуток підприємств за період з 2017 по 2023 роки на загальну суму 6 734 464 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, підпункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, абзацу «г» пункту 198.5 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що, за висновками контролюючого органу, призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 7 849 764 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивачем 12.11.2024 було подано до ГУ ДПС у Волинській області заперечення вих. № 422/12/11/2024, у яких товариство зазначило, що відображення витрат на рахунку 901 замість рахунку 903 було зумовлене некоректною роботою бухгалтерської програми та не вплинуло на визначення фінансового результату і показники податкової звітності; списання товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 37 413 689 грн було пов`язане з господарською діяльністю товариства, зокрема будівництвом і обслуговуванням телекомунікаційних мереж та підключенням абонентів, і підтверджувалося первинними документами. Також позивач наголосив, що договори з фізичними особами укладалися шляхом приєднання до розміщеного на вебсайті товариства публічного договору оферти, а на підтвердження відповідних господарських операцій до заперечень було додано 11 083 заяви про приєднання до такого договору.

Стосовно висновків про заниження податкових зобов`язань з ПДВ товариство вказало, що в період з 05.12.2022 по 31.07.2023 перебувало на спрощеній системі оподаткування за ставкою 2 відсотки, а матеріали, використані в цей період у господарській діяльності, були придбані саме під час перебування на такій системі, а не до її запровадження, у зв`язку з чим підстав для нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України не було. На підтвердження цієї позиції позивач посилався на залишок запасів станом на кінець дня 04.12.2022 у розмірі 38 000 грн та станом на 31.07.2023 у розмірі 216 800 грн.

З огляду на наведене товариство заперечувало наявність заниження податку на прибуток та ПДВ, зокрема податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 367 026 грн за жовтень 2023 року, і просило врахувати подані заперечення та додані до них документи під час прийняття податкових рішень.

За результатами розгляду заперечень 26.11.2024 ГУ ДПС у Волинській області прийняло рішення про відмову в їх задоволенні.

03.12.2024 позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328510701, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 8 967 593,75 грн, з яких 7 174 075 грн — за податковими зобов`язаннями та 1 793 518 грн — за штрафними санкціями, та № 0328500701, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 7 487 270,75 грн, з яких 6 291 720 грн — за податковими зобов`язаннями та 1 195 556,75 грн — за штрафними санкціями.

17.12.2024 ТзОВ «Волинські оптичні мережі» було подано скаргу до ДПС України в якій зазначено, що висновки контролюючого органу є безпідставними, оскільки витрати на загальну суму 37 413 689 грн за період з 01.01.2017 по 31.12.2023 пов`язані з господарською діяльністю товариства, яке здійснює діяльність у сфері проводового електрозв`язку, зокрема підключення абонентів до мережі Інтернет, її обслуговування та ремонт. Використання товарно-матеріальних цінностей підтверджується накладними-вимогами на їх відпуск, актами перевірки використання матеріалів та обладнання, актами списання ТМЦ, які містять відомості про використані матеріали, конкретних споживачів та адреси виконання робіт. Відтак, товариство вважає списання ТМЦ на зазначену суму правомірним, а їх використання таким, що безпосередньо пов`язане з наданням телекомунікаційних послуг. Також позивач заперечує правомірність донарахування ПДВ за операціями, пов`язаними з переходом на спрощену систему оподаткування за ставкою 2 % у період з 05.12.2022 по 31.07.2023. Зазначає, що на момент переходу на спрощену систему оподаткування залишок товарно-матеріальних цінностей становив 38 000 грн, а матеріали, використані протягом перебування на спрощеній системі, були придбані саме в цей період, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями. Залишок запасів станом на 31.07.2023 становив 259 700 грн. Тому, на думку товариства, відсутні підстави для нарахування податкових зобов`язань відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України, зокрема за жовтень 2023 року в сумі 367 026 грн.

За наведених обставин позивач вважає, що оскільки товарно-матеріальні цінності були використані в господарській діяльності, підстав для донарахування податку на прибуток та ПДВ не було, а відтак відсутній і обов`язок реєструвати податкові накладні щодо таких операцій. У зв`язку з цим просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0328510701, № 0328500701 та № 0328520701 від 27.11.2024.

Рішенням Державної податкової служби України від 19.02.2025 № 4889/6/99-00-06-01-01-06 за результатами розгляду скарги ТОВ «Волинські оптичні мережі» залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328500701, № 0328520701 та № 0328510701, а скаргу товариства — без задоволення. ДПС України погодилася з висновками акта перевірки, зазначивши, що товариством під час перевірки не надано заяв про приєднання до публічного договору оферти, додаткових угод, рахунків та інших документів, які б давали змогу ідентифікувати споживачів, адреси підключення та конкретні умови надання послуг. Також надані накладні-вимоги та акти списання ТМЦ, на думку контролюючого органу, не підтверджують фактичного використання матеріалів у господарській діяльності товариства.

Крім того, ДПС України дійшла висновку про наявність підстав для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України щодо товарно-матеріальних цінностей, придбаних з ПДВ до переходу на спрощену систему оподаткування та списаних у період її застосування, оскільки товариством не підтверджено їх використання в цей період. У зв`язку з цим ДПС України визнала правомірними донарахування податку на прибуток у сумі 6 291 720 грн, ПДВ у сумі 7 174 075 грн та застосування відповідних штрафних санкцій, зазначивши, що рішення за результатами адміністративного оскарження може бути оскаржене в судовому порядку.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки висновки контролюючого органу ґрунтуються на безпідставному невизнанні витрат товариства, понесених у зв`язку з підключенням кінцевих абонентів до мережі Інтернет, а також неправильному визначенні обставин використання товарно-матеріальних цінностей у період перебування товариства на спрощеній системі оподаткування.

Зазначає, що ТзОВ «Волинські оптичні мережі» зареєстроване 12.06.2013, основним видом його діяльності є діяльність у сфері проводового електрозв`язку (код КВЕД 61.10). Товариство здійснює господарську діяльність на території Волинської області, надаючи послуги доступу до мережі Інтернет кінцевим споживачам, а також операторам і провайдерам телекомунікаційних послуг.

Пояснює, що господарська модель діяльності товариства передбачає просування послуг доступу до мережі Інтернет під власним брендом, розбудову надійної та розгалуженої оптоволоконної мережі, закупівлю інтернет-трафіку за оптовими цінами з подальшим наданням послуг кінцевим споживачам, а також оптимізацію витрат на підключення, обслуговування та підтримку абонентів.

З метою забезпечення належної якості послуг товариство самостійно та за власний рахунок здійснює розбудову мережі оптоволоконного зв`язку, закуповує необхідні для цього матеріали й обладнання, а також забезпечує підключення кінцевих клієнтів до мережі «під ключ». При цьому частина робіт із розбудови мережі, пошуку споживачів, укладення з ними договорів, підключення та подальшої підтримки абонентів здійснюється іншими суб`єктами господарювання на підставі укладених із товариством договорів. Такі суб`єкти господарювання працюють під брендом «Волинські оптичні мережі», самостійно залучають споживачів та забезпечують їх підключення, а товариству щомісячно сплачують вартість послуг доступу до мережі Інтернет і передачі даних.

Наголошує, що необхідною умовою надання послуг оптичного Інтернету є наявність власної розгалуженої мережі, а також забезпечення підключення до неї кінцевих споживачів із наданням відповідного обладнання, зокрема роутерів, абонентських терміналів, телевізійних приставок та інших товарно-матеріальних цінностей. Відтак, витрати на придбання та використання матеріалів і обладнання для підключення абонентів є безпосередньо пов`язаними з господарською діяльністю товариства, оскільки без їх здійснення надання відповідних послуг та отримання доходу було б неможливим.

Позивач зазначає, що контролюючий орган не визнав витрати товариства на списання матеріалів за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, відображені за рахунком 91, на загальну суму 37 413 689 грн. При цьому окремо вказує, що до цієї суми включено 350 536,75 грн витрат, які, на думку контролюючого органу, мали обліковуватися на рахунках 207, 221, 281, однак фактично були списані за рахунком 91.

Як зазначає позивач, контролюючий орган не визнав зазначені витрати переважно з тієї підстави, що заяви фізичних осіб про приєднання до публічного договору, які підтверджують наявність договірних відносин із кінцевими споживачами, були надані товариством разом із запереченнями на акт перевірки, а не безпосередньо під час проведення перевірки. У зв`язку з цим відповідач не врахував такі документи під час формування висновків щодо правомірності віднесення вартості використаних матеріалів до витрат.

Водночас позивач наголошує, що відносини товариства зі споживачами оформлюються залежно від їх організаційно-правового статусу. З юридичними особами та фізичними особами-підприємцями укладаються письмові договори у вигляді єдиного документа, підписаного сторонами, тоді як із фізичними особами договірні відносини виникають шляхом приєднання до публічного договору відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України.

Зазначає, що текст публічного договору розміщений у відкритому доступі на вебсайті товариства, а волевиявлення споживача щодо приєднання до його умов оформлюється шляхом подання відповідної заяви. Така заява містить відомості про споживача, адресу місця надання послуг, обраний тариф, логін, пароль та іншу необхідну інформацію. Кожній заяві присвоюється унікальний номер, який використовується для ідентифікації споживача та відповідного договору. Отже, на думку позивача, відсутність окремого письмового документа з підписами обох сторін не свідчить про відсутність договірних відносин, оскільки укладення публічного договору шляхом подання заяви про приєднання відповідає вимогам цивільного законодавства.

Також позивач звертає увагу на особливості формування вартості послуг із підключення абонентів. Така вартість не визначається індивідуально залежно від фактичної кількості використаних матеріалів чи встановленого обладнання, а встановлена у фіксованому розмірі залежно від типу житлової забудови: окремо для мешканців багатоквартирних будинків та окремо для мешканців індивідуальних будинків. Застосування фіксованої вартості підключення, на думку товариства, є обґрунтованим з огляду на маркетингову політику та зручність сприйняття споживачами.

При цьому окремі підключення можуть бути економічно вигіднішими для товариства, тоді як витрати на інші підключення можуть перевищувати суму, сплачену споживачем безпосередньо за підключення. Однак економічний результат такої діяльності оцінюється товариством у сукупності та з урахуванням подальшого отримання доходу від щомісячного надання послуг доступу до мережі Інтернет, телебачення, підключення інших споживачів до вже побудованих мереж, передачі таких мереж у користування третім особам та інших напрямів господарської діяльності.

Крім того, зазначає, що тарифи на послуги доступу до мережі Інтернет є безлімітними, а їх вартість визначається за один місяць користування залежно від обраної споживачем швидкості. Споживач сплачує за можливість користування послугою на обраній швидкості незалежно від фактичного обсягу використаного трафіку. У зв`язку з цим товариство не веде облік фактично спожитого трафіку за кожним абонентом, оскільки така необхідність відсутня та обов`язок ведення відповідного обліку законодавством не встановлений.

Так само сторони не складають окремих актів приймання-передачі наданих телекомунікаційних послуг. У рахунках, які виставляються споживачам, зазначено, що такий рахунок одночасно є актом приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг). Після оплати послуг споживач отримує на електронну пошту чек платіжної системи, через яку здійснено оплату.

Посилаючись на положення Закону України «Про електронні комунікації» та Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, позивач вказує, що нормативне регулювання відповідної сфери не встановлює обов`язку складати окремі акти наданих послуг під час надання телекомунікаційних послуг кінцевим споживачам. Натомість умовами надання таких послуг є укладення договору та оплата замовленої послуги, якщо інше не передбачено законом або договором.

На підтвердження фактичного здійснення операцій із підключення абонентів та використання товарно-матеріальних цінностей позивач посилається на наявність у товариства відповідної первинної документації. Зокрема, факт укладення договорів із кінцевими споживачами підтверджується 11 083 заявами про приєднання до публічного договору про надання телекомунікаційних послуг, розміщеного на вебсайті оператора.

Для виконання робіт із підключення абонентів матеріали передавалися працівникам товариства на підставі накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів. Після фактичного використання матеріалів під час підключення абонентів головним інженером товариства перевірялася правильність їх використання та кількість, про що складалися акти перевірки використання матеріалів і обладнання. На завершальному етапі оформлення господарських операцій складалися акти списання товарів.

Загалом, як зазначає позивач, на підтвердження відповідних операцій товариством оформлено 11 083 заяви про приєднання до публічного договору, 557 накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, 31 257 актів перевірки використання матеріалів і обладнання та 168 актів списання товарів. Крім того, у бухгалтерському обліку відображено відповідні операції, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями, виписками, наказами та іншими документами.

Вважає, що наведена сукупність документів дає змогу встановити як підстави для здійснення підключення конкретних споживачів, так і факт передання матеріалів працівникам, їх використання під час виконання робіт та подальшого списання. Тому витрати на загальну суму 37 413 689 грн є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними з господарською діяльністю товариства.

Окремо позивач заперечує проти висновку контролюючого органу про відсутність належного документального підтвердження витрат у зв`язку з тим, що в окремих накладних-вимогах не зазначено дати договорів із кінцевими споживачами. Зазначає, що кожна заява про приєднання має унікальний номер, який дає змогу ідентифікувати відповідного абонента та договірні відносини з ним. Відтак, відсутність у накладній-вимозі окремої дати договору сама собою не позбавляє можливості встановити зв`язок відповідних матеріалів із конкретним підключенням та господарською операцією.

Також наголошує, що контролюючим органом не висловлено обґрунтованих зауважень до форми та змісту актів перевірки використання матеріалів і обладнання та актів списання товарів, які в сукупності з іншими первинними документами підтверджують фактичне використання товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

У зв`язку з цим позивач вважає безпідставним висновок контролюючого органу про заниження податку на прибуток підприємств унаслідок віднесення до витрат вартості матеріалів, використаних для підключення кінцевих абонентів. Зазначає, що сума 37 413 689 грн відображає фактично понесені товариством витрати, які були необхідними для здійснення його основної господарської діяльності, а тому підстави для їх виключення з витрат та донарахування податку на прибуток відсутні.

Так, за висновками акта перевірки, заниження податку на прибуток у сумі 6 734 464 грн розподілено за роками: за 2017 рік — 442 744 грн, за 2018 рік — 715 935 грн, за 2019 рік — 1 069 162 грн, за 2020 рік — 1 509 492 грн, за 2021 рік — 1 028 504 грн, за 2022 рік — 1 373 022 грн та за 2023 рік — 595 606 грн. Позивач вважає такі висновки наслідком неправомірного невизнання витрат на підключення кінцевих абонентів, а тому заперечує наявність установленого відповідачем порушення.

Крім того, позивач звертає увагу на порядок подання документів контролюючому органу під час перевірки та розгляду заперечень на її результати. Зазначає, що відповідно до статті 85 Податкового кодексу України під час проведення перевірки товариством надано інспекторам усі наявні документи, необхідні для підтвердження витрат на суму 37 413 689 грн та їх зв`язку з господарською діяльністю, зокрема накладні-вимоги на відпуск матеріалів, акти перевірки їх використання, акти списання товарів, оборотно-сальдові відомості, виписки, накази та інші документи.

Водночас 11 083 заяви кінцевих абонентів про приєднання до публічного договору були додатково подані разом із запереченнями на акт перевірки від 12.11.2024 № 422/12/11/2024. Посилаючись на пункт 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, позивач зазначає, що платник податків має право подати до контролюючого органу заперечення на акт перевірки, а також додаткові документи та пояснення протягом установленого строку, причому такі документи є невід`ємною частиною матеріалів перевірки та підлягають розгляду комісією з питань розгляду заперечень.

На думку позивача, контролюючий орган був зобов`язаний розглянути подані разом із запереченнями заяви про приєднання до публічного договору в сукупності з іншими первинними документами та надати їм належну оцінку під час прийняття податкових повідомлень-рішень. Натомість відповідач фактично не врахував ці документи лише з огляду на те, що вони були подані після завершення перевірки, що, на переконання товариства, не відповідає порядку розгляду матеріалів перевірки, визначеному податковим законодавством.

Окремо позивач не погоджується з висновками контролюючого органу щодо необхідності нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за жовтень 2023 року відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

Зазначає, що у період з 05.12.2022 по 31.07.2023 товариство перебувало на спрощеній системі оподаткування за ставкою єдиного податку 2 відсотки. У цей період відповідно до особливостей оподаткування, встановлених пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, реєстрація товариства платником податку на додану вартість була призупинена, а операції, здійснені ним як платником єдиного податку третьої групи за ставкою 2 відсотки, не були об`єктом оподаткування ПДВ.

Посилаючись на підпункт 9.1 та підпункт 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а також підпункт 91.2 цього підрозділу, позивач зазначає, що обов`язок нарахувати податкові зобов`язання після відновлення реєстрації платником ПДВ стосувався товарів та необоротних активів, які були придбані або виготовлені з податком на додану вартість до початку застосування особливого режиму оподаткування та використані в період перебування на спрощеній системі оподаткування.

Вказує, що для визначення наявності підстав для нарахування таких податкових зобов`язань необхідно було встановити дату переходу товариства на спрощену систему оподаткування, вартість товарно-матеріальних цінностей на цю дату, дату повернення на загальну систему оподаткування, а також вартість тих товарно-матеріальних цінностей, які були використані в господарській діяльності протягом перебування на спрощеній системі.

Так, датою переходу ТзОВ «Волинські оптичні мережі» на спрощену систему оподаткування є 05.12.2022. Станом на початок цього дня залишок товарно-матеріальних цінностей становив 38 000 грн, що підтверджується витягом з оборотно-сальдової відомості із зазначенням залишку запасів на відповідну дату. Датою переходу товариства на загальну систему оподаткування є 31.07.2023.

Позивач наголошує, що матеріали, які використовувалися товариством у господарській діяльності протягом періоду перебування на спрощеній системі оподаткування, були придбані саме в цей період, а не до переходу на такий режим оподаткування. Відтак, на його думку, вартість таких матеріалів не могла бути включена до бази нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки вони не належали до товарів, придбаних із ПДВ до початку застосування особливостей оподаткування.

Також зазначає, що протягом періоду перебування на спрощеній системі оподаткування товариством було реалізовано основний засіб — кондиціонер Neoclima NS-12AHEIw, який на момент реалізації був повністю амортизований. Це підтверджується карткою основного засобу з інвентарним номером 00079. Реалізацію зазначеного основного засобу оформлено видатковою накладною від 22.05.2023 № 4669 на суму 15 000 грн. З огляду на повну амортизацію такого основного засобу позивач вважає, що після повернення на загальну систему оподаткування відповідна операція не створювала підстав для нарахування податкових зобов`язань за правилами умовного постачання.

Крім того, станом на 31.07.2023 залишок товарно-матеріальних цінностей у товариства становив 259 700 грн. Позивач стверджує, що контролюючий орган, визначаючи суму податкових зобов`язань, безпідставно використав дані оборотно-сальдової відомості станом на 01.12.2022 та 30.07.2023, тобто за дати, які не відповідають фактичним датам переходу товариства зі загальної системи оподаткування на спрощену та повернення на загальну систему. На його думку, для правильного визначення обсягу товарів, щодо яких могли виникнути податкові зобов`язання, необхідно було враховувати залишки саме станом на початок дня 05.12.2022 та на дату переходу на загальну систему оподаткування 31.07.2023.

З огляду на викладене позивач вважає, що підстави для нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України за товарами, використаними товариством у господарській діяльності під час перебування на спрощеній системі оподаткування, були відсутні. Відтак, на його переконання, контролюючим органом безпідставно встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ за жовтень 2023 року в сумі 367 026 грн.

Таким чином, позивач наполягає, що товарно-матеріальні цінності на загальну суму 37 413 689 грн були використані для забезпечення господарської діяльності товариства, їх списання підтверджено первинними документами, а тому виключення відповідних витрат із розрахунку фінансового результату та донарахування податку на прибуток є неправомірними. Так само вважає безпідставним нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість щодо товарів, використаних у період перебування товариства на спрощеній системі оподаткування, оскільки такі товари, за твердженням позивача, були придбані саме в цей період.

З наведених підстав позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 27.11.2024 № 0328510701 та № 0328500701.

У відзиві ГУ ДПС у Волинській області заперечує проти задоволення позову ТзОВ «Волинські оптичні мережі» та просить відмовити в його задоволенні повністю.

Відповідач зазначає, що на підставі наказу від 26.08.2024 № 2969-п проведено планову виїзну документальну перевірку товариства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, за результатами якої складено акт від 25.10.2024 № 30135/07-01/38740765. За висновками перевірки, товариство порушило вимоги податкового законодавства, що призвело, зокрема, до заниження податку на прибуток на 6 734 464 грн та податку на додану вартість на 7 849 764 грн. Не погодившись із висновками акта перевірки, товариство подало заперечення від 12.11.2024, однак контролюючий орган відмовив у їх задоволенні. За результатами перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328510701, № 0328500701 та № 0328520701, які після адміністративного оскарження залишені без змін рішенням ДПС України від 19.02.2025 № 4889/6/99-00-06-01-01-06.

Обґрунтовуючи правомірність податкового повідомлення-рішення № 0328510701 щодо податку на прибуток, відповідач зазначає, що товариство без належного документального підтвердження включило до складу витрат вартість товарно-матеріальних цінностей, списаних із рахунку 201 «Сировина та матеріали» на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Загальна сума такого списання за період перебування на загальній системі оподаткування становила 37 413 690 грн. На підтвердження списання товариство надало накладні-вимоги та акти списання, однак у накладних-вимогах як підставу переважно зазначено виконання робіт із підключення абонентів із посиланням на значну кількість номерів договорів без зазначення дат їх укладення, найменування споживачів та адрес підключення. Акти списання містили відомості про віднесення матеріалів на рахунок загальновиробничих витрат, проте, на думку відповідача, не підтверджували фактичного використання цих матеріалів у конкретних господарських операціях.

Відповідач наголошує, що під час перевірки товариство не надало договорів із фізичними особами, заяв про приєднання до публічного договору оферти, рахунків на оплату, додаткових угод та інших документів, які б давали змогу встановити конкретні умови надання послуг, зокрема щодо передачі кінцевого обладнання у власність або користування абонентів. Також не було надано даних бухгалтерського обліку за рахунком 361 у розрізі договорів, даних білінгу та інших документів, які підтверджували б зв`язок списаних матеріалів із наданням телекомунікаційних послуг. Надані до заперечень 11 083 заявки на підключення, за позицією відповідача, не спростовують висновків перевірки, оскільки самі по собі не підтверджують використання конкретних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності. Крім того, відповідач звертає увагу, що за даними бухгалтерського обліку матеріали списувалися на загальновиробничі витрати з подальшим віднесенням на собівартість реалізованих послуг, тоді як у Єдиному реєстрі податкових накладних відсутні відповідні відомості про реалізацію цих товарно-матеріальних цінностей, за винятком окремих випадків реалізації маршрутизаторів юридичним особам та ФОП.

Посилаючись на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», П(С)БО 16 «Витрати» та судову практику Верховного Суду, відповідач стверджує, що право на врахування витрат виникає лише за умови реального здійснення господарських операцій, підтверджених належними первинними документами. Оскільки надані товариством документи не дають змоги ідентифікувати зміст, обсяг, місце та час використання матеріалів, контролюючий орган вважає їх недостатніми для підтвердження правомірності формування собівартості. У зв`язку з цим відповідач вважає обґрунтованим висновок про завищення витрат на 37 413 690 грн та заниження податку на прибуток на 6 734 464 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що в період застосування товариством спрощеної системи оподаткування за ставкою 2 відсотки з 05.12.2022 по 31.07.2023 було списано товарно-матеріальні цінності на загальну суму 1 835 129 грн. Оскільки реєстрацію товариства платником ПДВ з 01.08.2023 автоматично відновлено, контролюючий орган вважає, що товариство мало до 31.10.2023 нарахувати податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України щодо товарів, придбаних із ПДВ до переходу на спрощену систему та використаних у період її застосування. Відповідач стверджує, що товариство цього не зробило, а тому виникли підстави для нарахування податкових зобов`язань та складення зведених податкових накладних з умовним ІПН 600000000000.

Також відповідач вказує, що товариство не зареєструвало податкові накладні в ЄРПН щодо вартості товарів, використаних в операціях, які, за висновками контролюючого органу, не були пов`язані з господарською діяльністю. На думку відповідача, таке використання зумовлювало обов`язок нарахувати податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України та зареєструвати відповідні податкові накладні. Відповідач також вважає дії товариства щодо невиконання податкових обов`язків умисними, посилаючись на приписи статей 16, 36, 109 ПК України та практику Верховного Суду.

У підсумку ГУ ДПС у Волинській області вважає висновки перевірки обґрунтованими, а прийняті за її результатами податкові повідомлення-рішення — правомірними, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 140/3407/25 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.07.2026 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі № 140/3407/25 - скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2024 № 0328510701, № 0328500701, та в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі № 140/3407/25 залишено без змін.

19.08.2026 вказана справа надійшла до Волинського окружного адміністративного суду та автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю для її розгляду Ксензюка А.Я.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 05.11.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у заявах по суті справи та просив їх задовольнити, а представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, електронні докази, подані позивачем через систему «Електронний суд» та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Волинські оптичні мережі» зареєстроване як суб`єкт господарювання 12.06.2013, основним видом діяльності якого є «Діяльність у сфері проводового електрозв`язку» (код КВЕД 61.10).

У період з 30.09.2024 по 18.10.2024 посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області відповідно до пунктів 77.1, 77.4 статті 77 ПК України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік та на підставі наказу від 26.08.2024 № 2969-п проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ «Волинські оптичні мережі» (код ЄДРПОУ 38740765) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023.

За результатами перевірки складено акт від 25.10.2024 № 30135/07-01/38740765, яким встановлено порушення ТзОВ «Волинські оптичні мережі», яким встановлено порушення суб`єктом господарювання вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 44.2 ст. 44, п.134.1 ст.134 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI в редакції чинній на момент здійснення правопорушень, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями), п. 1.2. п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, п. 3, п.6 розділу III Наказу Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», п.6, п.7, п.10, п.11, п.15, п.16 П(с) БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, в результаті чого ТзОВ «Волинські оптичні мережі» занижено податок на прибуток на загальну суму 6734464 грн, в тому числі за 2017 рік в сумі 442744 грн, за 2018 рік в сумі 715935 грн, за 2019 рік в сумі 1069162 грн, за 2020 рік в сумі 1509492 грн., за 2021 рік в сумі 1028504 грн, за 2022 рік в сумі 1373022 грн та за 2023 рік в сумі 595606 грн;

- п.44.1 ст.44, пп. 188.1. ст.188, п. 187.1 ст.187, абз. «г» п. 198.5 ст.198, п.201.1, 201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 7849764 грн, в тому числі за березень 2017 в сумі 95019 грн, за червень 2017 в сумі 102259 грн, за вересень 2017 в сумі 140000 грн, за грудень 2017 в сумі 154659 грн, за березень 2018 в сумі 183750 грн, за червень 2018 в сумі 157188 грн, за вересень 2018 в сумі 181763 грн, за грудень 2018 в сумі 272782 грн, за березень 2018 в сумі 246723 грн, за червень 2019 в сумі 234482 грн, за вересень 2019 в сумі 329005 грн, за грудень 2019 в сумі 377747 грн, за березень 2020 в сумі 478154 грн, за червень 2020 в сумі 331352 грн, за вересень 2020 в сумі 525074 грн, за грудень 2020 в сумі 342633 грн, за березень 2021 в сумі 149810 грн, за червень 2021 в сумі 335327 грн, за вересень 2021 в сумі 327719 грн, за грудень 2021 в сумі 329926 грн, за березень 2022 в сумі 515260 грн, за червень 2022 в сумі 438494 грн, за вересень 2022 в сумі 571826 грн, за вересень 2023 в сумі 470899 грн, за жовтень 2023 в сумі 386845 грн, за листопад 2023 в сумі 22156 грн, за грудень 2023 в сумі 148910 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, 12.11.2024 ТзОВ «Волинські оптичні мережі» подало до ГУ ДПС у Волинській області заперечення вих. № 422/12/11/2024, до яких долучило 11 083 заяви про приєднання до публічного договору про надання телекомунікаційних послуг.

За результатом розгляду поданих заперечень, 26.11.2024 ГУ ДПС у Волинській області було прийнято рішення про відмову у їх задоволенні.

На підставі акта перевірки від 25.10.2024 № 30135/07-01/38740765 ГУ ДПС у Волинській області 27.11.2024 прийняло, зокрема, такі податкові повідомлення-рішення:

- № 0328500701, яким ТзОВ «Волинські оптичні мережі» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 7 487 270,75 грн, з яких 6 291 720 грн — за податковими зобов`язаннями та 1 195 550,75 грн — за штрафними санкціями;

- № 0328510701, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 8 967 593,75 грн, з яких 7 174 075 грн — за податковими зобов`язаннями та 1 793 518,75 грн — за штрафними санкціями.

17.12.2024 ТзОВ «Волинські оптичні мережі» подало скаргу до ДПС України на податкові повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328510701 та № 0328500701.

Рішенням ДПС України від 19.02.2025 № 4889/6/99-00-06-01-01-06 за результатами розгляду скарги податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ТзОВ «Волинські оптичні мережі» — без задоволення.

Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність податкових повідомлень-рішень від 27.11.2024 № 0328500701 та № 0328510701, якими ТзОВ «Волинські оптичні мережі» визначено грошові зобов`язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Стаття 77 ПК України визначає порядок проведення документальних планових перевірок.

Згідно з пунктами 77.1 - 77.4 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік. Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов`язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок. Документальна перевірка платника податків, який був включений до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік внаслідок внесення змін у такому році (інших ніж зміни найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок), може бути розпочата не раніше 1 липня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у першому кварталі такого року і не раніше 1 жовтня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у другому кварталі такого року.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Як встановлено судом, у період з 30.09.2024 по 18.10.2024 ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу від 26.08.2024 № 2969-п та відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ «Волинські оптичні мережі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023. За результатами перевірки складено акт від 25.10.2024 № 30135/07-01/38740765. При цьому доказів порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення зазначеної перевірки матеріали справи не містять.

Спірним у цій справі є правомірність висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, а також наявність підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень від 27.11.2024 № 0328510701, яким визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 8 967 593,75 грн, та № 0328500701, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 7 487 270,75 грн.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з пунктом 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом (пп.83.1.1); податкова інформація (пп.83.1.2); експертні висновки (пп.83.1.3); судові рішення (пп.83.1.4); інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи (пп.83.1.6).

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Як встановлено судом, під час проведення документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «Волинські оптичні мережі» надало контролюючому органу договори про надання телекомунікаційних послуг, укладені з юридичними особами та фізичними особами-підприємцями. Водночас договори про надання таких послуг кінцевим споживачам – фізичним особам, перевіряючим надані не були.

Зокрема, на письмову вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 03.10.2024 № 1 про надання інформації та документального підтвердження щодо надання послуг кінцевим споживачам у розрізі договорів, додаткових угод та актів за відповідні періоди, товариство листом від 04.10.2024 № 04/10/2024 повідомило, що на офіційному вебсайті товариства розміщено публічний договір оферти про надання телекомунікаційних послуг. При цьому позивач зазначив, що фактичне отримання абонентом послуги та користування нею свідчить про її замовлення, а акцептування умов договору здійснюється шляхом подання заяви про приєднання до договору та оплати послуг оператора.

У відповідь на вимогу контролюючого органу від 07.10.2024 № 4077/12/03-20-07-01-12 товариство листом від 07.10.2024 № 07/10/2024 повідомило, що під час надання телекомунікаційних послуг фізичним особам не веде облік первинних документів (актів наданих послуг) та кількості договорів із кінцевими споживачами. Також позивач зазначив, що не здійснює облік трафіку та не має його документального підтвердження.

Крім того, на вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 08.10.2024 № 44102/12/03-20-07-01-12 щодо надання, зокрема, даних білінгу за період з 01.01.2017 по 31.12.2023 у розрізі абонентів, товариство листом від 08.10.2024 № 08/10/2024 повідомило, що білінгова система ним не використовується, оскільки всі тарифні плани є безлімітними, а облік абонентів здійснюється за допомогою системи особистих кабінетів, у яких споживачі можуть обирати тарифні плани, поповнювати особові рахунки та отримувати інформацію про тарифи й інші послуги товариства.

Водночас, як зазначено в акті перевірки, відповідно до умов договорів про надання телекомунікаційних послуг оператор зобов`язувався надати споживачу унікальне вхідне ім`я (логін) та пароль, за допомогою яких ідентифікується й активізується послуга та ведеться облік її обсягу. При цьому конкретні умови надання послуг, зокрема щодо тарифів і тарифних планів, порядку оплати, а також надання кінцевого обладнання (модемів) у користування чи його реалізації, визначалися у заявах про приєднання та додаткових угодах до договору.

У зв`язку з цим на письмову вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 11.10.2024 № 4 про надання заяв про приєднання та додаткових угод до договорів із кінцевими споживачами товариство листом від 11.10.2024 № 11/10/2024 повідомило про неможливість надання таких документів, посилаючись на необхідність дотримання вимог законодавства щодо захисту персональних даних абонентів.

Отже, за висновками контролюючого органу, під час перевірки позивачем не надано заяв про приєднання фізичних осіб до публічного договору оферти, додаткових угод, рахунків на оплату та інших документів, які б давали змогу встановити конкретні умови надання телекомунікаційних послуг кожному абоненту, їх обсяг, вартість та порядок оплати. У зв`язку з цим контролюючий орган дійшов висновку про недостатність наданих товариством документів для підтвердження господарських операцій з кінцевими споживачами – фізичними особами.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Як встановлено судом, на письмові вимоги ГУ ДПС у Волинській області щодо надання первинних документів, які підтверджують надання телекомунікаційних послуг кінцевим споживачам та використання матеріальних цінностей у господарській діяльності, позивачем відповідних документів у повному обсязі надано не було.

У зв`язку з цим посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області 16.10.2024 складено акт № 4431/07-01/38740765 про ненадання пояснень (обґрунтувань) та документів, у якому зафіксовано, що станом на зазначену дату ТзОВ «Волинські оптичні мережі» не надало первинні та бухгалтерські документи, що стосуються предмета перевірки, зокрема заяви про приєднання та додаткові угоди до договорів про надання телекомунікаційних послуг із кінцевими споживачами. У зв`язку з відмовою посадових осіб товариства від підписання цього акта перевіряючими того ж дня складено акт № 4449/07/0138740765 про відмову від підпису.

Як зазначено в акті перевірки від 25.10.2024 № 30135/07-01/38740765, у період перебування на загальній системі оподаткування, а саме з 01.01.2017 по 30.11.2022 та з 01.08.2023 по 31.12.2023, позивачем здійснювалося списання матеріальних цінностей з рахунку 201 «Сировина та матеріали» на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» на загальну суму 37 413 689 грн. Інформація про такі списання в розрізі місяців наведена контролюючим органом у додатку до акта перевірки.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, у період з 01.01.2017 по 30.11.2022 та з 01.08.2023 по 31.12.2023 ТзОВ «Волинські оптичні мережі» списано з рахунку 201 «Сировина та матеріали» на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» матеріальні цінності на загальну суму 37 413 689 грн, а саме: у березні 2017 року – 475 097 грн, червні 2017 року – 511 294 грн, вересні 2017 року – 700 000 грн, грудні 2017 року – 773 296 грн; у березні 2018 року – 918 750 грн, червні 2018 року – 785 941 грн, вересні 2018 року – 908 816 грн, грудні 2018 року – 1 363 909 грн; у березні 2019 року – 1 233 615 грн, червні 2019 року – 1 172 412 грн, вересні 2019 року – 1 645 026 грн, грудні 2019 року – 1 888 735 грн; у березні 2020 року – 2 390 771 грн, червні 2020 року – 1 656 762 грн, вересні 2020 року – 2 625 369 грн, грудні 2020 року – 1 713 164 грн; у березні 2021 року – 749 049 грн, червні 2021 року – 1 676 637 грн, вересні 2021 року – 1 638 595 грн, грудні 2021 року – 1 649 629 грн; у березні 2022 року – 2 576 301 грн, червні 2020 року – 2 192 469 грн, вересні 2022 року – 2 859 129 грн; у вересні 2023 року – 2 354 494 грн, жовтні 2023 року – 99 097 грн, листопаді 2023 року – 110 781 грн та грудні 2023 року – 744 552 грн. Детальна інформація щодо сум списання матеріальних цінностей за відповідні місяці наведена в додатку до акта перевірки.

На підтвердження списання матеріальних цінностей товариством під час перевірки надано накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, у яких зазначено їх найменування, кількість та вартість, а також акти списання товарів із зазначенням рахунку 91 як рахунку списання. При цьому, як встановлено перевіркою, у графі «Підстава» накладних-вимог переважно зазначено «роботи по підключенню абонентів згідно з договорами № «, після чого наведено перелік номерів договорів без зазначення дат їх укладення, найменування споживачів та адрес, за якими здійснювалося підключення.

За висновками контролюючого органу, надані документи не давали змоги встановити, які саме матеріальні цінності та в якій кількості були використані під час виконання конкретних робіт, за якими адресами здійснювалося підключення абонентів, кому саме надавалися відповідні послуги та коли фактично відбулося використання матеріалів. Окремо в акті перевірки звернуто увагу, що акти списання складалися переважно в останніх місяцях кварталів – березні, червні, вересні та грудні, а у 2023 році списання також відображалися у жовтні та листопаді.

Контролюючий орган також врахував, що позивачем не надано договорів із кінцевими споживачами – фізичними особами, заяв про приєднання до публічного договору оферти, додаткових угод та рахунків на оплату, у яких, за умовами договору, мали визначатися конкретні умови надання послуг, зокрема тарифні плани, порядок оплати, а також умови передачі кінцевого обладнання споживачам у користування чи його реалізації.

З огляду на відсутність зазначених документів контролюючий орган дійшов висновку, що надані накладні-вимоги та акти списання не дають можливості пов`язати списані матеріальні цінності з конкретними господарськими операціями з підключення абонентів та надання їм телекомунікаційних послуг. Відтак, ТзОВ «Волинські оптичні мережі» документально не підтверджено факт використання ТМЦ, облікованих на 201 рахунку «Сировина та матеріали» та списаних на 91 рахунок «Загальновиробничі витрати» в господарській діяльності підприємства.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, є превалювання сутності над формою, тобто облік операцій відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції; може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Наслідки в бухгалтерському та податковому обліку податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що ТзОВ «Волинські оптичні мережі» у періоди перебування на загальній системі оподаткування списало з рахунку 201 «Сировина та матеріали» на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 37 413 689 грн. Перелік списаних матеріальних цінностей із зазначенням їх номенклатури, кількості та вартості, а також розподіл сум списання за відповідними звітними періодами наведено в акті перевірки.

Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку, що ТзОВ «Волинські оптичні мережі» документально не підтверджено факт використання товарно-матеріальних цінностей, облікованих на рахунку 201 «Сировина та матеріали» та списаних на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати», у господарській діяльності підприємства.

Згідно пункту 2.14 Наказу № 8/2 від 03.01.2017 про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства прийнято як базу розподілу змінних і постійних розподілених загальновиробничих витрат, прямі матеріальні витрати, що включаються до виробничої собівартості.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» ПК України.

Згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (П(С)БО 16) затверджено наказом Мінфіну від 31.12.1999 № 318 визначено, що до змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Відповідно до пункту 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до абзацу п`ятого статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями)- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі-підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерських облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно абзацу 8 статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) одним з основних принципів бухгалтерського обліку є принцип «превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми».

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до вимог п.3.2 статті Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.4 цього Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, є превалювання сутності над формою, тобто облік операцій відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно- правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Наслідки в бухгалтерському та податковому обліку податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Враховуючи викладене, контролюючий орган дійшов висновку, що внаслідок порушення вимог пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 1.2, 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пунктів 3, 6 розділу III НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», пунктів 6, 7, 10, 11, 15, 16 П(С)БО 16 «Витрати» ТзОВ «Волинські оптичні мережі» занижено фінансовий результат до оподаткування за рядком 02 податкової декларації з податку на прибуток підприємств на загальну суму 37 413 690 грн, у тому числі: за 2017 рік — 2 459 687 грн, за 2018 рік — 3 977 416 грн, за 2019 рік — 5 939 788 грн, за 2020 рік — 8 386 066 грн, за 2021 рік — 5 713 910 грн, за 2022 рік — 7 627 899 грн та за 2023 рік — 3 308 924 грн.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ТзОВ «Волинські оптичні мережі» у період з 05.12.2022 по 31.07.2023 застосовувало спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку 2 відсотки. У зв`язку із застосуванням такого режиму оподаткування реєстрацію товариства платником податку на додану вартість було призупинено відповідно до підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, а з 01.08.2023 автоматично відновлено права та обов`язки, встановлені розділом V та підрозділом 2 розділу XX цього Кодексу.

Відповідно до висновків акта перевірки, контролюючим органом встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 7 849 764 грн за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, унаслідок заниження задекларованих показників у рядку 4.1 податкових декларацій з ПДВ «Нараховано податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 ПК України за операціями, що оподатковуються за основною ставкою».

При цьому, обґрунтовуючи необхідність нарахування податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з переходом товариства на спрощену систему оподаткування за ставкою 2 відсотки, контролюючий орган виходив із того, що відповідний режим оподаткування застосовувався позивачем з 01.12.2022 по 31.07.2023, а відтак визначав обсяг товарно-матеріальних цінностей, придбаних із ПДВ до переходу на такий режим та використаних у період його застосування, з урахуванням даних бухгалтерського обліку станом на 01.12.2022 та 30.07.2023.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань за період з 01.01.2017 по 31.12.2023 встановлено їх заниження на суму 7 849 764 грн, в тому числі за березень 2017 в сумі 95019 грн, за червень 2017 в сумі 102259 грн, за вересень 2017 в сумі 140000 грн, за грудень 2017 в сумі 154659 грн, за березень 2018 в сумі 183750 грн, за червень 2018 в сумі 157188 грн, за вересень 2018 в сумі 181763 грн, за грудень 2018 в сумі 272782 грн, за березень 2018 в сумі 246723 грн, за червень 2019 в сумі 234482 грн, за вересень 2019 в сумі 329005 грн, за грудень 2019 в сумі 377747 грн, за березень 2020 в сумі 478154 грн, за червень 2020 в сумі 331352 грн, за вересень 2020 в сумі 525074 грн, за грудень 2020 в сумі 342633 грн, за березень 2021 в сумі 149810 грн, за червень 2021 в сумі 335327 грн, за вересень 2021 в сумі 327719 грн, за грудень 2021 в сумі 329926 грн, за березень 2022 в сумі 515260 грн, за червень 2022 в сумі 438494 грн, за вересень 2022 в сумі 571826 грн, за вересень 2023 в сумі 470899 грн, за жовтень 2023 в сумі 386845 грн, за листопад 2023 в сумі 22156 грн, за грудень 2023 в сумі 148910 грн, в результаті заниження задекларованих показників у рядку 4.1 Декларацій «Нараховано податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 ПК України за операціями, що оподатковуються за основною ставкою».

Разом з тим, із наявних у матеріалах справи документів, зокрема відомостей щодо переходу товариства на спрощену систему оподаткування та витягу з оборотно-сальдової відомості, судом встановлено, що датою переходу ТзОВ «Волинські оптичні мережі» на спрощену систему оподаткування за ставкою 2 відсотки є саме 05.12.2022, а не 01.12.2022, як зазначено контролюючим органом в акті перевірки.

Згідно з витягом з оборотно-сальдової відомості залишок товарно-матеріальних цінностей у товариства станом на початок дня 05.12.2022 становив 38 000 грн, тоді як станом на 31.07.2023 — 259 700 грн.

Отже, визначаючи обсяг товарно-матеріальних цінностей, придбаних до початку застосування особливого режиму оподаткування та використаних у період його застосування, контролюючий орган використав показники бухгалтерського обліку станом на дату, яка не відповідала фактичній даті переходу позивача на спрощену систему оподаткування. Відтак, такий розрахунок не може вважатися належним підтвердженням обсягу товарів, щодо яких у позивача виник обов`язок нарахувати податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Суд звертає увагу, що визначальним для застосування положень підпункту 9.1 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України є встановлення факту придбання відповідних товарів з податком на додану вартість до початку застосування особливого режиму оподаткування та їх фактичного використання в операціях у період перебування платника на спрощеній системі оподаткування за ставкою 2 відсотки. Саме щодо таких товарів після відновлення реєстрації платником ПДВ виникає обов`язок нарахувати податкові зобов`язання за правилами, визначеними пунктом 198.5 статті 198 ПК України та відповідними перехідними положеннями Кодексу.

Натомість сам факт списання товарно-матеріальних цінностей у період з 05.12.2022 по 31.07.2023 не є достатньою підставою для нарахування податкових зобов`язань у порядку пункту 198.5 статті 198 ПК України без установлення часу їх придбання та наявності у складі таких товарів тих, що були придбані з ПДВ до переходу на особливий режим оподаткування.

За таких обставин суд вважає, що контролюючий орган під час визначення податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з переходом товариства на спрощену систему оподаткування не встановив належним чином фактичний обсяг товарно-матеріальних цінностей, які перебували у позивача на дату такого переходу, а також не забезпечив правильного розмежування товарів залежно від часу їх придбання та використання.

Водночас наведена обставина сама по собі не свідчить про відсутність у позивача обов`язку нараховувати податкові зобов`язання щодо всіх товарів, використаних у період перебування на спрощеній системі оподаткування. Для вирішення цього питання необхідно враховувати походження відповідних товарів, дату їх придбання, наявність податку на додану вартість у складі вартості придбання та факт їх використання у відповідному періоді.

Таким чином, висновки контролюючого органу в частині визначення податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з переходом позивача на спрощену систему оподаткування, зроблені без урахування фактичної дати такого переходу — 05.12.2022, не ґрунтуються на належному встановленні обставин справи, а тому відповідні донарахування підлягають скасуванню в частині, що ґрунтується на помилковому визначенні обсягу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 № 3219-ІХ, пунктом 9 підрозділом 8 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що тимчасово, з 01.04.2022 до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, але не пізніше ніж до 01.08.2023, положення розділу XIV Кодексу застосовуються з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Згідно з підпунктом 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, операції, здійснені платником єдиного податку третьої групи, який використовує особливості оподаткування, встановлені цим пунктом (спрощена система оподаткування за ставкою 2 % доходу), вважаються такими, що не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Зокрема, підпунктом 9.2. пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що платники податків, у яких була призупинена реєстрація платником податку на додану вартість відповідно до підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу та яким з 01.08.2023 автоматично відновлено права та обов`язки, встановлені розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу, за товарами, необоротними активами, придбаними/ виготовленими/ ввезеними на митну територію України з податком на додану вартість до початку застосування особливостей оподаткування, встановлених п. 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, які використані (поставлені, реалізовані) в період застосування особливостей оподаткування, встановлених п. 9 підрозд. 8 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу, зобов`язані не пізніше 31.10.2023 нарахувати податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Базою оподаткування для нарахування таких податкових зобов`язань є: за товарами, придбаними на митній території України, - вартість їх придбання; за товарами, ввезеними на митну територію України, - митна вартість таких товарів згідно з відповідною митною декларацією; за необоротними активами - балансова (залишкова) вартість, що склалася станом на перше число місяця, в якому вони були використані (поставлені, реалізовані). Такі операції повинні бути відображені у рядку 4 «Нараховано податкові зобов`язання відповідно до п.198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 ПК України за операціями, що оподатковуються» податкової декларації з податку на додану вартість.

У відповідності до вимог абзацу 6 пункту 185.1 статті185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 188.1 статті 181 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до вимог пункту 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/ послугами-виходячи з вартості їх придбання.

У відповідності до вимог пункту 199.1 статті 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Згідно з пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного

(податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну , за товарами/послугами, необоротними активами, у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту, якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1. статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 120-1 статті 120-1 ПК України у разі порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 і 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 2 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 1020 гривень, при реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних:

податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість;

податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою;

податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами «а» - «г» пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної;

податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної;

податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 123.2 статті 123 ПК України діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Водночас суд не погоджується з висновками контролюючого органу в частині визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період з 01.12.2022 по 04.12.2022, оскільки, як встановлено судом, ТзОВ «Волинські оптичні мережі» перейшло на спрощену систему оподаткування із застосуванням особливостей, передбачених пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, саме з 05.12.2022, а не з 01.12.2022, як виходив контролюючий орган під час перевірки.

Отже, визначаючи обсяг товарів (ТМЦ), придбаних із податком на додану вартість до початку застосування особливостей оподаткування та використаних у період їх застосування, контролюючий орган безпідставно включив до відповідного розрахунку період з 01.12.2022 по 04.12.2022. За таких обставин висновки перевірки в цій частині ґрунтуються на неправильному визначенні дати початку застосування позивачем особливого режиму оподаткування, що вплинуло на встановлення обставин використання ТМЦ та, відповідно, на розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ.

При цьому суд зауважує, що сам по собі факт списання ТМЦ з рахунку 201 на рахунок 91 у період застосування особливостей оподаткування не є достатнім для висновку про виникнення у платника податку обов`язку нарахувати податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України. Для такого висновку контролюючий орган повинен встановити, зокрема, що відповідні товари були придбані з податком на додану вартість до початку застосування особливостей оподаткування та використані платником у період їх застосування. Тому визначення початкової дати такого періоду має істотне значення для правильного встановлення обставин, які є підставою для нарахування податкових зобов`язань.

Водночас наведене не свідчить про відсутність у позивача обов`язку нарахувати податкові зобов`язання щодо всіх ТМЦ, списаних у період застосування спрощеної системи оподаткування, а також не спростовує автоматично інших висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства. Суд оцінює правомірність відповідних нарахувань у межах установлених обставин та наданих сторонами доказів, з урахуванням того, що предметом оцінки в цій частині є саме правильність визначення контролюючим органом періоду застосування особливостей оподаткування та пов`язаного з ним обсягу ТМЦ.

Разом із тим суд не бере до уваги доводи позивача про безпідставність усіх висновків перевірки щодо завищення витрат унаслідок списання ТМЦ, облікованих на рахунку 201 «Сировина та матеріали», на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати», за період з 01.01.2017 по 30.11.2022 та з 01.08.2023 по 31.12.2023.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірності віднесення вартості таких ТМЦ до складу витрат позивач надав акти списання товарів та накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів. Водночас сам по собі факт складення та надання зазначених документів не є безумовним підтвердженням реального використання відповідних ТМЦ у господарській діяльності товариства, оскільки їх зміст має давати можливість установити фактичні обставини відповідних господарських операцій, зокрема номенклатуру та кількість використаних матеріалів, їх призначення, місце та обставини використання, а також зв`язок такого використання з діяльністю платника податків.

Як встановлено судом, у наданих позивачем накладних-вимогах як підставу для відпуску матеріалів переважно зазначено «роботи по підключенню абонентів згідно договорів № _», із наведенням значної кількості номерів договорів. Водночас у цих документах не зазначено дат відповідних договорів, найменувань споживачів, адрес підключення та інших відомостей, які б давали змогу ідентифікувати конкретні господарські операції та перевірити, для виконання яких саме робіт і щодо яких абонентів були використані відповідні матеріали.

За таких обставин зазначені накладні-вимоги не дають можливості встановити, які саме матеріали, у якій кількості та для виконання яких конкретних робіт були відпущені, а також співвіднести їх із фактичним підключенням абонентів або наданням послуг товариством. Акти списання товарів, надані позивачем, також не усувають зазначених недоліків, оскільки самі по собі фіксують списання ТМЦ з бухгалтерського обліку, однак не підтверджують фактичного використання кожної відповідної позиції матеріалів у конкретній господарській операції.

Суд враховує, що позивач здійснює діяльність у сфері телекомунікацій та надання послуг доступу до мережі Інтернет, для забезпечення якої об`єктивно можуть використовуватися маршрутизатори, модеми, оптичні термінали, кабелі, оптичні модулі та інші матеріали. Однак належність певних ТМЦ до матеріалів, які за своїм призначенням можуть використовуватися у відповідному виді діяльності, сама по собі не доводить факту їх фактичного використання позивачем у господарській діяльності в конкретних звітних періодах. Для підтвердження такого використання необхідно встановити зв`язок між придбанням відповідних матеріалів, їх передачею для виконання робіт, фактичним використанням та отриманням або спрямованістю на отримання господарського результату.

При цьому суд зазначає, що наявність у позивача значної кількості договорів з абонентами, заяв про приєднання до публічного договору, актів перевірки використання матеріалів та інших документів могла б мати значення для підтвердження відповідних обставин за умови можливості їх співвіднесення між собою та з конкретними операціями зі списання ТМЦ. Однак сам факт існування таких документів або їх подання контролюючому органу після завершення перевірки не звільняє платника податків від обов`язку забезпечити належне документальне підтвердження господарських операцій та не усуває необхідності оцінити їх зміст і взаємний зв`язок.

Отже, надані позивачем документи в сукупності не дають можливості простежити рух відповідних ТМЦ від їх відпуску зі складу до фактичного використання у визначених роботах, установити конкретних споживачів та місця виконання робіт, а також перевірити відповідність кількості списаних матеріалів обсягу фактично здійснених підключень. За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не спростував висновків контролюючого органу щодо документального непідтвердження правомірності віднесення до складу витрат вартості ТМЦ, списаних на рахунок 91 за періоди з 01.01.2017 по 30.11.2022 та з 01.08.2023 по 31.12.2023.

Відтак доводи позивача щодо неправомірності висновків перевірки в частині завищення витрат на загальну суму 37 413 690 грн суд оцінює критично, оскільки надані документи не підтверджують у достатньому обсязі фактичного використання списаних матеріалів у господарській діяльності товариства. Відповідно, підстав для задоволення позовних вимог у цій частині суд не вбачає.

Так само, суд зазначає, що встановлена помилка контролюючого органу щодо дати початку застосування позивачем особливостей оподаткування не є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень у повному обсязі. Така помилка має правове значення лише в тій частині нарахувань, яка безпосередньо залежить від неправильного визначення періоду застосування особливостей оподаткування та відповідного обсягу ТМЦ. Натомість інші висновки перевірки, які ґрунтуються на самостійних підставах і стосуються інших податкових періодів або інших господарських операцій, підлягають окремій оцінці та не спростовуються самим лише фактом неправильного визначення дати переходу на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині оскарження податкового повідомлення-рішення № 0328510701 від 27.11.2024, а саме щодо тієї частини визначених ним податкових зобов`язань з ПДВ, яка розрахована контролюючим органом із урахуванням періоду з 01.12.2022 по 04.12.2022, оскільки такий розрахунок ґрунтується на неправильній даті початку застосування позивачем особливостей оподаткування. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Разом з тим, як встановлено судом, контролюючим органом під час перевірки встановлено списання ТзОВ «Волинські оптичні мережі» товарно-матеріальних цінностей з рахунку 201 на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» на загальну суму 1 835 129 грн за період з 01.12.2022 по 31.07.2023.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що Товариство перейшло на спрощену систему оподаткування з 05.12.2022 та перебувало на ній до 31.07.2023 включно. До 04.12.2022 включно позивач перебував на загальній системі оподаткування, що підтверджується листом Товариства від 30.01.2024 № 3001.

Отже, визначаючи обсяг товарно-матеріальних цінностей, використаних позивачем у період застосування спрощеної системи оподаткування, контролюючий орган мав установити не лише загальну суму списання таких цінностей за відповідний період, а й походження цих ТМЦ, дату їх придбання, наявність залишків на дату переходу на спрощену систему оподаткування та фактичне використання у відповідному періоді.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до наданого позивачем витягу з оборотно-сальдової відомості залишок товарно-матеріальних цінностей на початок дня 05.12.2022, тобто на дату переходу на спрощену систему оподаткування, становив близько 38 000 грн, з яких матеріали, обліковані на рахунку 201 «Сировина та матеріали», становили лише 5 330,60 грн.

Наведені обставини мають істотне значення для правильного визначення податкових зобов`язань з ПДВ, оскільки саме станом на дату переходу на спрощену систему оподаткування необхідно було встановити склад та вартість ТМЦ, придбаних до такого переходу, щодо яких у позивача міг виникнути обов`язок нарахування податкових зобов`язань у зв`язку з їх подальшим використанням у період застосування особливостей оподаткування.

Натомість контролюючий орган, визначаючи суму податкових зобов`язань, фактично ототожнив загальний обсяг списання ТМЦ з рахунку 201 на рахунок 91 за період з 01.12.2022 по 31.07.2023 із вартістю товарів, придбаних до переходу на спрощену систему оподаткування та використаних у період її застосування.

Однак такі обставини не є тотожними. Сам факт відображення в бухгалтерському обліку операцій зі списання матеріалів у зазначеному періоді не підтверджує, що всі списані матеріали були придбані позивачем до 05.12.2022 та що саме щодо всієї їх вартості виник обов`язок нарахування податкових зобов`язань з ПДВ.

Більше того, як убачається з наданих позивачем оборотно-сальдових відомостей, станом на кінець дня 31.07.2023 залишок запасів становив близько 25 900 грн. Позивач послідовно зазначав, що матеріали, які використовувалися ним у господарській діяльності протягом перебування на спрощеній системі оподаткування, були придбані саме в цей період, а не до переходу на нього.

Таким чином, наявні у справі документи свідчать про те, що контролюючий орган не встановив належним чином, яка саме частина списаних протягом періоду з 05.12.2022 по 31.07.2023 матеріалів була придбана до 05.12.2022, а яка — безпосередньо під час перебування позивача на спрощеній системі оподаткування.

За таких обставин суд вважає, що визначення податкових зобов`язань виключно на підставі загального обороту за рахунком 201 без дослідження залишків ТМЦ на дату переходу на спрощену систему оподаткування, дат їх придбання та подальшого руху не може вважатися достатнім обґрунтуванням правомірності відповідних нарахувань.

Суд також враховує, що контролюючий орган використав для визначення відповідних показників оборотно-сальдові відомості станом на 01.12.2022 та 30.07.2023, тобто документи, які відображають залишки ТМЦ відповідно за п`ять днів до переходу позивача на спрощену систему оподаткування та за один день до завершення її застосування. Водночас фактичною датою переходу на спрощену систему оподаткування було 05.12.2022, а датою переходу на загальну систему оподаткування — 31.07.2023.

Отже, контролюючий орган не врахував належним чином облікові показники саме на дати, які мають визначальне значення для встановлення обсягу ТМЦ, придбаних до переходу на спрощену систему оподаткування та використаних у період її застосування.

При цьому суд звертає увагу, що помилка у визначенні початкової дати застосування спрощеної системи оподаткування не є формальною, оскільки безпосередньо впливає на визначення складу товарно-матеріальних цінностей, які могли бути використані позивачем у період застосування особливостей оподаткування. Включення до відповідного розрахунку операцій за 01.12.2022–04.12.2022 призвело до неправильного визначення контролюючим органом обсягу операцій, що відносяться до періоду застосування позивачем спрощеної системи оподаткування.

Крім того, суд бере до уваги, що під час судового розгляду представником контролюючого органу, яка безпосередньо проводила перевірку позивача, підтверджено, що під час визначення відповідних показників не було враховано фактичну дату переходу Товариства на спрощену систему оподаткування. Зазначені пояснення представника відповідача узгоджуються з письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема з інформацією, відображеною в акті перевірки, та листом Товариства від 30.01.2024 № 3001.

Суд зауважує, що обов`язок контролюючого органу полягає не лише у встановленні факту здійснення бухгалтерських операцій, а й у доведенні наявності передбачених податковим законодавством підстав для виникнення відповідного податкового зобов`язання. Тому висновок про необхідність нарахування ПДВ не може ґрунтуватися виключно на арифметичному визначенні 20 відсотків від загальної суми списаних ТМЦ без установлення обставин, з якими закон пов`язує виникнення такого обов`язку.

Як убачається з розрахунку контролюючого органу, визначена ним сума податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 367 026 грн відповідає 20 відсоткам від загальної вартості списаних ТМЦ у сумі 1 835 129 грн. Тобто відповідне нарахування здійснено виходячи із загальної суми списання матеріалів, без належного розмежування їх за датами придбання та без установлення вартості тих матеріалів, які фактично були наявні у позивача на дату переходу на спрощену систему оподаткування.

Водночас із наданої позивачем оборотно-сальдової відомості вбачається, що загальна вартість запасів на початок дня 05.12.2022 становила близько 38 000 грн, а вартість матеріалів, облікованих на рахунку 201, — 5 330,60 грн. Таким чином, сама структура залишків ТМЦ на дату переходу на спрощену систему оподаткування не підтверджує можливості віднесення до відповідної бази нарахування всієї суми списання 1 835 129 грн.

Як убачається з акта перевірки, контролюючим органом встановлено списання ТзОВ «Волинські оптичні мережі» товарно-матеріальних цінностей з рахунку 201 «Сировина та матеріали» на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» за період з 01.12.2022 по 31.07.2023 на загальну суму 1 835 129 грн.

На думку контролюючого органу, оскільки після завершення періоду перебування на спрощеній системі оподаткування позивач не нарахував податкові зобов`язання з ПДВ щодо зазначених списань, ним порушено вимоги пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 199.1 статті 199, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, а також положення Закону України від 30.06.2023 № 3219-IX. За результатами перевірки контролюючим органом визначено податкові зобов`язання з ПДВ у розмірі 367 026 грн, що становить 20 відсотків від загальної суми списаних ТМЦ.

За таких обставин суд доходить висновку, що контролюючий орган не довів правомірності визначення податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 367 026 грн, оскільки не встановив фактичного обсягу товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем до 05.12.2022 з податком на додану вартість та використаних у період застосування спрощеної системи оподаткування. Натомість відповідне нарахування ґрунтується на загальній сумі списання ТМЦ за бухгалтерськими рахунками, що саме по собі не є достатньою підставою для визначення податкового зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на контролюючий орган покладено обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення. Відтак відповідач повинен був надати належний розрахунок визначених податкових зобов`язань із зазначенням конкретних ТМЦ, дати їх придбання, вартості, наявності податкового кредиту та обставин їх використання у відповідному періоді. Однак відсутність такого розмежування не дає можливості перевірити правильність визначеної контролюючим органом бази оподаткування та обґрунтованість суми нарахованого ПДВ.

При цьому суд наголошує, що висновок про неправомірність відповідного нарахування зумовлений не самим лише фактом неправильного зазначення дати переходу на спрощену систему оподаткування, а сукупністю встановлених обставин: фактичною датою такого переходу 05.12.2022, незначним залишком матеріалів на рахунку 201 на цю дату, наявністю документів щодо залишків ТМЦ на початок та кінець періоду застосування спрощеної системи оподаткування, а також відсутністю належного підтвердження того, що вся сума списаних матеріалів була придбана до переходу на такий режим оподаткування.

Отже, визначена контролюючим органом сума податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 367 026 грн не має належного документального та розрахункового обґрунтування, оскільки відповідач не довів наявності передбачених законом підстав для нарахування ПДВ саме з усієї суми списаних ТМЦ — 1 835 129 грн.

За таких обставин суд доходить висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328510701 у частині визначення податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 367 026 грн, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню в цій частині.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що надані позивачем первинні документи не в повній мірі підтверджують здійснення господарських операцій за відповідні звітні періоди та не дають можливості ідентифікувати всі господарські операції щодо надання телекомунікаційних послуг, а також установити фактичне використання списаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності товариства.

Загальність оподаткування є одним з принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство, згідно з яким кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені ПК України, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У межах цього обов`язку платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1. статті 16 ПК України).

Для підтвердження даних, визначених платником податків у податковій звітності, чинне законодавство зобов`язує такого платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзаци перший, другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Таким чином, ведення бухгалтерського обліку власної господарської діяльності є складовою податкового обов`язку платника податків, пов`язаного з обчисленням податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються спеціальним Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з цим Законом бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону № 996-XIV ).

Обліку підлягають господарські операцій, тобто дії або події, які викликають зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (абзац п`ятий статті 1, частина перша статті 9 Закону № 996-XIV).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про такі операції та підтверджують факти їх здійснення (абзац одинадцятий статті 1, частина перша статті 9 Закону № 996-XIV).

Серед інших, основним принципом, якому має відповідати ведення бухгалтерського обліку, є превалювання сутності над формою, що означає - облік операцій має здійснюватися відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (абзац восьмий статті 4 Закону № 996-XIV).

Закон № 996-XIV також визначає порядок складення первинних документів, на підставі яких здійснюється бухгалтерський облік та їх обов`язкові реквізити.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що формування грошових вимірників у бухгалтерському обліку, як джерел фінансового та податкового обліків, має здійснюватися платником податку на підставі оформлених у встановленому порядку документів, які підтверджують здійснення господарських операцій за їх сутністю.

Як установлено судом, на підтвердження відображених у бухгалтерському обліку операцій позивачем надано акти списання ТМЦ, накладні-вимоги на відпуск матеріалів та інші документи. Однак наявність таких документів сама по собі не є достатньою для підтвердження реальності господарських операцій, якщо їх зміст не дає змоги встановити фактичний зміст, обсяг та господарське призначення відповідних операцій.

У цьому випадку подані документи не містять достатньої інформації для встановлення зв`язку між списаними матеріальними цінностями та конкретними роботами з надання телекомунікаційних послуг. Зокрема, відсутні відомості, які б давали змогу ідентифікувати споживачів, місця виконання робіт, обсяги використаних матеріалів та перевірити відповідність їх кількості фактично виконаним роботам.

При цьому акти списання ТМЦ і накладні-вимоги підтверджують оформлення відповідних операцій у бухгалтерському обліку, проте не розкривають їх фактичного економічного змісту та не підтверджують використання зазначених матеріалів у межах господарської діяльності товариства. Інших належних доказів, які б усували ці недоліки та давали змогу простежити використання матеріалів у конкретних господарських операціях, позивачем не надано.

Отже, подані позивачем документи не забезпечують можливості перевірити фактичне здійснення відповідних господарських операцій та обґрунтованість відображення вартості списаних ТМЦ у бухгалтерському обліку. Саме лише відображення списання матеріалів у регістрах бухгалтерського обліку не підтверджує правомірності формування відповідних показників податкового обліку.

За таких обставин суд погоджується з висновками контролюючого органу щодо непідтвердження позивачем правомірності віднесення до складу витрат вартості ТМЦ, списаних на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати», за періоди з 01.01.2017 по 30.11.2022 та з 01.08.2023 по 31.12.2023.

Водночас зазначені недоліки первинної документації мають оцінюватися в межах відповідних господарських операцій та не можуть замінювати доказування контролюючим органом обставин, які є підставою для визначення конкретного податкового зобов`язання. Зокрема, щодо нарахування ПДВ у сумі 367 026 грн відповідач мав довести не лише факт відображення списання ТМЦ в обліку, а й наявність передбачених податковим законодавством умов для виникнення відповідного податкового обов`язку та правильність визначення його розміру.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, якщо контролюючий орган обґрунтовує правомірність прийнятого рішення відсутністю документального підтвердження облікованих господарських операцій, обов`язок довести протилежне, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на платника податків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не виконав покладеного на нього обов`язку щодо документального підтвердження правомірності відображення у бухгалтерському та податковому обліку витрат на списання ТМЦ за періоди з 01.01.2017 по 30.11.2022 та з 01.08.2023 по 31.12.2023. Водночас відповідач не довів правомірності визначення податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 367 026 грн, оскільки не підтвердив належними доказами наявність підстав для їх нарахування та правильність відповідного розрахунку. Отже, позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328510701 у частині визначення податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 367 026 грн, а в іншій частині позовних вимог належить відмовити.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як встановлено судом, позивачем за подання позову сплачено судовий збір у загальному розмірі 63 588,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями на суми 31 491,20 грн від 26.03.2025 та 32 096,80 грн від 31.03.2025.

Враховуючи, що ціна позову становить 16 476 733,62 грн, а позов задоволено в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328510701 щодо визначення податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 367 026,00 грн, частка задоволених позовних вимог становить 2,23% від ціни позову.

Таким чином, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 1 416,45 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 27.11.2024 № 0328510701 у частині визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 367 026 (триста шістдесят сім тисяч двадцять шість) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у розмірі 1 416 (одна тисяча чотириста шістнадцять) гривень 45 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинські оптичні мережі» (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 22/17, код ЄДРПОУ 38740765).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Суддя А.Я. Ксензюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua