Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №120/2479/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

Суд: Вінницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №120/2479/25

Суддя: Вільчинський Олександр Ванадійович

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 листопада 2026 р. Справа № 120/2479/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позов мотивовано тим, позивач є засновником фермерського господарства «Надія П», з моменту створення якого до нього переходять права й обов`язки користування земельної ділянки, яка надана позивачу у постійне користування. В цьому випадку не відбувається відчуження прав на земельну ділянку, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків користувача земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу норм Закону України Про фермерське господарство та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод. У зв`язку із цим, земельний податок має сплачуватись саме фермерським господарством, а не фізичною особою засновником.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

В оренді ФГ "НАДІЯ П" (код ЄДРПОУ юридичної особи 39816342) засновником та керівником якого є ОСОБА_1 перебувають на умовах оренди наступні земельні ділянки комунальної форми власності:

кадастровий номер земельної ділянки 0523183000:02:007:0132, Цільове призначення 01.02 Для ведення фермерського господарства, Категорія земель Землі сільськогосподарського призначення, Вид використання для ведення фермерського господарства, Форма власності, Площа земельної ділянки 44 га, Місце розташування Вінницька область, Оратівський район, Новоживотівська сільська рада, Відомості про суб`єктів права власності на земельну ділянку, Відомості про суб`єкта речового права на земельну ділянку, Вид речового права право оренди земельної ділянки, Найменування юридичної особи ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "НАДІЯ П", Код ЄДРПОУ юридичної особи 39816342, Дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 28.05.2015, Номер запису про право (в державному реєстрі прав), 10253907, Орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) Реєстраційна служба Оратівського районного управління юстиції Вінницької області.

Відповідач сформував податкове повідомлення-рішення від 09.10.2024 № 1060719-2412-0228-UА05020190000015755 Податковий період 2021 ОРЕНДНА ПЛАТА З ФІЗИЧНИХ ОСІБ 18010900 загальна сума податкового зобов`язання, становить 51 284, 88 грн (п`ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят чотири гривні 88 коп.).

Не погоджуючись із цим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася в суд з позовом.

Надаючи оцінку спірним рішенням, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України тут і далі у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктами 14.1.73, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України:

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди;

плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).

Приписами підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками плати за землю є платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Згідно з пунктом 285.1 статті 285 ПК України, базовим податковим (звітнім) періодом для плати за землю (земельного податку) є календарний рік.

Відповідно до положень статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

З наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок, що на час надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства така земельна ділянка надавалась позивачу на праві постійного користування не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України Про фермерське господарство) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства.

Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України Про фермерське господарство, прийнятим 19 червня 2003 року, Закон України Про селянське (фермерське) господарство визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України Про фермерське господарство унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство).

Відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

У пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України Про фермерське господарство запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України Про фермерське господарство та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Такі ж підходи щодо застосування норм матеріального права демонструє й Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у своїх постановах від 13.09.2022 у справі №921/112/21 та від 5.09.2023 у справі №924/687/22, від 9.04.2024 у cправі №925/1331/22, а також у складі Колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема, у постановах від 6.12.2023 у справі №685/487/22, від 13.09.2023 у справі № 388/1201/22.

Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 вересня 2024 року у справі № 320/6885/23, в якій скасовано рішення контролюючого органу про нарахування земельного податку фізичній особі засновнику фермерського господарства.

Як вказують наявні у справі докази й не заперечується відповідачем у справі, ОСОБА_1 є засновником та головою Фермерського господарства "Надія П", яке у спірних правовідносинах є землекористувачем та має вносити до бюджету орендну плату за відповідну земельну ділянку.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірне рішення є протиправними та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 09.10.2024 року № 1060719-2412-0228-UА05020190000015755.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Костянтина Василенка, 21, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21027, код ЄДРПОУ 44069150)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua