Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи про банкрутство, з них:
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №926/2853-б/24(926/126/26)
Суддя: Васьковський О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 926/2853-б/24(926/126/26)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О.В. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026
у справі № 926/2853-б/24 (926/126/26)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп"
до Фізичної особи-підприємця Мінчевої Яни Юріївни
про стягнення заборгованості в сумі 18 312,50 грн
у межах справи № 926/2853-б/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ніко-Тайс"
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп"
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позовних вимог
1. У провадженні Господарського суду Чернівецької області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа № 926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Роско Груп", повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Кочин Н.В.
2. У січні 2025 року до Господарського суду Чернівецької області надійшла позовна заява ТОВ "Роско Груп" в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з Фізичної особи - підприємця Мінчевої Яни Юріївни (далі - ФОП Мінчева Я. Ю., відповідачка) заборгованості у розмірі 18 312,50 грн у зв`язку з неналежним та несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 позов задоволено, присуджено до стягнення з відповідачки на користь позивача 18 312,50 грн безпідставно отриманих коштів та 2 662,40 грн судового збору.
4. Рішення суду мотивовано тим, що перерахування позивачем спірної суми грошових коштів на рахунок відповідачки як оплати за будівельні матеріали, між тим сторонами не укладався відповідний договір і докази поставки будівельних матеріалів відповідачкою не надані, тому згадані грошові кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідно до статті 1212 ЦК України. Також, місцевий господарський суд залишив без розгляду клопотання відповідачки про долучення електронних доказів до матеріалів справи, вказавши про пропуск нею встановленого процесуального строку на подання таких доказів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
5. Під час виконання обов`язків ліквідатора у справі про банкрутство ТОВ "Роско Груп" арбітражному керуючому Кочин Н. В. стало відомо про те, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей ТОВ "Роско Груп" збільшився протягом останніх років.
6. На переконання ліквідатора, ТОВ "Роско Груп" направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду одержувачів, при цьому не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов`язань.
7. За результатами вжитих ліквідатором заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ "Роско Груп" отримано інформацію (банківські виписки) від АТ КБ "Приватбанк" та АТ "ОТП Банк".
8. З аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відомостей, вказаних у банківських виписках, встановлено, що 16.10.2018 ФОП Мінчевою Я. Ю. із поточного рахунку ТОВ "Роско Груп", відкритого в АТ КБ "Приватбанк", було отримано грошові кошти у сумі 18 312,50 грн з призначенням платежу: "Оплата за будівельні матеріали по рах.№716 від 15.10.2018. Без ПДВ".
9. У зв`язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ "Роско Груп" ліквідатором було направлено на адресу відповідачки вимогу №801/25 від 18.11.2025 про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості), яка залишена без задоволення.
10. Посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів укладення між сторонами цивільно-правового договору та доказів поставки будівельних матеріалів, ТОВ "Роско Груп" в особі ліквідатора звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ФОП Мінчевої Я. Ю. 18 312,50 грн як безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Стислий зміст та основні мотиви рішення суду апеляційної інстанції
11. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
12. За висновком суду апеляційної інстанції:
- спірні грошові кошти були отримані відповідачкою за наявності правової підстави, що виключає можливість їх кваліфікації як безпідставно набутого майна відповідно до положень статті 1212 ЦК України;
- місцевий господарський суд проігнорував наявні в електронному вигляді первинні документи, а саме: накладну, акт звірки та рахунок-фактуру, які зберігалися на електронному пристрої (ноутбуці) та підтверджують реальність господарських відносин між ФОП Мінчевою Я. Ю. та ТОВ "Роско Груп";
- суд першої інстанції не надав належної оцінки банківській виписці, поданій позивачем, тоді як вказаний документ підтверджує факт перерахування грошових коштів відповідачці, що у сукупності з первинними бухгалтерськими документами свідчить про існування між сторонами господарської угоди та виконання зобов`язань у її межах;
- сама назва поданого позову про стягнення заборгованості за договором поставки підтверджує наявність між сторонами договірних відносин, що суперечить доводам позивача про відсутність правових підстав для отримання коштів.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та її узагальнені доводи
13. ТОВ "Роско Груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 та залишити в силі рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у цій справі.
14. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник серед іншого зазначає про те, що судом апеляційної інстанції:
- порушено положення статей 80, 118, 119, 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України;
- враховано надані відповідачкою нові докази, попри відсутність обґрунтованого клопотання з цього питання, які не були подані нею до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку і строки;
- не враховано правову позицію Верховного Суду щодо порядку, строків та умов прийняття нових доказів, поданих на стадії апеляційного перегляду судового рішення, викладених, зокрема, у постановах від 19.02.2026 у справі № 910/18540/23, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
15. Відзив на касаційну скаргу від ФОП Мінчевої Я. Ю. не надійшов, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів як безпідставно набутих на підставі статті 1212 ЦК України.
17. За змістом частини першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
18. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
19. У кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
20. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
21. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. При цьому, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
22. Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 1212 ЦК України підлягають застосуванню лише за відсутності між сторонами належної правової підстави для набуття або збереження майна. Якщо між сторонами існують договірні або інші зобов`язальні правовідносини, які врегульовують спірні майнові відносини, положення глави 83 ЦК України не застосовуються.
23. Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 та від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22.
24. Водночас застосування наведених правових висновків у кожній конкретній справі потребує встановлення характеру спірних правовідносин та належної оцінки доказів, які підтверджують або спростовують існування між сторонами відповідної правової підстави для перерахування спірних коштів.
25. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що сам по собі факт відсутності у ліквідатора письмового договору або первинної бухгалтерської документації не може автоматично свідчити про відсутність між сторонами правовідносин та бути безумовною підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України, оскільки суд у кожному конкретному випадку повинен установити дійсний характер спірних правовідносин та надати оцінку усім доказам у їх сукупності.
26. За змістом статей 73, 74, 76, 77, 86 ГПК України господарський суд повинен дослідити та надати оцінку усім доказам, які мають значення для правильного вирішення спору, а також доводам і запереченням учасників справи.
27. Відповідно до частини першої, третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами. Докази, які не були подані до господарського суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до господарського суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
28. Верховний Суд неодноразово зазначав, що прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, які не подавалися до господарського суду першої інстанції, можливе лише у виняткових випадках за наявності об`єктивних обставин, які унеможливлювали їх подання раніше, а тягар доведення таких обставин покладається саме на учасника справи, який подає відповідні докази (подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 01.07.2021 у справі №46/603).
29. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції ключовим у скасуванні ухваленого у цій справі рішення місцевого господарського суду стало задоволення заявленого в апеляційній скарзі відповідачки клопотання про поновлення строку для подання нових доказів, долучення цих доказів до матеріалів справи та дослідження їх в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги.
30. У контексті наведеного колегія суддів враховує, що згідно з наявними у справі матеріалами:
- ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16.01.2026 позов ТОВ "Роско Груп" в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з ФОП Мінчевої Я. Ю. заборгованості у розмірі 18 312,50 грн прийнято до розгляду в межах справи № 926/2853-б/24 та відкрито провадження у справі № 926/2853-б/24 (926/126/26), яку вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, судове засідання призначено на 09.02.2026;
- 28.01.2026 відповідачкою подано відзив на позов;
- ухвалою суду від 09.02.2026 розгляд справи відкладено на 25.02.2026 у зв`язку з нез`явленням представників сторін у судове засідання;
- 23.02.2026 позивачем подано заяву про проведення засідання без участі його представника;
- в судовому засіданні 25.02.2026 присутній представник відповідачки просив відмовити у позові; заслухавши вступне слово представника відповідача, суд дослідив докази у справі та після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву в судовому засіданні до 02.03.2026;
- 27.02.2026 відповідачкою було подано клопотання про повернення до з`ясування обставин справи, долучення електронних доказів до матеріалів справи та їх дослідження;
- суд першої інстанції залишив вказане клопотання без розгляду у зв`язку з пропуском процесуальних строків, зазначивши при цьому, що відповідачкою не наведено жодних об`єктивних та поважних причин неможливості подання вищезгаданих доказів на стадії відкриття провадження або подання заяв по суті справи. Крім того, на стадії ухвалення рішення суд позбавлений процесуальної можливості приймати та досліджувати нові докази, оскільки змагальна стадія процесу завершена;
- 02.03.2026 після перерви судом за участі представника відповідачки було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
31. Задовольняючи клопотання відповідачки, наведене в апеляційній скарзі, про поновлення строку на подання нових доказів, суд апеляційної інстанції зазначив наступне:
- відповідачка подавала зазначені нею нові докази до суду першої інстанції, однак суд залишив клопотання про їх долучення без розгляду, визнавши причини пропуску строку на їх подання неповажними. Водночас, суд не врахував, що неможливість своєчасного подання цих доказів була зумовлена об`єктивними, а не суб`єктивними обставинами. Зокрема, це було пов`язано зі складними стосунками з особою (колишнім чоловіком), у фактичному володінні якої перебували зазначені докази;
- оскільки неподання відповідачкою відповідних доказів до суду першої інстанції зумовлене об`єктивними причинами, які не залежали від її волі, а отже, відповідає критеріям виняткового випадку у розумінні статей 80, 269 ГПК України та правовим висновкам Верховного Суду;
- подані до суду першої інстанції докази є такими, що підлягають прийняттю та дослідженню судом апеляційної інстанції.
32. Колегія суддів враховує, що з`ясування поважності причин пропуску строку відповідних процесуальних строків належить до виключних дискреційних повноважень суду, який реалізує ці повноваження з урахуванням обставин кожної конкретної справи та наданих доказів.
33. Між тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що в поданому місцевому господарському суду клопотанні від 26.02.2026 (т.с.41, а.с.12-13) представником відповідачки заявлено про поновлення строку для подання нових доказів та долучення до матеріалів справи електронних доказів.
34. Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
35. Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
36. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
37. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
38. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
39. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
40. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон № 851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
41. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
42. З наведеного вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
43. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці, зокрема, його викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21.
44. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами (близький за змістом висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
45. Надаючи оцінку наведеному відповідачкою обґрунтуванню неможливості подання відповідних доказів раніше з причин, що не залежали від неї, суд апеляційної інстанції врахував посилання відповідачки на те, що: з моменту виникнення спірних правовідносин минуло сім років, а електронні докази, які підтверджують реальність господарських відносин між ФОП Мінчевою Я.Ю. та ТОВ "Роско Груп", зберігалися на ноутбуці, який перебував і досі перебуває у користуванні колишнього чоловіка відповідачки; через неприязні стосунки з колишнім чоловіком, що підтверджується, зокрема, копією ухвали суду про закриття кримінального провадження за статтею 125 КК України (доданою до клопотання про звільнення від сплати судового збору), відповідачка не мала ні фізичної, ні фактичної можливості своєчасно отримати доступ до цих доказів та подати їх до суду.
46. При цьому, задовольняючи вищезгадане клопотання та враховуючи надані місцевому господарському суду докази, які за твердженням представника відповідачки є саме електронними доказами, апеляційним господарським судом не конкретизовано, які це докази, яка інформація в них зазначена і що ця інформація доводить.
47. Як слушно зазначає скаржник у касаційній скарзі, до клопотання відповідачки від 27.02.2026, поданого місцевому господарському суду, про поновлення строку на подання нових доказів та долучення до матеріалів справи електронних доказів, додано фотозображення електронного листування відповідачки (скрін-шоти).
48. Апеляційним господарським судом не перевірено, чи подавалися відповідачкою згадані електронні докази лише у паперовій формі чи вони були в наявності у представника відповідачки (або особисто у відповідачки) в електронній формі. Якщо докази подані у паперовій копії, то чи перевірялося апеляційним судом відповідність відомостей такої паперової копії оригіналу доказів, про які зазначала відповідачка.
49. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Мінчевої Я. Ю. на рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у цій справі було відкрито ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 і судове засідання призначено на 16.04.2026.
50. Між тим, сторони явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду 16.04.2026 не забезпечили і оскаржувана у цій справі постанова ухвалена за відсутності представників сторін.
51. Оскаржувана у цій справі постанова апеляційного господарського суду не містить відомостей, з яких можна було б встановити виникнення (існування) між сторонами договірних правовідносин та, відповідно, наявність правових підстав для перерахування відповідачці спірної суми грошових коштів.
52. Вказавши про те, що суд першої інстанції проігнорував наявні в електронному вигляді первинні документи, а саме: накладну, акт звірки та рахунок-фактуру, які зберігалися на електронному пристрої (ноутбуці) та підтверджують реальність господарських відносин між ФОП Мінчевою Я.Ю. та ТОВ "Роско Груп", апеляційний господарський суд не зазначив про те, на якому саме носії були надані такі докази в електронному вигляді.
53. Ані апеляційна скарга ФОП Мінчевої Я. Ю., ані клопотання від 27.02.2026, подане місцевому господарському суду, не містить жодних відомостей про надання доказів саме в електронній формі.
54. Надані в додатках до клопотання відповідачки від 27.02.2026 фотокопії жодним чином не засвідчені, а мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить лише формальне посилання на наявні в електронній формі первинні документи, а саме: накладну, акт звірки та рахунок-фактури. Між тим апеляційним судом не вказано реквізитів названих ним доказів, не конкретизовано, які ж саме відомості, наведені у цих доказах та що вони доводять на противагу наведеного у позові обґрунтування заявлених до відповідачки (тобто, дата узгодження сторонами поставки (купівлі-продажу) будівельних матеріалів; перелік цих матеріалів та їх узгоджена ціна; особа, що передала (відвантажила) та прийняла будівельні матеріали; тощо).
55. Відповідно у цьому випадку відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції було вчинено процесуальні дії для верифікації доказів, з посиланням на які відповідачка обґрунтовувала вимоги своєї апеляційної скарги та досліджено ці докази в оригіналі (примірники документів в електронній формі на будь-якому носії інформації або ноутбуку відповідачки, про який зазначалося в клопотанні) або у паперовій формі, з якої б вбачався безпосередньо зміст цих доказів, з огляду на що можливо було б перевірити визнану встановленою судом апеляційної інстанції обставину приналежність таких доказів до первинних бухгалтерських документів та наявність в них визначених законодавством обов`язкових реквізитів, необхідних для кваліфікації таких доказів як належних і допустимих.
56. Положення статті 13 ГПК України прямо передбачають, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
57. Верховний Суд у постанові від 30.03.2018 у справі №910/24486/16 зазначив, що неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання доказів у суді першої інстанції не може бути компенсоване на наступних стадіях судового процесу (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
58. Саме по собі посилання апеляційного господарського суду та відповідачки на надану позивачем банківську виписку не може вважатися беззаперечним доказом доведеності існування між сторонами договірних правовідносин, навіть за умови їх можливого оформлення у спрощений спосіб (шляхом обміну документами).
59. При цьому колегія суддів наголошує на тому, що по суті банківська виписка підтверджує безпосередньо рух коштів, але не розкриває повний зміст правовідносин сторін.
60. Зазначення у платіжному документі призначення платежу та посилання на певний документ (накладна, рахунок чи договір) підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі та саме по собі не звільняє суд від обов`язку встановити дійсний характер спірних правовідносин, а також перевірити наявність чи відсутність достатньої правової підстави для набуття майна.
61. Тому банківська виписка може бути врахована у сукупності з іншими доказами, насамперед, первинними документами, оформленими з дотриманням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
62. Верховний Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
63. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
64. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
65. Частиною п`ятою статті 236 ГПК передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
66. Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 238 ГПК у мотивувальній частині рішення суду зазначається серед іншого, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
67. У порушення наведених вище норм законодавства, апеляційний суд не надав належної правової оцінки фактичним обставинам справи, зокрема, вказав про прийняття та врахування нових доказів, наданих відповідачкою, але при цьому не дослідив ці докази на предмет їх належності і допустимості, не надав їм оцінки, не навів змісту цих доказів, з огляду на що можна було б перевірити відповідність висновків в оскаржуваній постанові встановленим у цій справі обставинам, формально пославшись на застосування стандарту доказування "вірогідності доказів".
68. Наведені порушення норм процесуального права мають істотне значення для правильного вирішення спору та не дають можливості підтвердити обґрунтованість висновку апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.
69. Очевидним є те, що скасувавши рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції у своїй постанові повинен був навести більш аргументовані доводи, аніж ті, що їх наведено судом першої інстанції. Однак аналіз мотивувальної частини оскарженої постанови свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не знайшов спростування висновкам місцевого господарського суду.
70. З урахуванням наведеного, колегія суддів визнає обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги в частині порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права та неврахування відповідних висновків Верховного Суду з цього питання.
71. Верховний Суд зауважує, що відповідно до визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями самостійно встановлювати обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими або здійснювати їх нову оцінку.
72. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи, з огляду на імперативні положення статті 300 ГПК України, перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
73. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати належну правову оцінку доводам сторін та наданим на їх підтвердження доказам з урахуванням викладеного в цій постанові, а також на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а отже вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
74. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
75. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
76. З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З урахуванням вимог касаційної скарги, остання підлягає частковому задоволенню.
77. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати наведене, надати оцінку всім доказам та доводам учасників справи у їх сукупності, за результатами чого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
78. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 у справі №926/2853-б/24(926/126/26) скасувати.
3. Справу №926/2853-б/24(926/126/26) передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді К. М. Огороднік
В. Я. Погребняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua