Суд: Петриківський районний суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №187/1982/26
Суддя: Караул О. А.
ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 187/1982/26
2/0187/1156/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" листопада 2026 р.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Караул О.А., за участю секретаря судового засідання Джунь І.Ю., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», державний нотаріус Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування,-
В С Т А Н О В И В :
15.09.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування.
Позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганську помер його батько – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять грошові кошти на рахунках, відкритих на ім`я спадкодавця в АТ КБ «ПриватБанк». Спадкоємцями першої черги за законом є позивач та його мати – відповідач ОСОБА_2 , яка постійно проживала разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач заявила про відмову від прийняття спадщини, склавши письмову заяву від 15.01.2026, яку без нотаріального засвідчення підпису було передано на підконтрольну Україні територію та надіслано поштою державному нотаріусу Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області.
Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» на запит нотаріуса залишок коштів на рахунках спадкодавця становить 106 957,72 грн та 16 016,71 доларів США. На підставі заяви позивача нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.09.2026 № 4-452, відповідно до якого позивачу належить 1/4 частка від загальної суми вкладів. Згідно з роз`ясненням нотаріуса від 08.09.2026 інші 3/4 частки належать відповідачу як частка у спільній сумісній власності подружжя та частка у спадщині.
Позивач стверджує, що за життя спадкодавець домовився з відповідачем, що кошти на банківських рахунках належать йому на праві особистої приватної власності, про що відповідач повідомила позивача після смерті спадкодавця і що підтверджується її власноручною заявою від 31.08.2026, переданою з тимчасово окупованої території м. Луганська. Оскільки тимчасова окупація м. Луганська, похилий вік відповідача та безпекові ризики об`єктивно унеможливлюють належне оформлення її волевиявлення за участю нотаріуса, а нотаріус не має повноважень вирішити це питання у позасудовому порядку, позивач вимушений звернутися до суду.
Позивач просить суд визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1 державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Діановою А.Ю. 08.09.2026 за № 4-452, в частині визначення ОСОБА_2 спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна та визначення належності 1/2 частки у спадковому майні ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 на грошові кошти з відповідними відсотками та нарахуваннями в сумі 106 957,72 грн та в сумі 16 016,71 доларів США на картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на підставі договору № SAMDNWFD0073682371800, та на картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на підставі договору № SAMDNWFD0073682371700, в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк»; звільнити його від сплати судового збору.
Ухвалою суду від 17.09.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, АТ КБ «ПриватБанк» та витребувано у державного нотаріуса Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області належним чином засвідчені копії матеріалів спадкової справи № 11/2026, заведеної після смерті ОСОБА_3 , які надійшли до суду разом із супровідним листом нотаріуса від 02.10.2026 № 2064/02-14. Відповідача викликано до суду через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідно до статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Ухвалою суду від 15.10.2026 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, державного нотаріуса Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області.
Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач та її представник – адвокат Бурлаченко О.В. у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. 07.10.2026 представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому визнала позов у повному обсязі, підтвердила обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, просила ухвалити рішення про задоволення позову, судові витрати на відповідача не покладати та розглядати справу без участі відповідача та її представника. До відзиву додано копію власноручної заяви ОСОБА_2 від 31.08.2026.
23.10.2026 представник відповідача подала письмові пояснення, в яких з посиланням на матеріали спадкової справи № 11/2026 зазначила, що заява відповідача від 15.01.2026 про відмову від прийняття спадщини надійшла до нотаріуса 23.01.2026 та долучена до спадкової справи, однак виконати вимогу нотаріуса щодо особистої явки до нотаріальної контори відповідач об`єктивно не може через проживання на тимчасово окупованій території та похилий вік. Відповідач підтримала визнання позову, просила задовольнити позов у повному обсязі, судові витрати на неї не покладати та розглядати справу без участі відповідача та її представника.
Треті особи – АТ КБ «ПриватБанк» та державний нотаріус Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, письмових пояснень щодо позову не подали. Від державного нотаріуса Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Костюкової О. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Повноваження представника відповідача на визнання позову ордером серії ВВ № 1063812 від 23.09.2026 не обмежені (стаття 64 ЦПК України). Надані учасниками справи письмові докази є достатніми для вирішення справи, тому призначення справи до судового розгляду суд розцінює як невиправдане зволікання формального характеру і вважає за необхідне ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.
Суд, дослідивши письмові докази, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганську. Факт смерті встановлено рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.11.2025 у справі № 569/24953/25, на підставі якого видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 09.12.2025.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином спадкодавця, що підтверджується копією свідоцтва про народження. Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дружиною спадкодавця та на час відкриття спадщини постійно проживала разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіту спадкодавець не залишив, інших спадкоємців першої черги за законом, крім сторін, немає.
Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 01.07.2026 № 20.1.0.0.0/7-260701/76274-БТ на ім`я ОСОБА_3 відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (договір № SAMDNWFD0073682371800) із залишком 106 957,72 грн та картковий рахунок № НОМЕР_2 (договір № SAMDNWFD0073682371700) із залишком 16 016,71 доларів США.
Спадкову справу № 11/2026 заведено Рівненською державною нотаріальною конторою Рівненської області 13.01.2026 на підставі заяви позивача від 13.01.2026 № 29 про прийняття спадщини за законом, у якій позивач зазначив відповідача як іншу спадкоємицю першої черги. Відповідно до пункту 21 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, оскільки місцем відкриття спадщини є тимчасово окупована територія, нотаріальні дії щодо спадщини вчиняються за місцем подання першої заяви.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що 23.01.2026 до державної нотаріальної контори надійшла поштою письмова заява ОСОБА_2 від 15.01.2026 про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Справжність підпису ОСОБА_2 на цій заяві нотаріально не засвідчена. Повідомленням від 24.01.2026 № 146/02-14 державний нотаріус підтвердив отримання заяви та її долучення до спадкової справи і зазначив про необхідність особистої явки ОСОБА_2 до нотаріальної контори в м. Рівне з оригіналами документів.
Відповідно до роз`яснення державного нотаріуса від 08.09.2026 № 1860/02-14 нотаріус, виходячи з презумпції спільності майна подружжя, визначив, що до складу спадщини входить 1/2 частка грошових вкладів, а інша 1/2 частка належить ОСОБА_2 як частка у спільній сумісній власності подружжя. Оскільки ОСОБА_2 постійно проживала разом зі спадкодавцем і до нотаріальної контори не з`являлась, нотаріус дійшов висновку, що вона вважається такою, що прийняла спадщину.
08.09.2026 державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Діановою А.Ю. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 4-452, згідно з яким спадкоємцями ОСОБА_3 є дружина ОСОБА_2 – у 1/2 частці у спадщині та син ОСОБА_1 – у 1/2 частці у спадщині. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 1/2 частки зазначених грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахуваннями. Свідоцтво видано ОСОБА_1 на 1/2 частку від 1/2 частки грошових вкладів; свідоцтво на частку ОСОБА_2 не видавалось.
У власноручній заяві від 31.08.2026 ОСОБА_2 зазначила, що грошові кошти на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_3 , за домовленістю подружжя належали йому на праві особистої приватної власності; що вона не претендує на отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, не має і не матиме щодо цих коштів майнових претензій та не заперечує проти їх отримання у повному обсязі сином – ОСОБА_1 ; що заяви складені нею добровільно, без примусу та відповідають її дійсній волі.
Розглядаючи позовні вимоги, суд виходить з такого.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Щодо відмови відповідача від прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Пунктом 3.5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, передбачено, що якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, а спадкоємцю повідомляється про необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса.
Законодавство не позбавляє спадкоємця права направити заяву щодо спадщини за допомогою засобів поштового зв`язку (постанова Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 709/769/19). Тимчасова окупація території може бути непереборною перешкодою для реалізації спадкових прав, що зумовлює їх захист у судовому порядку (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 638/4895/15-ц).
Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява ОСОБА_2 від 15.01.2026 про відмову від прийняття спадщини надійшла до нотаріуса 23.01.2026, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, який сплив 14.05.2026. Вимогу нотаріуса про особисту явку відповідач виконати не змогла.
Неможливість належного оформлення цієї заяви зумовлена обставинами, які від відповідача не залежать. Відповідач постійно проживає у м. Луганську, яке включене до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, як тимчасово окупована територія, щодо якої не визначено дату завершення тимчасової окупації. На цій території відсутні нотаріуси України, уповноважені засвідчувати справжність підпису. Відповідачу виповнилося 90 років, безпечних шляхів виїзду на підконтрольну Україні територію вона не має. За таких умов вимога засвідчити підпис на заяві або особисто прибути до нотаріуса є для відповідача об`єктивно нездійсненною.
Вимога щодо нотаріального засвідчення справжності підпису на заяві про відмову від прийняття спадщини має на меті встановити особу заявника та достовірність його волевиявлення. У цій справі зазначеної мети досягнуто сукупністю доказів: заява від 15.01.2026 подана своєчасно і в подальшому не відкликана; відповідач повторно підтвердила своє волевиявлення у власноручних заявах від 31.08.2026, зазначивши, що вони складені добровільно та відповідають її дійсній волі; через свого представника відповідач визнала позов та обставини, на яких він ґрунтується; відомостей про вчинення відповідачем будь-яких дій, які свідчили б про намір прийняти спадщину, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Оскільки волевиявлення відповідача є послідовним, неодноразово висловленим у письмовій формі та підтвердженим її представником у відзиві та письмових поясненнях, суд не має обґрунтованого сумніву щодо його достовірності та добровільності.
Відмова у наданні правового значення своєчасно висловленому волевиявленню відповідача лише з підстави, яку вона об`єктивно не могла усунути, становила б надмірний формалізм і покладала б на неї тягар, непропорційний меті нотаріальної процедури.
За таких обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_2 у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заявила про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а тому не є такою, що прийняла спадщину. Єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , є позивач.
Щодо правового режиму грошових вкладів.
Відповідно до статті 60 СК України та частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Презумпція спільності майна подружжя є спростовною.
Згідно зі статтею 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Звернення до нотаріуса за видачею такого свідоцтва є правом, а не обов`язком того з подружжя, хто є живим.
Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 604/946/20 дійшов висновку, що заява одного з подружжя, хто є живим, про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця, підтверджує правовий статус майна померлого як його особистого майна.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23 зазначила, що особа, яка добровільно відмовилася від реалізації права на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом, оскільки така поведінка суперечить принципу добросовісності та доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium).
У заявах від 31.08.2026 та у відзиві на позовну заяву відповідач підтвердила, що грошові кошти на зазначених рахунках за спільною волею подружжя належали ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, вона не вважає себе їх співвласником, не претендує на виділ частки в них як у спільному майні подружжя та не має наміру звертатися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя.
Відсутність нотаріального засвідчення підпису на заявах від 31.08.2026 не позбавляє їх доказового значення. Суд оцінює їх відповідно до статей 76, 81, 89 ЦПК України у сукупності з іншими доказами: заявою відповідача від 15.01.2026, довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про відкриття рахунків на ім`я спадкодавця та визнанням позову відповідачем, і не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності та добровільності визнання відповідачем зазначених обставин.
Отже, суд вважає встановленим, що грошові вклади на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 належали ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності та у повному обсязі входять до складу спадщини після його смерті.
Щодо вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.09.2026 № 4-452 ОСОБА_2 визначено спадкоємцем 1/2 частки у спадщині після смерті ОСОБА_3 . Нотаріус діяв відповідно до наявних у нього документів, однак зміст свідоцтва в цій частині не відповідає встановленим судом обставинам, оскільки відповідач своєчасно відмовилася від прийняття спадщини. Визначення відповідача спадкоємцем та належності їй 1/2 частки у спадщині порушує спадкові права позивача як єдиного спадкоємця, який прийняв спадщину.
З огляду на викладене свідоцтво підлягає визнанню недійсним у частині визначення ОСОБА_2 спадкоємцем зазначеного у ньому майна та належності їй 1/2 частки у спадщині. В іншій частині, зокрема щодо видачі позивачу свідоцтва на 1/2 частку від 1/2 частки грошових вкладів, свідоцтво залишається чинним.
Щодо вимоги про визнання права власності.
Відповідно до статей 16, 392 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Позивач позбавлений можливості оформити свої спадкові права на решту спадкового майна у нотаріальному порядку, оскільки нотаріус не уповноважений самостійно оцінювати волевиявлення спадкоємця, підпис якого на заяві не засвідчено, та визначати правовий режим майна всупереч презумпції спільності майна подружжя. За таких обставин захист прав позивача можливий шляхом визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.
Водночас право позивача на 1/4 частку грошових вкладів підтверджене свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.09.2026 № 4-452, яке в цій частині залишається чинним. Крім того, позивач у клопотанні від 16.09.2026 повідомив, що після звернення до суду частину коштів він отримав у банку на підставі цього свідоцтва, проте позовних вимог не уточнив. Повторне визнання права власності на частку, право на яку вже посвідчене свідоцтвом, не є необхідним для відновлення порушеного права позивача, а визнання права на конкретні суми залишку без урахування вже отриманих коштів не відповідатиме фактичним обставинам справи.
Тому позовна вимога про визнання права власності підлягає частковому задоволенню шляхом визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на 3/4 частки грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахуваннями на зазначених рахунках. У решті цієї вимоги слід відмовити.
Визнання позову відповідачем у зазначених межах не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, оскільки інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає, а права АТ КБ «ПриватБанк» та державного нотаріуса рішенням суду не порушуються. Тому суд приймає визнання позову відповідачем у межах, у яких для його задоволення існують законні підстави.
Враховуючи встановлені обставини та оцінені у сукупності докази, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат.
Позивач просив звільнити його від сплати судового збору у розмірі 9 556,00 грн з огляду на його майновий стан.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік. Згідно з частиною другою цієї статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Для звільнення від сплати судового збору на цій підставі необхідно надати довідку органу Державної податкової служби України про розмір доходів за попередній календарний рік, яка підтверджує, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 9901/77/20).
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, сформованими Головним управлінням ДПС у Луганській області 02.02.2026 за запитом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), за період з січня по грудень 2025 року відомості про нараховані позивачу доходи відсутні.
Отже, у 2025 році позивач доходів не мав, і розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання позову, перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік. За таких обставин суд вважає за можливе звільнити позивача від сплати судового збору.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а позов задоволено частково – в обсязі 3/4 частки спадкового майна, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 3/4 від 9 556,00 грн, що становить 7 167,00 грн. Відповідач до осіб, звільнених від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», не належить, клопотання про звільнення її від сплати судового збору з підстав, передбачених статтею 8 цього Закону, не заявляла. Посилання відповідача на те, що звернення позивача до суду зумовлене не її неправомірною поведінкою, а неможливістю належно оформити її волевиявлення через тимчасову окупацію, не є підставою для відступу від правил розподілу судових витрат, оскільки частина дев`ята статті 141 ЦПК України дозволяє покласти судові витрати на сторону незалежно від результатів вирішення спору лише у випадку зловживання процесуальними правами або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони, чого судом не встановлено. Визнання відповідачем позову за відсутності сплаченого позивачем судового збору також не змінює порядку розподілу судових витрат. Решта судового збору компенсується за рахунок держави.
Керуючись статтями 16, 392, 1216, 1218, 1261, 1268, 1270, 1273, 1296, 1301 Цивільного кодексу України, статтею 60 Сімейного кодексу України, статтею 71 Закону України «Про нотаріат», статтею 8 Закону України «Про судовий збір», статтями 12, 13, 76–82, 89, 141, 200, 206, 263–265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», державний нотаріус Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1 державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Діановою А.Ю. 08.09.2026, зареєстроване в реєстрі за № 4-452, в частині визначення ОСОБА_2 спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна та належності їй 1/2 частки у спадщині.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 3/4 частки грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахуваннями, що знаходяться на картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на підставі договору № SAMDNWFD0073682371800, та на картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на підставі договору № SAMDNWFD0073682371700, в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 7 167 (сім тисяч сто шістдесят сім) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 );
Відповідач ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 );
Третя особа: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д);
Третя особа: державний нотаріус Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області (ЄДРПОУ 35840539, місцезнаходження: 33028, м. Рівне, майдан Незалежності, 7).
Суддя О.А. Караул
Оригінал: reyestr.court.gov.ua