Суд: Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №483/575/26
Суддя: Рак Л. М.
ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 483/575/26
Провадження № 2/483/607/2026
РІШЕННЯ
Іменем України
09 листопада 2026 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої – судді Рак Л.М.,
за участю секретаря – Гречки С.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, -
В С Т А Н О В И В :
14 травня 2026 року адвокат Тарасенко В.І., яка є представником позивачки ОСОБА_1 , звернулася до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 предметом якого є стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, а саме повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 13 травня 2026 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-річного віку. Позовні вимоги представник позивачки обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 є рідним батьком доньки позивачки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 є студенткою Чорноморського національного університету імені Петра Могили IV рівня акредитації та навчається за кошти фізичних та юридичних осіб на 1 курсі бакалаврату філологічного факультету, спеціальність В11 Філологія, спеціалізація: «В11.041 Германські мови та літератури (переклад включно), перша-англійська», форма навчання – денна. Відповідно до Договору № 125/25 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців від 01 вересня 2025 року, загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 174 000 грн. 00 коп. Вартість платної освітньої послуги за роками навчання становить: 2025 – 2026 навчальний рік – 37500 грн.; 2026 – 2027 навчальний рік – 41000 грн.; 2027 – 2028 навчальний рік – 45500 грн.; 2028 – 2029 навчальний рік – 50000 грн. Також, ОСОБА_3 під час навчання проживає в місті Миколаєві та орендує квартиру для проживання. Відповідно до договору оренди квартири від 18 серпня 2025 року, укладеного між громадянкою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , орендна плата за користування квартирою встановлюється в сумі 7000 грн. на місяць, також до вказаної суми щомісяця додаються витрати на комунальні послуги, тому в сукупності витрати на проживання становлять 9000 грн. на місяць. З огляду на те, що ОСОБА_3 навчається на денній формі, вона позбавлена можливості самостійно утримувати себе, самостійного доходу не має. На даний час позивачка самостійно несе витрати з оплати за навчання та проживання доньки у м. Миколаєві, придбання необхідної навчальної літератури, платного програмного забезпечення, проїзду, харчування, тощо. Відповідач є військовослужбовцем, отримує грошове забезпечення передбачене законодавством, має стабільний дохід, інших дітей на утриманні не має, тому має можливість надавати грошову допомогу на утримання доньки. Посилаючись на те, що у відповідача є можливість надавати матеріальну допомогу повнолітній доньці ОСОБА_3 як такій, що продовжує навчання, представник позивачки просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на час навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 13 травня 2026 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-річного віку.
Ухвалою від 18 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
09 червня 2026 року представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Валешинським М.І. через систему «Електронний суд» надано відзив на позовну заяву, в якому представник зазначив, що ОСОБА_2 з позовом не згоден. Так, протягом усіх 18 років, до досягнення донькою повноліття, безперервно та в повному обсязі виплачував аліменти, ніколи не ухилявся від виконання батьківських обов`язків, не мав заборгованості та завжди сприяв матеріальному забезпеченню дитини. Це свідчить про його добросовісність, а нинішні заперечення викликані виключно об`єктивною неможливістю виконувати вимоги позивачки в заявленому обсязі. 27 червня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб. Наразі, дружина відповідача є особою з інвалідністю ІІІ групи, у зв`язку з чим об`єктивно не має змоги здійснювати повноцінну трудову діяльність та перебуває на утриманні свого чоловіка. Заробітна плата відповідача фактично є єдиним джерелом доходу, що суттєво впливає на його загальну платоспроможність і можливість нести додаткове фінансове навантаження. Відповідач дійсно продовжує проходити військову службу, однак його стан здоров`я є критичним, йому встановлено діагноз: ДДУХ, остеохондроз, спондилоартроз, деформуючий спондильоз поперекового відділу хребта, протрузії м/х дисків L2-L3, L3- L4, кили міжхребцевих дисків L4-L5, L5-S1, хронічний прогресуючий перебіг, стійкий больовий, компресійно-корінцевий с-ми, хронічна вертеброгенна лівобічна люмбоішалгія. Помірне порушення функції хребта. М42.16; М51; G55.1. Проходження військової служби з таким діагнозом вимагає від відповідача постійних і значних фінансових витрат на підтримуючу терапію, придбання високовартісних медикаментів та періодичне лікування у медичних закладах. Крім того, з огляду на характер служби, ОСОБА_2 змушений покривати значну кількість додаткових витрат, що не компенсуються державою у повному обсязі, зокрема: ремонт, технічне обслуговування та відновлення особистої техніки, яка використовується для пересування або виконання службових задач (пальне, шини, мастила, ремонтні роботи, заміна деталей); закупівля або оновлення індивідуального спорядження, яке зношується під час служби (взуття, форма, термобілизна, захисні елементи, рюкзаки, тактичні аксесуари); додаткове забезпечення засобами зв`язку, павербанками, елементами живлення, яке є необхідним для виконання бойових завдань; витрати на забезпечення базових побутових потреб у польових умовах, що перевищують звичайний рівень витрат цивільної особи; непередбачені витрати, які виникають під час ротацій, переміщень, чергувань та виконання службових наказів. Ці витрати мають системний, щоденний характер і є невід`ємною частиною служби в умовах воєнного стану. Вони істотно зменшують фактичні можливості відповідача щодо виконання будь-яких фінансових зобов`язань, адже переважна частина його доходу спрямовується саме на забезпечення власної безпеки, підтримання технічних засобів у робочому стані та виконання службових розпоряджень. Додатково представник відповідача звертає увагу на розрахунок реальних потреб дитини та баланс розподілу витрат між батьками. Позивачка зазначає, що щомісячні витрати на навчання та проживання доньки становлять 12125 грн. (де: 3417 грн. – середньомісячна вартість контракту у Чорноморському національному університеті імені Петра Могили + 9 000 грн. – оренда житла з урахуванням комунальних послуг). Проте, відповідно до сталої практики Верховного Суду та принципу рівності обов`язків батьків (ст. 141 СК України), матеріальну допомогу повнолітній дитині, яка навчається, мають надавати обоє з батьків рівною мірою. Таким чином, граничний розмір фінансової участі відповідача не повинен об`єктивно перевищувати 50% від документально підтверджених витрат дитини, тобто близько 6000 грн. на місяць. Вимога позивачки про стягнення саме 1/4 (25%) частини від усього грошового забезпечення військовослужбовця під час дії воєнного стану є абсолютно неспівмірною. Грошове забезпечення військовослужбовців складається не лише з посадових окладів, а й з додаткових винагород (виплат за виконання бойових або спеціальних завдань), які мають нестабільний характер, призначені для покриття бойових ризиків та фінансування безпекових потреб самого військового під час служби. Стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини з урахуванням додаткових бойових винагород призведе до того, що сума стягнення в рази перевищить фактичні потреби дитини-студентки, що суперечить правовій природі ст. 199 СК України (яка передбачає саме допомогу у зв`язку з потребою через навчання, а не загальне повне утримання особи чи засіб збагачення). Окрім того, це позбавить ОСОБА_2 можливості купувати медикаменти для власного лікування та утримувати непрацездатну дружину-інваліда. Крім того, не доведені та безпідставні витрати ОСОБА_1 в частині найму (оренди) житла в розмірі 9000 грн. щомісячно. ОСОБА_3 є студенткою Чорноморського національного університету імені Петра Могили IV рівня акредитації, який є великим державним закладом вищої освіти та, відповідно до законодавства України, забезпечує іногородніх студентів місцями у студентських гуртожитках. Позивачкою не надано суду жодних доказів про те, що доньці було відмовлено у наданні місця в гуртожитку, або що умови університету взагалі виключають таку можливість. Таким чином, рішення орендувати окрему квартиру в м. Миколаєві за 9000 грн. на місяць є виключно суб`єктивним вибором самої позивачки та її особистим бажанням підвищеного комфорту, а не об`єктивною, життєво необхідною потребою дитини, яка пов`язана виключно з процесом навчання. Крім того, зі змісту наданого позивачкою Договору оренди квартири від 18 серпня 2025 року взагалі неможливо встановити, з якою саме особою його укладено. У тексті договору повністю відсутні будь-які посилання на документи, що посвідчують право власності орендодавця на об`єкт нерухомого майна, що виключає правомірність розпорядження цим майном. Самі реквізити сторін у договорі заповнені абсолютно алогічно та хаотично, що перешкоджає ідентифікації суб`єктів цих правовідносин. Крім того, матеріали справи не містять жодного документального доказу (фіскальних чеків, розписок, банківських квитанцій) на підтвердження факту реальної та регулярної оплати орендної плати позивачкою. Крім того, долучений до позовної заяви Договір № 125/25 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців від 01 вересня 2025 року взагалі не підписаний самою ОСОБА_1 , що свідчить про незавершеність процедури укладення правочину або надання суду нерелевантної копії чернетки документа, яка не має юридичної сили і не може підтверджувати виникнення реальних фінансових зобов`язань. Відтак, ОСОБА_1 не довела наявності всіх юридично необхідних умов, що у своїй сукупності створюють право на стягнення аліментів за ст. 199 СК України, а саме: потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням та наявності у батька реальної можливості надавати таке утримання. За таких умов, правові та фактичні підстави для задоволення позову в повному обсязі – відсутні. Посилаючись на викладене, представник відповідача просив позов задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача аліменти на час навчання ОСОБА_3 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 13 травня 2026 року і до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення нею 23-річного віку.
16 липня 2026 року представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Валешинським М.І. через систему «Електронний суд» надано додаткові пояснення у справі, у яких представник зазначив, що обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_3 , у зв`язку з навчанням на денній формі, є непрацездатною, позбавлена можливості самостійно утримувати себе та не має жодного доходу, а тому повністю перебуває на утриманні позивачки. Проте такі твердження позивачки є безпідставними, не відповідають дійсним обставинам справи та повністю спростовуються офіційними відомостями з державних реєстрів України. Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_3 є одноосібною власницею земельної ділянки з кадастровим номером: 4825182200:03:044:0002, ціна нерухомого майна, встановлена у договорі – 21790 грн. (набуто у власність 28 грудня 2021 року) та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ціна нерухомого майна, встановлена у договорі – 330649 грн. (набуто у власність 28 грудня 2021 року). Окрім цього, за наявною у відповідача інформацією, повнолітня ОСОБА_3 також придбала та набула у приватну власність автомобіль. Аналіз зазначених відомостей вказує на те, що повнолітня донька сторін є одноосібним власником значних матеріальних та ліквідних активів: приватного житлового будинку та земельної ділянки загальною договірною вартістю понад 352439 грн. З огляду на це, ОСОБА_3 , будучи повнолітньою та повністю дієздатною особою, має реальну та законну можливість самостійно розпоряджатися своїм майном, зокрема, здавати це нерухоме майно в оренду та отримувати стабільний дохід. Отримання пасивного доходу від здачі в найм будинку та земельної ділянки, а також наявність у її власності рухомого майна (автомобіля) свідчить про високий рівень матеріального забезпечення, що дозволило б повністю або у значній мірі покривати її щомісячні витрати на навчання в університеті та оренду житла в місті Миколаєві без покладення надмірного та неспівмірного фінансового тягаря на батьків. Таким чином, враховуючи наявність у ОСОБА_3 права приватної власності на житловий будинок та земельну ділянку, які вона може здавати в оренду та отримувати дохід, її потреба у отриманні матеріальної допомоги від батька у заявленому позивачем розмірі є штучно створеною, документально не підтвердженою та такою, що суперечить принципам розумності, справедливості та балансу інтересів сторін, представник відповідача просив позов задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача аліменти на час навчання ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 13 травня 2026 року і до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення нею 23-річного віку.
06 серпня 2026 року представником позивачки до суду надані письмові пояснення у справі, в яких представником зазначено, що посилання відповідача у відзиві на те, що відповідач не ухилявся від сплати аліментів та сплачував аліменти без заборгованості не відповідає дійсності, оскільки відповідач до досягнення донькою 18 років постійно ухилявся від сплати аліментів, мав заборгованість по аліментах, ухилявся від інших батьківських обов`язків. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2024 року у справі № 483/236/24 у задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 про звільнення від заборгованості по аліментам та зменшення розміру аліментів на утримання дитини було відмовлено повністю. Крім того, в матеріалах справи міститься документи щодо встановлених діагнозів у відповідача та у його дружини, також містяться довідки ОК-5 та ОК-7 про доходи відповідача. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які квитанції або чеки про витрати на лікування відповідача та його дружини, або витрати на ремонт, технічне обслуговування та відновлення особистої техніки, яка використовується для пересування або виконання службових задач (пальне, шини, мастила, ремонтні роботи, заміна деталей); закупівля або оновлення індивідуального спорядження, яке зношується під час служби (взуття, форма, термобілизна, захисні елементи, рюкзаки, тактичні аксесуари); додаткове забезпечення засобами зв`язку, павербанками, елементами живлення, яке є необхідним для виконання бойових завдань; витрати на забезпечення базових побутових потреб у польових умовах, що перевищують звичайний рівень витрат цивільної особи; непередбачені витрати, які виникають під час ротацій, переміщень, чергувань та виконання службових наказів, що є голослівним та не підтверджується жодним доказом. Також відповідач має статус учасника бойових дій та відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасники бойових дій (статтей 5, 6) має пільги зокрема на безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів. У зв`язку із тим, що відповідачем не підтверджено факту купівлі ліків, а також те, що відповідач має статус учасника бойових дій, він користується всіма пільгами передбаченими Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому в змозі сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) на утримання доньки. Крім того, позивачка також має хронічні захворювання та потребує постійного медикаментозного лікування, регулярного лікарського нагляду, проведення додаткових обстежень і контролю стану здоров`я. Твердження відповідача про те, що витрати на оренду житла у розмірі 9000 грн. є безпідставними та недоведеними, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Стаття 199 Сімейного кодексу України передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги. До таких витрат належать не лише оплата навчання, а й витрати, необхідні для забезпечення можливості здобувати освіту, зокрема витрати на проживання. Закон не покладає на студента обов`язку проживати виключно у гуртожитку. Надання місця у гуртожитку не є гарантованим для кожного студента, а навіть за наявності такої можливості студент має право самостійно обирати форму проживання. Відсутність довідки про відмову у наданні місця в гуртожитку не свідчить про відсутність необхідності оренди житла. Твердження відповідача про те, що оренда квартири є виключно «суб`єктивним бажанням» позивачки, є припущенням, яке не підтверджене жодними належними та допустимими доказами. Також відповідач залишає поза увагою, що визначаючи розмір аліментів на повнолітню дитину, суд оцінює реальні потреби дитини та матеріальне становище обох батьків. Витрати на проживання в іншому місті у зв`язку з навчанням є звичайними та об`єктивно необхідними витратами, які безпосередньо пов`язані із здобуттям освіти. Доводи відповідача, про те, що повнолітня донька не потребує матеріальної допомоги у зв`язку з наявністю у неї у власності житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля, є необґрунтованими, такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову. Наявність у доньки житлового будинку та земельної ділянки не свідчить про її матеріальну забезпеченість, оскільки зазначене майно не приносить жодного доходу, не використовується для здійснення підприємницької діяльності чи отримання прибутку, не здається в оренду, а тому не забезпечує можливість самостійно утримувати себе під час навчання. Житловий будинок є об`єктом нерухомості, призначеним для проживання, а не джерелом постійного доходу. Закон не покладає на повнолітню дитину обов`язку продавати належне їй житло або інше майно для забезпечення власного існування замість виконання батьком свого законного обов`язку щодо її утримання. Щодо твердження відповідача про наявність у доньки автомобіля, то автомобіль про який йдеться належить матері – ОСОБА_1 , що підтверджується технічним паспортом на автомобіль. Крім того, навіть у разі наявності у власності транспортного засобу це саме по собі не свідчить про отримання доходу чи відсутність потреби у матеріальній допомозі. Таким чином, наведені відповідачем обставини жодним чином не спростовують того факту, що повнолітня донька навчається за денною формою здобуття освіти, не має можливості повноцінно працювати та отримувати достатній дохід для власного утримання, а тому потребує матеріальної допомоги від батька відповідно. Крім того, спільна донька сторін ОСОБА_3 , перебуває під медичним наглядом лікарів та потребує додаткового обстеження і лікування. Лікарем встановлено попередній діагноз «залізодефіцитна анемія» (МКХ-10 D50) та призначено комплекс додаткових лабораторних досліджень. Таким чином, дитина потребує не лише постійного медичного нагляду, а й проходження додаткових обстежень, придбання лікарських засобів та, за результатами обстеження, подальшого лікування, що об`єктивно збільшує витрати на її утримання. Відповідно до статей 180, 181, 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд зобов`язаний враховувати стан здоров`я та потреби дитини, а першочергова увага має приділятися забезпеченню її найкращих інтересів. Наявність у доньки проблем зі здоров`ям та необхідність проведення додаткового обстеження і лікування свідчать про потребу доньки у матеріальному забезпеченні. Посилаючись на викладене представник позивачки просила стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на час навчання ОСОБА_3 у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів починаючи з 13 травня 2026 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 річного віку.
Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки не повідомили.
Представник позивачки – адвокат Тарасенко В.І. через систему «Електронний суд» надала клопотання про розгляд справи без участі позивачки та її представника, в якому також зазначила, що позов підтримують в повному обсязі та наполягають на його задоволення.
Представник відповідача – адвокат Валешинський М.І. через систему «Електронний суд» надав клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , вона не працює, є студенткою Чорноморського Національного університету імені Петра Могили IVрівня акредитації та навчається за кошти фізичних та юридичних осіб на 1 курсі бакалаврату філологічного факультету, спеціальність В11 Філологія, спеціалізація: «В11.041 Германські мови та літератури (переклад влючно), перша – англійська», форма навчання денна, закінчення навчання за програмою бакалавр – 30 червня 2029 року».
Зазначені обставини підтверджуються дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 та довідкою за вих. № 9453 Б/24 від 28 квітня 2026 року, що видана Чорноморським Національним університетом імені Петра Могили (а.с. 5, 15).
Відповідно до договору № 125/25 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців від 01 вересня 2025 року та додаткової угоди № 1 до договору про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців № 125/25 від 01 вересня 2025 року загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 174000 грн. Вартість платної освітньої послуги за роками навчання становить: 2025-2026 навчальний рік – 37500 грн.; 2026-2027 навчальний рік – 41000 грн.; 2027-2028 навчальний рік – 45500 грн.; 2028-2029 навчальний рік – 50000 грн. Замовником послуг є ОСОБА_1 , здобувачем – ОСОБА_3 (а.с.7, 8).
З договору оренди квартири від 18 серпня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 орендувала квартиру в м. Миколаєві, орендна плата за користування якою встановлена в сумі 7000 грн. на місяць (а.с. 6).
Згідно з принципом 7 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки; суспільство та органи публічної влади повинні докладати зусиль для сприяння реалізації зазначеного права.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України).
Статтею 199 Сімейного кодексу України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
В правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6/1296-цс15 зазначено, що при визначенні розміру даного виду аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження (аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 478/2108/16-ц та від 29 січня 2018 року у справі 622/373/16-ц).
За загальним правилом батьки несуть рівний обов`язок із утримання своїх повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання. Спосіб виконання батьками цього обов`язку залежить від домовленості між ними. Водночас у разі відсутності такої домовленості той із батьків, з ким проживає дочка, син, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на дочку, сина можуть бути присуджені за вибором позивача як в частці від заробітку (доходу) іншого з батьків і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, які будуть стягуватися як аліменти на дочку, сина, визначається судом.
За змістом ст.ст. 191, 200 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.
Вирішуючи спір, суд оцінює докази з урахуванням вимог ст.ст. 77-81 ЦПК України про їх належність, допустимість, достовірність та достатність. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні, а недоведеність заперечень – тягне за собою протилежний результат.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
При визначенні розміру аліментів суд зобов`язаний врахувати ряд обставин, а саме, матеріальний та сімейний стан платника аліментів і повнолітніх дочки, сина.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , на день звернення до суду не досягла 23 років, продовжує навчання, не працює, у шлюбі не перебуває. Навчання на денній формі позбавляє ОСОБА_3 працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги, яку відповідач зобов`язаний надавати на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання.
Відповідач ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_3 , проходить військову службу у Збройних Силах України, має офіційний дохід, а тому може сплачувати аліменти на період навчання дитини.
Аргумент відповідача щодо необхідності забезпечення його базових потреб під час проходження військової служби суд відхиляє, оскільки держава відповідно до норм законодавства, що регулюють проходження військової служби, забезпечує задоволення базових потреб військовослужбовців (харчування, речове майно тощо).
Крім того, судом не приймаються до уваги твердження відповідача про те, що його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи, у зв`язку з чим об`єктивно не має змоги здійснювати повноцінну трудову діяльність та перебуває на утриманні свого чоловіка, а також, що його стан здоров`я вимагає постійних і значних фінансових витрат на підтримуючу терапію, придбання високовартісних медикаментів та періодичне лікування у медичних закладах, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що його донька є одноосібною власницею земельної ділянки з кадастровим номером: 4825182200:03:044:0002 та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 і вона має реальну та законну можливість самостійно розпоряджатися своїм майном, зокрема, здавати це нерухоме майно в оренду та отримувати стабільний дохід, отримання пасивного доходу від здачі в найм будинку та земельної ділянки, а також, що наявність у її власності рухомого майна (автомобіля) свідчить про високий рівень матеріального забезпечення, що дозволило б повністю або у значній мірі покривати її щомісячні витрати на навчання в університеті та оренду житла в місті Миколаєві без покладення надмірного та неспівмірного фінансового тягаря на батьків, оскільки реєстрація за ОСОБА_3 вказаного нерухомого майна не свідчить про її фінансову забезпеченість.
Крім того, твердження відповідача про те, що його донька придбала та набула у приватну власність автомобіль, не підтверджені відповідними доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами відсутня домовленість щодо способу виконання ними обов`язку з утримання повнолітньої доньки на період її навчання.
Отже, проаналізувавши сукупність доказів, наданих у справі, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_3 навчається на денній формі навчання, у зв`язк у з чим не має можливості працювати та матеріально себе забезпечувати, процес навчання на денній формі навчання потребує від неї постійного зайняття у навчальному процесі, а затрати, пов`язані із навчанням при денній формі навчання є значними, майновий і сімейний стан сторін, а також те, що відповідач отримує постійний дохід, оскільки є військовослужбовцем, інших утриманців не має, матеріальної допомоги на утримання дитини, яка продовжує навчання добровільно не надає, що ставить її в тяжке матеріальне становище, а тому враховуючи те, що батьки зобов`язані забезпечити своїм дітям виховання та навчання, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки позивачка довела належними та допустимими доказами наявність у неї права на стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання з відповідача в обсязі заявлених вимог, а останній свого обов`язку доказування не виконав та не надав до суду доказів, які б спростували твердження позивачки.
У позові представник позивачки – адвокат Тарасенко В.І. просить стягувати аліменти з відповідача на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання починаючи з 13 травня 2026 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу – із дня подання такої заяви.
Як вбачається з автоматизованої системи документообігу суду, представником позивачки зареєстровано позовну заяву в електронному кабінеті системи «Електронний суд» 13 травня 2026 року о 23 год. 08 хв., тобто у неробочий час.
Позовну заяву канцелярією суду зареєстровано 14 травня 2026 року після початку робочого часу.
Тому, днем пред`явлення даного позову слід вважати 14 травня 2026 року.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки аліменти на час навчання доньки у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14 травня 2026 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку.
При цьому, суд роз`яснює учасникам справи, що вони не позбавлені права у подальшому звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів на підставі ст. 192 Сімейного кодексу України.
Також, у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп., від сплати якого при зверненні до суду із цим позовом позивачка була звільнена.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263- 265 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, – задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на час навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 14 травня 2026 року і до закінчення навчання дитини, але не довше ніж до досягнення дитиною 23-х річного віку.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , в дохід держави – 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua