Суд: Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №483/943/26
Суддя: Рак Л. М.
ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 483/943/26
Провадження № 2/483/856/2026
РІШЕННЯ
Іменем України
12 листопада 2026 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого – судді Рак Л.М.,
за участю секретаря Марчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –
В С Т А Н О В И В :
03 серпня 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» (далі – ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги, позивач обґрунтовував тим, що 20 червня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк») правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – АТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-400/078/2008 по якому у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань утворилася заборгованість. 27 червня 2012 року на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю та Договору про відступлення права вимоги, АТ «ОТП Банк» відступило право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-400/078/2008 від 20 червня 2007 року. Заочним рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2013 року у справі № 483/585/13-ц (провадження № 2/483/246/2013) позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 11995,92 доларів США та судові витрати у розмірі 479 грн. 41 коп. Рішення суду набрало законної сили. У період після ухвалення рішення суду, в процесі примусового виконання (до 23.02.2022 року) було здійснено часткові погашення заборгованості, а саме: 25 червня 2014 року – сплачено 900,00 грн. За офіційним курсом НБУ на дату платежу (11,8870 грн./1 USD) це становить 75,71 доларів США. 27 червня 2014 року – сплачено 2418,57 грн. За офіційним курсом НБУ на дату платежу (11,5290 грн./1 USD) це становить 209,78 доларів США. 27 червня 2014 року – сплачено 400,00 грн. За офіційним курсом НБУ на дату платежу (11,5290 грн./1 USD) це становить 34,70 доларів США. Таким чином, станом 23 лютого 2022 року, залишок суми основного боргу відповідача за рішенням суду склав: 11995,92 дол. США - (75,71 + 209,78 + 34,70) дол. США = 11675,73 дол. США. 01 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. було відкрито виконавче провадження № 61685477 з виконання виконавчого листа № 483/585/13-ц про стягнення боргу з ОСОБА_1 26 липня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 07/2024/1-РА та Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки. Відповідно до ст. 1077 ЦК України позивач набув усіх прав кредитора щодо боржника ОСОБА_1 та Іпотекодавця ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-400/078/2008 та Договором іпотеки. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2024 року у справі № 483/585/13-ц (провадження № 6/483/54/2024) було задоволено заяву ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» та замінено стягувача у виконавчих провадженнях № 61685477 та № 61690092 з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника – ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС». 11 лютого 2025 року приватним виконавцем Баришніковим А.Д. винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 61685477 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вимоги виконавчого документа виконано боржником фактично повністю. Наявність судового рішення про стягнення боргу та його тривале невиконання відповідачем не припиняло грошового зобов`язання та не звільняло боржника від відповідальності за прострочення виконання такого зобов`язання (ст.ст. 599, 625 ЦК України). Оскільки заборгованість у розмірі 11675,73 доларів США існувала протягом заявленого Позивачем періоду (з 02.04.2017 по 23.02.2022 року), позивач має законне право на стягнення 3% річних за вказаний період прострочення, який згідно з розрахунком становить 1715,68 дол. США. Відповідно до ст. 176 ЦПК України ціна позову в іноземній валюті визначається в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день подання позову. Офіційний курс НБУ станом на 31 липня 2026 року: 44,5505 грн./1 дол. США. Тобто ціна позову: 1715,68 дол. США х 44,5505 грн. = 76434 грн. 30 коп. Посилаючись на викладене позивач просив, стягнути з відповідача 1715,68 дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення та сплачений судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп.
Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивача до суду надала заяву в якій просила здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача, а також в ній зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач, до суду викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а тому в силу ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається таким, що належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи (а.с. 52).
Крім того, враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.
Дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 20 червня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-400/078/2008.
27 червня 2012 року на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю та Договору про відступлення права вимоги, АТ «ОТП Банк» відступило право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-400/078/2008 від 20 червня 2007 року.
Заочним рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2013 року у справі № 483/585/13-ц (провадження № 2/483/246/2013) позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11995,92 доларів США та судові витрати у розмірі 479,41 грн.(а.с. 6-8).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
26 липня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 07/2024/1-РА та Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки. Відповідно до ст. 1077 ЦК України позивач набув усіх прав кредитора щодо боржника ОСОБА_1 та Іпотекодавця ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-400/078/2008 та Договором іпотеки.
Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2024 року у справі № 483/585/13-ц (провадження № 6/483/54/2024) було задоволено заяву ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» та замінено стягувача у виконавчих провадженнях № 61685477 та № 61690092 з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника – ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» (а.с. 9).
Відповідно до розрахунку, наведеному в позовній заяві, сума 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року становить 1715,68 дол. США (а.с. 4-5).
11 лютого 2025 року приватним виконавцем Баришніковим А.Д. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 61685477, яку було відкрито 01 квітня 2020 року, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вимоги виконавчого документа виконано боржником фактично повністю (а.с. 11).
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з рішень суду.
Предметом позову є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання щодо стягнення заборгованості за рішенням суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц, за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Як визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України,боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
За змістом положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниу разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Однак, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень с.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція наведена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Отже, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до ст.ст. 526, 599 ЦК України. Таким чином, позивач відповідно до зазначеної норми має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання навіть після рішення суду.
Враховуючи те, що зобов`язання між сторонами встановлено рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївськоїх області від 24 жовтня 2013 року у справі № 483/385/13-ц, а відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, що ним не спростовано, тому наявні підстави про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних на суму боргу за період прострочення з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку – зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково – зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».
У даній справі позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у сумі 1715,68 дол. США, яка нарахована на підставі ст. 625 ЦУ України від суми у 11675,73 доларів США (а.с. 4).
Як вбачається зі змісту рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївськоїх області від 24 жовтня 2013 року у справі № 483/385/13-ц з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 11995,92 доларів США, що еквівалентно 95883 грн. 38 коп.
25 червня 2014 року за рішенням суду ОСОБА_1 було сплачено 900 грн. (за курсом НБУ на дату платежу 11,8870 грн./1 дол. США) = 75,71 дол. США.
27 червня 2014 року за рішенням суду ОСОБА_1 було сплачено 2418 грн. 57 коп. (за курсом НБУ на дату платежу 11,5290 грн./1 дол. США) = 209,78 дол. США.
27 червня 2014 року за рішенням суду ОСОБА_1 було сплачено 400 грн. (за курсом НБУ на дату платежу 11,5290 грн./1 дол. США) = 34,70 дол. США.
Тобто залишок боргу за рішенням суду на період часу з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року становив 11675,73 дол. США.
Між тим, відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц, «при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».
Дане твердження також узгоджується з постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 711/4585/22.
Отже, розрахунок 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (період визначений позивачем в позовній заяві) необхідно здійснювати наступним чином: сума заборгованості 11675,73 дол. США х кількість днів прострочення 1789 дні х 3 % (річних) : 100 : 365,25 (середня кількість днів у році) = 1715,68 дол. США.
Тобто, загальна сума 3% річних за порушення грошового зобов`язання за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року становить 1715,68 дол. США.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для подачі позовної заяви про стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність у три роки.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року по справі № 127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено пунктом 12, за змістом якого: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
11 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.
Також 27 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцевіта перехідніположення» ЦКУкраїни у редакціїЗакону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), стану, цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі підлягає застосуванню пункт 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строків позовної давності.
Таким чином, позивач 03 серпня 2026 року звернувся до суду із позовом про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, тоді як його право на звернення стягнення обмежується строком загальної позовної давності тривалістю у три роки, при цьому вказаний строк, з огляду на застосування пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідніположення» ЦК України підлягає продовженню у межах трьох років до введення на всій території України карантину у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, з огляду на продовження строку позовної давності на строк дії карантину, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, відповідають нормам чинного законодавства та правовій позиції Верховного Суду, у зв`язку з чим вони підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2662 грн. 40 коп. судового збору, оплата яких підтверджується відповідною платіжною інструкцією (а.с. 1).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, –
В И Р І Ш И В :
Цивільний позов товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» (місцезнаходження: 61072, м. Харків, пр. Науки, буд. 58, офіс 405, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44544575) 3% річних від простроченої суми боргу за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 1715,68 доларів США (одна тисяча сімсот п`ятнадцять доларових одиниць 68 центів) за курсом НБУ на день виконання рішення, а також 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок в рахунок сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua