Суд: Велика Палата Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №990/275/26
Суддя: Губська Олена Анатоліївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 990/275/26
провадження № 11-353заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2026 року (судді Коваленко Н. В., Бевзенко В. М., Рибачук А. І., Стародуб О. П., Чиркін С. М.) у справі № 990/275/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо нерозгляду дисциплінарних скарг понад встановлені законом строки;
- зобов`язати ВРП вчинити дії, передбачені Законом України «Про Вищу раду правосуддя», а саме невідкладно розглянути дисциплінарні скарги та прийняти за результатами їх розгляду законні й обґрунтовані рішення.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулася до ВРП з дисциплінарними скаргами: від 17 травня 2024 року щодо протиправних дій голови Рівненського апеляційного суду Шимківа С. С. (на час звернення до суду обіймав посаду заступника голови), судді Хилевича С. В. та судді Херсонського апеляційного суду Майданіка В. В.; від 08 червня 2024 року щодо 24 суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема: Фаловської І. М. , Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., Сердюка В. В., Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Штелик С. П., Петрова Є. В., Ткачука О. С., Каралаша А. А., Пророка В. В., Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіян О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.; Ступак О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремко В. В., Погрібного С. О.
Позивачка вказує, що скарга від 17 травня 2024 року станом на час звернення до суду із цим позовом так і не була розглянута ВРП.
За скаргою від 08 червня 2024 року стосовно суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Фаловської І. М. , Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіян О. М., Хопти С. Ф. та Шиповича В. В. ВРП прийняла рішення про відмову у відкритті дисциплінарних справ.
Підставою звернення до суду, за твердженням позивачки, є неналежне здійснення ВРП своїх функцій у межах дисциплінарного провадження стосовно суддів, що, на думку позивачки, проявилося у невирішенні у встановлений законом строк питання щодо відкриття дисциплінарних проваджень, а також у подальшому нерозгляді поданих нею дисциплінарних скарг.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 09 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка реалізувала передбачене статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення до ВРП з дисциплінарними скаргами щодо суддів. Водночас право ініціювати дисциплінарне провадження не є тотожним суб`єктивному праву вимагати відкриття дисциплінарної справи, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності або ухвалення відповідного рішення у визначений скаржником строк. Законодавство не наділяє особу, яка подала дисциплінарну скаргу, повноваженнями контролювати перебіг такого провадження чи впливати на зміст процесуальних рішень ВРП.
Суд також урахував, що відповідно до законодавства дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюється уповноваженими органами ВРП в межах їхньої компетенції. Його метою є перевірка наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку та вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а не безпосереднє відновлення суб`єктивних прав особи, яка подала скаргу. Рішення, ухвалені за результатами такого провадження, насамперед породжують юридичні наслідки для судді, щодо якого воно здійснюється, а не для скаржника. При цьому передбачені законом механізми оскарження рішень у дисциплінарному провадженні не надають скаржникові загального права оскаржувати будь-які дії, бездіяльність чи процесуальні рішення ВРП.
5. Проаналізувавши зміст позовної заяви, наведені в ній обставини та заявлені позовні вимоги, Касаційний адміністративний суддійшов висновку, що позивачка фактично оскаржує тривалість попередньої перевірки дисциплінарних скарг, неприйняття ВРП відповідних процесуальних рішень та прагне зобов`язати цей орган відкрити дисциплінарні провадження і притягнути суддів до дисциплінарної відповідальності. Отже, незалежно від формулювання позовних вимог, їхня сутність полягає у спробі за допомогою адміністративного судочинства вплинути на реалізацію ВРП її виключної компетенції.
6. За таких обставин Касаційний адміністративний судвизнав, що оскаржувані дії та бездіяльність ВРП не зумовлюють виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків позивачки, а наведені нею доводи не підтверджують наявності реального порушення її суб`єктивних прав або охоронюваних законом інтересів. Відсутність такого порушення виключає виникнення права на судовий захист у відповідних правовідносинах, оскільки право на звернення до адміністративного суду не може існувати самостійно, без наявності права чи інтересу, що потребує захисту.
7. Крім того, суд першої інстанції урахував, що обмеження можливості судового оскарження дій та рішень у межах дисциплінарного провадження щодо суддів зумовлене необхідністю забезпечення незалежності судової влади та недопущення втручання в діяльність органів, уповноважених вирішувати питання дисциплінарної відповідальності суддів. Відтак адміністративний суд не може підміняти ВРП у здійсненні її повноважень або здійснювати контроль за процедурою перевірки дисциплінарних скарг у спосіб, який фактично надавав би скаржникові не передбачене законом право впливати на її перебіг і результати.
8. З огляду на викладене Касаційний адміністративний суддійшов висновку, що заявлений спір не належить до предмета судового контролю, оскільки позовні вимоги не спрямовані на захист порушеного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивачки, а стосуються питань, які належать до компетенції ВРП та не підлягають судовому розгляду за позовом особи, яка ініціювала дисциплінарне провадження. Тому, керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, суд відмовив у відкритті провадження, оскільки заявлений спір не підлягає розгляду не лише за правилами адміністративного судочинства, а й узагалі в судовому порядку, у зв`язку із чим підстав для роз`яснення юрисдикції іншого суду немає.
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
9. Позивачка не погодилася з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2026 року, подала до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
10. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка зазначає, що суд першої інстанції помилково визначив зміст і спрямованість заявлених позовних вимог, оскільки оскаржувана нею бездіяльність ВРП полягає у тривалому нерозгляді дисциплінарних скарг, за якими понад два роки не вирішено питання про відкриття дисциплінарних справ. Наголошує, що подані скарги відповідають установленим законом вимогам, містять відомості про ознаки дисциплінарних проступків суддів та посилання на відповідні докази, а їх розгляд у хронологічному порядку не виправдовує порушення строків дисциплінарного провадження.
11. На переконання скаржниці, викладені нею обставини свідчать про систематичні істотні порушення суддями норм матеріального та процесуального права, зокрема неоднакове застосування статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та необґрунтоване зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що завдає шкоди правам громадян і державним інтересам та потребує належного реагування ВРП.
12. У зв`язку із цим заперечує висновок суду про те, що її вимоги спрямовані виключно на спонукання відповідача до прийняття рішення про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, наголошуючи на відсутності належного розгляду її звернень.
Позиція інших учасників справи стосовно апеляційної скарги
13. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
14. На думку ВРП, суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження у цій справі.
15. Крім того, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Великої Палати додаткові пояснення, в яких вказує на незгоду з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення її прав чи законних інтересів, зазначаючи, що тривалий нерозгляд ВРП дисциплінарних скарг, поданих ще у травні - червні 2024 року, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Посилається на гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист, положення статті 266 КАС України та правові позиції Конституційного Суду України щодо можливості оскарження рішень, дій і бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Вважає, що право на подання дисциплінарної скарги передбачає обов`язок ВРП розглянути її у встановлений законом строк і прийняти законне та обґрунтоване рішення.
На обґрунтування своїх доводів позивачка наводить обставини розгляду її дисциплінарних скарг щодо суддів, зокрема посилається на ухвалу Першої дисциплінарної палати ВРП від 21 вересня 2026 року № 1920/1дп/15-26, якою відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження, та стверджує про формальний характер попередньої перевірки, необґрунтованість відповідних висновків і вибірковість розгляду скарг. Також наводить обставини, які, на її думку, свідчать про допущення суддями істотних порушень процесуального законодавства та необхідність їх дисциплінарної відповідальності.
Крім того, позивачка наголошує на неприпустимості звуження права на доступ до суду, заперечує обґрунтованість посилань відповідача на практику Великої Палати та вважає, що відсутність у скаржника статусу учасника дисциплінарного провадження не може бути підставою для усунення судового контролю за бездіяльністю ВРП.
Рух апеляційної скарги
16. Велика Палата ухвалою від 09 вересня 2026 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 30 вересня 2026 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 05 листопада 2026 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
17. Велика Палата, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
18. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
19. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
20. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
21. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
22. Отже, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
23. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
24. ЄСПЛ зауважував, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява № 42527/98, пункт 45). У пункті 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, № 93 пункт 59).
25. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
26. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
27. Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
28. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3 частини першої статті 5 КАС України).
29. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 160 КАС України.
30. Згідно із частиною другою статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
31. На підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
32. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
33. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП визначені статтею 266 КАС України.
34. Відповідно до частин першої та другої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2); законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 3); законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат (пункт 4).
35. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.
36. Нормами частини п`ятої статті 266 КАС України установлено, що судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою цієї статті, є Велика Палата. Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
37. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 звернулася до ВРП з дисциплінарними скаргами від 17 травня 2024 року щодо протиправних дій голови Рівненського апеляційного суду Шимківа С. С. (на час звернення з позовом обіймав посаду заступника голови), судді Хилевича С. В. та судді Херсонського апеляційного суду Майданіка В. В.; від 08 червня 2024 року щодо 24 суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема: Фаловської І. М. , Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., Сердюка В. В. , Грушицького А. І. , Литвиненко І. В., Штелик С. П., Петрова Є. В., Ткачука О. С. , Каралаша А. А., Пророка В. В. , Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіян О. М., Хопти С. Ф. , Шиповича В. В., Ступак О. В. , Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремко В. В., Погрібного С. О.
38. Позивачка пов`язує порушення своїх прав та інтересів із тривалим нерозглядом ВРП поданих нею дисциплінарних скарг, невирішенням у встановлений законом строк питання про відкриття дисциплінарних справ, а також із прийняттям рішень про відмову у відкритті дисциплінарних справ щодо окремих суддів.
39. Вирішуючи питання можливості судового оскарження таких дій відповідача, Велика Палата зазначає таке.
40. Норма частини десятої статті 131 Конституції України визначає, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
41. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
42. Згідно із преамбулою Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) він визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
43. У частині першій статті 1 Закону № 1798-VIII унормовано, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
44. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (частина перша статті 2 Закону № 1798-VIII).
45. Так, Закон № 1402-VIII містить розділ VI «Дисциплінарна відповідальність судді», який визначає порядок дисциплінарного провадження щодо судді.
46. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIIІ, з урахуванням вимог цього Закону (частина перша статті 108 Закону № 1402-VIII).
47. Аналогічна за змістом норма міститься й у частині другій статті 42 Закону № 1798-VIIІ, де також визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
48. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
49. Відповідно до змісту частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIIІ дисциплінарне провадження включає:
1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;
2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;
3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
50. Норма частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII передбачає, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач):
1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону;
2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику;
3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи;
4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.
51. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати (частина друга статті 43 Закону № 1798-VIII).
52. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.
53. Водночас відповідно до частини четвертої вказаної статті рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.
54. Указана норма Закону № 1798-VIII також знайшла своє відображення в абзаці першому пункту 13.13 глави 13 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, відповідно до змісту якого за наявності підстав, передбачених пунктами 2, 3, 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, Дисциплінарна палата постановляє ухвалу про залишення скарги без розгляду та її повернення, яка не підлягає оскарженню.
55. Зміст наведених правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП (дисциплінарного органу в системі правосуддя) про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги, зокрема, до суду.
56. Також Закон № 1798-VIII визначає, що не підлягають оскарженню ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46).
57. Велика Палата звертає увагу на те, що в розумінні статей 51, 52 Закону № 1798-VIII оскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.
58. Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження (частина перша статті 51 Закону № 1798-VIII).
59. Відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.
60. З обставин цієї справи встановлено, що позивачка реалізувала своє право на захист шляхом звернення до ВРП, подавши дисциплінарні скарги на дії суддів, проте за наслідками їх розгляду не було прийнято рішень по суті.
61. Крім того, зі змісту наведених вище норм права вбачається, що законодавством закріплено гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді. Водночас законодавець наголосив, що право на таке звернення не може ототожнюватися з правом чи охоронюваним інтересом скаржника вимагати від дисциплінарного органу вчинення певних дій, зокрема повернення дисциплінарної скарги, відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, а також притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
62. Відтак право на подання дисциплінарної скарги щодо судді саме по собі не зумовлює наявності у скаржника права впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень Ради, зокрема на стадії попередньої перевірки скарги.
63. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права брати участь у відповідній процедурі в порядку, визначеному законом, однак така участь не є обов`язковою. Крім того, рішення, ухвалені ВРП або її дисциплінарним органом, не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, постановлених суддею, стосовно якого розглядалася дисциплінарна скарга, чи для їх перегляду за нововиявленими обставинами у зв`язку з притягненням судді до дисциплінарної відповідальності.
64. Отже, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обставини здійснення дисциплінарного провадження, зокрема його тривалість, підстави залишення дисциплінарної скарги без розгляду чи її повернення, відкриття дисциплінарної справи або відмова у її відкритті, не впливають на обсяг прав, обов`язків чи законних інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, та не змінюють обсягу таких прав, обов`язків чи інтересів.
65. Верховний Суд України неодноразово зауважував, що право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього (див. постанови від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16).
66. Отже, Велика Палата констатує, що відсутність у позивачки прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для останньої і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
67. Ураховуючи наведене, Велика Палата констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою, і не може вплинути на такі права та інтереси.
68. Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом є бездіяльність ВРП, що полягає у невчиненні передбачених законом дій щодо розгляду її дисциплінарних скарг на суддів у визначений законом строк.
69. Однак з огляду на наведене вище Велика Палата вважає, що посилання позивачки на порушення її прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.
70. Також необхідно зазначити, що Велика Палата у своїх постановах, зокрема від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19 та від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, предметом яких були подібні правовідносини, виснувала, що позивач, хоч і має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
71. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема на статус ВРП та її дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, потрібно враховувати, що суд, до якого звернувся позивач, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення за наслідком попередньої перевірки дисциплінарної скарги.
72. Оскільки рішення дисциплінарного органу ВРП за результатами перевірки дисциплінарної скарги (відмова у відкритті, повернення або відкриття дисциплінарної справи) не підлягає оскарженню, то немає і причин поширювати адміністративний судовий контроль на процедуру його прийняття.
73. Таких висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата у постановах від 9 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 4 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25, від 07 травня 2026 року у справі № 990/46/26 та від 09 червня 2026 року у справі № 990/56/26.
74. Велика Палата не знаходить підстав для відступу від своїх висновків щодо застосування зазначених норм процесуального закону, викладених у наведених вище постановах.
75. У цьому контексті Велика Палата відхиляє довід ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції помилково визначив зміст і спрямованість її позовних вимог, оскільки вона оскаржує не відмову у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності як таку, а тривале невчинення ВРП передбачених законом процесуальних дій.
76. Саме по собі формулювання позовної вимоги як вимоги про визнання бездіяльності протиправною не є достатнім для висновку про наявність у позивачки права на судовий захист. Для вирішення цього питання необхідно враховувати дійсний зміст спірних правовідносин, характер оскаржуваної поведінки суб`єкта владних повноважень та її вплив на права й охоронювані законом інтереси позивачки.
77. У цій справі заявлена бездіяльність стосується здійснення ВРП дисциплінарних процедур щодо суддів за скаргами позивачки. При цьому скаржниця обґрунтовує свої вимоги передусім неналежним, на її переконання, виконанням ВРП повноважень у межах цих процедур, а не порушенням власного суб`єктивного права, яке виникло б, змінилося чи припинилося внаслідок відповідних дій або бездіяльності.
78. Тому відмінність у формулюванні предмета позову не спростовує висновку суду першої інстанції про відсутність у позивачки права вимагати судового втручання в перебіг дисциплінарного провадження на стадії попередньої перевірки скарг.
79. Не спростовують цього висновку й доводи скаржниці про те, що дисциплінарні скарги залишаються нерозглянутими понад два роки або що питання про відкриття дисциплінарних справ не було вирішено у встановлений законом строк.
80. Тривалість здійснення дисциплінарного провадження може характеризувати дотримання відповідним органом установленої процедури, однак сама собою не свідчить про порушення суб`єктивних прав або охоронюваних законом інтересів особи, яка подала дисциплінарну скаргу.
81. Отже, посилання скаржниці на тривалість очікування процесуального рішення не змінює правової природи спірних правовідносин та не підтверджує наявності в неї суб`єктивного права на оскарження перебігу відповідної дисциплінарної процедури.
82. Велика Палата також відхиляє доводи позивачки про те, що подані нею дисциплінарні скарги відповідали встановленим законом вимогам, містили відомості про ознаки дисциплінарних проступків суддів та посилання на докази.
83. Належність оформлення дисциплінарної скарги, достатність викладених у ній відомостей для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи та наявність у скаржника права на судове оскарження дій або бездіяльності дисциплінарного органу є різними за своїм правовим змістом питаннями.
84. Навіть якщо дисциплінарна скарга відповідає встановленим законом вимогам і містить аргументи, які, на думку її автора, свідчать про вчинення суддею дисциплінарного проступку, це не наділяє скаржника правом вимагати в судовому порядку певного результату її розгляду.
85. Тому наведені обставини можуть стосуватися оцінювання дисциплінарної скарги компетентним органом, але не спростовують висновку про відсутність у позивачки суб`єктивного права на судове оскарження відповідних процедурних дій, бездіяльності чи рішень ВРП.
86. Не є визначальними для вирішення питання про відкриття провадження й аргументи ОСОБА_1 про неприпустимість виправдання недотримання строків розгляду дисциплінарних скарг значним навантаженням дисциплінарних органів.
87. Ці доводи стосуються організації роботи ВРП та дотримання нею порядку здійснення дисциплінарного провадження. Однак незгода особи з організацією відповідної процедури або тривалістю її здійснення не створює самостійного суб`єктивного права на судове оскарження, якщо оскаржувана поведінка не впливає безпосередньо на її права чи охоронювані законом інтереси.
88. Посилання ОСОБА_1 на систематичне неоднакове застосування судами статті 117 КЗпП України, необґрунтоване зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та заподіяння цим шкоди правам громадян і державним інтересам також не спростовують висновків суду першої інстанції.
89. Зазначені доводи стосуються, по суті, правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права у рішеннях, прийнятих суддями щодо яких позивачка подала дисциплінарні скарги.
90. Водночас питання про правильність судових рішень, наявність у діях суддів ознак дисциплінарних проступків та достатність підстав для відкриття дисциплінарних справ не можуть ототожнюватися з питанням про наявність у скаржника права на судове оскарження діяльності ВРП.
91. Саме по собі переконання особи в тому, що суддя допустив істотне порушення закону, не створює права на судовий контроль за попередньою перевіркою відповідної дисциплінарної скарги.
92. Отже, доводи щодо можливих порушень суддями норм законодавства не підтверджують безпосереднього впливу оскаржуваних дій, бездіяльності чи рішень ВРП на права або охоронювані законом інтереси самої позивачки.
93. При цьому Велика Палата наголошує, що наведені висновки не означають заперечення конституційної гарантії судового захисту або загального виключення діяльності ВРП із судового контролю.
94. Вони стосуються меж реалізації права на судовий захист особою, яка подала дисциплінарну скаргу щодо судді, та необхідності встановлення безпосереднього зв`язку між оскаржуваною поведінкою суб`єкта владних повноважень і суб`єктивними правами або охоронюваними законом інтересами такої особи.
95. Саме по собі наділення особи правом ініціювати дисциплінарну процедуру не означає наділення її правом судового оскарження всіх процесуальних дій, бездіяльності чи рішень, ухвалених у межах цієї процедури.
96. Також у контексті спірних правовідносин необхідно зазначити, що в пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
97. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
98. Таким чином, Велика Палата погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, визначених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки з позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається наявності спору, який може бути розглянутий як у порядку адміністративного судочинства, так і судом взагалі.
99. Інші міркування і твердження позивачки в апеляційній скарзі, запереченні на відзив не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
100. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
101. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
102. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу від 09 липня 2026 року суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження позивачки не спростовують правильності висновків суду.
Висновки щодо розподілу судових витрат
103. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
104. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2026 року у справі № 990/275/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко М. М. Гімон А. А. Ємець В. В. Король О. В. Кривенда М. В. Мазур К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець М. Ю. Тітов І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua