Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №285/2015/17 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Грубе порушення законодавства про працю

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №285/2015/17

Суддя: Марчук Олександр Петрович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 285/2015/17

провадження № 51-2966км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

представника потерпілої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженої ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від

20 листопада 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 травня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060090001283, за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Галле Німеччина, яка проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172, ч. 2 ст. 271 КК України.

Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від

20 листопада 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 172 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн.

У відповідності до ч. 5 ст. 74 КК України, із врахуванням положень статей 12, 49 КК України, звільнено ОСОБА_8 від призначеного судом покарання, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Також цим вироком ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 271 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади, пов`язані із організаційно-розпорядчими функціями та забезпеченням безпечних умов виконання робіт з підвищеною небезпекою, а також пов`язані із законодавством про охорону праці в установах, підприємствах та організаціях усіх форм власності, на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком вирішено заявлений цивільний позов та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винною у тому, що вона у період - з кінця травня по 30 липня 2016 року, будучи фізичною особою-підприємцем, здійснюючи підприємницьку діяльність на атракціоні «Мотузковий парк «Тарзан», що знаходився в міському парку культури та відпочинку на вул. Шевченка, 22 у

м. Новограді-Волинському Житомирської області, в порушення вимог ч. 1 ст. 24 КЗпП України в частині фактичного допуску неповнолітнього працівника до роботи без укладання трудового договору, оформлення наказу про прийняття на роботу працівника та повідомлення органів фіскальної служби, п. 5 ч. 1 ст. 24 КЗпП України в частині укладення трудового договору з неповнолітнім у письмовій формі, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» в частині забезпечення власником або уповноваженим ним органом достовірного бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку, ст. 188 КЗпП України в частині неотримання згоди одного з батьків на працевлаштування неповнолітнього, ст. 189 КЗпП України в частині вимог щодо спеціального обліку працівників, які не досягли вісімнадцяти років, ст. 190 КЗпП України в частині заборони застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, ст. 191 КЗпП України в частині вимог стосовно проходження попереднього медичного огляду осіб молодше вісімнадцяти років під час працевлаштування на роботу, ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення», без належним чином оформленого трудового договору, перебувала у трудових відносинах з неповнолітнім ОСОБА_9 , а саме прийняла останнього на роботу на посаду інструктора.

Далі ОСОБА_8 як безпосередній керівник робіт, не розробивши необхідних інструкцій, що діють наатракціоні, не організувавши безпечного виконання робіт неповнолітнім ОСОБА_9 , який виконував роботу інструктора на цьому атракціоні на підставі усного договору, не розробивши інструкції з охорони праці та не здійснивши контролю за виконанням цієї роботи, 30 липня 2016 року приблизно о 10:00 допустила до виконання роботи на посаді інструктора у вказаному вище атракціоні неповнолітнього ОСОБА_9 , де той приблизно о 12:20, виконуючи роботи з проведення відвідувачів на атракціоні, будучи одягнутим в спеціальний одяг та обладнання інструктора вказаного атракціону, проводив по атракціону відвідувачку, під час чого тандем-каретка, яка була частиною спеціального обладнання інструктора атракціону та кріпилася до троса, що був натягнутий на висоті 8,6 м над поверхнею ґрунту між деревами в парку, вислизнула з троса, внаслідок чого неповнолітній ОСОБА_9 впав на бетонні плити на землі та отримав тілесні ушкодження, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент заподіяння, що спричинили його смерть.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 06 травня 2026 року вирок місцевого суду залишив без змін.

У поданій касаційній скарзі засуджена просить скасувати оскаржувані судові рішення й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо постановлення судових рішень стосовно ОСОБА_8 з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо неї й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів касаційної скарги засудженої зводиться до того, що вона зазначає про недоведеність її вини у інкримінованих кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом.

На переконання засудженої, є хибним висновок судів про наявність в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України у зв`язку з невстановленням того факту, що вона перебувала у трудових відносинах з неповнолітнім потерпілим, тобто виступала роботодавцем або особою, уповноваженою на прийняття працівників та оформлення з ними трудових відносин.

Також скаржниця стверджує, що суди безпідставно дійшли висновку, що у її діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, оскільки вона не є суб`єктом такого злочину, а також відсутній причинний зв`язок між її діями та смертю неповнолітнього потерпілого з підстав того, що вона не була роботодавцем неповнолітнього потерпілого та особою, відповідальною за додержанням вимог законодавства про охорону праці.

При цьому на обґрунтування зазначених вище доводів, засуджена посилається на практику Верховного Суду.

До того ж засуджена вказує, що у вироку місцевий суд не вмотивував, чому взяв до уваги одні докази, та чому відкинув інші.

При цьому апеляційний суд не виправив помилок, допущених місцевим, а також ретельно не перевірив доводів скарги, у зв`язку із чим ухвалив рішення, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Також, на думку засудженої, апеляційний суд не перевірив її твердження про те, що місцевий суд не розглянув клопотання щодо витребування матеріалів адміністративної справи з метою встановлення певних обставин цього кримінального провадження, натомість самостійно вирішив питання про недоцільність такого витребування.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасники судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженої

не подавали.

У судовому засіданні засуджена та її захисник виступили на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор та представник потерпілої заперечили щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженої не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду чинним законом не передбачено.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами попередніх інстанцій.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженої, в якій порушувалися питання стосовно юридичної оцінки її дій, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

Щодо доведення поза розумним сумнівом вини засудженої у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння, пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; у ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок (ст. 94 КПК).

За приписами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Зі свого боку, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

У частині 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Стосовно доводів засудженої щодо хибності висновку судів про наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України у зв`язку з невстановленням того факту, що вона перебувала у трудових відносинах з неповнолітнім потерпілим, тобто виступала роботодавцем або особою уповноваженою на прийняття працівників та оформлення з ними трудових відносин колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України, зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК України. Ці докази, оцінені в їх сукупності та взаємозв`язку, є достатніми для визнання ОСОБА_8 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого зазначеною вище нормою закону.

При цьому допитана місцевим судом ОСОБА_8 не визнала своєї вини та повідомила, крім іншого те, що вмотузковому парку слідкувала за порядком, забирала гроші та відправляла їх засновникам парку. Зазначила, що не є власником атракціону. Офіційно вона не укладала ніяких договорів, на роботу в парк не влаштовувалася. В її обов`язки входило організувати порядок на атракціонах, контроль інструкторів та передача виручки. Працівників не наймала. Люди приїздили з м. Рівного, ухвалювали рішення хто буде працювати, а її лише попросили підібрати людей, які можуть бути інструкторами. Неповнолітній потерпілий інструктором не був, самостійно одягнув спорядження, на ньому була чорна футболка, шолом не одягнув. Зазначила, що для відвідувачів були чорні та жовті футболки, інструктори були в синіх.

Версія засудженої про те, що вона не перебувала у трудових відносинах з неповнолітнім потерпілим, тобто не виступала його роботодавцем або особою уповноваженою на прийняття працівників та оформлення з ними трудових відносин, була предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій, які умотивовано спростували її з посиланням у своїх рішеннях на конкретні безпосередньо досліджені докази, встановили наявність в діях засудженої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України.

Частиною 2 ст. 172 КК України встановлена кримінальна відповідальність за інше грубе порушення законодавства про працю, зокрема щодо неповнолітнього.

Місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив факт існування трудових відносин між ОСОБА_8 як суб`єктом кримінального правопорушення та неповнолітнім потерпілим як найманим працівником, а також наявність грубого порушення трудового законодавства.

Мотивуючи свої висновки, цей суд урахував показання допитаних свідків, які підтверджують, що неповнолітній потерпілий напередодні події був неофіційно працевлаштований з усного дозволу та за розпорядженням саме ОСОБА_8 в мотузковий парк «Тарзан» на посаду інструктора, безпосередньо він виконував трудові обов`язки інструктора на цьому атракціоні та супроводжував інших дітей по всьому маршруту.

У тому числі суд поклав в основу обвинувального вирку показання таких осіб як:

- потерпілої ОСОБА_10 , матері неповнолітнього ОСОБА_9 , яка підтвердила, що її син в червні-липні 2016 року був неофіційно працевлаштований на посаду інструктора в мотузковий парк-атракціон та отримував щоденно заробітну плату від власника ОСОБА_11 , а коли її не було, то гроші платив касир. Бачила сина в парку кілька разів та як він був одягнений у спецодяг та проводив дітей по мотузкових доріжках;

- свідка ОСОБА_12 , який підтвердив, що в суботу прибув із малолітньою дочкою до мотузкового парку, де неповнолітній потерпілий сказав, що тут працює і, виконуючи функцію інструктора, допоміг дочці одягнутись і проходити весь маршрут, але під час спуску впав на землю. Також до цієї трагедії бачив неодноразово потерпілого, який зранку ходив на роботу до парку;

- свідка ОСОБА_13 , яка підтвердила, що вона працювала інструктором у мотузковому парку «Тарзан» та її запросила працювати саме ОСОБА_8 , яка виступала як працедавець та оплачувала інструкторам роботу, всі домовленості щодо роботи відбувалися із ОСОБА_8 . Загиблий ОСОБА_9 також був прийнятий на роботу в парк спочатку помічником, а потім інструктором. Також працювали інші хлопці інструкторами, але ніхто із інструкторів офіційно не був працевлаштований.

До того ж суд урахував аналогічні показання щодо адміністративного завідування парком ОСОБА_8 , наймання нею на роботу неповнолітніх інструкторів, виплати їм заробітної плати, які надали інші інструктори, зокрема: ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , що в липні 2016 року напередодні трагічних подій із потерпілим та бачили його в якості інструктора чи помічника інструктора. Вони підтвердили, що старшою у парку була саме ОСОБА_8 і вона їх неофіційно працевлаштовувала, збирала з каси гроші та виплачувала всім заробітну плату.

Суди попередніх інстанцій акцентували на тому, що у результаті допиту неповнолітніх та молодих інструкторів, зокрема ОСОБА_15 ,

ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які також неофіційно працювали в цьому парку, і де працював неповнолітній потерпілий, було встановлено обставини неофіційного залучення ОСОБА_8 на роботу у парку працівників і той факт, що зазначені особи безпосередньо бачили потерпілого як свого колегу-інструктора в парку.

Також під час судового провадження не було здобуто доказів, які б вказували про наявність договорів про співпрацю, які б стосувалися діяльності безпосередньо мотузкового парку та відповідальності осіб як організаторів його щоденної роботи і неофіційно найнятого персоналу, зокрема неповнолітніх інструкторів, які в силу свого віку та небезпечного виду виконуваних робіт не мали законного права на цю роботу, оскільки в ході допиту свідок ОСОБА_20 стверджував, що мав лише договір на встановлення об`єкта громадського харчування, інших договорів не укладав і до мотузкового парку не мав стосунку, а свідок

ОСОБА_21 так само вказав, що на 2016 рік не переукладав договору про співпрацю із виконавчим комітетом міської ради на діяльність мотузкового парку, що також підтверджується показаннями наданими суду начальником відділу культури та туризму Новоград-Волинської міської ради ОСОБА_22 .

Тож судами встановлено, що основну адміністративну та організаційну функцію на місті подій, безпосередньо в мотузковому парку «Тарзан», виконувала саме ОСОБА_8 та забезпечувала прийняття неповнолітніх осіб на роботу і виконання ними трудових функцій на місці події, факти здійснення нею контролю за їх щоденною діяльністю та проведення розрахунків за виконану роботу вказує на фактичне набуття нею статусу працедавця неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 .

Необхідно зазначити, що допит свідків, яких попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, було проведено відповідно до вимог КПК України.

У свою чергу суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань свідків. Їх показання узгоджуються між собою, є логічними та послідовними, підстав не довіряти цим показанням та будь-яких мотивів вважати, що свідки можуть обмовляти засуджену, не встановлено.

Так, показання свідків узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: випискою з рахунку № НОМЕР_1 відділу культури Новоград-Волинської міської ради за період з 20 квітня по 31 жовтня 2016 року, згідно з якою 27 липня 2016 року (напередодні події) ОСОБА_8 здійснила плату за спільну діяльність; протоколом огляду місця події з фототаблицями та диском від 30 липня 2016 року про огляд місця події за фактом отримання тілесних ушкоджень під час падіння у парку; протоколом огляду місця події з фототаблицями та диском від 11 серпня 2016 року щодо огляду місця події - атракціону «Мотузковий парк «Тарзан» (оглянуто кріплення троса до дерев, місце, де впав ОСОБА_9 ); копією картки виклику швидкої медичної допомоги від

30 липня 2016 року № 17069; протоколом огляду місця події з фототаблицею до нього від 04 серпня 2016 року про огляд трупа ОСОБА_9 ; висновками експертів від 16 листопада 2016 року № 167, від 29 травня 2017 року № 250; протоколами проведення слідчих експериментів від 29 травня 2017 року за участю свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_24 , які детально показали місце їх неофіційного прийняття на роботу ОСОБА_8 на посаду інструкторів, місце оплати праці, зберігання спецодягу і виконання роботи разом із потерпілим ОСОБА_9 . Також показали місце падіння потерпілого.

При цьому суд дослідив відеозапис із камер спостереження, що встановлені на мотузковому парку. Відповідно до якого молоді особи в зелених футболках із написом «Інструктор», так і інші юні особи в чорних футболках та помаранчевих з написом «Мотузковий парк Тарзан», були в однаковому трудовому статусі та мали на собі спеціальні системи страхування та пояси, які навіть за своїм зовнішнім виглядом відрізнялися від тих, які одягались на клієнтів парку. Крім того, такі особи в чорних і зелених футболках із написом «Інструктор» на постійній основі використовували одягнене на них страхове обладнання та виконували спільні інструкторські функції (керуючи та допомагаючи іншим відвідувачам), не знімаючи такого обладнання протягом всього трудового дня. Натомість інші сторонні відвідувачі парку після проходження маршруту та спуску вниз одразу знімали все обладнання та повертали його інструкторам в чорних футболках, які складали його потім у відповідному контейнері, де воно зберігалося. Усі інструктори, в тому числі одягнуті в чорні футболки, постійно допомагали іншим дітям одягати та знімати страхове обладнання, надавали консультації. При цьому відвідувачам завжди надягали захисні шоломи на голову. Натомість інструктори, у тому числі ті, які носили чорні футболки (як потерпілий) і помаранчеві, постійно були без зазначених шоломів, що вказує на більш широкі трудові права у таких осіб порівняно з рядовими відвідувачами. З різних ракурсів видно надмірну активність, систематичне та послідовне виконання керівних функцій саме з боку тих осіб, які були одягнені в чорні, помаранчеві та зелені футболки. Натомість відвідувачі поводилися зовсім по-іншому, звертаючись до вказаних осіб по допомогу, і були більш малого віку та одягнені у жовті футболки і захисний шолом. Крім того, всі особи, які були одягнені у такі футболки, мали ідентифікуючий напис «Мотузковий парк Тарзан», тобто визначалися як працівники такого парку. Місцезнаходження осіб, які були у чорних футболках та у футболках із написом «Інструктор», а саме - біля спеціального контейнера, де видавалося і одягалося на відвідувачів спеціальне облаштування, що вказувало про виконання ними особливих функцій працівника такого парку та наявність у таких осіб доступу до майна мотузкового парку, яким вони вільно розпоряджалися і яке вдягали на інших відвідувачів.

Також зафіксовано, як інструктори в чорних футболках отримували грошові кошти від відвідувачів за користування мотузковим парком, що свідчить про їх фактичне працевлаштування та виконання широкого кола трудових повноважень.

Тож суд констатував, що така поведінка, порядок дій та особливості зовнішнього спорядження кожного із осіб, незалежно від виду футболки (чорна чи зелена) та напису «Інструктор», вказувала саме на виконання цими хлопцями функцій інструкторів, в тому числі неповнолітнім потерпілим ОСОБА_9 в день його падіння з висоти.

Отже, у цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій було достеменно встановлено, що неповнолітній потерпілий фактично перебував у трудових відносинах із ОСОБА_8 , яка за встановлених фактичних обставин порушила вимоги законодавства, що формують зміст права на працю і його гарантії, а вчинене ОСОБА_8 порушення законодавства про працю є грубим з огляду на характер порушених прав неповнолітнього потерпілого, яке припинилося лише у зв`язку із його загибеллю на місці роботи як інструктора у мотузковому парку.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України, є обґрунтованим, оскільки вина засудженої у вчиненні нею цього кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.

Тому доводи касаційної скарги засудженої про протилежне є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стосовно доводів засудженої про безпідставність висновків судів щодо наявності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, оскільки вона не є суб`єктом такого злочину, а також відсутній причинний зв`язок між її діями та смертю неповнолітнього потерпілого з підстав того, що вона не була роботодавцем неповнолітнього потерпілого та особою, відповідальною за додержанням вимог законодавства про охорону праці, колегія судів наводить такі мотиви.

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 271 КК України настає за порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб`єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують безпеку праці. Потерпілими можуть бути тільки особи, які мають постійний чи тимчасовий зв`язок з певним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема які безпосередньо працюють. Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення включає: 1) порушення законодавчих і інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) загибель людей або настання інших тяжких наслідків (ч. 2); 3) причинний зв`язок між порушеннями вказаних вимог і наслідками.

Суб`єктивна сторона характеризується змішаною або необережною формою вини. Щодо порушення вимог про охорону праці можуть мати місце умисел або необережність, щодо наслідків - необережність. Ставлення суб`єкта до наслідків є визначальним, тому в цілому це кримінальне правопорушення є необережним. Якщо стосовно наслідків суб`єкт діяв з умислом, скоєне кваліфікується як кримінальне правопорушення проти життя і здоров`я особи.

Суб`єктом цього злочину є службова особа підприємства, установи, організації, яка на підставі наказу адміністрації, посадової інструкції чи відповідно до займаної посади має спеціальні обов`язки з охорони праці, або громадянин - суб`єкт підприємницької діяльності.

Громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності несуть обов`язки з охорони праці найнятих ними працівників на підставі закону.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, надані стороною обвинувачення, на підставі якихОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності

- з точки зору достатності та взаємозв`язку. Свій висновок про те, що в діях засудженої наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України,суд зробив на підставі показань свідків, аналізу фактичних даних, які містяться в документах та висновках експертів.

Так, місцевим судом, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановлено, що на час подій, які ставляться у провину засудженій, вона була суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України.

Такий висновок суди попередніх інстанцій зробили на підставі ґрунтовної перевірки матеріалів кримінального провадження.

Суди констатували, що перекладання ОСОБА_8 обов`язку належного матеріального забезпечення, контролю за технікою безпеки і охороною праці на власників мотузкового обладнання, які були з м. Рівного, чи розмежування між ними трудових обов`язків з організації безпечного виконання робіт неповнолітнім можливо було лише за умов належного оформлення трудових правовідносин з усіма учасниками або укладання чіткого договору про співпрацю між власниками та ОСОБА_8 , де були б недвозначно прописані всі посадові обов`язки кожної сторони організації такої діяльності.

За матеріалами кримінального провадження, судами не було встановлено укладання на 2016 рік жодних офіційних договорів про співпрацю як з виконавчим комітетом міської ради, так і між суб`єктами господарювання щодо функціонування та діяльності цього об`єкта громадського відпочинку (парку) та мотузкового обладнання в ньому. У ході судового провадження не було здобуто доказів, які би вказували на наявність договорів про співпрацю, які б стосувалися діяльності безпосередньо мотузкового парку та відповідальності осіб як організаторів його щоденної роботи і неофіційно найнятого персоналу, зокрема неповнолітніх інструкторів, які через свій вік та небезпечний вид виконуваних робіт не мали законного права на цю роботу.

При цьому суди взяли до уваги показаннясвідків ОСОБА_25 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які під час їх безпосередньо допиту у місцевому суді вказували на те, що саме ОСОБА_8 до наймання неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 на роботу в мотузковий парк інструктором та здійснення нею всіх організаційних та адміністративних питань стосовно працевлаштування інструкторів, їх щоденної діяльності і проведення з ними оплати праці.

Водночас судами не встановлено інших відповідальних осіб, на яких були б покладені офіційні (письмові) чи неофіційні (усні) обов`язки з технічного обслуговування безпекового обладнання, зокрема тандем-каретки, страхової системи, яка щоденно використовувалася інструкторами, у тому числі неповнолітнім потерпілим, для супроводження відвідувачів парку на висоті.

За таких обставин саме ОСОБА_8 , як неофіційний працедавець неповнолітнього потерпілого, яка приймала його на роботу та щоденно допускала його до виконання робіт з небезпечними умовами праці, мала обов`язок та несла відповідальність щодо контролю за безпечною експлуатацією та утриманням наявного страхового обладнання, яке використовувалось для виконання трудових функцій такого працівника-інструктора та забезпечення належних умов праці.

Тож під час судового провадження встановлено, що ОСОБА_8 безпосередньо на місці події виконувала адміністративні, комунікативні, організаційні та контрольні функцій з щоденного забезпечення діяльності мотузкового парку, регулювання відповідального персоналу, касирів, інструкторів, помічників, стажерів та здійснювала їх фактичне прийняття і допуск до роботи, дійшли висновку, що саме ОСОБА_8 на підставі усного поділу функцій та повноважень і внутрішнього розпорядження між засновниками, відповідно до фактично займаної нею посади має обов`язки з охорони праці та, відповідно, є належним суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України.

Смерть потерпілого є наслідком порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_8 , яка допустила неповнолітнього потерпілого до виконання робіт з небезпечними умовами праці за детально описаних у вироку обставин події, яка відбулася 30 липня 2016 року на території «мотузкового парку «Тарзан», який в цілому не мав бути допущений до виконання трудових функцій відповідно до вимог ст. 190 КЗпП України та наказом МОЗ від 31 березня 1994 року № 46, яким затверджено Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, що свідчить про наявність причинного зв`язку між діями ОСОБА_8 та смертю неповнолітнього потерпілого.

Таким чином, доводи засудженої про те, що вона не є суб`єктом такого злочину, а також щодо відсутності причинного зв`язку між її діями та смертю неповнолітнього потерпілого з підстав того, що вона не була роботодавцем неповнолітнього потерпілого та особою, відповідальною за додержання вимог законодавства про охорону праці, є неспроможними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

При цьому у касаційній скарзі засуджена посилається на судові рішення Верховного Суду, висновки в яких, як встановила колегія суддів, є нерелевантними до обставин цього кримінального провадження.

Отже, дослідивши та оцінивши вказані у вироку докази з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172,

ч. 2 ст. 271 КК України.

З таким висновком погодився апеляційний суд та погоджується колегія суддів. Винуватість засудженої доведено поза розумним сумнівом.

Доводи касаційної скарги засудженої в цій частині є безпідставними.

Стосовно доводів засудженої щодо залишення апеляційним судом без перевірки її твердження про те, що місцевий суд не розглянув клопотання щодо витребування матеріалів адміністративної справи з метою встановлення певних обставин цього кримінального провадження, натомість самостійно вирішив питання про недоцільність такого витребування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом наведеного у касаційній скарзі обґрунтування вбачається, що за своєю суттю аргументи скаржниці в цій частині по суті зводяться до незгоди з результатами розгляду апеляційним судом клопотання сторони захисту.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що апеляційний суд з метою повноти судового розгляду та з`ясування всіх обставин кримінального провадження дослідив подане клопотання від 08 листопада 2017 року та долучені до нього документи, а саме: постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня

2016 року у справі № 806/1800/16, лист ФОП ОСОБА_21 від 23 березня 2016 року та лист ТОВ «Міськкомунсервіс» від 03 жовтня 2016 року № 117 та дійшов висновку про те, що ці докази лише доводять факти бездокументального використання атракціону його власниками та неофіційно найнятими адміністраторами та співвиконавцями організації його діяльності, ким насправді і була ОСОБА_8 .

При цьому апеляційний суд стосовно інших вимог, які були зазначені в клопотанні захисника, а саме того, що він просив витребувати з Новоград-Волинської міської ради договір оренди земельної ділянки для встановлення мотузкового парку, документи про розміщення тимчасової споруди для обслуговування атракціону ФОП ОСОБА_8 , а також інші можливі договори, укладені між відділом культури міської ради та ФОП ОСОБА_21 і ОСОБА_8 на використання атракціону мотузкового парку, зазначив, що як пояснив в судовому засіданні апеляційного суду захисник, вказана інформація потрібна, щоб підтвердити в дійсності відсутність таких договорів та фактично заперечуються стороною захисту.

Натомість відсутність будь-яких договорів про оренду чи експлуатацію мотузкового парку була встановлена судом під час апеляційної процедури, а тому, на переконання апеляційного суду, доцільність витребування відсутніх документів, яких не існувало від початку діяльності мотузкового парку з 2016 року після відмови в продовженні господарських правовідносин через нестачу дозвільних документів на діяльність парку, є сумнівною та заявлені обставини

неіснування таких документів були з`ясовані за допомогою інших наявних у справі доказів, і неповноти судового розгляду апеляційний суд не встановив.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення.

До того ж вказані у касаційній скарзі доводи, що стосуються зазначеного вище клопотання, фактично зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду цього кримінального провадження, що

не може вважатися належним обґрунтуванням наявності підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Отже, колегія суддів не встановила за доводами касаційної скарги засудженої істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

З урахуванням наведеного, доводи касаційній скарги в цій частині колегія суддів відхиляє як безґрунтовні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженої, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Отже, доводи засудженої про те, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам поданої скарги, формально підійшов до розгляду її апеляційної скарги та постановив рішення, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, є безґрунтовними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом першої інстанції доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.

Отже, під час касаційної процедури колегія суддів не встановила за доводами касаційної скарги засудженої неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржених судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Кваліфікація дій засудженої ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 172, ч. 2 ст. 271 КК України

є правильною.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судових рішень під час перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила.

Інші доводи, викладені в поданій касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої або апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу засудженої має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області

від 20 листопада 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від

06 травня 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua