Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №930/1087/26 — Немирівський районний суд Вінницької області

Суд: Немирівський районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №930/1087/26

Суддя: Алєксєєнко В. М.

Справа № 930/1087/26

№2/930/1073/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Райгородської об`єднаної територіальної громади Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Райгородської об`єднаної територіальної громади Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_2 , яка проживала в с. Семенки Гайсинського (колишнього Немирівського) району Вінницької області. Смерть спадкодавця зареєстровано 18 листопада 2024 року Райгородською сільською радою Гайсинського району Вінницької області, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Позивачка зазначає, що у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. За життя ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого заповіла позивачу все належне їй на день смерті майно.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, увійшов житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як стверджує позивачка, під час звернення до нотаріуса з метою оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначений житловий будинок їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки будинок належить до категорії майна колгоспного двору, а нотаріус не наділений повноваженнями щодо визначення часток учасників колгоспного двору. За результатами розгляду звернення нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії та рекомендовано звернутися до суду.

Позивачка вказує, що є єдиною спадкоємицею за заповітом щодо належного спадкодавцю житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою. У зв`язку з неможливістю оформити право власності на спадкове майно в нотаріальному порядку вона змушена звернутися до суду з цим позовом та просить визнати за нею право власності на зазначений житловий будинок у порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою судді від 07.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30.06.2026 клопотання представника позивачки — адвоката Нечепуренка Г.І. — задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Новаківського Бориса Володимировича (23700, Вінницька область, м. Гайсин, вул. Центральна, 46) спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. Її представник - адвокат Нечепуренко Г.І. подав через канцелярію суду заяву, у якій підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов у повному обсязі, а справу розглянути за відсутності позивачки та її представника.

Представник відповідача - Райгородської об`єднаної територіальної громади Гайсинського району Вінницької області у судове засідання не з`явився. Через канцелярію суду подав заяву, у якій визнав позов у повному обсязі, зазначивши про відсутність заперечень у справі, та просив розглянути справу за його відсутності.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За вказаних обставин, суд проводить розгляд справи у відсутності сторін без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, дослідивши письмові докази, надані сторонами, всебічно, повно та безпосередньо з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла позивачці все належне їй майно. Однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначений житловий будинок, оскільки він належить до категорії майна колгоспного двору, а визначення часток його учасників не належить до повноважень нотаріуса.

Як вбачається зі свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, виданою 29 квітня 2025 року, після смерті ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , залишилося спадкове майно.

У зазначеній довідці також вказано, що спадкоємцем за заповітом є її дочка ОСОБА_1 , інших спадкоємців зі слів заявника немає.

Крім того, довідкою підтверджено, що на момент відкриття спадщини у вказаному житловому будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 , дата реєстрації 05 червня 2000 року, онука ОСОБА_3 , дата реєстрації 13 квітня 2003 року, та онук ОСОБА_4 , дата реєстрації 25 січня 2016 року.

Таким чином, наведені відомості підтверджують проживання позивачки за місцем знаходження спадкового майна та її зв`язок зі спадкодавицею.

Щодо підтвердження родинних відносин та тотожності особи позивачки суд враховує надані документи органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Зокрема, згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00050921591 від 30 квітня 2025 року, щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Державного реєстру внесено відомості про реєстрацію шлюбу 12 липня 2001 року за актовим записом № 1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відомості зазначеного витягу містять інформацію про прізвища осіб до та після реєстрації шлюбу, що має значення для встановлення зміни прізвища позивачки.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано, про що 18 березня 2010 року складено відповідний актовий запис № 38. Після розірвання шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 .

Отже, зазначені документи органів державної реєстрації актів цивільного стану підлягають оцінці в сукупності з іншими документами справи, які підтверджують зміну прізвища позивачки та її особу як дочки спадкодавиці.

Переходячи до питання належності спірного нерухомого майна спадкодавиці та визначення її частки у праві власності на нього, суд виходить із наступного.

Як вбачається з довідки Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 11 липня 2025 року № 02.24.180, виданої виконавчим комітетом Райгородської сільської ради, згідно з господарською книгою № 1, особовий рахунок № НОМЕР_3 , житловий будинок АДРЕСА_1 відноситься до суспільної групи колгоспників.

Зазначеною довідкою підтверджено, що станом на 15 квітня 1991 року склад двору був таким:

1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , голова двору;

2. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка.

Також у довідці зазначено, що рік забудови житлового будинку - 1960.

Таким чином, на підставі вказаного документа судом встановлено, що спірне домоволодіння належало до суспільної групи колгоспного двору, а станом на 15 квітня 1991 року його членами були дві особи - ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_5 .

Оскільки спірне домоволодіння було збудоване у 1960 році, тобто до набрання чинності Законом Української РСР «Про власність», питання щодо виникнення права власності на нього підлягає вирішенню з урахуванням законодавства, яке діяло на час існування колгоспного двору.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР 1963 року майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Згідно з частиною другою статті 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлювався виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до пункту 4 Постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року № 885-XII «Про введення в дію Закону Української РСР “Про власність”» Закон Української РСР «Про власність» набрав чинності з 15 квітня 1991 року.

З цієї дати колгоспні двори припинили своє існування як окрема правова категорія, а право власності на майно, яке належало колгоспному двору та збереглося після припинення його існування, збереглося за тими членами двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Відповідно до статті 17 Закону Української РСР «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до зазначеної дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, за винятком часу перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі та хвороби.

При цьому розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Наведені правові висновки також неодноразово висловлювалися Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 156/482/17 зазначено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, придбаного до 15 квітня 1991 року, вирішуються відповідно до норм, які регулювали право власності такого двору до зазначеної дати, а розмір часток його членів визначається виходячи з принципу їх рівності, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 9 квітня 2025 року у справі № 607/9837/23, у якій наголошено на необхідності встановлення належності домоволодіння до відповідної суспільної групи господарств та визначення кола осіб, які були членами колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що відповідно до статей 120, 123 ЦК Української РСР частки членів колишнього колгоспного двору визначаються на засадах рівності, а до спадкового майна після смерті відповідного члена двору входить належна йому частка у праві власності на домоволодіння.

Отже, застосовуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд враховує, що станом на 15 квітня 1991 року членами колишнього колгоспного двору були дві особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

При цьому ОСОБА_5 на зазначену дату була неповнолітньою, оскільки народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому відповідно до частини другої статті 123 ЦК Української РСР мала право на рівну частку в майні колгоспного двору незалежно від участі власною працею чи коштами у веденні спільного господарства.

Доказів того, що ОСОБА_2 або ОСОБА_5 до 15 квітня 1991 року втратили право на частку в майні колгоспного двору, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що кожному з двох членів колишнього колгоспного двору належала рівна частка у праві власності на домоволодіння, тобто по 1/2 частці.

Таким чином, ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частку спірного домоволодіння, а ОСОБА_5 - на іншу 1/2 частку як член колишнього колгоспного двору.

При цьому суд звертає увагу, що право власності на частку в майні колишнього колгоспного двору виникло у його членів у силу закону, а відсутність належного документального оформлення такого права сама по собі не є підставою для позбавлення їх права власності.

Щодо технічних характеристик та складу спірного нерухомого майна судом встановлено наступне.

На підтвердження характеристик домоволодіння позивачкою надано технічний паспорт на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовлений 11 червня 2025 року ФОП ОСОБА_9 , документ № НОМЕР_4 .

Згідно з технічним паспортом замовником його виготовлення є ОСОБА_1 , а об`єкт нерухомого майна розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Ідентифікатор об`єкта нерухомого майна: 01.2910753.4884344.20250611.40.0000.01.

Відповідно до експлікації будівель та споруд до технічного паспорта до складу домоволодіння входять: житловий будинок — літера «А»; веранда — літера «а»; сарай — літера «Б»; погріб — літера «Б/п»; шийка погреба — літера «шп»; сарай — літера «б»; навіс — літера «б1»; сарай — літера «В»; вбиральня — літера «Т»; огорожа — літера «1-2».

Згідно з відомостями технічної інвентаризації загальна площа житлового будинку становить 69,7 кв. м, житлова площа — 38,5 кв. м, допоміжна площа — 31,2 кв. м.

Технічний паспорт також містить експлікацію приміщень, схематичний план земельної ділянки та план поверху житлового будинку.

Зазначені відомості дають можливість ідентифікувати об`єкт нерухомого майна, встановити його місцезнаходження, технічні характеристики та склад господарських будівель і споруд.

Суд також враховує, що відповідно до технічної інвентаризації житловий будинок збудований у 1960 році, а частина господарських будівель споруджена у 1988–1990 роках.

Вказані обставини узгоджуються з довідкою Райгородської сільської ради від 11 липня 2025 року № 02.24.180 щодо належності домоволодіння до суспільної групи колгоспників та року забудови житлового будинку.

Разом із тим суд зазначає, що технічний паспорт є документом технічної інвентаризації, який сам по собі не є правовстановлюючим документом та не підтверджує виникнення права власності. Однак у сукупності з довідкою органу місцевого самоврядування, відомостями господарської книги та іншими доказами він підтверджує існування, місцезнаходження, склад і технічні характеристики спірного домоволодіння.

Враховуючи наведене, суд вважає встановленим, що об`єктом права власності, щодо якого виник спір, є житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо спадкування належної ОСОБА_2 частки домоволодіння суд виходить із наступного.

Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.

Як вбачається з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру щодо заповітів та спадкових договорів № 80993811 від 30 квітня 2025 року, за параметрами пошуку щодо ОСОБА_2 у Спадковому реєстрі знайдено відомості про заповіт за реєстровим номером 41168983.

Зазначений заповіт посвідчений 24 вересня 1999 року Семенською сільською радою Немирівського району Вінницької області, номер у реєстрі нотаріальних дій - 80.

У відомостях Спадкового реєстру зазначено, що заповіт має статус чинного, архівний до 01 грудня 2000 року. Відомості про заповіт зареєстровано 23 листопада 2006 року о 13 годині 06 хвилин.

Отже, наявність зазначеного заповіту підтверджується відомостями Спадкового реєстру, а його зміст та посвідчення підлягають оцінці судом разом з іншими матеріалами спадкової справи.

Відповідно до заповіту спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її дочка ОСОБА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 80993736 від 30 квітня 2025 року, сформованою приватним нотаріусом Новаківським Б.В. у зв`язку з відкриттям спадкової справи, за вказаними параметрами запиту щодо ОСОБА_2 , дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про раніше зареєстровану спадкову справу були відсутні.

Водночас із витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 80996179 від 30 квітня 2025 року вбачається, що приватним нотаріусом Новаківським Б.В. зареєстровано спадкову справу № 74004675, номер у нотаріуса — 42/2025, за спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дата заведення спадкової справи - 30 квітня 2025 року.

Таким чином, надані документи підтверджують відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , наявність заповіту та визначення позивачки спадкоємцем за заповітом.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

З урахуванням довідки органу місцевого самоврядування про реєстрацію та проживання позивачки за адресою спадкового майна, а також матеріалів заведеної спадкової справи суд вважає підтвердженим факт прийняття позивачкою спадщини після смерті матері.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Судом також враховується, що відповідно до статті 1241 ЦК України право на обов`язкову частку у спадщині мають визначені законом малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Разом із тим матеріали справи не містять доказів наявності осіб, які заявили право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_2 .

Важливим для вирішення спору є те, що предметом спадкування після смерті ОСОБА_2 могла бути лише та частина домоволодіння, яка належала їй на праві власності на момент відкриття спадщини.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_2 була членом колишнього колгоспного двору та набула право власності на 1/2 частку домоволодіння. Інша 1/2 частка належала її дочці ОСОБА_5 , яка також була членом цього двору станом на 15 квітня 1991 року.

Отже, до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 увійшла саме належна їй 1/2 частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Саме ця частка могла перейти до позивачки за заповітом у порядку спадкування.

Такий правовий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 156/482/17, у якій суд зазначив, що після визначення часток членів колишнього колгоспного двору спадкування належної померлому частки здійснюється за загальними правилами спадкового права, чинними на час відкриття спадщини.

Зокрема, Верховний Суд у цій постанові звернув увагу, що Закон Української РСР «Про власність» не містив положень, які виключали майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, зі складу спадщини, а з 1 липня 1990 року при спадкуванні частки майна колишнього колгоспного двору застосовувалися загальні правила щодо спадкування.

Отже, посилання на положення статті 563 ЦК Української РСР як на підставу для невключення належної ОСОБА_2 частки до складу спадщини у цій справі є безпідставним, оскільки спірні спадкові правовідносини виникли у 2024 році, після припинення існування колгоспного двору як окремої правової категорії, та регулюються положеннями книги шостої ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка як спадкоємець за заповітом має право на набуття у власність 1/2 частки спірного домоволодіння, яка належала її матері ОСОБА_2 на день її смерті.

Разом із тим суд вважає за необхідне зазначити, що інша 1/2 частка спірного домоволодіння не входила до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 , оскільки належала позивачці на праві власності як члену колишнього колгоспного двору.

Тобто право позивачки на цю частку виникло не внаслідок спадкування, а безпосередньо на підставі законодавства, яке регулювало правовий режим майна колгоспного двору.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для визнання за позивачкою права власності на всю 1/1 частку домоволодіння саме в порядку спадкування за заповітом, оскільки спадкодавиці належала лише 1/2 частка такого майна.

Водночас встановлення судом належності позивачці іншої 1/2 частки як члену колишнього колгоспного двору не означає, що ця частка може бути повторно включена до складу спадщини після смерті її матері.

Суд також ураховує, що відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, допустимими — докази, одержані у порядку, встановленому законом, а достатніми — докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що довідкою Райгородської сільської ради від 11 липня 2025 року № 02.24.180 підтверджено належність домоволодіння до суспільної групи колгоспників, склад двору станом на 15 квітня 1991 року та рік забудови житлового будинку.

Технічним паспортом від 11 червня 2025 року підтверджено місцезнаходження, технічні характеристики та склад спірного нерухомого майна.

Документами органів державної реєстрації актів цивільного стану підтверджуються відомості щодо особи позивачки та зміни її прізвища.

Свідоцтвом про смерть підтверджено факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інформаційними довідками та витягом зі Спадкового реєстру підтверджено наявність заповіту від 24 вересня 1999 року, посвідченого за реєстровим номером 80, а також заведення спадкової справи після смерті спадкодавиці.

Сукупність зазначених доказів підтверджує належність спадкодавиці 1/2 частки спірного домоволодіння, наявність у позивачки права на спадкування цієї частки за заповітом та прийняття нею спадщини.

Водночас суд встановив, що інша 1/2 частка домоволодіння належить позивачці на праві власності як члену колишнього колгоспного двору, а тому не може бути визнана за нею в порядку спадкування після смерті матері.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні позовних вимог у частині визнання за позивачкою права власності на іншу 1/2 частку зазначеного домоволодіння в порядку спадкування слід відмовити, оскільки ця частка не входила до складу спадщини, а належить позивачці як члену колишнього колгоспного двору.

При цьому така відмова не заперечує належності позивачці зазначеної 1/2 частки на підставі статей 120, 123 ЦК Української РСР, оскільки право на неї виникло безпосередньо в силу закону.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 15, 16, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1220, 1221, 1223, 1233, 1235, 1268, 1269, 1270, 1296, 1297 ЦК України, статтями 120, 123 ЦК Української РСР 1963 року, статтями 2, 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 263–265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua