Суд: Господарський суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 15 листопада 2026 р.
Справа: №911/2745/26
Суддя: Фурсова С.М.
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" листопада 2026 р. Справа № 911/2745/26
Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» (16000, Чернігівська область, місто Новгород-Сіверський, вулиця Козацька, будинок №56; код ЄДРПОУ 00292089)
до Фізичної особи-підприємця Долгіх Ярослава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 60 886,88 гривень
без повідомлення (виклику) сторін
Р У Х С П Р А В И
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» до Фізичної особи-підприємця Долгіх Ярослава Вікторовича про стягнення 60 886,88 гривень, з яких: 44 970,00 гривень заборгованість, 3 467,45 гривень 3% річних, 12 449,43 гривень інфляційні втрати.
В обґрунтування позову заявник зазначає, що між ним та відповідачем у спрощений спосіб виникли договірні відносини з поставки крейди марки ММС-2. На виконання домовленостей позивач 13.02.2024 поставив відповідачу товар у кількості 22,05 тонн на загальну суму 74 970,00 гривень, який відповідач прийняв, однак оплатив лише частково - у розмірі 30 000,00 гривень, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 44 970,00 гривень. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару, позивач просить стягнути заборгованість, інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2026 справу №911/2745/26 передано на розгляд судді Фурсової С.М.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.09.2026 постановлено: позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі№911/2745/26;справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.
Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).
Пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Позивач у даній справімає зареєстрований Електронний кабінет в системі «Електронний суд» ЄСІТС, а тому ухвала суду від 14.09.2026 про відкриття провадження у справі доставлена до його Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», про що свідчать відомості автоматизованої системи документообігу суду.
Водночас відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується відомостями автоматизованої системи документообігу суду, внаслідок чого копія ухвали суду від 14.09.2026 про відкриття провадження у справі направлена Фізичній особі-підприємцю Долгіх Ярославу Вікторовичу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням за адресою: АДРЕСА_1 (трекінг відправлення R067280538725).
Положеннями статей89,93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Поштове відправлення з копією вказаної ухвали суду повернуто на адресу суду з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою».
Частинами третьою та сьомою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначений статтею 242 ГПК України, за змістом частини п`ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.
Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулись до суду з відміткою про неможливість вручення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №914/1191/20, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 19.12.2022 у справі №910/1730/22.
Факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду, у тому числі, у зв`язку із закінчення вставноленого терміну зберігання поштового відправлення, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, суд вважає, що він є таким, що належним чином повідомлений про наявність даного спору.
Своєю чергою, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень».
Статтями 2, 4 вказаного Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду Київської області від 14/09.2026 у справі №911/2745/26 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України офіційного веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/) та є загальнодоступною для ознайомлення.
Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 178 ГПК України).
17/09/2026 судом отримано додаткові пояснення по справі від позивача.
За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В С Т А Н О В И В
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Приватне акціонерне товариство «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» зазначає, що між сторонами виникли правовідносини з поставки крейди марки ММС-2, однак письмовий договір поставки у формі єдиного документа сторонами підписаний не був.
Так, з метою врегулювання договірних відносин щодо поставки крейди позивачем було підготовлено та направлено відповідачу проєкт договору поставки №0124/05 від 06.02.2024 для його підписання. Відповідач зазначений проєкт договору не підписав та не повернув позивачу підписаний примірник.
Водночас позивач стверджує, що відповідач звернувся до нього з усним замовленням щодо придбання крейди марки ММС-2, у зв`язку з чим 07.02.2024 позивач виставив відповідачу рахунок №59 на оплату 22,05 тонн зазначеного товару на загальну суму 74 970,00 гривень, у тому числі ПДВ.
При цьому рахунок №59 від 07.02.2024 містить посилання на договір поставки №0124/05 від 06.02.2024, а в призначенні платежів, здійснених відповідачем, зазначено посилання на рахунок на оплату №59 від 07.02.2024 від ФОП Долгіх Ярослав Вікторович.
Згідно з наданими платіжними інструкціями АТ «Сенс банк» 08.02.2024 та 09.02.2024 відповідач перерахував позивачу грошові кошти на загальну суму 20 000,00 гривень у рахунок часткової попередньої оплати товару.
Надалі, 13.02.2024, позивачем було оформлено видаткову накладну №72, відповідно до якої відповідачу поставлено крейду марки ММС-2 у кількості 22,05 тонн на загальну суму 74 970,00 гривень, у тому числі ПДВ.
Згідно товарно-транспортної накладної №Р72 від 13.02.2024 Поставка товару здійснена автомобільним транспортом за адресою: 08618, Київська область, Фастівський район, с. Данилівка, вул. Данилівське шосе, 6. Зазначене місце поставки, як вказує позивач, було погоджене сторонами під час здійснення відповідачем усного замовлення.
28.02.2024 відповідач здійснив на користь позивача ще один платіж у розмірі 10 000,00 гривень, у призначенні якого також зазначено рахунок №59 від 07.02.2024.
Таким чином, загальна сума коштів, перерахованих відповідачем на користь позивача за вказаною господарською операцією, становить 30 000,00 гривень, а непогашена частина вартості товару - 44 970,00 гривень.
У додаткових поясненнях від 17.09.2026 позивач зазначає, що фактичне замовлення партії товару, зокрема погодження його кількості та марки, здійснювалося відповідачем усно, засобами телефонного зв`язку, що відповідало передбаченому проєктом договору порядку взаємодії сторін.
Також позивач пояснив, що транспортний засіб для завантаження крейди був поданий покупцем, ФОП Долгіх Я.В. - до місця знаходження виробництва постачальника. Після завантаження товару, позивачем було оформлено товарно-транспортну накладну, а доставка крейди марки ММС-2 за адресою, відмінною від адреси реєстрації відповідача, була погоджена сторонами та обумовлена фактичною необхідністю передачі товару безпосередньо за місцем його використання, зберігання або експлуатації.
Оцінюючи правову природу відносин, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до частини першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у статті 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Оферта має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Частиною першою статті 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) має бути повною і безумовною.
Частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами, а також правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.
Водночас відповідно до частини першої статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Частиною другою статті 218 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо правочин, для якого законом встановлена письмова форма, вчинений сторонами усно і одна із сторін заперечує його вчинення, рішення суду може ґрунтуватися на письмових доказах, аудіо-, відеозаписах та інших доказах. Рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків.
Отже, недодержання письмової форми правочину саме по собі не означає відсутності між сторонами договірних правовідносин, однак у разі виникнення спору факт його вчинення та зміст погоджених сторонами умов підлягають встановленню на підставі належних і допустимих доказів.
У цій справі сам по собі факт направлення відповідачу проєкту договору поставки №0124/05 від 06.02.2024 та відсутність підписаного примірника такого договору не дають підстав вважати, що всі його умови були погоджені сторонами.
Відтак суд не розглядає зазначений проєкт як самостійне підтвердження укладення договору на всіх викладених у ньому умовах, а оцінює його в сукупності з іншими доказами, які характеризують фактичні відносини сторін.
Разом із тим відсутність підписаного сторонами єдиного документа не виключає виникнення між ними договірних правовідносин щодо конкретної операції з поставки товару, якщо волевиявлення сторін, погодження істотних умов та прийняття відповідної пропозиції підтверджуються іншими документами і фактичними діями.
Так, виставлений позивачем 07.02.2024 рахунок №59 містить визначення найменування товару - крейда марки ММС-2, його кількості - 22,05 тонн та загальної вартості 74 970,00 гривень, у тому числі ПДВ та посилання на договір поставки №0124/05 від 06.02.2024.
Відповідач, отримавши зазначений рахунок, 08.02.2024 та 09.02.2024 здійснив часткову оплату саме за рахунком №59 від 07.02.2024, що підтверджується призначенням платежу у відповідних платіжних інструкціях. Надалі, 28.02.2024, відповідач перерахував позивачу додатково 10 000,00 гривень, також із посиланням на цей рахунок.
Отже, вчинені відповідачем дії свідчать не про абстрактний намір придбати товар, а про здійснення розрахунків за конкретною господарською операцією, предмет, кількість та вартість якої визначені у рахунку №59 від 07.02.2024.
Така поведінка відповідача у сукупності з діями позивача щодо виставлення рахунку, оформлення документів на поставку товару та фактичного здійснення відвантаження свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо придбання та поставки саме зазначеного товару за погодженою вартістю.
При цьому суд враховує додаткові пояснення позивача, відповідно до яких фактичне замовлення партії товару, його марки та кількості здійснювалося усно, засобами телефонного зв`язку.
Зазначені пояснення узгоджуються з положеннями пункту 3.2 проєкту договору поставки від 06.02.2024 №0124/05, яким передбачалося, що поставка товару або окремої партії товару здійснюється у строки, обумовлені за попередньою домовленістю сторін, а покупець за допомогою засобів електронного або телефонного зв`язку здійснює замовлення поставки товару із зазначенням його обсягу, після чого постачальник підтверджує можливість здійснення поставки відповідно до такого замовлення.
Суд зазначає, що положення зазначеного проєкту договору не можуть вважатися погодженими сторонами виключно з огляду на факт його направлення відповідачу. Водночас наведені положення мають значення для оцінки пояснень позивача щодо фактичного способу узгодження замовлення, оскільки відображають запропонований позивачем у межах переговорів порядок взаємодії сторін при здійсненні поставки товару. При цьому доказове значення зазначеного проєкту договору полягає не у підтвердженні погодження його умов відповідачем, а у визначенні контексту, в якому позивач пояснює механізм оформлення та виконання відповідного замовлення.
У цьому випадку здійснення відповідачем платежів за конкретним рахунком, у якому визначено найменування товару, його кількість та вартість, у сукупності з подальшим оформленням позивачем документів щодо поставки відповідної партії товару свідчить про досягнення сторонами згоди щодо предмета та ціни конкретної господарської операції. Тобто погодження істотних умов поставки відбулося не лише шляхом обміну документами, а й підтверджується фактичною поведінкою сторін, спрямованою на виконання відповідного правочину.
Таким чином, суд доходить висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини з поставки крейди марки ММС-2 у кількості 22,05 тонн на загальну суму 74 970,00 гривень, а вчинення відповідачем дій з часткової оплати виставленого рахунку свідчить про прийняття ним пропозиції щодо здійснення відповідної господарської операції.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, відповідно до якої при вирішенні питання про укладення договору необхідно встановити зміст пропозиції та з`ясувати, чи свідчать дії іншої сторони про повне і безумовне прийняття такої пропозиції.
Разом з тим, саме лише встановлення факту досягнення сторонами домовленості щодо здійснення відповідної господарської операції не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки для вирішення спору про стягнення вартості товару визначальним є також встановлення обставин його фактичної передачі відповідачу.
Надаючи оцінку обставинам фактичного виконання сторонами відповідної господарської операції, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором купівлі-продажу встановлений обов`язок продавця доставити товар, - у момент вручення товару покупцеві.
За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону первинні документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні містити обов`язкові реквізити, зокрема назву документа, дату його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
При цьому первинний документ має відображати фактично здійснену господарську операцію, а не лише намір сторін її здійснити.
Водночас доказове значення первинного документа визначається не лише його формальним найменуванням, а й змістом, наявністю необхідних реквізитів, можливістю ідентифікувати учасників операції та взаємним зв`язком із іншими доказами у справі.
На підтвердження факту поставки товару позивачем надано видаткову накладну №72 від 13.02.2024 та товарно-транспортну накладну №Р72 від 13.02.2024.
Згідно з видатковою накладною №72 від 13.02.2024 позивачем оформлено передачу відповідачу крейди марки ММС-2 у кількості 22,05 тонн на загальну суму 74 970,00 гривень, у тому числі ПДВ.
Разом із тим суд установив, що наданий примірник видаткової накладної не містить підпису відповідача або його уповноваженого представника про прийняття товару. Товарно-транспортна накладна №Р72 від 13.02.2024 містить відомості про водія, однак не містить його підпису.
За таких обставин зазначені документи окремо не підтверджують безпосередньо факт прийняття товару відповідачем або його уповноваженим представником. Відомості про водія, зазначені у товарно-транспортній накладній, за відсутності його підпису також не дають можливості ототожнити їх із підтвердженням фактичного прийняття ним вантажу до перевезення.
Водночас наведені недоліки документального оформлення не можуть бути самі по собі достатньою підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо інші наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують її фактичне здійснення.
Так, у постанові від 14.01.2026 у справі №922/4558/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що факт поставки товару може підтверджуватися не лише первинними бухгалтерськими документами, а й сукупністю інших доказів, які переконливо свідчать про здійснення господарської операції.
Верховний Суд наголосив на необхідності оцінки всіх наданих доказів у їх сукупності, включаючи видаткові накладні, договори, листування сторін та інші матеріали, що підтверджують реальність господарських відносин. При цьому відсутність окремих документів, зокрема товарно-транспортних накладних, сама по собі не спростовує факту поставки за наявності інших переконливих доказів реальності господарських відносин.
Отже, з огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, під час оцінки доведеності факту поставки товару суд має з`ясувати фактичні обставини здійснення господарської операції, зокрема умови та місце доставки товару, обставини його передачі покупцеві, а також надати оцінку поведінці сторін до та після здійснення поставки.
Суд також враховує правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2026 у справі №916/349/24, відповідно до якої у випадку заперечення факту господарської операції суд повинен перевірити обставини реального руху товару, не обмежуючись лише змістом первинних документів. Зокрема, підлягають оцінці обставини фактичної передачі товару, можливість ідентифікації особи, яка його отримала, наявність у такої особи відповідних повноважень, а також інші докази, які підтверджують реальність господарської операції.
Ураховуючи зазначене, суд у цій справі не обмежується констатацією факту складення позивачем видаткової та товарно-транспортної накладних, а оцінює їх у взаємному зв`язку з документами щодо погодження конкретної партії товару, здійснення відповідачем часткової попередньої оплати, подальшого перерахування коштів після оформлення документів щодо поставки, зазначення місця призначення вантажу та інших обставин, які характеризують виконання сторонами відповідної господарської операції.
При цьому суд бере до уваги, що здійснені відповідачем платежі не є самостійним доказом фактичного отримання товару, однак у поєднанні з іншими доказами вони підтверджують послідовність виконання сторонами своїх зобов`язань та узгоджуються з твердженням позивача про фактичну поставку товару.
У цьому контексті суд враховує додаткові пояснення позивача від 17.09.2026, у яких наведено обґрунтування щодо погодження сторонами місця доставки товару.
Так, позивач зазначає, що пунктами 2.1, 2.2 проєкту договору поставки №0124/05 від 06.02.2024 було передбачено здійснення поставки товару відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року на умовах FCA - навантажено в транспортний засіб, наданий покупцем, зі складу постачальника за адресою: Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Красна гірка, 1.
За поясненнями позивача, транспортний засіб для завантаження крейди був поданий покупцем, ФОП Долгіх Я.В., до місця знаходження виробництва постачальника, після чого позивачем здійснено завантаження товару та оформлено товарно-транспортну накладну.
Суд зазначає, що положення проєкту договору щодо умов FCA, як і інші його положення, не можуть розглядатися як безумовно погоджені сторонами лише внаслідок направлення такого проєкту відповідачу.
Водночас наведені пояснення мають значення для встановлення фактичного порядку здійснення поставки, оскільки узгоджуються із зазначеним позивачем способом організації перевезення товару та оформленими документами щодо його відвантаження.
При цьому суд бере до уваги, що FCA (Free Carrier) є умовою поставки, за якою продавець передає товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем, у погодженому місці. У разі передачі товару на території продавця його обов`язок щодо завантаження товару на транспортний засіб покупця випливає з правил FCA Incoterms 2010.
Зазначене узгоджується з поясненнями позивача про подання транспортного засобу покупцем до місця знаходження виробництва постачальника та здійснення завантаження крейди саме там.
У цій справі позивачем зазначено, що фактична доставка товару здійснювалася за адресою: 08618, Київська область, Фастівський район, с. Данилівка, вул. Данилівське шосе, 6, яка є відмінною від адреси реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця.
Оцінюючи зазначену обставину, суд виходить із того, що адреса державної реєстрації фізичної особи-підприємця сама по собі не є обов`язковим місцем здійснення кожної господарської операції, місцем зберігання товару, його використання або приймання.
Законодавство не встановлює загальної заборони на здійснення поставки товару покупцю за адресою, відмінною від адреси його державної реєстрації, за умови погодження такого місця поставки сторонами та належного підтвердження фактичного виконання відповідної господарської операції.
За змістом статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, місце передачі товару може визначатися сторонами з урахуванням характеру товару, особливостей його використання, необхідності транспортування та фактичних потреб покупця.
У додаткових поясненнях позивач зазначає, що доставка крейди марки ММС-2 за адресою у с. Данилівка була погоджена сторонами у спосіб, викладений у пункті 1 цих пояснень, а саме шляхом усного замовлення та узгодження умов поставки засобами телефонного зв`язку. Така доставка була обумовлена фактичною необхідністю передачі товару безпосередньо за місцем його використання, зберігання або експлуатації та відповідала фактичним потребам відповідача.
Суд враховує, що зазначені пояснення узгоджуються із змістом товарно-транспортної накладної №Р72 від 13.02.2024, у якій зазначено місце призначення вантажу, а також із фактом здійснення відповідачем платежів за конкретним рахунком, що передував оформленню документів на поставку.
Так, платіжними інструкціями АТ «Сенс банк» підтверджується перерахування відповідачем на користь позивача 08.02.2024 та 09.02.2024 грошових коштів на загальну суму 20 000,00 гривень, а також 28.02.2024 — додатково 10 000,00 гривень.
У всіх зазначених платіжних документах міститься посилання на рахунок на оплату №59 від 07.02.2024 від ФОП Долгіх Ярослава Вікторовича.
Суд звертає увагу, що перші два платежі були здійснені до дати оформлення видаткової накладної та заявленої позивачем дати поставки товару, що підтверджує намір відповідача придбати визначений у рахунку товар та здійснення ним попередньої оплати.
Водночас платіж у розмірі 10 000,00 гривень від 28.02.2024 здійснений уже після оформлення видаткової накладної №72 та товарно-транспортної накладної №Р72 від 13.02.2024, тобто після дати, на яку позивач посилається як на дату фактичної поставки товару.
При цьому відповідач не припинив розрахунків за відповідною операцією, а продовжив здійснювати оплату за тим самим рахунком №59 від 07.02.2024.
На переконання суду, зазначена обставина має істотне значення для оцінки доказів, оскільки подальша оплата після заявленої дати поставки узгоджується з твердженням позивача про виконання ним обов`язку з передачі товару та подальше виконання відповідачем грошового зобов`язання за отриманий товар.
Суд не розглядає сам факт здійснення платежу від 28.02.2024 як безумовне підтвердження отримання відповідачем усього обсягу товару. Водночас у поєднанні з попередньою оплатою, змістом рахунку №59 від 07.02.2024, оформленими документами на поставку товару від 13.02.2024 та відсутністю доказів іншого призначення перерахованих коштів такий платіж є істотним непрямим доказом на підтвердження фактичного виконання сторонами відповідної господарської операції.
Крім того, позивачем надано копії складених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.02.2024 №79, від 09.02.2024 №80 та від 13.02.2024 №81, а також квитанції №1 щодо їх реєстрації.
Суд зазначає, що податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію самі по собі не підтверджують факту фактичного отримання товару відповідачем, оскільки відображають виконання позивачем податкових обов`язків у межах відповідної господарської операції. Водночас вони узгоджуються з іншими доказами щодо здійснення розрахунків за рахунком №59 та оформлення поставки товару у лютому 2024 року.
Крім того, позивач зазначає, що рахунок №59 від 07.02.2024, видаткова накладна №72 та товарно-транспортна накладна №Р72 від 13.02.2024 передавалися відповідачу разом із поставленим товаром для підписання та належного оформлення факту приймання-передачі товару, однак підписані примірники зазначених документів позивачу повернуті не були.
Суд бере до уваги, що відсутність у позивача примірників видаткової накладної та товарно-транспортної накладної з підписом відповідача не може автоматично тлумачитися як підтвердження того, що товар не поставлявся.
Оцінюючи зазначені обставини в сукупності, суд враховує, що відповідач здійснив три платежі на загальну суму 30 000,00 гривень із посиланням на конкретний рахунок, у якому визначені найменування, кількість та вартість товару; після заявленої дати поставки відповідач продовжив розрахунки за цим самим рахунком; позивач оформив документи щодо поставки саме зазначеного товару у кількості 22,05 тонн та на суму 74 970,00 гривень; відомості щодо господарської операції відображені також у податкових накладних та бухгалтерському обліку позивача.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що перераховані відповідачем кошти стосувалися іншої господарської операції, що відповідач звертався до позивача з вимогами про повернення попередньої оплати, повідомляв про непоставку товару, відмовлявся від його прийняття або заявляв про недостачу чи невідповідність товару.
Також позивачем надано копії вимог від 10.02.2025 №14 та від 12.03.2025 №0325/14 щодо сплати заборгованості у розмірі 44 970,00 гривень, а також докази їх направлення відповідачу. Зазначені вимоги залишені відповідачем без відповіді.
Суд не вважає відсутність відповіді на зазначені вимоги самостійним доказом визнання боргу, однак враховує цю обставину разом з іншими доказами, які підтверджують характер та послідовність поведінки сторін.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, обставин, на які посилається позивач, не спростував, доказів на підтвердження іншого призначення здійснених платежів, непоставки товару або повернення отриманих коштів суду не надав.
При цьому неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від обов`язку доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та не є безумовним визнанням відповідачем позову.
Водночас за відсутності відзиву та будь-яких інших доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини, суд оцінює наявні у справі докази з урахуванням положень статей 73, 74, 76– 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У цій справі суд враховує, що позивачем надано докази здійснення відповідачем часткової попередньої оплати конкретного товару, оформлення рахунку із зазначенням його найменування, кількості та вартості, подальшого здійснення платежу після заявленої дати поставки, оформлення документів на відвантаження відповідної партії товару, а також відображення господарської операції у податковому та бухгалтерському обліку позивача.
Водночас відповідач, будучи безпосереднім учасником відповідних господарських відносин, не надав доказів іншого призначення здійснених платежів, повернення товару, відмови від його прийняття, звернення до позивача з вимогою повернути попередню оплату або будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність чи невиконання відповідної господарської операції.
Водночас суд не покладає на відповідача обов`язку доводити негативний факт непоставки товару, а виходить із того, що надані позивачем докази оцінені судом у їх сукупності, з урахуванням взаємного зв`язку та узгодженості між собою, і підтверджують здійснення господарської операції. При цьому висновок суду ґрунтується не на презумпції достовірності документів, складених позивачем, та не на самому лише неподанні відповідачем заперечень, а на встановлених обставинах, підтверджених належними та допустимими доказами.
Отже, з урахуванням установлених обставин, послідовності здійснення відповідачем платежів за рахунком №59 від 07.02.2024, у тому числі після заявленої дати поставки товару, оформлення позивачем документів щодо поставки конкретного товару, пояснень щодо фактичного порядку узгодження замовлення та місця доставки, а також відсутності доказів, які б свідчили про інше призначення платежів або спростовували здійснення господарської операції, суд доходить висновку, що факт поставки відповідачу 13.02.2024 крейди марки ММС-2 у кількості 22,05 тонн на загальну суму 74 970,00 гривень є більш вірогідним, ніж протилежне припущення про відсутність такої поставки.
Таким чином, суд вважає доведеним факт виконання позивачем обов`язку з передачі відповідачу товару за погодженою сторонами господарською операцією.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Оскільки судом установлено факт поставки відповідачу товару на загальну суму 74 970,00 гривень, а матеріалами справи підтверджено здійснення відповідачем часткової оплати лише на суму 30 000,00 гривень, непогашена частина вартості поставленого товару становить 44 970,00 гривень.
Доказів сплати зазначеної суми заборгованості, повернення товару або припинення грошового зобов`язання в інший передбачений законом спосіб відповідачем суду не надано.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 44 970,00 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Правові наслідки порушення юридичними своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п`ятої статті 236 ГПК України суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Позивачем заявлено до стягнення 12 449,43 гривень інфляційних втрат та 3 467,45 гривень трьох процентів річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за період з 14.02.2024 по 09.09.2026 (момент звернення до суду з позовом).
У даній справі відповідач не надав власного контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань.
Перевіривши нарахування позивача заявлених до стягнення сум 3% річних, судом встановлено, що їх розмір, заявлений позивачем в межах періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично правильним, а тому вимоги про стягнення з відповідача 3 467,45 гривень 3% річних, визнаються судом обґрунтованими.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань, не виходячи при цьому за межі періодів, заявлених позивачем, суд встановив, що розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань становить 12 506,85 гривень, тобто більше, ніж заявлений розмір (12 449,43 гривень).
Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 12 449,43 гривень підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 12 449,43 гривень інфляційних втрат та 3 467,45 гривень трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» до фізичної особи-підприємця Долгіх Ярослава Вікторовича про стягнення 44 970,00 гривень основного боргу, 12 449,43 гривень інфляційних втрат та 3 467,45 гривень трьох процентів річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» до Фізичної особи-підприємця Долгіх Ярослава Вікторовича про стягнення 60 886,88 гривень, з яких: 44 970,00 гривень заборгованість, 3 467,45 гривень 3% річних, 12 449,43 гривень інфляційні втрати задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Долгіх Ярослава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» (16000, Чернігівська область, місто Новгород-Сіверський, вулиця Козацька, будинок №56; код ЄДРПОУ 00292089) 44 970,00 гривень заборгованості, 3 467,45 гривень 3% річних,12 449,43 гривень інфляційних втрат, а також 2662,40 гривень судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано 16.11.2026.
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів»(16000, Чернігівська область, місто Новгород-Сіверський, вулиця Козацька, будинок №56; код ЄДРПОУ 00292089)
Відповідач: Фізична особа-підприємець Долгіх Ярослав Вікторович( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Суддя С.М. Фурсова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua